Що може нам розказати чудова книжка з історії економіки про нерівність.
Анґус Медісон, який помер у 2010 році, був одним з найвпливовіших істориків економіки, а його книга про світову економіку за останні 2000 років — класика. Сьогодні його справу продовжує одна з організацій, для яких він працював — Організація з економічного співробітництва і розвитку (OECD – англ.), яка спільно з Утрехтським університетом і розробили базу даних умов життя 25 країн світу за період з1820 року. Там враховано все — від розміру заробітку японських будівельників у 1920 році до рівня вбивств у ХІХ ст. в Італії. Це дослідження зв'язує два рівні наукових пошуків — макроекономічну панораму Медісона і мікроекономічні дослідження таких істориків як Пітер Ласлет, автор книги “Світ, який ми втратили”, у якій йдеться про ранньомодерну Англію.
В основному результати їх робіт підтверджують попередні здогадки, хоч і не все було відомо науці аж настільки детально. Так, тривалість навчання збільшилася повсюдно. Середній зріст людини також збільшився всюди (хоч і в Америці на 1.1 см. більше ніж у Китаї). Купівельна спроможність будівельних працівників також збільшилася всюди. Хоч у Великобританії цей показник зріс у 10 разів, а в Індонезії — тільки удвічі.
Але є і виключення. І це виключення — нерівність. Можна було сподіватися, що за часів династії Цін, царя Миколи І та Іст-Індської компанії нерівність була значно більшою, ніж зараз. Але це не так. Нерівність доходів у Китаї, Таїланді, Німеччині та Єгипті тримається приблизно на одному і тому ж рівні — що у 1820-му, що у 2000-му. А у Бразилії і Мексиці нерівність навіть посилилася у порівнянні з часами Сімона Болівара. Виключення — деякі багаті країни (такі як Франція і Японія). Тільки тут можна помітити довготривалий тренд у зниженні нерівності у доходах.
Більше того, правило для кожної окремо взятої держави спрацьовує також і для цілого світу, якщо його сприймати як одну велику країну. Дане дослідження використовує такий собі коефіцієнт Джіні, за яким вимірюється ступінь нерівності доходів. За шкалою Джіні чим більший коефіцієнт — тим більша нерівність. Світовий коефіцієнт Джіні виріс з 49 у 1820 до 66 у 2000. Але це відбулося не з причини поглиблення прірви між бідними і багатими всередині країн (тобто, “нерівність” у її звичному значенні). Така нерівність трималася приблизно на однаковому рівні, коливаючись вверх-вниз протягом 130 років, до 1950-го, після чого серйозно зменшилася протягом 1950-1980 р.р.. У дослідженні цей період навіть названо “егалітарною революцією”. А от починаючи з 1980-го року “індекс нерівності” знову виріс — причому до рівня 1820 року (це чудово описав французький економіст Томас Пікеті).
Очевидно, отже, що таке двохсотлітнє зростання нерівності має причиною так звану “нерівність країн”, тобто розрив між бідними і багатими націями. А цей розрив сильно збільшився. Так, у 1820 році найбагатша країна світу, Британія, була всього лиш раз у 5 багатшою за середньостатистичну бідну країну. А сьогодні США приблизно у 25 раз багатші за середньостатистичну бідну країну. Коефіцієнт Джіні для “нерівності країн” складав щось біля 16 у 1820 р. (що дуже мало). До 1950 р. він піднявся до 55 і від того часу не зменшувався. Тому можна зробити висновок, що драйвером посилення нерівності з 1820 року була індустріалізація на Заході.
Очевидно, що саме це вплинуло на такий вигляд кривої розподілу доходів у світі, як ми бачимо на вищенаведеній ілюстрації. Нормальний вигляд цієї кривої має форму дзвону (або одногорбого верблюда), коли найбільша кількість населення знаходиться у середній частині, а обидва кінці відображають найбагатших і найбідніших. Графік для 2000 року, як і для 1820-го має таку форму. А от у 1970-му крива графіка має іншу форму — у верблюда появився другий горб. Це означає, що Захід почав ставати багатшим за інші країни світу (тобто графік зсунувся направо, що і призвело до появи другого горба).
Такий розвиток подій, говориться далі у дослідженні, збігається у часі появи з відходом від глобалістського підходу періоду 1914-1970 рр. Це дозволило західним країнам зосередитися на внутрішніх процесах у своїх власних країнах, що призвело до вирівнювання доходів між бідними і багатими всередині кожної з країн. А от відновлення глобалістських процесів після 1980 року призвело до протилежних наслідків — глобалізація стала причиною зростання нерівності між бідними і багатими всередині кожної з країн, але, у той же час, призвела до вирівнювання доходів між країнами.
Breaking the camel’s back
The Economist, 4.10.2014
Зреферував РомкоБомко