Велику сензацію викликало у Львові перше по більше як 2-літній перерві надруковане число за січень 1942 р. Львівських Архієпархіяльних Відомостей" (за большевиків відбивaлися "Льв. А. Від." тільки на писальній машині), в якому поміщені два обіжники Риму до українських ординаріїв у справі чистоти греко-кат. Обряду. Обіжники видані Св. Конґреґацією для Східної Церкви та підписані кардиналом Євгеном Тіссераном як секретарем і сардинським архиєпископом Ант. Аратою як асесором. Оба обіжники датовані з Риму 10. вересня 1941 р.
У першому обіжнику подано зараз на вступі, що всім українським ординаріям вислано по три примірники з тих літургійних книг византійського обряду в старославянській мові, руської (читай: української — прим. Ред.) рецензії, що їх перевірено й видруковано вже заходом Св. Конґреґації для Східної Церкви, виконуючи осьтак постанови О. Кардиналів, ухвалені на плєнарному засіданні дня 10 січня 1938 р. та затверджені Папою Пієм XІ. дня 15. тогож місяця! Перша з цих книг — це витяг (у малому форматі) з Літургікона, себто Служебника, що містить Чин Вечірні й Утрені та різні часи в році. Друга книга (в більшому форматі) містить Літурґію св. Йоана Золоустого. Третя книга — це та сама Літурґія в малому форматі.
В дальшому зазначено, що кардинали, члени конґреґації для Сх. Церкви, відбули кілька засідань, на яких устійнили певні загальні принципи, що мали бути основою в праці і друковані наших літурґічних книг та доручили цю роботу спеціяльній комісії під проводом кардинала-секретаря згаданої Конґреґації. Комісія мала у праці над самим Літургіконом 61 засідань, не перестаючи при тому заходжуватися приготовляти й інші книги.
Комісія дійшла до висновку, що починаючи від другої половини XVII. століття не тільки тексти літурґічних книг, але й і то особливо, рубрики позмінювано та попереіначувано під різними впливами, в чому Апостольська Столиця не мала ніякої участи. Тому Комісія рішила завернути до давньої традиції, тимбільше, що існує спеціяльна руська рецензія, яка від загально-вживаної далеко старша, бо не виправлювана, як вона, на друкованих щойно з початком XVII. стол. грецьких виданнях. Отже ж цю руську рецензію, яка згідно з найстаршими текстами, поставлено на перше місце, бо непохитним бажанням Св. Престола, висловлюваним нераз у документах давніх і найновіших, є зберігати ненарушно чистоту східніх обрядів.
При кінці першого обіжника подано декілька нормативних завваг на перехідний час. М. ін. за окремим дозволом у Св. Престола може єпископ, зваживши добре обставини часу й місце, перевести дероґацію (частинне ухилення) закону на своїй території. Таксамо тим, що прийняли священичий чин перед датою цих обіжників, Св. Конґреґація дозволяє відправляти приватно й надалі, якщо собі бажають, по давньому звичаю. Але у всіх великих і малих семинаріях, у схолястикатах і чернечих новіціятах відправи мають відбуватися відтепер тільки по новому Літургіконі, себто "Служебнику", та новому "Чині богослуження".
У другому обіжнику подано найважніші точки, що могли б викликати сумніви та необхідні пояснення щодо приватної неторжественної Служби Божої (зв. "читаної") та щодо т. зв. "сослуження".
До цих обіжників додано кілька завваг Митрополита Кир Андрея, який доручає священикам точно пристосовуватися до змін, що їх оце введено у нове видання Служебника. Зміни, приписані в обох письмах Конґреґації, введуть священики з хвилиною, як будуть з ними познайомлені. Але передтим мусять докладно повчити вірних про всі ті зміни та причину їх введення.
Від себе зазначимо, що текст Служебника, виданий тепер у Римі, базується головним чином на рукописному Служебнику митрополита Ізидора (І. половина XV. стол.). Таким чином Рим станув твердо на становищі чистоти греко-кат. обряду і наших літургійних книг. Можна думати, що ця постанова Апостольського Престола, вводячи уодностайнення відправи Служби Божої та всіх інших богослужень у нашій церкві для цілої України, покладе край всяким дотеперішнім злощасним обрядовим спорам та наблизить до себе і на церковному полі греко-католицьких та православних українців.
[Краківські вісті]
10.02.1942