В одному із чисел нашого часопису була коротка вістка про смерть письменника та визначного громадського діяча д-ра Василя Короліва-Старого. Для доповнення цього подаємо сьогодні нашим читачам ближчі дані з його життя.
Прапрадід його прийшов на Україну, як старшина шведської армії Карла XII. та був ранений під Полтавою, прадід був ігуменом Соловецького манастиря, а батько професором гімназії в Полтаві, а потім, як православний священик, парохом у Диканці, де в 1879 р. народився Василь. В 10 році життя віддано Василя в Духовну бурсу в Полтаві, де стрінувся з пок. Симоном Петлюрою, з яким учився відтак разом і в Духовній Семінарії. В 1904 р. кінчив Ветеринарійний Інститут у Харкові й одержав титул доктора. Відтак працював в Московщині і Полтавщині, де незабаром уряд заборонив йому побут. Звідси перейшов до Києва, де перебував до кінця війни. В міжчасі навчився також малярства у Києві та різьбарства в Петрограді.
Письменницьку працю зачав уже в 14 році життя, а в 16 році життя в Духовній Семінарії видавав часопис "Плахта". Вже як студент співпрацював у видавництвах Києва, Харкова, Полтави і Петрограду, де помістив безліч статтей і розвідок. Багато з його праць було переложено і видано з його ілюстраціями в чеській і словацькій мовах. Сам переклав досить дитячих казок з чеської й інших мов.
Загально знаний є його роман для молоді "Чмелик", на якому виховувалося ціле молодше покоління. Написаний він у виховно-патріотичному дусі. В інших своїх творах оспівує Марту Борецьку, Роксоляну, Анну Регіну й ін. У Львові була нагороджена і видана його збірка оповідань "Милосердний Самарянин".
Творчість його обіймає до 118 книжок, а крім того багато статтей в українських і російських часописах.
По відході Петлюри з щоденника "Рада" в Києві став у редакції другим з черги секретарем і заповнював своїми статтями майже щоденно часопис, коли не було іншого матеріялу. Через 12 літ був сталим рецензентом для театру славного Миколи Садовського.
В 1908 р заложив у Києві видавництво "Час", що мало 250 членів з міліоновим капіталом, та аж до 1919 р. був його головним директором і як такий ще деякий час продовжував видавничу працю і в Празі.
Редагував календарі для народу, управляв видавництвом "День", що його заходами видано прегарний київський альбом.
В Києві разом з Михайлюком і Синицьким був співорганізатором і основником фабрики молочарських машин.
Не менше значіння мав він як маляр і скульптор, та в цій ділянці залишив по собі чимало цінних речей. Образи його знаходяться у Празі в костелах Францішканів і Капуцинів та у Мельнику. Багато його образів знайдено в Карпатській Україні, як на Чернечій горі в Підмонастирі біля Мукачева на склі, а коло 80 образів у манастирі в Імстичеві, де проявляється містика і дуже виразна символіка, яку легко відчитують навіть мало образовані селяни, що має незвичайне виховне значіння.
В 1919 році був висланий Українським Урядом з дипломатичною місією до Праги, де познайомився зі своєю дружиною Наталією, яка є також маляркою і відомою письменницею. Обоє у своїй праці взаємно доповнювалися.
Викладав у Господарській Академії у Подебрадах, а опісля працював переважно в малярстві. Його серія листівок карпато-української жіночої ноші найшла прихильну оцінку на сторінках преси.
Останні роки свого емігрантського життя провів у Мельнику б. Праги, де й поховано його 14 грудня 1941 р.
[Львівські вісті]
01.02.1942