Вже п’ять років поспіль у листопаді львів’яни та гості міста відкривають для себе світ творчості Ігнація Яна Падеревського. Насправді, спектр звучань фестивалю «Відкриваємо Падеревського» презентує музику не лише Падеревського – засновники, голова Польсько-Української фундації ім. І. Я. Падеревського, Адам Бала та піаністка Маріанна Гумецька щороку тішать цікавою і ретельно продуманою програмою. У життєписі фестивалю – музика В. Косенка, Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, М. Скорика, Л. Сидоренко, В. Лютославського, Б. Шеффера, Ф. Шопена, Л. ван Бетховена, Ф. Ліста, Е. Гріга та інших.
Адам Бала та Маріанна Гумецька на відкритті
Шедеври світової класики та кращі твори сучасності прозвучали у виконанні команди виконавців, яка щороку доповнюється новими гучними іменами. Ті, хто слідкують за історією розвитку «Відкриваємо Падеревського», майже звикли на щорічну зустріч із Маріанною Гумецькою, Каролем Радзівоновичем, Єжи Максим’юком та Академічним симфонічним оркестром Львівської філармонії. Приємними несподіванками є виступи знаних львівських виконавців та гостей, серед яких композитор світового рівня Кшишфтоф Пендерецький, неперевершений майстер кіномузики Кшемір Дембський, вокалістка Анна-Марія Йопек, піаністи Петер Тот, Адам Водніцкі, Йожеф Ермінь та Наталя Пасічник, легенда польського джазу Лєшек Можджер, зірки оперної сцени Ольга Пасічник та Анета Лукашевіч, частий гість «Варшавської осені» віолончеліст Анджей Бауер, диригенти Ілля Ступіль та Володимир Сивохіп, артисти Варшавської Камерної Опери, театру «Альтер», ансамблю народного танцю і пісні «Мазовше», польсько-українського гурту «ДаґаДана».
Лєшек Можджер
Ювілейний фестиваль 2016 – одночасно і підсумок, і вказівник векторів майбутнього розвитку українсько-польської мистецької співпраці. Важко передбачити, що чекає в майбутньому, але схоже на те, що мистецький рівень події тільки зростатиме. Натхнення для таких думок прийшло ще на відкритті – концерті Лєшека Можджера. Цей композитор і джазовий піаніст давно вже не потребує зайвої реклами. На фестивалі він не вперше, але розпочинати серію концертів з речиталю Можджера – дуже вдалий хід. Джазові інтерпретації світової класики – річ не нова, і останнім часом дуже модна. Однак, багато музикантів схильні зробити з цього кітч; але тільки не митець з таким бездоганним музичним смаком як Лєшек Можджер. Композиції Шопена і Падеревського одержали нове дихання під його вправними пальцями, як і сам інструмент, на якому він грав. Металеві ланцюжки та інші предмети допомогли надати частині звукоряду інструменту інших барв. Одночасне звучання препарованої і непрепарованої частин звукоряду створило колористичне враження дуету роялю і клавесину, роялю і арфи, роялю і ударних. Нотку шарму звуковій картині додавала фігура музиканта, що грав босоніж, – вихоплений із напівтемряви яскравим світлом лампи.
Антон Борковський отримує відзнаку PADEREWSKI
Другий день фестивалю традиційно поєднує дві події. Цього року урочисту церемонію вручення статуеток відзнаки PADEREWSKI підсилила єдина опера Падеревського «Манру». Як завжди, скульптурні портрети Падеревського (авторства Анджея Ренса) одержали люди, які своєю багатогранною діяльністю близькі за духом до самого Маестро: політолог та філософ Антон Борковський; піаніст, який здійснив записи всіх (!) творів Падеревського, Кароль Радзівінович, голова Польсько-Української фундації ім.. І. Я. Падеревського Адам Бала та диригент і директор Львівської філармонії Володимир Сивохіп.
Опера «Манру» – єдина з польських опер завоювала Метрополітен Оперу, а одна з її прем’єр (в 1901 р. твір поставили одразу в трьох містах), як і дебют Падеревського-піаніста, відбулися у Львові. Історія цигана Манру у свій час набула популярності завдяки вдалій екранізації: «Циганка Аза» досі залишається улюбленим фільмом для чималої аудиторії. Проте, мало хто знає, що повість Юзефа Ігнація Крашевського «Хата за селом» до цієї екранізації мала щонайменше три сценічні втілення: як драма Габріели Запольської, драма в перекладі Михайла Старицького, та як опера Ігнація Падеревського.
Опера Падеревського «Манру»
Короткий зміст опери: На вулиці села весело – дівчата готуються до обжинок. Зовсім інша атмосфера в хаті Ядвіги – донька Уляна прийшла просити пробачення і допомоги. Але її надії не виправдані: мати невблаганна. Ядвіга не може змиритися зі своєю ганьбою, і хоче, щоб Уляна покинула чоловіка-цигана. Напружену ситуацію ще більше загрострює прихід Манру, який шукає дружину. Зусилля сільського знахаря Урока марні – примирення, яке він намагався влаштувати, закінчується прокляттям з уст матері.
Не тільки Уляна відмовилась від своїх рідних – коваль Манру також покинув циганське життя. Тепер їхній світ – самотня хатина за селом. Манру не дають спокою спогади про минуле життя. А тут ще мелодія скрипки Ягу намовляє податися в мандри. Останньою краплею стає поява циганки Ази, яка виросла в красуню. Тужить і Уляна, бо серце коханого віддаляється від неї. На коротку мить чарівний трунок, який дав Урок, наповнює серце Манру колишньою пристрастю – Уляна щаслива.
Проте, не витримавши двобій із собою, Манру повертається в табір. Чарівна Аза допомагає йому стати вожаком. Манру їде з села. Уляна у відчаї. Урок розповідає нещасній, що Манру покинув її з дитиною задля Ази. В пориві розпачу Уляна топиться в озері. Урок, що таємно кохав її, вирішує помститися. Знаючи, що колишній очільник табору Орос тримає образу на Манру, Урок підмовляє його вбити коваля. Манру гине на очах у Ази. Опера завершується переможним сміхом Урока.
Зізнаюсь, що йдучи на концерт 12 листопада, була водночас і налаштована скептично, і сповнена сподівань. Хоч Польща – недалеке зарубіжжя, можливостей познайомитись з її оперним мистецтвом (не покидаючи Львова) не так багато. Нотка скептицизму залишилася ще з попередніх років, коли в рамках фестивалю артисти Варшавської камерної опери привезли до Львова «Гальку» Станіслава Монюшка. Зал Львівської Опери був повний як ніколи, і більшість глядачів були розчаровані – занадто багато всього «пішло не так».
Але цього разу і оркестр, і хор, і солісти звучали переконливо. Не дивно, що опера «Манру» має такий успіх – адже музика у ній дуже яскрава мелодично і гармонічно, лінії головних героїв випуклі і реалістичні, масові сцени колористичні, автор підкуповує правдивістю і тонкощами змалювання переживань героїв. Важливу роль відіграє оркестр, який «домальовує» емоційне тло опери. Виконавці головних ролей Мацєй Командера (Манру), Маґдалена Схабовська (Уляна), Моніка Лендзьон-Порчинська (Аза), Збіґнєв Вунш (Орос), Лукаш Мотковіч (Урок), Роберт Димовський (Ягу) опинилися у вимогливих умовах: в ситуації несприятливої, неоперної акустики Львівської філармонії вони мали відтворити суперечливі образи героїв в скороченій концертній версії.
Не всім виконавцям раніше випадала нагода співати оперу «Манру» на оперній сцені і «пережити» разом з персонажами їхню драму від початку до кінця. Концертна постановка стала перевіркою вміння солістів швидко «переключатися» з всеохоплюючого щастя до відчаю, з сумнівів до непохитної рішучості. І всі вони впоралися з цим завдяки своєму професіоналізму та вдалому відбору сцен для концертної постановки, яку здійснив Єжи Максим’юк. Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії та Галицький академічний камерний хор (художній керівник – В. Яциняк) також були на висоті. Єдине – іноді зникав динамічний баланс: оркестр був занадто гучним. Не загубитися у сюжеті слухачам допомагали репліки читця Збіґнєва Хшановського. Після цієї вдалої, хай навіть концертної, постановки дуже хочеться побачити оперу «без купюр» на оперній сцені.
Струнний квартет «Фенікс»: Микола Гав'юк, Петро Тітяєв, Устим Жук, Денис Литвиненко.
На противагу масштабній оперній постановці, наступний захід запропонував гостям фестивалю Кароля Шимановського – фортепіанний цикл «Маски» та «Мою вечірню пісню» (на вірші Яна Каспровіча), а також Другий струнний квартет його сучасника Бориса Лятошинського. У концерті зібралися зіркові виконавці: К. Радзівонович, солістка Варшавської камерної опери А. Лукашевіч, М. Гумецька, струнний квартет «Фенікс» (учасники: Микола Гав'юк, Петро Тітяєв, Устим Жук, Денис Литвиненко); усі виконавці на фестивалі не вперше; аби хоч коротко перелічити їхні здобутки, варто написати окрему статтю. Завдяки їхній бездоганній техніці та тонкому музичному смаку концерт вишуканої камерної музики приніс слухачам хвилини чистої естетичної насолоди.
Останню фразу «Відкриваємо Падеревського» – «Фестиваль – це свято» – підтвердив концерт-закриття. Враження від цього вечора підтримували добрий настрій ще впродовж кількох наступних днів. Адже завершився він дуже дотепним музичним жартом від Кшесіміра Дембського. Зараз музичні номери у стилі «музиканти жартують» набули популярності, але дозволити собі такий вишуканий гумор можуть тільки виконавці найвищого рівня. Твір про те «… що діється в бізнес-центрах, і поза ними, і взагалі у світі …» об’єднав в музичній грі Академічний молодіжний симфонічний оркестр «INSO Lviv» та всіх присутніх. І оркестранти, і слухачі мали нагоду пригадати практику мімезису – наслідувати за диригентом Дембським часто не зовсім музичні, хоч і поширені в житті звуки. Не знаю, хто отримав більше задоволення: диригент, оркестранти, ті, кому вдалося скопіювати все, чи ті, хто не міг цього зробити через сміх, – але це було фантастичним контрастом до всього концерту і до фестивалю в цілому.
Анета Лукашевіч та Анна Юркштовіч
Заключний акорд за задумом організаторів – програма з музики до фільмів (і не тільки) Кшесіміра Дембського, та кілька пісень Падеревського для голосу і фортепіано в перекладення Дембського для оркестру. На одній сцені виступили дві солістки – Анета Лукашевіч та спеціальна гостя Анна Юркштовіч. Солістка Варшавської камерної опери Лукашевіч розливала оксамит свого мецо-сопрано, і вже вдруге вийшла на сцену під час п’ятого фестивалю. Гарне враження справила Юркштович, з якою композитора поєднує тривала мистецька співпраця: вона виконує чимало пісень Дембського до кінофільмів та популярних польських серіалів.
Цю програму виконавці вже «виносили на люди» – рік тому концерт прозвучав в Пултуську. Тоді Академічний молодіжний симфонічний оркестр «INSO-Lviv» (також під батутою Володимира Сивохіпа), Кшесімір Дембський як піаніст-акомпоніатор, та вже згадані солістки мали успіх. Але 14 листопада у Львові вони звучали найкраще: виконавці по-справжньому «зігралися», і ловили насолоду від спільного музикування. Атмосфера була напрочуд легкою і невимушеною. Для мене частина музики з кінофільмів була знайомою, а те, чого не чула раніше, вразило своєю змістовністю і свіжістю звучання. Небанальна оркестровка, цікаві динамічні ритми, м’який, з краплею прононсу, тембр Юркштовіч зробили атмосферу вечора. Звучали також бестселери: пісня з фільму «Сибіріада польська» та знаменита «Думка двох сердець» зі стрічки «Вогнем і мечем». Цей сингл здобув популярність у виконанні Едити Гурняк, але Анна Юркштовіч запропонувала своє напрочуд ніжне і виважене прочитання цієї емоційної балади.
«Відкриваємо Падеревського» – це не просто фестиваль музики одного композитора. Це можливість зрозуміти епоху через діяльність неоднозначної, але багатогранної творчої особистості, та, водночас, можливість побачити відблиски епохи у творчості митця. Це також добра нагода простежити переосмислення системи мистецьких цінностей на сучасному етапі. Цікаво: чим здивує фестиваль наступного року? Відлік вже пішов, а нам залишається, гріючись спогадами, з зацікавленням чекати, коли після останнього акорду гімну Єжи Максим’юка організатори оголосять: «Шостий Фестиваль відкрито!».
Фото з офіційної сторінки фестивалю.
23.11.2016