Можливо, наш найдавніший предок

 

 

Невеличка морська істота, яку ідентифікували за скам’янілостями у Китаї, може бути найдавнішим щаблем на еволюційній драбині, що в кінцевому підсумку призвела до появи людини. 

 

Реконструкція зовнішнього вигляду Saccorhytus coronarius за даними окам'янілостей.

 

Істоту назвали Saccorhytus (лат. saccus – мішок), адже її округле тіло з великим еліптичним ротом нагадує наповнений рідиною мішечок. Цей вид ідентифікували за окам’янілостями, знайденими у Китаї, та він поки новий для науковців. Вчені, однак, погоджуються, що Saccorhytus є найбільш раннім представником вторинноротих – широкого біологічного підрозділу тварин, що включає хребетних і, зокрема, людей. Цей вид, отже, є одним із перших кроків на біологічній драбині, на якій через сотні мільйонів років появилися люди.   

 

Saccorhytus, однак, мало нагадує нашого далекого родича. Ця істота мала приблизно 1 мм в діаметрі та, мабуть, жила між піщинками на морському дні. Окам’янілості дуже добре зберегли риси її тіла, хоча вчені ще досі дискутують, чи був у неї анус. Істоту виявила та описала міжнародна група дослідників, яка включає науковців з Кембриджа та Північно-Західного університету м. Сіань (Китай).

 

«Як представник ранніх вторинноротих, – каже співавтор дослідження Саймон Морріс, професор еволюційної палеобіології з Кембриджського університету, – ця тварина може стояти біля витоків дуже широкої групи істот, включаючи нас із вами. Окам’янілості, які ми  виявили, для неозброєного ока виглядали як крихітні чорні зернини, але аналіз під мікроскопом відкрив безпрецедентний рівень деталізації. Усі вториннороті мали спільного предка, і ця істота, на нашу думку, якраз ним і є». До речі, команда науковців, яка її виявила, вже має на своєму рахунку кілька важливих палеобіологічних відкриттів, зокрема найдавнішу з відомих риб.

 

Вік більшості найдавніших відомих вторинноротих становить від 510 до 520 млн років. У цей період у них саме почався розподіл на хребетних, асцидій, голкошкірих та напівхордових. Таке біологічне різноманіття дуже ускладнює визначення того, як міг виглядати їх спільний предок.

 

Мікроскам’янілості Saccorhytus виявили в центральній частині Китаю в провінції Шаньсі. Ізолювавши їх від оточуючої породи та дослідивши під електронним мікроскопом, вчені змогли реконструювати вигляд древньої істоти та зробити висновки про те, як вона жила. В ранній Кембрійський період у цьому регіоні було мілке море. Saccorhytus настільки дрібна, що вона, мабуть, жила між піщинками на морському дні. Її тіло було двобічно-симетричним, тобто мало ті ознаки, які успадкували чимало її нащадків, зокрема люди. Його покривала тонка та гнучка шкіра. Це, своєю чергою, свідчить про те, що тварина мала якийсь різновид мускулатури, яка дозволяла їй робити скорочувальні рухи і, ймовірно, пересуватися, борсаючись. Крім того, цікавою рисою її тілобудови є невеликі конічні структури, через які вода, яку вона заковтувала, поверталась назад – ймовірно, вони є еволюційними попередниками риб’ячих жабер. Вчені, однак, не змогли виявити жодних слідів ануса. Якщо цієї частини тіла у тварини не було, то відходів життєдіяльності вона позбувалася хіба через рот.

 

Відкриття Saccorhytus важливе ще й тим, що воно підтверджує гіпотезу, яка пояснює неспівпадіння між свідченнями окам’янілостей та біомолекулярними даними, відомими як молекулярний годинник. Про час, коли види розійшлися в еволюційній історії, свідчать не лише скам’янілості, але й їх генетична інформація. Що давніше відбулося розходження між видами, то більшою має бути біомолекулярна різниця між ними. На жаль, з тих часів, коли Saccorhytus борсався в грязюці, до нас практично не дійшли окам’янілості, які б відповідали даним молекулярного годинника. Вчені пояснюють це тим, що тварини, які тоді жили, були надто малими, щоби залишити по собі який-небудь слід в окам’янілостях. Крихітний розмір Saccorhytus у поєднанні з фактом, що це був, мабуть, найдавніший та найпримітивніший з вторинноротих, виглядає на те, підтверджує цю гіпотезу. 

 

Bag-like sea creature was humans' oldest known ancestor

ScienceDaily, 31/01/2017

Зреферував Євген Ланюк

22.02.2017