«Для того, щоб розуміти економічну і політичну модернізацію Далекого Сходу, ми не можемо обмежуватися аналізом цих країн, опираючись на наші спрощені концептуальні засади, темпи економічного росту і вибори. Деталі важать більше, ніж узагальнення, тому що пояснюють життєву силу, яка існує там, і певну нудьгу, яка є тут»
В Європі та США демократія — можливо, тому що є давньою, — виглядає усталеною і навіть підтоптаною. Народи мало беруть в ній участь, хіба що під час виборів, і ввіряють себе професіоналам від політики. Ми приймаємо маневри і результати, хай би якими вони були, з певним розчаруванням. В Азії все не так, оскільки свобода слова, прозорість в політиці, право на іншу думку, захист меншин та періодична зміна влади є недосконалими чи їх наразі ще нема. Китайці Гонконґу і Тайваню підтверджують це і рік за роком опираються намаганням комуністичного Китаю взяти їх під свій контроль за допомогою єдиної зброї, яку мають, — масових маніфестацій. Надворі вже не 1989 рік, коли за наказом Ден Сяопіна в Пекіні китайська армія кровопролиттям придушила студентські протести на площі Тяньаньмень, тому що нині найменша жорстокість фільмується і миттю облітає увесь світ. А на відміну від, наприклад, сирійського режиму китайські керівники не хочуть видатися бузувірами, тому що прагнуть національного та міжнародного визнання і леґітимності.
Та на цей момент варто звернути свій погляд на Південну Корею. Народ протестує, щоб захистити і поліпшити все ще молоду демократію, якій нема навіть тридцяти. На початку 1980-х я мав нагоду бути очевидцем жорстоких вуличних зіткнень поміж студентами і профспілковими активістами з одного боку й армією військової диктатури з іншого. В той час запах сльозогінного газу постійно наповнював вулиці Сеула. Маніфестанти перемогли — за дискретної підтримки американського уряду, який хотів демократичної Південної Кореї, щоби посилити контраст з Північною Кореєю. Те саме сталося в Тайвані — вільний Китай супроти іншого, який наразі не є вільним.
Тридцять років по тому я стежу за іншими масовими маніфестаціями в Сеулі й Пусані. Студенти та профспілкові активісти є лише ще однією групою серед інших у майже мільйонній масі людей, які щосуботи влаштовують демонстрацію перед президентським палацом. Там присутні усі верстви народу, навіть матері родин, які штовхають поперед себе дитячі візочки. Поліція поводиться розважливо. Що вимагають громадяни Сеула? Відставки президента республіки Пак Кин Хє, яку підозрюють у зловживанні владою, корупції і загалом у неспроможності працювати на посаді, на яку її було обрано чотири роки тому. Окрім демісії президентки, замкненої у своєму палаці, корейці хочуть перегляду конституції, щоб обмежити владу держави, зміцнити громадянське суспільство і визнати роль неурядових організацій, які є численними в Кореї. Події, що спровокували протест, можуть видатися анекдотичними, але виявляють ориґінальність корейської цивілізації; опріч цієї корейської своєрідності, нагадаймо, що в політиці зміни відбуваються в дуже несподівані способи. Неприємності президентки почалися три роки тому, коли потонуло судно, яке перевозило студентів, що були на канікулах, спричинивши загибель 300 із них. Де була президентка? Її не могли знайти. Підозрювали, що того фатального дня пластичний хірург оперував їй обличчя, звичайне захоплення кореянок. Згодом з'ясувалося, що президентка ніколи не виконувала свої функції, не порадившись з шаманкою, це звична практика в Кореї. Однак шаманка отримувала мільйони від Samsung, Hyundai та LG — такою була настійна вимога президентки. І нарешті, дочку шаманки прийняли до престижного університету без складання вступного іспиту. Саме це спровокувало вороже ставлення: пластична хірургія, шаманка і корупція — це одне, вони є традиційними; але шахрувати з іспитами в цій конфуціанській країні, де освіта є вищою цінністю, — цього простити не могли. Це й стало причиною того, що люди вийшли на вулиці, тому що меритократія і демократія є двома фундаментальними стовпами сучасної Кореї.
Важливо зазначити, що християнство відіграє важливу роль в цьому азійському пошуку демократії. Так вже було в Японії на початку ХХ ст. Корейська Католицька Церква, радше лівого спрямування, очолила боротьбу проти військової диктатури і далі очолює її проти президентки Пак; протестанти є радше консерваторами, так само як і американські євангелістські Церкви, якими вони надихаються. Натомість у Тайвані католики не є дуже численними, і найактивнішими демократами є протестанти. Китайські комуністи уважно стежать за цим релігійним тлумаченням демократичних рухів в Азії, позаяк на китайському континенті дуже строго наглядають за католиками, яких, ймовірно, є 100 млн., і стосунки з Ватиканом є дуже делікатними.
Даруйте, що я заглибився в заплутані хащі цих мало знаних на Заході цивілізацій. Але для того, щоб розуміти економічну і політичну модернізацію Далекого Сходу, ми не можемо обмежуватися аналізом цих країн, опираючись на наші спрощені концептуальні засади, темпи економічного росту і вибори. Деталі важать більше, ніж узагальнення, тому що пояснюють життєву силу, яка існує там, і певну нудьгу, яка є тут.
Guy Sorman
La Democracia avanza, pero en Asia
ABC 16.01.2017
Зреферувала Галина Грабовська