Мабуть ніколи ще українське шкільництво в Галичині не мало такої можливості приготовити нашу молодь до практичного життя та до стільки різнородних професій, як тепер. I це, не зважаючи на воєнний час та звязані з цим труднощі й обмеження. А треба сподіватися, що ті можливості будуть постійно рости і ріжнородність фахових шкіл буде збільшуватись, саме таких шкіл, яких у нас ще нема і яких нам найбільше треба. Колись, з перспективи років, назвемо теперішній момент у розвитку нашого шкільництва може й переломовим. Хоч ця тенденція почалась у нас ще за польських часів у висліді суспільно-економічного і національного розвитку нашого народу й у висліді тупоумної політики польського уряду, який не допускав наших людей на державні та інші публічні становища, то рішучий і радикальний зворот у напрямі повного пристосування нашої школи до життя відбувається саме тепер. Тут треба з цілою рішучістю і з вдоволенням ствердити, що ця радикальна і далекосягла зміна для приспішення темпа розвитку та зріжничкування нашого суспільно-економічного життя відбувається під прихильним проводом німецької шкільної влади й одночасно при активній і відданій співпраці українського вчительства. Та ствердження цього факту було б однобічне і неповне, коли б ми не взяли на увагу інформативно-дорадної ролі Українського Центрального й Українського Краєвого Комітету, а зокрема їх шкільних відділів.
Одначе треба завважити, що — на жаль — багато наших батьків і молоді не доцінюють ще якслід користі й необхідності фахової освіти, хоч нам на кожному кроці бракує ще стільки добрих фахівців із середньою освітою. У значної частини батьків і молоді ще й досі покутує овечий гін і вперта тяга до загально-освітніх ґімназій, що хоч відкривають можливість студій у високих школах, але не дають практичних знань. Зокрема цей своєрідний "гуманістично-клясичний консерватизм'' і псевдоаристократизм покутує ще серед частини української інтелігенції і заможніших кругів нашої суспільності. Деякі батьки і матері з цих кругів ще й досі ніяк не можуть уявити собі, щоб їх синок міг стати добрим купцем, електромонтером, пекарем, кооператором, агротехніком, землеміром, лісничим, шлюсаром, токарем, будівельним техніком, тощо. В їх уяві синок їх за всяку ціну мусить стати щонайменше лікарем, інженером або суддею, а донька бодай "бюровoю силою". Практичний життєвий фах, спертий на фаховій середній освіті — це для них обниження життєвого старту, "зломання карієри" і взагалі звихнення родової традиції. — Такий псевдоаристократичний консерватизм — це залишки сумної памяти польської шляхетчини. Та цей стан — на щастя — ступнево змінюється під розторощуючим ударом нових обставин та нових життєвих потреб.
Пятнуючи ці залишки загумінкового життєвого консерватизму, ми зовсім не хочемо сказати, що загально-освітніх ґімназій нам не треба. Навпаки, нам треба їх більше, ніж їх тепер маємо. Одначе до ґімназій повинна йти тільки найздібніша і найпильніша молодь, без огляду на її матеріяльний стан і соціяльне походження, яка дає запоруку, що дасть собі раду з вимогами цих шкіл і вписавшись до високих шкіл, зуміє їх закінчити та стати висококваліфікованими фахівцями або добрими науковими робітниками. Зокрема треба спрямовувати до ґімназій найздібнішу селянську молодь, бо там на селі, є найбільший вибір найвартіснішого і найздібнішого елементу. Не сміємо допустити до того, щоб він пропадав через брак матеріяльних засобів батьків або їх несвідомости.
Про те, який тепер стан нашого шкільництва в Галичині, наш львівський кореспондент роздобув у шкільному відділі Українського Краєвого Комітету у Львові (референт проф. З. Зелений) такі відомості:
У Львові є отсі фахові школи: 1) 3-річна промислова школа, в ній 200 учнів, є ще вільні місця; 2) 2-річна технічна школа, в ній є відділи; а) машиновий, б) електромеханічний, в) мірничий, учнів коло 120. В цій школі є ще багато вільних місць; 3) 2-річна хемічна коедукаційна школа, має досі 70 учнів. Вона дає знання хемотехніка і запевнює добру платну працю в лябораторіях, в аптиках та в різних промислових підприємствах. В цій школі можна ще прийняти багато учнів, якщо негайно зголосяться і складуть відповідні іспити; 4) Професійно-промислова школа — вечірня, для учнів, що працюють у підприємствах; 5) Городничо-садівнича школа, 2-річка, учнів коло 70. При ній є теж гуртожиток; 6) 3-річна торговельна школа, учнів (-иць) — 588. На третьому році учні проходять спеціялізацію. В найближчому році буде теж спеціялізація в кооперативній ділянці; 7) Однорічна школа вищого ступня, учнів (-иць) 112; 8) 5-місячний торговельний курс організується.
Жіночі фахові школи: 1) 3-річна реміснича школа (кравецтво, білизнярство, трикотарство) має 80 учениць. Є ще вільні місця; 2) Господинська школа, однорічна, учениць 20. В ній ще можна прийняти багато учениць; 3) Школа суспільної опіки, 2-річна, в ній ще багато вільних місць; 4) Однорічна школа піклунок — організується, місць вільних ще багато; 5) Чотиримісячний кравецько-господарський курс, учасниць к. 20, вільних місць ще багато.
Крім цього у Львові є 2 українські загально-освітні ґімназії, (в цілій Галичині є 10 ґімназій). Всі вони переповнені у вищих клясах, від 3-ої до 8-ї. Тому кількість ґімназій треба б ще конче збільшити, щоб запевнити доплив нашої найздібнішої молоді у високі школи. Також треба б ще збільшити кількість учит. семинарій, бо в цілій Галичині бракує нам 2.130 учителів. Для бодай частинного заповнення цієї прогалини при кожній сем. зорганізовано окремі курси для тих, що хочуть стати вчителями і мають неповні студії (серед.-шкільну матуру, т. зв. малу матуру, 6 кл. ґімназ. давнього типу, 10-клясну совітську середню школу).
Для заповнення недостачі кваліфікованих учителів до фахових шкіл необхідна негайна організація курсів перекваліфікації вчителів середніх шкіл. Такий курс є вже в Сяноці, а є надія, що буде зорганізований теж у Львові, якщо зголоситься відповідна кількість учасників і якщо вони одержать державну матеріяльну допомогу підчас проходження курсу.
У Львові при обох ґімназіях зорганізовано 3-місячні матуральні курси; незабаром будуть зорганізовані 6-місячні матуральні курси. Вони дадуть змогу закінчити середню освіту тим українцям, що не могли цього зробити раніше з політичних причин.
В інших місцевостях Галичини існують отсі фахові школи й учит. семинарії: 1) Молочарська школа в Стрию, 2) Сільсько-господарська школа в Бережниці, 3) Господарська школа в Черниці, 4) Торговельна школа в Золочеві, 5) Українська вчительська семинарія в Самборі, 6) Українська семинарія в Рогатині, 7) Килимарська школа в Глинянах, 8) Городнича школа в Заліщиках, 9) Торговельна школа в Чорткові, 10) Ремісничо-столярська школа в Коломиї, 11) Ремісничо-кравецька школа в Коломиї, 12) Вертнича школа в Калуші, 15) Українська вчительська семинарія в Яворові, 14) Торговельна школа в Сокалі та 15) Реміснича школа в Сокалі. Крім цих у стадії організації є ще багато фахових шкіл по різних містах Галичини.
Молоді, навіть найбіднішій запевнюють прожиток у містах гуртожитки (бурси), в яких оплати за удержання такі низькі, що на них можуть спромогтися навіть незаможні батьки, тимбільше, що для найбідніших і здібних є знижки від оплат.
У доступі до фахових шкіл ніяких обмежень нема, навпаки, державна влада дуже радо йде на руку тим, які хочуть учитися. Тому треба нам з цієї нагоди якнайбільш масово користати, щоб у найкоротшому часі заповнити недостачу у нас різного роду високоякісних фахівців.
[Краківські вісті]
11.02.1942