Мости єднання

Нещодавно вкотре довелося переконатися, наскільки наша публіка спрагла так званих популярних програм. Вечір оперної класики у виконанні гордості Йорданії, співачки, яку з нетерпінням очікують на кращих сценах Європи, Зейни Бархоум відбувся у Львівській філармонії.

Це була презентація в Україні альбому «ALCANTARA II» («Міст єднання»), в якому Близький Схід і Захід постають як дві грані гармонії світу: поруч із відібраними часом перлинами французької та італійської оперної класики, угорської оперетти, італійської естрадної пісні, звучать арабські класичні пісні.

Співачка приготувала дуже вдячну і приємну програму; а надто для тих, хто любить оперу романтичної доби. У концерті прозвучали найбільш впізнавані хіти з опер цього відтинку європейської культури: з «Норми» та «Травіати» Джузеппе Верді, «Манон Леско» та «Богеми» Джакомо Пуччіні, «Кармен» Жоржа Бізе, «Ромео і Джульєтти» Шарля Гуно, болеро «Дівчата Кадісу» Лео Деліба, оперетти «Весела вдова» Франца Легара, «Поговори зі мною» Ніно Рота та «Мама» Чезаре Біксіо. Всі вибрані арії – ефектні та надзвичайно милозвучні, вони – чудова можливість продемонструвати всю природню красу свого голосу та рівень виконавської майстерності. Публіка завжди дуже тепло сприймає такий репертуар, тим паче, що у Львові подібні проекти відбуваються не так часто. Зейна Бархоум володіє чудовим ліричним з сопрано з надзвичайно широким діапазоном, що дозволяє їй включати до свого репертуару арії для колоратурного сопрано.

Різноманітна і гарно скомпонована програма зібрала на одній сцені команду добрих виконавців: Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії (роботою якого співачка була приємно вражена) під батутою італійського маестро Лоренцо Тацієрі, сирійського тенора Басема Алкоура, який розділив з солісткою сцену у низці дуетів, та Галицький камерний хор (керівник – Василь Яциняк).

Дуже вдалим рішенням було відкрити вечір оперних арій увертюрою до опери «Севільський цирульник» Джоаккіно Россіні. Вже перші акорди оркестру промовили: сьогодні буде приємний звук. Італійський маестро добився такого звучання, що я подумала: шкода, що АСОЛФ хоча б для експерименту не супроводжує оперні вистави. Родзинкою програми (і, на жаль, поодинокою) стала відома арабська пісня Ana Albi Daleeli (Моє серце – мій поводир). Ця пісня є в репертуарі чи не кожного арабського виконавця і занурює на мить у світ незвичних для нас звучань. Зейна Бархоум збагатила її елементами європейського вокалу, і продемонструвала, що Близький Схід і Захід не такі вже далекі, і у таких, на перший погляд, «полярних» культурах можна і варто шукати щось спільне. «Європейськості» цій примхливій арабській мелодії надало також звучання симфонічного оркестру, який акомпанував солістці.

У пісні співачка розкрила свій широкий діапазон і заполонила слухачів приємним, шовковистим, і багатим на відтінки тембром. Кожен наступний її вихід на сцену супроводжувався шквалом оплесків. Ентузіазм слухачів підсилювала драматургія програми: адже кожен наступний номер вражав новою гранню віртуозності і розкривав артистичний потенціал виконавиці. Проте, прагнення вразити зіграло поганий жарт з артисткою: попри те, що речиталь співачки перенизували дуети з Басем Алкоуром ( який здобув собі прихильність залу приємним тембром та переконливим виконанням) та деякі оркестрові номери, в певних аріях відчувалася втома. Наприклад, досить непереконливо прозвучав блискучий вальс Джульєтти з опери Шарля Гуно «Ромео і Джульєтта». Ця перлинка має дивовижну властивість перетворюватися на камінь спотикання для багатьох оперних дів. Зейна Бархоум може виконати арію блискуче, та цього разу вона звучала по-учнівськи обережно, подекуди бракувало гнучкості і легкості голосу. А це саме та арія, що має виконуватись так впевнено і переконливо, наче там немає і половини написаних композитором віртуозних пасажів!

Також втома давала про себе знати в другій половині концерту. Доволі проста (в порівнянні з усім, що звучало раніше) пісня Чезаре Біксіо «Мама» стала останнім пунктом випробувань. Співачці забракло голосу в кульмінації приспіву, яка за задумом «виводить» голос в другу октаву. Звичайно, що це далеко не межа діапазону Зейни, але їй не вдалося втримати динаміку звучання, і за оркестром її голосу чути не було. Взагалі ставлення до динаміки у зірок вечора відрізнялося від того, до якого ми звикли: манера співу виконавців вирізняється динамічною стриманістю. Хоч і Басем Алкоур, і Зейна Бархоум досконало володіють мистецтвом динамічної градації голосу – вразити силою голосу (що дуже полюбляють, і навіть часто зловживають цим виконавці-вокалісти) навіть не намагалися – і це за умови підсилення голосу мікрофонами!

Сюрпризом вечора, на який після виступу Почесного Посла України в Йорданському Хашимітському Королівстві Сергія Паська публіка чекала з нетерпінням, стало виконання хору «Реве та стогне Дніпр широкий» арабською та українською мовами. Цей останній акорд «ALCANTARA II» утвердив ідею, закладену в альбомі: єднання двох культур, двох різних світів. Виспівування слів Шевченка стало наче підтвердженням доброї волі двох країн до порозуміння – адже цього року виповнюється 25 років відтоді, як міст єднання між Україною та Йорданією було закладено в Аммані, на вулиці Тараса Шевченка. Можливо, в близькому майбутньому знов випаде шанс аплодувати Зейні Бахроум у Львові, та відкрити для себе більше арабських автентичних звучань – зазирнути під завісу культури, яка для нас все ще є далеким Близьким Сходом.