Іще тоді, як у крутих заулках,
під брилами будівель кам'яних
шукав я простору, немов притулку,
почув я голос Твій. І він не втих
до нині. Та, зачитаний у вірші
про визволення, тис я кулаки
і мріяв, що — як виросту вже більшим —
то певно буду лицарем метким.
Або в далеку зелень слав я тугу,
зігнутий блакитом блідих небес:
журливу постать дивної подруги
в Тобі вбачав, зворушений увесь.
А нині, по літах, розгублений, самітний
в німім просторі кличу: музо, де ти?
Шукаю слів, Твоїм огнем вагітних,
надхненнице прийдешніх всіх поетів.
[Львівські вісті]
01.03.1942