Логос

(З ЦИКЛУ «МОВА»)

Він нап'ялював свою незрівнянну зашмульгано-продіравлену маринарку – згадку про не такі віддалені часи, коли все щойно починалося, і йшов копирсатися в макулатурі. Реакція людей, з якими перетинався на вулиці, цілком влаштовувала його – в такому вигляді його не впізнають ні колеги, з якими колись починав, ні працівники заснованої ним оцифровувальної компанії, ні її клієнти. Від старця він навчився не тільки грі в шахи.

В такі хвилини його, на той час уже заможну і, якщо зважити, скільки приватних історій проходили через його руки, небезпечно впливову людину, сприймали за волоцюгу. Чиновники і бізнесмени навперебій запрошували його, славетного оцифровувача, до своїх родин і на корпоративні вечірки, де він сумлінно виконував відведену йому роль рідкісної прикраси, здатної пересуватись і висловлюватися, незрідка дотепно.

Власники пунктів за якусь десятку пускали його в темні, вологуваті, з недбалою бетонною долівкою приміщення, наповнені картоном, папером, книжками, зошитами, журналами – всім отим незліченним целюлозним мотлохом. Чужий лист брав лише, зачепившись оком за несподіване слово, зворот, рідкісний приклад використання. Пробиті на картон літери не могли замінити індивідуальну неповторність письма, наче почерк був частиною, наріжним каменем, підмурівком їхньої значеннєвості. Так він опинився за півкроку до відкриття.

***

Одного разу він натрапив на «Слово», нічим не примітну книжку, яких штампувалось донесхочу – з коментарями і без. Навіть не подарункове видання з характерними ілюстраціями. Він перетельбушив десятки, сотні, тисячі таких бандур, що їх купували, щоб згодом спекатися, привабливих хіба наявними в них слідами користування – загнені сторінки, посаджені їжею та напоями плями, дрібні комашки, випадково препаровані між сторінок, нотатки, присвяти, вкладені і забуті цидулки, календарики, смужки паперу, вряди-годи навіть банкноти – наче випрасувані. Зіставивши ці та інші ознаки, можна було довідатися дещо про власників, інколи – доволі багато. Йому траплялись книжки, за якими він міг би відтворити життєпис невідомої йому, загубленої у незлічі собі подібних сімʼї, штрих-другий до її неповторного, попри все, портрета. А траплялися і такі, що їх ні разу не розкривали.

Щось змусило його заглибитися, колись текст уже потрапляв йому на очі, тоді він був школярем, змушеним сказати що-небудь про прочитане. Того разу вантажівка, що мала вивезти всі ці відходи на переробку, особливо барилася.

Щось підказало йому не відкидати знахідку геть. В півсутінках кепсько освітленого приміщення він заходився гортати її. Скільки таких томів пройшло через його руки! Він ще не знав, проте щось у ньому вже здогадувалося.

Він скупив усі літописи, канонічні тексти, апокрифи. Що більше він їх вивчав, то дужче переконувався в системному характері того, що йому відкрилося. Так ненароком він розкрив аферу афер.

Ще якийсь час він вірив у чиєсь недбальство і відчайдушно тримався за це, доки, припертий до муру неспростовними фактами, здався, на якусь секунду навіть злякавшись свого відкриття.

Він не знайшов жодного першоджерела, а те, що за них правило, було результатом численних нашарувань. Своєрідність тих палімпсестів полягала в цілеспрямованих втручаннях в тканину першооснови, що тільки на перший погляд можна було сприйняти за неуважність чи спробу додати оригіналові краси.

Йому пощастило з'ясувати, що оригінали зберігалися свого часу в тому самому місці, куди потрапляли різними шляхами – їх купували, обмінювали (часто-густо невигідно), заради них укладалися династійні шлюби і затіювалися війни, світські та релігійні. Більшість походила зі згорілого свого часу монастиря.

Ретельне дослідження привело його до висновку про зумисний підпал, змусивши відкинути будь-які інші версії. Вражений і схвильований, він здійснив мандрівку – єдину в своєму житті прощу на колись легендарну, а тепер давно вже забуту гору. Хоча від будівлі, частини непересічного ансамблю сакральних споруд, не вціліло ні балки, ні каменя, щось бентежне пойняло його, трепетна музика вічності.

Він спробував навести довідки, аби з'ясувати бодай щось через особу палія, одначе слід того безнадійно губився в трясовинах не такого вже віддаленого, як могло здатись, минулого. Він взявся обережно нишпорити далі, не привертаючи уваги і не накликаючи підозр, доки натрапив на згадку про циркуляр, випущений якогось там року. Щоразу, мовби нізвідки, бралися його нові і нові виконавці.

Усвідомлення зумисного, до того ж системного характеру перекручень парадоксальним чином підбадьорило його. Де системність, там жевріла надія на ключ.

Врешті-решт, він ототожнив усі пізніші нашарування, усунувши які, отримав первісний текст, повний прогалин; тоді, коли ми востаннє бачилися, він ще не зміг відреставрувати втрачених місць, але й це вже щось та було. Зате він чимало довідався про технологію.

***

Я ступав заплитчаною доріжкою, сірі квадрати якої нагадували поле для гри в класики – не встигнеш завершити раунд, як попереду відкривався новий і так далі, до самого кінця.

Й ось я знову тут. Я знав цей інтерʼєр до найменших дрібниць. Недожеврілі «Соняшники» ван Ґоґа, грамофон з металевою квіткою труби на підвищенні з довгими, ледь увігнутими ніжками. Проте дещо й змінилося.

Мій погляд вперся у фоліант перед вимкненим і вкритим павутиною порохів монітором. Фоліант справляв враження давньої книги. Обшитий деревом, з акуратними накутниками з розрівняної бляхи від консерв, якими він харчувався.

Переді мною лежало «Слово», повний текст з відреставрованими прогалинами. Зі столу, який я ненароком зачепив, на підлогу впала корбочка. Я підняв її, сповнений здивування, а мої розгублені пальці заходились її обертати.

Я обережно прилаштував корбочку назад у розмальований різдвяними сюжетами кожух. І коли мідне віяльце зачепилось об виступ, відтак об другий, потім далі і далі, народжуючи звуки простої-простюсінької мелодії, я раптом усе збагнув.

***

Він знав, що я повернуся. Він залишив її, даючи мені нагоду зробити те саме відкриття, яке допомогло йому знайти ключ. Кілька зловмисних втручань, й історія сторіччями текла іншим шляхом, подібно до річки, спрямованої в чуже їй русло.

Звичайна, крихітна корбочка з катеринки, що їх свого часу продавали в крамницях дитячих забавок. Ще й зараз їх пропонують в музейних шопах.

Могло здатися, наче він наостанок впав у дитинство.

Мелодія народжується з торкання пружних пластин об зазубрини.

А разом з нею справжня історія.