І.
Ледво кілька днїв дїлить нас від приїзду до Львова нашого театру, котрий по цїлорічній вандрівцї загостить знов, щоби мешканцям столицї дати налюбуватись хоч короткій час рускою штукою драматичною і рускою музикою. При сїй нагодї киньмо оком назад і пригляньмо ся: що дїялось з театром від часу єго послїдної гостини у Львові до сеї пори?
В грудню 1890 р. виїхало товариство драматичне п. Ивана Биберовича зі Львова до Перемишля, і перебувало в роцї 1891-ім: від 1 сїчня до 2 лютого в Перемишли; від 4 до 12 лютого в Добромили; від 14 лютого до 13 марта в Золочеві, від 15 марта до 14 мая в Тернополи, від 16 мая до 4 червня в Збаражи, від 6 до 22 червня в Підволочисках, від 24 червня до 6 липня в Скалатї, від 8 до 20 липня в Хоросткові, від 22 липня до 10 серпня в Гусятинї, від 12 до 27 серпня в Чорткові, від 29 серпня до 20 вересня в Залїщиках, від 22 вересня до 6 жовтня в Городенцї, від 8 жовтня до 3 грудня в Коломиї, від 5 грудня до кінця року 1891 [и опісля дальше до 2 лютого 1892] в Станиславові, — з-відтам переїхало дня 4 лютого с. р. до Стрия. Підчас побуту свого в Скалатї дав театр також 5 представлень в Грималові, а підчас побуту в Хоросткові також 4 представленя в Копичинцях. Отже загалом обїхав наш театр в 1891 роцї 16 міст всхідної Галичини і дав в них 237 представлень. Найбільше представлень припало в Тернополи (36), найменше в Копичинцях (4).
Виставлених було 46 штук, а то:
1. Вихованець, ком. Янчука 17 разів.
2. Різдвяна ніч, опера Лисенка 11 разів.
3. Хто винен? драм. М. Карпенка 10 разів.
4. Глитай, драм. Кропивницкого 9 разів.
5. Дай серцю волю, ком. Кропивницкого 8 разів.
6. Павло Полуботок, траґ. Ос. Барвіньского 7 разів.
7. Федько Острожскій, траґ. Ом. Огоновского 1 раз.
8. Не судилось, драм. М. Старицкого 3 рази.
9. Пилип Музика ком. Янчука 2 рази.
10. Мартин Боруля ком. Карпенка 2 рази.
11. Дїти недолї, драма Карпенка1 рази.
12. Молода в Босни, оперета Млаки 8 1 рази.
13. Запорожець за Дунаєм, оперета Артемовского 6 разів.
14. Наталка Полтавка, оперета Котляревского 5 разів.
15. Чорноморцї оперета з муз. Лисенка о 4 рази.
16. Марійка, опера о. Бажаньского 1 раз.
17. Мандатор, мельодр. Млаки 3 рази.
18. Гнат Приблуда, мельодр. Млаки 1 раз.
19. Янош Иштенгази оперета Млаки 2 рази.
20. Підгіряне мельодр. Гушалевича 2 рази.
21. Сватанє на Гончарівцї 2 рази.
22. Ярополк, траґедія Н. Устіяновича 2 рази.
23. З моря житейского, драм. Бораковского 2 рази.
24. Довбущук, 4 рази.
25. 12 дочок на вибір, жарт Kpoпивницкого 1 раз.
26. Чернигівка, драм. Ос. Барвіньского 1 раз.
27. Маруся, мельодрама 1 раз.
28. Кум мірошник, водевіль 1 раз.
29. Галька, мельодрама 12 разів.
30. Свояки, ком. Балуцкого 4 рази.
31. Лєна, драма Ясенька 2 рази
32. Верховинцї драм. Корженьовского 1 рази
33. Над берегом пропасти (з нїм.) 12 рази
34. Донька Фабриція, драм. Вільбрандта 2 рази.
35. Властитек гут, Онета 4 рази.
36. Дївчина з чужини (з нїм.) 1 рази.
37. Дві сироти, драма 2 рази.
38. Він не заздрісний, ком. (з нїм.) 2 рази.
39. Трійка гільтайска, (з нїм.) 1 раз.
40. Два злодїї (з нїм.) 3 рази.
41. Мікадо, оперета 25 разів.
42. Барон циганьскій, оперета 13 разів.
43. Дзвони з Корневіль, оперета 14 разів.
44. Ґаспароне, оперета 4 рази.
45. Весела война, оперета 6 разів.
46. Зелений остров, оперета 9 разів.
[Кромі того були ще два представленя складані з різних уривків.]
Ми подали докладно статистичний перегляд цїлорічного репертуару нашого театру, щоби показати, що він виставляв лїпші і новійші твори нашої літератури і переклади, а тілько з-рідка користав з давнїйшого репертуару, і то очевидно в тих сторонах, де навіть давнїйші штуки належать до мало звістних. Кромі того приготовив театр кілька зовсїм нових комедій і драм, з котрих "Вихованець", "Мартин Боруля", "Пилип музика" і "Марійка" були виставлені в 1891 роцї, а другі дочекались або дочекають ся вистави в роцї 1892, як комедія "Сто тисяч" Карпенка, драма "Не до пари" Янчука, комедіа "Переполох" Н. і Н., драма "Честь" Судермана — длятого их в повисшім переглядї нема. Отже, в р. 1891 придбав наш театр шість оріґінальних комедій та драм і одну оперу. Єсть се значне число, особливо коли зважать ся, що з наших галицких писателїв жаден не подав в сїм роцї до товариства "Руска Бесїда" у Львові свіжої працї, а конкурс видїлу краєвого з трема преміями і конкурс "Просвіти" на "Михайлову премію" не принесла також нїякого нового твору для нашого репертуару драматичного.
Коли наведений висше репертуар лишає ще де-що до бажаня, то треба додати, що вибір представленя зависить часто від внїшних причин і нераз замість якоїсь штуки лїпшої і відповіднїйшої иде на сцену друга річ, слабша, — н. пр. з причини недуги або відпустки члена трупи, котрий держить важнїйшу ролю в першій штуцї, або за-для того, що хибне афішів до якоїсь штуки а в місточку, де має ся грати, нема друкарнї, і т. и. Взагалї вибір репертуару зависить від многих чинників, а найважнїйшим єсть уподобанє і фреквенція публики. Длятого ми вирозумілі і узнаємо, що було доброго в повисшім репертуарі, — але не можемо не примітити, що декотрі штуки повинні були вказуватись на сценї частїйше, особливо, що декотрих добрих штук своїх і переложених дирекція театру в сїм роцї зовсїм не вивела на сцену.
Товариство складало ся зі 40 осіб: директора, 15 артистів з хористами, 12 артистів з хористками, 10 музикантів, 1 суфлєра і 1 машиніста. Склад сил артистичних переважно звістний нашим читателям, бо головні сили остались ті самі, з котрими товариство давало представленя в 1190 роцї у Львові: пп. Гимбицкій, Счечиньскій, Янович, Плошевскій, Кирницкій, Ольшаньскій, — панї Биберовичева, Гембицка, Осиповичева, Кирницка, і т. д. Свіжо анґажовані в роцї 1891: співачка панї Попелева, співачка Кравчуківна, першій тенор п. Петро Карпиньскій. В падолистї 1891 р. повернула до товариства обоє пп. Клїшевскі. А покинули товариство (з кінцем року 1891): ц. П. Яворовскій, і пп. Игнатій і Павлина Попелї. Кромі власних сил Товариства виступили також: п. Бирковскій (старшій) б. артист опери польскої у Львові 8 разів в опері "Різдвяна ніч" і кілька разів гостинно панї Бочкай і Радван, артиства оперети львівскої.
Режисерія спочивала через половину року в руках п. Стечиньского, а в другій половинї року в руках п. Яновича. П. Янович відвідав перед тим кілька більших україньських товариств драматичних і приглянув ся виставам на тамошних сценах.
Жаль, що в кождім містї, де перебував театр в роцї 1891, не найшов ся охочій і спосібний кореспондент, котрий би був подав перегляд і оцїнку представлень. Тепер нам не слїд входити в подробицї, але на основі удїлених нам информацій від осіб компетентних і голосів часописей льокальних з декотрих міст, в котрих гостив наш театр, приходить ся нам з приятностію констатувати, що театр наш зробив всюди користне вражінє і оставив по собі симпатичну згадку, як з огляду на виставу і режісерію представлених штук, так головно і з огляду на добру гру і повне такту поведенє артистичного персоналу. Руска публика, як все, так і в роцї 1891, щиро витала театр в кождім містї і радо спішила на представленя. Польска публика і польска праса по найбільшій части відносилась прихильно до нашого театру. Доперва в послїдних часах наступила в тім взглядї зміна: именно Kurjer станиславівскій виступив против руского театру з неоправданими докорами і инсинуаціями, а все те сквапно повторили за ним Przegląd, Dziennik polski і Gazeta narodowa. Докори-ж і инсинуації станиславівского Kurjer-a обчислені були на те, щоби зашкодити добрій артистичній славі руского театру і підорвати загальну симпатію, котрою наш театр заслужено тїшить ся, а в той спосіб пошкодити матеріяльному поводженю театру. Та о тих голосах праси польскої поговоримо слїдуючим разом обширнїйше.
[Дѣло, 07.03.1892]
ІІ.
Kurjer станиславівскій дорікає рускому театрови поперед всего убожеством репертуару, докорюючи, що репертуару, яким рускій театр розпоряджає, не вистане навіть на 6 недїль, числячи по 4 представленя на тиждень, се-б то на 24 представлень.
Поминувши вже то, що театрови рускому доводить ся рідко гостити довшій час на однім місци, а витворяти та приспособляти більшій репертуар можна тілько при довшім побутї в однім місци та спокою, — бачимо, що репертуару, котрим послугував ся театр в р. 1891, єсть в-двоє більше, нїж би виходило зі слів Kurjer-a, хоч не обнято там декотрих представлень, як "Розбійники", "Интриґа і любов", "Сто тисяч", і т. и., котрі власне в Станиславові [на початку ceгo року] були виставлені. Однак можемо запевнити редакцію Kurjera станиславівского, що на тім не кінчить ся ще репертуар руского театру, і що дирекція театру могла була виставати ще друге стілько добрих драм і комедій, оріґінальних і переложених, коли-б хотїла була більше пофорсувати силами свого персоналу артистичного. Досить буде тут навести заголовки добре звістних і граних на нашій сценї в роцї 1890 і давнїйше штук: "Наймичка", "Соколики", "Шляхта ходачкова", "Тато на заручинах", "Лихій день", "Женитьба для гроша" і переклади: "Дім отвертий", "Грубі риби", "Гуси і гусочки", ,Муж з чемности", "Досмертщина", "Нічлїг в Апенінах", "Мужики аристократи", "Спірітисти", "Війна підчас спокою", "Федора", "Склянка води", "За звіриною" і т. д. На се, що в р. 1891 публика сих штук на сценї не побачила, зложилось богато причин, котрі заслугують вповнї на оправданє, але о них тепер говорити не маємо.
Дальше пише Kurjer станиславівскій, що дирекція театру, щоби закрити убожество репертуару, змінює заголовки штук і в той спосіб "перехрестила" "Пентелея Трубку" на "Молоду з Боснії" а "Пошились в дурнї" на "Дванацять дочок на вибір". — Ми висказали вже, що репертуар руского театру не єсть так убогій, щоби дирекція потребувала уживати такого підступу супротив публики, — a що до згаданих двох штук примічаємо, що зміна заголовка вийшла від авторів, именно Данило Млака поробив зміни в своїм "Пентелею Трубцї" і назвав так змінену оперету "Панї молода з Боснії", а М. Кропивницкій дістав призвіл на виставу своєї комедії під заг. "Дванацять дочок на вибір" і під тим заголовком грає єї в своїй трупі, — длятого дирекція нашого народного театру мусїла увзгляднити ті зміни самих авторів.
Дальше Kurjer станиславівскій закидує цїлій нашій літературі драматичній, що она убога, не відповідає потребам освічених людей, та що представляє сцени, котрі побачити можна щоденно на селї, коли парубки поять коней.
Не уважаємо редакції Kurjera і рівних єму письм за компетентних судити о нашій літературі драматичній. Звістно, що поезія драматична у нас розвинулась слабше супротив поезії ліричної, але коли не можемо величатись богатством нашої літератури драматичної, то винні тут найбільше обставини політичні, серед котрих в більшій части нашої землї не вільно згадувати про давну волю та про патріотичні змаганя колишних провідників народних. А все таки суть у нас талановиті драматурґи, як Старицкій, Кропивницкій, Карпенко, Корнило Устіянович, Янчук і т. д. котрих твори, хоч не подобались редакторови Kurjera станиславівского, подобати ся мусять правдиво освіченому чоловікови. Се, що писателї ті в драмах представляють суспільний побут мужицкого народу, бажаючи гоїти моральні рани тих земляків і приготовити их до красшої долї в будущинї, заслугує тілько на найбільшу похвалу людей найосвіченїйших, і як-раз через те рускій театр виповняє висшу задачу в своїй суспільности. Насмішки з того строїти, як се чинить Kurjer станиславівскій і єму подібні, не єсть анї розумно, анї дотепно, анї до лиця членови лицарского народу польского, до котрого редактор Kurjer-a станиславівского себе причисляє.
Насміває ся також той сам Kurjer над музикою рускою, котрої характеристику добачає в наглих перескоках від тонів високих до низьких. — Нас уже давнїйше виручили від відповіди на се знатоки музики не тілько рускої, але й чужих народностей, котрі високо ставлять красу і оріґінальність рускої народної музики, а навіть польскі композитори, як Вроньскі, Шумскі, Нєвядомскі і др., не цурають ся красних пісень і мельодій народних руских.
Коли вже повисші докори Kurjera станіславівского показали ся безосновними і неоправданими, то ще більше напастлива єсть инсинуація, мов-би рускій театр виступав коли ворожо супротив польскої народности.
Се, що Kurjer навів на потвердженє своєї инстинуації, не видержує поважної критики. Именно жалуєсь він, що дирекція театру, захвалюючи на афішах штуку польску, додала, що драму сю грано з великим поводженєм в правительственнім театрі польскім в Варшаві. Ну, в тім тяжко добачити провини дирекції, бо ж прецїнь не може се дразнити народности польскої, коли дирекція виставляє штуки переложені з язика польского, а яко найлїпшу рекляму для поводженя штуки оголошує, що драму сю виставляє і великій театр польскій в Варшаві. Ми могли би сказати навпаки, що дирекція театру дає доказ найлїпшої волї і симпатичного відношеня до польскої літератури драматичної, наколи грає польскі драми, мимо внутрішних трудностей для персоналу нашої сцени, і захвалює их велике поводженє та вірність сценічну, а кождий Поляк певно радо споглядає на те, що сцена руска присвоює собі красші драми польскі з великого варшавского театру польского — хоть правительственного, чому Русини чей-же не виноваті.
Жалує ся дальше той Kurjer, що на сценї рускій танцює ся мазура в костюмах козацких. Отже передовсїм се неправда, — не танцює ся у нас мазура в строях народних польских, але також не в строях козацких. Мазур являє ся на сценї рускій правильно в "Гальцї", в котрій не приходить анї один стрій козацкій, — кромі того відданий був мазур яко окрема точка проґрами в представленю складанім дня 31 грудня 1891 р., але рівно не в костюмах козацких. Впрочім єсли в самих польских товариствах гуляє ся мазура в фраках, длячого-ж має бути невільно гуляти мазура в руских строях народних? Годї прецїнь жадати від небогатого театру руского, щоби для представленя мазура cпpaвляв дорогі костюми для кількох пар артистів, а вже ж і без того рускій театр дає доказ доброї волї і вирозумілости супротив польскої публики, особливо, що нам не довело ся бачити, щоби котрий польскій театр представляв на сценї рускі народні танцї, хоч-би в польских строях народних.
Дальше разить ухо Kurjer-a, що в рускім театрі приходять ческі співи, хоть ческих слухачів театр рускій не має. Отже замічаємо, що співи ческі приходять в штуцї "Над берегом пропасти" [переложеній після Міллєра і Ротта] там, де суть і в нїмецкім оріґіналї; для характеристики осіб і сцени остали ся також в рускім перекладї. Однак се не може в нїчім оскорбляти народних чувств польскої публики, а навпаки, оскорбило-б ті чувства, наколи б співи ческі в тій сценї заступити словами польскими. Не можемо знов загалу польскої публики посуджувати о таку нетерпимість, щоби звук ческого славяньского слова в зовсїм невинних співах на сценї вправляв єї в такій гнїв, якій показав автор статьї в Kurjer-ї станиславівскім! Скорше віримо, що Kurjer хотїв викликати бурю против руского театру і уважав до сего кожде средство добрим, хоч-би прийшло ся з білого зробити чорне.
Наконець підносить той Kurjer на тяжшій атак: мов то рускій театр дає на погорду польску бесїду, бо дирекція каже на сценї уживати локаям чи загалом до служби польского слова. І сей закид єсть чистою видумкою редакції Kurjer-а. Она не подала нїякого конкретного факту і сама признає, що не чула сего на рускій сценї, а тілько покликуєсь, що се мало стати ся, коли театр гостив на Буковинї. Отже ми провірили річ і показало ся, що в оперетцї Д. Млаки "Янош Иштенгазі" єсть зображена старша панна [Емілія], котра встидає ся всего, що руске, і наслїдуючи у всїм паньскі привички, думає, що оно красше мішати до бесїди слова польскі. Отже сам автор вложив їй в уста деякі слова польскі в розговорі до инших осіб і до служачого. Се прецїнь не обиджає народности польскої, а єсть хиба удалою характеристикою осіб, котрих уже множество виховала собі руска суспільність: відступників, що встидають ся своєї народности і волять послугуватись язиком чужим. Однак коли ще давнїйше найшли ся в глухих сторонах буковиньских люде польскої народности, котрих се разило, то дирекція руского театру сама [хоч навіть не повинна була сего сама чинити] казала змінити ще в р. 1883 текст в сїй роли в такій спосіб, що та особа [панна Емілія] говорить уже на сценї тілько по руски і не вживає слів польских до осіб других. Чи в тім має проявити ся ворогованє руского театру до всего, що польске?
Кождий безсторонний буде сам судити і признає нам, що закиди і докори, котрі вивів Kurjer станиславівскій против театру руского, — напастливі та злобні і цїлком розминають ся з правдою. Ми би навіть не займали ся так богато голосом сеї часописи, котрій хибує знаня річей, о котрих взяла ся писати, коли б не те, що богато других часописей польских все те підхопили з того Kurjer-a. Єму не достає і безсторонности. Именно чули ми, що Kurjer станиславівскій має свої рахунки з одним артистом руского театру, котрий в своїм куплєтї публично а недвозначно зачепив авторітет редакції тої часописи, і се мало спровадити месть того орґану на институцію руского театру. Не беремо в оборону виступленя дотичного автора, — навпаки, мусимо заявити, що він надужив сцени рускої до зачіпки личної, — але дивуємо ся, що Kurjer станиславівскій за для такої маловажної і особистої причини накинув ся на публичну народну институцію руского театру. Ще більше нас дивує, що поважнїйша часть журналістики польскої дала ся так легко обаламутити і поквапно повторила за Kurjer-ом станиславівским неоправдані инсинуації против pyскoгo театру. Праса польска чей-же повинна тямити, що управа руского театру спочиває в руках видїлу товариства "Руска Бесїда" у Львові, котре дає найлїпшу поруку, що театр рускій має на метї розвій народної штуки і словесности драматичної рускої, і до тої цїли стремить певною і отвертою дорогою, при щирій праци a без непотрібної борби против народности польскої. А також з обовязку дневникарского повинна знати та-ж праса польска, що рускій театр все виставляв і числить до свого репертуару твори найлїпших писателїв польских, як Фредра, Балуцкого, Залєвского, Абрагамовича, Ясєнчика, і др. [ми вже их висше поименували], дав представленє в 1891 р. на дохід будови памятника Адамови Мицкевичеви, і частїйші представленя на хосенні в краю охотничі сторожі огневі, на дохід місцевих товариств добродїйних, і т. п. Словом, поведенє руского театру в краю заслугує на повне признанє і служити може за добрий примір для повстаючого тепер провінціонального театру польского в Станиславові під дирекцією п. Л. Квєцїньского, котрому желаємо найлїпшого поводженя.
Сподїваємо ся, що сі виясненя, які ми тут помістили в интересї правди, послужать прасї польскій до спростованя тих неприхильних а хибних вістей, котрі в послїдних часах найшли місце у більшої части дневників польских...
[Дѣло, 09.03.1892]
ІІІ.
Остає нам ще приглянути ся адміністрації руского театру. Рік-річно, подаючи справозданє з дїяльности товариства "Руска Бесїда" у Львові, містила наша часопись також короткій перегляд адміністрованя руским театром. Сегодня підоймаємо в тім предметї дискусію обширнїйше, навязуючи до заміток поміщених в н-рі 1-ім "Народа", на котрі ся статья нехай служить за відповідь з нашої сторони.
Загально звістно, що театр рускій остає під управою товариства "Руска Бесїда" у Львові, котра має концесію, посїдає значнїйшій инвентар театральний [бібліотеку, ґардеробу, декорації і тім подібні прибори театральні], і від довшого часу одержує до розпорядимости субвенцію з фонду краєвого на цїли руского театру. Товариство се, яко корпорація з постійним осїдком у Львові, не може удержувати у власнім і безпосереднім зарядї театр, котрого головним призначенєм єсть дїяльність ві всїх сторонах краю. Длятого від початку заснованя нашого театру товариство "Руска Бесїда" у Львові віддає урядженє руских представлень театральних в предприємство особам приватним, котрих вибирає дорогою публичного конкурсу на основі поданих оферт. В той спосіб зіставав рускій театр і зістає все під дирекцією одиниць, a в недавнім періодї через кілька лїт був під дирекцією спілки двох осіб. Єсть се одинокій, в Галичинї випробований і загально [бо так само в польских театрах у Львові і Кракові] принятий спосіб, и по нашій думцї товариство "Руска Бесїда" у Львові може тілько поодиноким лицям віддавати предприємство театру, особливо, що серед даних обставин заключати може контракт о веденє театру тілько на недовгій час наперед. Се єсть кардинальна різниця межи адміністрацією нашого театру, а орґанізацією більшої части значнїйших театрів україньских. Театри україньскі суть товариствами приватними, устроєними на основі удїлів більшого кружка осіб в той спосіб, що звичайно з кількох членів трупи драматичної кождий має один, два або більше удїлів в зисках і стратах з предприємства. Очевидно, що в часах, коли принцип асоціяції здобув собі в широких кругах симпатію, відзивають ся і у нас голоси, котрі покликують ся на приклад театрів україньских і жадають такої орґанізації для нашого театру. Однак замість завести о тім дискусію прямо і отверто, кореспондент в 1-ім нумері "Народа" підносить жалї, мов-то при теперішній орґанізації руского театру персонал артистичний віддано на поталу одиницї і терпить за-для того кривди. До тої жалоби вернемо ще низше, а тут замічаємо тілько що-до порушеної справи орґанізації нашого театру на лад асоціяційний, що дискусія над тим предметом має у нас значінє чисто теоретичне, бо у нас нема товариства драматичного з такою орґанізацією, і вже для того самого театр рускій не може бути відданий такій спілцї. Однак на наш погляд предприємство поодинокої кваліфікованої особи дає більшу поруку, що при тяжких часах для театрів провінціональних зможе удержати театр рускій на відповідній стопі, анїж коли-б театр відданий був в предприємство спілцї більшого товариства.
В роцї 1891 оставав театр рускій під дирекцією п. Ивана Биберовича, з котрим товариство "Руска Бесїда" заключило контракт на два роки. Після контракту ceгo, затвердженого видїлом краєвим, платить тов. "Руска Бесїда" дирекції субвенцію річно в сумі 5.400 зр., а за се п. Биберович обовязаний удержати відповідні сили драматичні і співочі. Як ми вже згадали, товариство п. Биберовича складало ся в роцї 1891 з 40 осіб, а то 16 артистів, 12 артисток, 10 музикантів і пр.
Щоби театр відповідав вимогам артистичним і задачи рускої штуки, застеріг собі видїл "Рускої Бесїди" право нагляду над дирекцією в кождім напрямі. Нагляд сей виконував видїл в роцї 1891 в той спосіб, що в кождім значнїйшім містї, де театр довше перебував, назначував свого відпоручника з-поміж місцевої интеліґенції, і через него информував ся о всїм, що дотикало театру, а на підставі информацій видавав потрібні зарядженя. Кромі того два рази удавав ся до театру [підчас побуту єго в Тернополи і Гусятинї] член видїлу, окремо до того делєґований, щоби на місци провірити стан театру і справи персоналу театрального. Дописуватель в 1-ім н-рі "Народа" жартує собі з такого нагляду видїлу "Рускої Бесїди", ми однак замітимо, що годї більше від видїлу вимагати, — нїхто з членів видїлу не може прецїнь їздити постійно за театром. В згаданій дописи піднесено, яко невідповідне, що приїзд делєґата видїлу був наперед заповіджений, — але прецїнь се зовсїм природно, щоби члени театру дізнались о приїздї відпоручника львівского видїлу, до котрого можуть мати різні потреби і жаданя. Се неправда, мов-то д-р Савчак приїхав до Тернополя тілько на представленє і зараз по представленю відїхав, бо, противно, д-р Савчак задержав ся тогдї цїлий день в Тернополи і полагоджував більше справ театру, між иншими власне також непорозумінє межи автором дописи в "Народї" а дирекцією театру.
Субвенцію одержав видїл "Рускої Бесїди" з краєвого фонду від видїлу краєвого 1891 року в сумі 7.250 зр. і з того видав:
1. На контрактову підпомогу дирекції театру 5.400 зр.
2. На стіпендію п. Л. Лопатиньскому в школї драматичній від 1 сїчня до кінця червня 1891 180 зр.
3. На підпомогу дебютантцї Орленко на науку співу 100 зр.
4. На винагороди авторскі [за "Вихованця" "Пилипа Музику" і партітуру до них і "Не до пари", "Честь"] 275 зр. 25 кр.
5. За инструментованє пятьох партітур музичних 225 зр.
6. За друк лібрета "Різдвяної ночи" і п. р. 65 зр.
7. На запомоги артистам з причини недуги, дорожні, свят і т. д. 315 зр.
8. На податки за рр. 1890 і 1891 і еквівалєнт 237 зр. 77 кр.
9. На ґардеробу 32 зр.
10. На книжки для режісера і збірники пісень 42 зр. 76 кр.
11. На канцелярію і архів 240 зр.
12. На подорожи инспекційні, видатки канцелярійні, стемплї, кореспонденції, телєґрами і пр. 129 зр. 82 кр.
Разом 7,242 зр. 60 кр. Осталось отже з кінцем року ще 7 зр. 40 кр.
Емеритальний фонд артистів руского театру, а властиво засновок до того фонду, остаючій під зарядом "Рускої Бесїди" виносив з кінцем 1891 року 1225 зр. Єсть се малий капітал, щоби покликати до житя институцію емеритури для артистів руского театру. Годимо ся з заміткою "Народа", що крайна пора — подумати над забезпеченєм старости членів руского театру, але до такого забезпеченя може прийти тілько при співучасти самих членів театру. До тепер на сю цїль актори руского театру нїчого не зложили і не складають: повисша сума зібрала ся з представлень на сю цїль, з датків дирекції, з карт грошевих наложених видїлом і відсотків від грошей з субвенції краєвої. В разї слабости і инших потреб удїляв видїл "Рускої Бесїди" запомоги членам трупи з побираної субвенції краєвої. Тепер дожидаємо, що видїл підчас гостини театру у Львові спонукає самих членів трупи, щоби приступили до заснованя фонду емеритального і спільними силами причинялись до того дїла.
Внутрішна адміністрація театру належить очевидно до директора п. Ивана Биберовича, котрий веде театр на власний зиск і страту. Він отже приймає членів трупи, укладає ся з ними о заплату, до него належать доходи з представлень і він поносить всї кошти з представлень та подорожей, и т. п. Видїл "Рускої Бесїди" виступає доперва на жалобу члена трупи або дирекції, щоби нїкому кривди не сталось. Отже годить ся примітити, що в 1891 роцї з виїмком одинокого випадку — не ввійшли до видїлу "Рускої Бесїди" жалоби на дирекцію від членів трупи. З того можна вносити, що в театрі панувало в 1891 р. вдоволенє і що межи артистами а дирекцією єсть згода, так конче потрібна до успіху театру. Длятого дивують нас жалї дописувателя [п. Нестора Яворского] в 1-ім н-рі "Народа", підношені наче б то именем цїлого товариства. Знаємо, що п. Яворовскій мав свої личні неприємні дїла з дирекцією, — і длятого власне тяжко єму бути безсторонним судьєю над тою дирекцією. З особистої амбіції і своєї досади против особи директора накидуєсь п. Яворовскій на защитника своїх бувших товаришів, котрі певно не залишили би пожалуватись самі перед видїлом "Рускої Бесїди", коли б им заподїяна була кривда, як в дописи тій представлено. Щоденні представленя в лїтї — певно були річею утяжливою, але знаємо, що видїл "Рускої Бесїди" з власної иніціятиви зборонив дїленє трупи на два міста, пополудневі представленя і щоденну гру, скоро тілько одержав вість о тих фактах, — хотяй дирекція представляла, що в лїтних тижднях відвідуванє театру дуже зменшало ся і длятого потребує частїйше грати, щоби удержати своє товариство. Отже се обтяженє персоналу не тревало довше, як тілько від послїдних днїв червня до половини липня.
Спростувати мусимо також рахунок, котрий п. Яворовскій подав в своїй дописи про матеріяльне поводженє театру. Дописуватель сей пише: В р. 1890, з котрого касові рахунки маю під рукою, було доходу взагалї 19.621 зр. 79 кр., а видаток 14.885 зр., значить: чистий зиск виносив 4.756 зр. 79 кр. і додав: "Куди той зиск дїв ся, того не умію сказати; о тім, щоби д. Биберович звертав якусь часть доходів Рускій Бесїдї, нїчого не чувати". Отже з представленя п. Яворовского виходило би, що поводженє руского театру з огляду матеріяльного таке славне, що навіть злишна була би субвенція з фонду краєвого. Тїшило-б нас справдї, коли-б оно так було, але, на жаль, річ має ся инакше. Допустім навіть, що доходу в р. 1890 мав театр дїйстно 19.621 зр, а дістав в тому роцї субвенції 4200 [бо субвенція з фонду краєвого була тогда ще менша, як тепер], то дохід загальний дирекції театру виносив 23.821 зр. 79 кр. Однак видатки на удержанє театру не могли виносити так мало, як обчисляє д. Яворовскій, — бо сама платня персоналу театрального виносила більше, нїж сума видатків в рахунку п. Яворовского, a именно персонал в тім часї доставав місячно по 1350 зр. [а з кінцем 1891 р. навіть по над 1.450 зр. місячно], а се виносить річно суму 16.200 зр. До того-ж треба дочислити ще многі инші видатки: кошти найму льокалю на представленя, освітленє, обслугу, такси для сторожі огневої і поліції і т. п. Принявши за все те пересїчно найнизше по 16 зр. від представленя, а в роцї 1890 було 217 представлень, то вийде сума около 3.472 зр. Дальше друк афішів, плякатованє і т. п. по 7 зр. від представленя, знов маємо [за 217 представлень] 1.519 зр. Кошти переїзду 16 разів в роцї 1890 пересїчно по 120 зр. [за підводи, за перевіз осіб зелїзницею і фрахт за инвентар, на послугачів і т. п.] винесуть около 1.920 зр. Тим чином вийде сума видатків найменше на 23.111 зр., а не один видаток ми певно й пропустили. Коли порівнати сю фактичну суму розходів з доходами обчисленими висше, то пoкaзyє cя надвижка доходу в сумі 711 зр., — значить: коли-б дохід театру виносив стілько, кілько подав п. Яворовскій "на основі рахунків касових, котрі мав під рукою", то директор п. Биберович не міг би жертвувати рускому театрови труду свого і своєї жени, котра прецїнь також виступає і має повне право до відповідної винагороди за свою службу артистичну. Отже на-певно можна сказати, що зиски дирекції театру, а властиво заробок єї, зовсїм не представляють ся світло. Очевидно, що дохід, єсли якій єсть, належить ся самому директорови, але до него належать також страти, бо п. Биберович переняв веденє театру від "Рускої Бесїди" на власне різіко. Числа, котрі ми висше навели, можуть пересвідчити кождого безсторонного, що поки-що театр рускій не може обійтись без значнїйшої субвенції з Фонду краєвого, та що субвенція та в дотеперішній висотї вистатчає ледво на те, щоби театр удержав ся в такім станї, як єсть тепер. Наклади на сторону артистичну і декораційну театру можуть відбуватись тілько в малій мірі, але й так видно постепенний розвій нашого театру.
Сим відповіли ми на всї важнїйші питаня, дотикаючі адміністрації нашої народної сцени. Дати, на котрих ми оперли нашу статью, завдячує наша часопись членам Хв. товариства "Руска Бесїда", котрі займають ся дїлами і долею руского театру. Додати при тім мусимо від себе, що дїла руского театру трактують ся в видїлї "Рускої Бесїди" явно і отверто, з всякою безсторонностію і оглядностію, з увагою на добро і розвій нашої народної сцени, котра кождому Русинови єсть дорога і для розвою нашої народности велику має вагу.
На тім кінчимо наш перегляд і заждемо, нехай театр представить ся сам з своїми ясними і темнїйшими сторонами перед загалом львівскої публики, а маємо надїю, що загальний суд випаде з кождого погляду в користь сеї народної сцени.
[Дѣло, 10.03.1892]
10.03.1892