Видїл "Народної Ради" не мав первістно наміру забирати голосу в справі реформи правописи шкільної, яку з иніціятиви руских кругів порушило ц. к. міністерство просвіти через ц. к. краєву раду шкільну, котра, як відомо, квестіонарем зажадала опінії від людей фахових, від педаґоґів. Однакож в послїдних часах зайшли факти, котрі зневолюють видїл "Народної Ради" забрати прилюдно слово, зазначити своє становище і пояснити справу — єдино в тій цїли, щоби положити таму аґітаціям людей, ворожих нашій народности, не узнаючих єї, — та щоби мовчанку не брано за притакуванє тим аґітаціям?
Річ певна, що рішенє питаня: Яка правопись має уживати ся в школах, не належить до політики, але до людей науки, а також до педаґоґів і учителїв. Однакож обставина, що справі тій, чисто-науковій і шкільній, "Русская Рада" і єї приклонники старають ся надати закраску політичну, — тим більше спонукує нас відозватись до всїх щиро-мислячих, народови нашому прихильних людей, до тим більшої осторожности перед баламутними відозвами і формулярами на петиції, розісланими "Русскою Радою" по краю.
Вже сама та обставина, що "Русская Рада" — котра перед кількома лїтами, як звістно, не підперла справи заснованя рускої ґімназії в Чорткові і инших важних справ народних, так нагле обудила ся з просоня і розвинула так енерґічну аґітацію в порушеній справі — реформи правописи в школах, — дає богато мислити, а що-ж доперва сказати, коли близше приглянемось основі єї протесту, висланого до міністерства просвіти.
Сказано там, що вказаною реформою правописи полекшено би науку "лїнивим педаґоґам", але з другої сторони нїби-то завдано би галицким Русинам "смертоносний удар", бо мав би настати "розрив школи з домом", з многовіковою исторією літератури та з церквою" і мала би Русинам заподїятись тяжка кривда з політичних взглядів на мнїніє національних их антаґоністів... "Русская Рада", признаючи — на велике наше диво — що "малоросси" зачали примінювати церковно-славяньску правопись до потреб свого язика доперва з Маркіяном Шашкевичем, Іосифом Левицким в Галичинї а з Mиx. Максимовичем на Українї і здїлали з часом правопись ту вповнї відповідною всяким вимогам фонетики і коренословія малоруского язика — тим самим признає язик малорускій і накидуєсь на оборонця т. зв. етімольоґічної правописи і того-ж язика, отже правописи Осадци, правописи шкільної з рр. 1869 і 1890 [після ґраматики д-ра Ом. Огоновского], — хотяй сторонники "Русской Ради" перечили і перечать самостійність руского язика і [хиба з виїмком розісланої тепер відозви і формуляря] не уживають тих правописей етімольоґічних, називаючи их з насмішкою "какоґрафіями".
Кому хоч-би поверховно відома цїла наша справа правописна, той не може не признати, що сторонництво "Русской Ради" уже від року 1866 систематично надуживає правописи до того, щоби вводити "в дім" — т. є. в загал Русинів, в нарід — не лиш етімольоґічну правопись великоруску, але й ґраматикальні форми россійскі, чужі язикови нашому, ба навіть цїлий засіб слів чужих язикови рускому, спеціяльно великоруских.
Сли би сторонництво "Русской Ради" справдї так плекало етімольоґічну правопись відповідну вимогам фонетики язика руско-україньского, не стояло би нинї там, де стоїть, т. є. на цїлковитім знеґованю самостійности нашого язика, на підпорядкованю єго яко "простонародного говора" під "литературний язик россійскій". На великій жаль, сторонництво "Русской Ради" уже від 1866 року покинуло тую правопись, в оборонї котрої тепер бересь виступати, а довело до того, що праса єго пише нинї вправдї ще — як назвав А. Пипин — "особим язиком", зближеним до літературного язика россійского, але з часом може довести і до язика "Московских Вѣдомостей".
Тож зрозуміло буде кождому, що коли б нинї справдї переведено реформу нашої правописи шкільної в напрямі більшої приступности для загалу а відповідаючім вимогам розвою нашого язика, і коли-б ся правопись через школу розширилась межи народом, поставлено би тим важну запору стремленю зроссійщеня нашого язика. Тож і зрозуміла буде кождому тая енерґія "Русской Ради" до протестованя уже против самого порушеного питаня реформи правописи в школах, зрозуміле буде то лицемірство, з яким она представляєсь за речника правописи руского язика, то перекручуванє историчних фактів, то фальшиве представленє дотеперішного розвитку нашої правописи, то прозиванє нелюбої їй правописи "заграничною", і. т. д.
"Русская Рада" забуває, що Русини, принявши "гражданку" — подібно як всї инші славяньскі народи уживаючі славяньскої азбуки [Россіяне, Серби, Болгаре] — давно зірвали з "кирилицею" і перестала писати тою историчною правописію давних віків, але тим чином не "зірвали з церквою народною", — забуває також, що вже від XI-го віку появляють ся у нас в письмі що-раз більші і частійші познаки фонетичної правописи, відрізняючої докладно мову старо-руску від церковної [старо-болгарскої].
Так отже "смертоносний удар", — о якім пише "Русская Рада" з смішним патосом, а котрий мав би нїби спровадити потрійний "розрив", — се лиш пуста фраза, гідна обаламутити тілько зовсїм несвідомого чоловіка, але она не збаламутить тямучого а щирого народолюбця, відданого народній справі і люблячого свій язик рідний. І ми мусимо именем руского народу рішучо зазначити, що реформа рускої правописи шкільної, відповідна духови язика нашого, не може бути кривдою для народу. Кривдою она може бути хиба для сторонників "обєдиненія". Для них се справдї удар смертоносний...
З того вже видно, що коли питанє правописне набрало у нас Русинів закраски політичної, то лише з вини сторонництва "Русской Ради". Народовцї нїколи не уважали правописи за політику, а найлучшим на то доказом єсть се, що побіч правописи фонетичної уживали і уживають в прасї своїй також правописи етімольоґічної а виданя "Просвіти" друкують ся етімольоґією. Не з становища політичного а тілько з погляду на интерес розвою рідного язика і поступу просвіти народної глядять они і на всяку гадку реформи правописей — чи то етімольоґічної чи фонетичної.
В остатних часах, именно перед двома роками Руске товариство педаґоґічне на основі фахових помічень своїх членів, педаґоґів, — що наука руского язика в школах не поступає єдино через дуже трудну правопись і молодїж вийшовши зі школи не уміє по свому правильно писати; — ухвалила віднестись до міністерства просвіти о реформу правописи в школах. — Отже не політика, а просто взгляд практичности наказував руским педаґоґам ще перед двома лїтами порушити справу нинїшної правописи в школах в тім напрямі, щоби науку руского язика, задержуючи єго в питомій одежи, облекшити. На тім-же передовсїм становищи станув і видїл товариства имени Шевченка, коли підпер домаганє Руского товариства педаґоґічного, повторене і на остатних загальних зборах, — а власти шкільні, забираючись до розслїду заявлених домагань, вступили на дорогу, котрій анї льояльности, анї корректности відмовити годї.
Як випали опінії і евентуально як випадуть наради фахової анкети, котра мала би бути скликана, — не беремо ся відгадувати, як і на хід справи не впливаємо. Однак бачучи, що справа пійшла на властиву дорогу, — бо поручено єї до рішеня руским фаховим людям і, надїятись, рішеня против их опінії не буде, — маємо певність, що ті наші фахові люде евентуально не спустили би з ока і интересу нашої народної церкви, о кілько той проявляє ся в наученю шкільної молодежи читаня книг церковних, печатаних виключно кирилицею і церковно-славяньскою правописею.
Зваживши все наведене, сповнюємо лише свій обовязок патріотичний, коли нинї відзиваємось до всїх добромислячих Русинів, щоби не давали ся втягати в правописну аґітацію, почату видїлом "Русской Ради", а противно, по змозї аґітацію робили нешкідною.
Від видїлу політичного товариства "Народна Рада" у Львові, дня 7 н. ст. марта 1892.
Д-р Кость Левицкій — голова.
Антін Дольницкій — секретар.
[Дѣло]
09.03.1892