Номінатив і датив в українській мові

ЗМІСТ.

 

Номінатив 1—30

 

I. Номінатив у характері дієслівної особи . 1—15

Номінатив при дієсловах повнозначних (3); номінатив при дієсловах неповнозначних (8); номінатив при дієслові „бути" в звязку з інфінітивом (14).

 

II. Номінатив в характері прикмети дієслівної особи 15—22

 

III. Номінатив у вільнім звязку з дієсловом 22—27

 

IV. Номінатив прийменний 27—29

 

V. Номінатив покликовий 29

 

VI. Номінатив в функції вокативу 30

 

 

Датив 31—62

 

І. Датив при дієсловах 32—42

При дієсловах перехідних (32); неперехідних (38); рефлек¬сійних (40).

 

III. Датив в безсуб’єктивних зворотах 43

 

IV. Датив у вільнім сполученні з дієсловом 45—55

Датив призначення (45); датив внутрішнього стосунку (47); датив у виміні з генітивом посесивним (47).

 

V. Датив з інфінітивом 55

 

VI. Датив при речівниках 56

 

VII. Датив при прикметниках 57

 

VIII. Датив при межиcлівцях 60

 

ІX. Датив при прийменниках 60—62

 

Додатки 63

 

 

Функції номінативу в українській мові.

 

Поминувши ті випадки, коли номінатив виступав в мові як відповідь на питайний займенник у номінативі (Хто йде? — Петро) в питанні реально поставленім, або як відповідь на питання гадане, можливе, як це ми маємо в таких вказівниках, як назви вулиць, титули на книжках і т. ин., ми знаходимо його вживання в таких випадках:

 

1. В тіснішім звязку з дієсловом:

а) В характері дієслівної особи (підмету речення).

б) В характері прикмети дієслівної особи (присудкового прикметування).

в) В вільнім звязку з дієсловом адвербіяльно (обставина).

 

2. В тіснішім звязку з іменням: в характері прикмети ймення (атрибуту і апозиції).

 

3. В покликових реченнях.

 

4. В функції зовного відмінку.

 

 

І. Номінатив у характері дієслівної особи.

 

При активній стороні дієслова номінатив виражає те, в чім виявляється дієслівне виображення або поняття (чинність, стан, терпність і ин.), напр.: Я беру, сиджу, болію, миюсь, будуюсь, це мені подобається, хата належить до мого батька.

 

При пасивній стороні перехідного дієслова (бути+прич. на -ний, -тий, або зворотні форми, напр.: будуватися) в номінативі виступає предмет (об’єкт) активної сторони того-ж дієслова (акузатив або генітив партитивний), хоч уживання пасивної сторони взагалі дуже обмежене в українській мові, найчастіша форма це теперішнього часу, напр.:

 

Ой біжи, біжи ти, засватана, ти од нас украдена;

Ой біжи, біжи ти, заручена, ти од нас одлучена Конощ. 35.

На ставу, на ставочку вода сколочена Tomasz. 74.

В мене курка да й вкрадена, через курник пронесена Купч. 383.

А як-би-ж я з цього села взята, так я-б твої всі норови знала Гн. II, I, 10.

Запорозці небожата! пшениця не жата Пол. п. І, 65.

До доброї криниці стежка утоптана Ном. 4471.

За другий день, заким вона встала, вже й вода принесена Чуб. II, 200.

Рублена голова на чотири штуки Чуб. V, 837.

Будеш (дівчина) від нас бита Кунч. 431. — Я сарана від Бога прислана Чуб. II, 525.—Буде його душа од Бога пеклом карана Лохвиця Пол. п. І, 2. 216, Ми будемо од змія пожерті Сквирськ. п. ЖС. II, 208.

 

При деяких дієсловах неперехідних номінатив указує терен, що на нім відбувається чинність (дійство); причому чинник (дійця), коли він усвідомлюється, кладеться в інструменталі, напр.: Біла березонька... листом полетіла Kolb. VV, 176. — Инеем суконька припала Чуб. IV, 115.— Його подвір’я сріблом леліє Е. Зб. 36, 15. — Доріженька... червоною калиною понависала Метл. 255. — Чим горнець накипів, тим буде смердіти Чуб. I, 238. — Я дівка плачу, як береза ллюся (слізми), що з козаком розстаюся Чуб. V, 279

 

Це з'явище ми подибуємо в різних язиках, напр.: лат.: Herculis simulacrum multo sudore manavit; в германськ. W. Wilmans зазначує його при дієсловах fliessen, rinnen, laufen, triefen, напр. ст. гор. нім.: dadz lant dadz milche und honoges ist vliedzende „земля що тече молоком і медом", в сучасній мові: das Gefläss läuft, das Glas läuft an, triefende Dach і т. д., див. W. Wilmanns. D. Gr., 3 Abt. 2 Hälfte, 461. Die Augen rinnen mit Tränen; der Markt wimmelt von Menschen (при es wimmelt auf dem Markte von Menschen. Paul. D. Gr. III, 32). В рос.: Бочка течет; восток горит зарею новой (себ-то: новая заря горит на востоке), раненый истекал кровью, земля течет молоком и медом, улица кишит народом; уж не молоньями єго исходят глаза (Андр. Бѣлый); в польськ.: Ziemia ciecze mlekiem a miodem; komin bucha dymem; oczy jego pałają ogniem Loś, f. n. 115; krwią mu nabiegli źrenice; drogi zaroiły się róźnobarwnemi kupami Krasnowolski, Syst. SM. 75; в чеcьк. Pohrbkové budou téci mlekom Bibl. — Uveden budeš do zemê mlékem a strdí tekouci Bibl. (Zikmund, Skl. 175).

 

Опріч дійсного способу, номінатив подибується, як третя особа при вольовім способі 2-ої особи; це дасться вияснити тим, що 2-га особа однини вольового способу є рефлекс колишнього оптативу 3-ї особи одн., напр.: Той, убий його сила Божа, своє править Ном. 2649.— Чорт бери все, коли життя зле Чуб. I, 251. — Прибудь щастя, розум буде Чуб. I, 304. — Про мене; хоч вовк траву їж Ном. 4941. — Помагай Біг; як мі ся маєш? Z. Р. II, 158, в формах нерозчленованих речень з колишніх розчленованих: спаси-бі, магай-бі. По аналогії з одниною: дієслова — у множині: Таки ви, пане, не чекайте, оден тягніт, другий пхайте ЖС. IV, 362.

 

Опріч того номінатив, як третя особа, подибується при вольовім способі ще тоді як його вжито за минулий час в дієсловах доконаних, напр.: Попадя візьми та й зачни красти тих курочок М. Пр. 154. — Та сестра візьми та й зазнайся з змієм Нов. Кол. 71, — Де не взялось з-під покутя й вибіжи маненьке козинятко Харк. Cб IX, 255, а також при вольов. способі помічного дієслова „давай" з інфінітивом, напр.: Давай пити її (горілку) обоє Звяг. п. Чуб. II, 383. — Давай він возити її М. Пр. 394.

 

В характері дієслівної особи звичайно виступав речівник, а також прикметник та числівник, і тоді вони виконують функцію речівника, набуваючи субстанціяльного характеру; відповідно в цій ролі можуть бути й займенники яко вказівники на субстанціяльне поняття.

 

Сполучатися номінатив може так з повнозначними, як і неповнозначними (би-, єс-, ста-) дієсловами, але вважаючи на деякі осібності, звязані з другим випадком, роздивімося в кождім випадку зокрема.

 

 

1. Номінатив при дієсловах повнозначних.

 

А. Речівник.

 

Найзвичайніший випадок вживання речівника в характері дієслівної особи подають імена конкретні, рідче абстрактні—дієслівні (об’єктивної чинности і суб’єктивного стану) і якісні. Дамо кілька прикладів з кождої категорії:

 

1. Імена конкретні:

 

Вітер повіває, рожа процвітає Бал. 71.—Которая зелень найперше процвітав? Метл. 361. — Багатого і серп голить, а вбогого і бритва не хоче Закр. 143. — Звелось його багацтво Чуб. II, 399. —Тихо, тихо Дунай воду несе, а ще тихше дівка косу чеше Метл. 14.— В чистім полі біл камінь лежить, ой на тім каменю сиз орел сидить Метл. 272. — Вставай милий, чорнобривий, бо вже твої пори йдуть Kolb. Р. II, 76. — Там стирта сіна стоїть Гол. II, 106. — Ой зза гори, зза крутої горде військо виступає Лукаш. 28. — Прийде тая годинонька Бал. 86. — Суть добрії люде Tomasz. 63— Ой Боже, Боже, коли той вечір буде Чуб. V, 144. — Був один купець Kolb. Р. IV, 31.

 

В українськім, як і в инших і.-е. язиках не зрідка в характері дієслівної особи виступає речівник, що від нього походить дієслово або з ним одного кореня. Причім речення, що виражають з’явища природи в однині тепер. ч. можуть мати паралельні конструкції в нерозчленованих (безпідметових) реченнях, бо дієслівна форма вже замикає в собі підметове виображення:

 

Уже вечір вечеріє, уже сонце низько Kolb. Р. II, 241 (нерозчленовано: Вже вечоріє зовсім Чуб. II, 437).

Весна весниться Грінч. III, 68.

Зоря зоріє Чуб. V, 474. — Зоріли зорі Кос. п. ЖС. III, 47.

Метіль мете Чуб. IV, 688 (нерозчл.: Піднялась така хуґа: світу не видно, — мете Рудч. Ск. II, 206).

А вже світ світає Чуб. IV, 405 (нерозчл.: І смеркає, і світає Шевч. І, 352). Щоб над тобою світ не світав Ном. 3770.

Туман туманиться ЗРР. II, 255 (нерозчл.: Ой щось хмариться, туманиться, дрібен дощик іде, накрадається Чуб. V, 565).

(Ой там) на горі кряжі кряжуюгь Е. Зб. 35, 195.

Як-би бубни не бубніли, були-б нас вовки іззіли Чуб. IV, 144.

Не пили пилили, не тумани вставали,

Як із города Озова, з тяжкої неволі, три брати втікали ЖС. IV 15.

 

Пор. рос.: Не гром гремит, не стук стучит, говорит тут Ильюшка своєму батюшкѣ Кир. I,75.—А не туця то, да не туця туцитсе, да не теменье, да не темень темнитсе, выбѣгало, братцы, звѣрей стадо ib. II, 11. — Не бѣль на полях забѣлѣлася ib. IV, III.

 

Скр. Varšanti vrštayah Rv. V, 843; гр. ὁδμᾑ ἡδεῖα ὁδὡδει, λόγος λέλεκται πᾶς; лат. pluit pluvia.

 

2. Імена абстрактні.

 

а) Дієслівні. В цім випадку номінатив здебільшого конкурує з інфінітивом, напр.:

 

Ой коли-б тобі, як тепер мені ся біда докучила Бал. 76 (= так бідувати докучило).

Ой як лиштва подереться, пишання минеться Чуб. V, 165 ( — пор.: А як лихо йметься, гуляти минеться Бал. 72). — Співання в п’ятницю, а снідання в неділю — ніколи не минеться Ном. 539. — Уже-ж мов вірне зазнавання все минається Мил. 117. — Минулися мої ходи (— минулося мені ходити) через огороди, минулися мої лази через перелази Чуб. V, 147.

Вже плакання не поможе Чуб. IV, 417 ( — плакати...).

Уже твоє дівовання до віку не зорне Мил. 136. — Тоді твоє дівовання завернеться, як у полі синє море розіллється Мил. 136.

Каяття пізно приходить Ном. 2239. — Є каяття, та нема вороття Ном. 2240.

Махання за биття не рахується Ном. 3884. — Сива зозуленька ховається під капустяне качаннячко, щоб не одмінилось куваннячко Мил. 93.

 

б) Дієслова брати, взяти, обнімати, понімати з номінативом імен дієслівних, що значать або душевний, або фізичний стан, виражають одно дієслівне поняття і конкурують з відповідними дієсловами в особовій і неособовій формі, напр.:

 

Короленка журба обнімає Бал. 67 (= короленко журиться).

Як узяла козаченька нудота Мил. 27 ( = козак занудився).

Яка мні сє за тобою турбація взяла Kolb. Р. II, 243 (= я турбуюся).

Ой вийду я за ворота — не бере охота Чуб. V, 15 ( = не хочеться)

Пусти на улицю, бо й плач бере Мил. 87.

Жаль мене взяв великий Е. Зб. 23, 96.—Бере живий жаль, як згадаєш старовину Ном. 680.

Аж мя сум бере Е. Зб. 27, 187.

Нема мого миленького, нe бере гуляння Чуб. V, 73 (= нe гуляється).

Ни бере сі їх спанї, лиш дїти піснули Kolb. Р. ІV, 64 (= їм нe спиться).

Хата біла, постїль мила, а сон нe береться Грінч. ІІІ, 220.

Щоб його нe брала ні їжа, ні робота, ні до иншої охота Грінч. ІІ, 323.

Береться світом мороз Сл. КС. І, 94 ( = морозиться).

Мене холод бере. — Дрижаки беруть.

 

в) Номінатив імен якости при дієсловах повнозначних у мові людовій подибується зрідка (напр.: Пропала в бабі завість бабування X. Об. ІX, 262) більше в піснях духовних, напр.: Темность страшна місця того причиняєт муки много Гол. III, 279, але у ст. письменстві це звичайна річ, напр.: Нещасливая зайздрость албо хтивость уряду тоє справила, же з старшини нe один того собѣ зичил уряду Літ. Сам. 48. — Анѣ великость хлопства, анѣ оборони твердость... єго ратовати нe могли Літ. Вел. ІV, 236.

 

Сюди-ж я відношу номінатив речівників нa -ощі, напр.: Любощі спом’янулись Бал. 66. — Полягли любощі і щира розмова ib. 85.

 

Б. Прикметник.

 

Прикметники і прикметникові займенники в положенні дієслівної особи виконують функцію речівників, що дасться уявити стороною їх якости; при тім в ніякім роді, коли якість стягається до неозначеної істоти:

 

а) Як багатий скривиться, то всяке дивиться Ном. 1601.

Як чоловік здоров, то всяке кохає ЗЮО. І, 23.

Як бідний плаче, то ніхто нe баче Ном. 1601.

Голий підперезався та й зовсім зібрався Ном. 1468.

Ой прийде твій миленький Метл. 242.

Ой чи тужить моя мила пo мені ib.

Убоге нe жиє, а тміє Ном. 1575.

 

Також при окликах, як дієслівнім рівнозначникові:

Голенький — ох, зa голеньким Бог Ном. 1465.

 

б) Котрий ранче встав, той ся і вбрав Ном. 1180.

Ой ходімо ми, мій козаченьку, нa глібоку долину,

Там будем знати, там будем видіть, котрий возьмем дівчину Kolb. Р. ІІ, 85. (Мн. „возьмем" дасться вияснити контамінацією „котрий возьме" і „ми возьмем").

Як ми підростем, розминемось самі,

Котре нa Полісся, котре нa Вкраїну Чуб. V, 855.

Я ни знаю, котре моя мама або тато Kolb. Р. ІV, 209.

Мамо, скажи-но, котре мій тато? ib. 178.

Ніхто нe знав та й нe буде, котре мій кавалір ib. III, 33.

Який змочив, такий і висушить Ном. 78.

Усе пішло у-ростіч Чуб. II, 399.

Не кожний спить, що хропить Ном. 3036.

Молодий і молода, кожне з свого доху, ідуть до церкви Чуб. IV, 566.

Понаходили собі кождий службу Kolb. Р. IV, 133.

Закопали їх (гроші) кождий у свою ямку Жc. II, 184 (мн. з контамінації: Вони понаходили, закопали і кождий вийшов, закопав).

 

Ст.-р. И тако розидошася кождо въ свояси Ип. 203.

Повѣдаху кождо своимъ Ип. 34.

Кождо васъ да молить бога ЖѲ. 66.

 

Пор. ст.-блг.: нѧчѧся глагодати ємоу єдинъ кожьдо ихъ Math. 26. 22—Mar. (Jagić Beitr. 40).

 

В. Займенник.

 

Нормальними вказівниками на стосунок чинности до особи в дієсловах і.-е. язика були особові кінцівки, через те номінативу особових займенників уживано тільки тоді, як треба було заакцентувати особу чинности, протиставити її иншій особі і т. ин., напр. Ти будеш сіно класти, а я буду воли пасти Метл. 3.— Хоч ти не скажеш, скаже твоя мати ib. 264. Таким чином вживання особових займенників, як вказівників на дієслівну особу, первісно має характер плеонастичний і є середником виразистости, і пізніше вже втрачує такий характер, надто в таких випадках, як наприклад форми минулого часу, де особові займенники стають формальним середником визначити дієслівну особу. При формах теперішнього (resp. прийдучого) часу, надто в III особі звичайно ми маємо особового займенника; при тім, коли в реченні більш як одно дієслово з відношенням до теї самої особи, то особовий займенник звичайно кладеться тільки при першім дієслові:

 

Посію я руту да мйату Метл. 247. — Чого ти, мила, плачеш? Метл. 264. — Він так бідно мав ся ЖС. III, 62. — Він до мене та й не зайде Метл. 248. — Вона не кує, воркує Метл. 233. — Вони мені будуть правдоньку казати ib. 266.— при: Люляю, люляю, побйу котка, полаю ib. 2. — Кармелю-серце! по світу ходиш, не одну дівчину з розуму зводиш ib. 6. Як діждемо та й осени, то й Бог мам поможе. ib. 8.

 

Особовий займенник 2-ої особи незрідка подибується з номінативі також при формах вольового способу, найбільше в сполученні з зовниками, напр. Ой ти, коте сірий, не ходя до сіней Метл. 2. — Вийди, зійди, мила з хати, ти дівчино підгірная ib. 10. Ти дівчино, сіра утко, вийди на юлоньву хоть не хутко ib. 11. — Ти, чорнявая. кучерявая, не здавайся на мене ib. 12. — Іди-ж ти у Божу путь, а я пойду в темний ліс Радом. Метл. 154. — Ой ви звірі, ви лютиї, розірвіте ви мене ib. Те-ж при першій особі: А ми двоє, серце мое, любімося с-тиха Метл. 16.

То тобі нe приснило, то є правда Kolb. Р. ІV, 29.

Хто кохання знає, нe вірує в Бога Чуб. V, 233. — Хто бйеться, а в кого чуби болять Ном. 1305.

 

Ніякий рід займенників воно і що, щось означує часом істоту невідому, що нe знати, чи то чоловік чи жінка, чи людина або зві¬рина, чи нe знати її соціяльне становище, напр.:

 

Воно й бере, да нe заразом, а потрошку; видно бере, да нe дурень — розумний... Коли-б мені його піймать да провчить — воно-б тоді одсахнулося ЗЮР. І, 11.

А що пече без жарини? Метл. 364. ¬— Що там так рано грає Рудч. Ск. ІІ, 85. — А що тебе принесло, чи сивий кінь, чи весло? Kolb. Р. ІІ, 256.

Щось побігло в воротях в червоних чоботях Ном. 1081. — Кажуть, до вас щось приїздило дерева з мого лїса куповати Рудч. Ск. ІІ, 207. — Нe ходи пo ночах, щось тебе вкраде Мил. 105. — Щe сонечко нe зіходило, щось до мене та приходило, приходила моя матюнка Чуб. V, 553 (вар. ib. 348). — Щось рип дверима Ман. 142. — Щось під вікном закликало її нa імйа М. Пр. 46. — Прийшло щось під браму обдерте і каже, що воно цар І. М. 46. — Мене щось зa бороду лап М. Пр. 87. — Я найшов у ямі, щось таке лежить наче дівка Чуб. II, 31. Щось доїло корову, я злякався, а воно побачило мене, перекинулось котиком і полізло Чуб. I, 199.¬— Забрало щось (курочок), та Бог з ним М. Пр. 154.— Ото раз і надібрало щось касу М. Пр. 221. — Пакіл щось у житі забило, як орало чи що — так я оце й косу зломив Сл. КС. III, 87. В ст.-м.: Пo дахах нa домах щось писало й падовало нa землю Львів. літ 3 (XVII в.).

 

Увага. Займенник воно, рідче це, то, часто має вказівне значіння, переважно при дієслові „бути" з дієслівною особою, напр.:

 

І воно й нe думайте, може й було колись так Гн. ІV, 10.— А це були малими, то було розказувала нам баба Гн. ІV, 10. — Чий- же то перезов через вулоньку перейшов Чуб. ІV, 466. — Та це-ж я, каже, скликаю громаду Рудч. Ск. І, 3. —Чом сe хата нe метена Ном. 1182.

Де воно така школа, що бичків обучають балакать Гн. ІV, 15.— Колись воно щось з того буде Ном. 4867. —Як піде молодиця доїти, а воно було молоко, та нема Харьк. Сб. ІX, 245. — А воно вжe й слід тітчин захолонув ib. 245.— Батько й дума мій, що це-ж воно самі баби ib. 247. — Слухай, що там воно таке? ib. 256. Як-же воно брехня, коли воно так именно було ЗЮР. І, 13. — А от воно і правда Чуб. II, 534.

 

В стар.-блр. Е. Карський (Бѣлорусы ІІ, 3, 49) зазначує: Видь оно многые людие з гор йдуть Скор. 23 с, коли оно сътворил сни 91б Псалт. XVI в., рекла: што оно зa члвкъ 18б Библ. кн. XVII в. Толст. № 158. На існування подібного вживання займен. воно в сучасній блр. мові Е. Карський не дав вказівок, то чи не є зазначений в пам’ятках зворот українізм?

 

Г. Числівник.

 

Мѣщанъ и из селъ два третего виправовали, и убогшіе чотири пятого з оружемъ и борошномъ, як до войни Літ. Сам. 141.

I надивитьсе одно на другого не може Більськ. п. Чуб. II, 196.— Кажуть один до другого: „ото мудра ґівка" Kolb. Р. ІV, 227.

 

2. Номінатив при дієсловах неповнозначних.

 

Під цю категорію підійдуть ті випадки, коли ймення виступає в характері дієслівної особи при дієсловах „бути", „стати" і ин., при чім форми теперішнього часу дієслова „бути" (ѥс-) незрідка бракує, тоді власне речення показується з зеровим дієсловом. Речення цеї категорії або чисто іменні, коли певному предметові надається певної прикмети, напр.: Моє працювання — тяженьке здихання Уш. п. Чуб. V, 325; єдного скарання — десятьом покаяння Ном. 3907, або дієслівно-іменні, що з ослабою дієслова присудкова сила полягає на імені. Перша категорія не має спеціяльних властивостей, спинімось на другій, де, як і при дієсловах повнозначних, ми будемо розрізняти випадки, коли дієслівна особа імення конкретне і коли воно абстрактне.

 

1. Дієслівна особа імення конкретне.

 

І. Імення в номінативі в стосунку до присудкового речівника:

 

а) в родовім відмінку: А ми пана турецького Мат. Етн. XII, 41. — Хто кого пересміє, того буде жуинка Чуб. II, 363. — Хиба-би я не миленького була, щоби я того не відганула Гол. IV, 75.— Лавринъ не былъ чистого ложа АЗР. І, 10 (1347). — Ти доброго отця і матери Чуб. II, 190. —Той чоловік вашого віку Борз. п. — Той пояс був двох аршин Черн. п. — Сам я, молод, гусарського полку Чуб. V, 914.— Ми роду не дідівского, ми роду старосвіцкого Гол. IV, 329. — Я голови слабої Ном. 11512. — Чорт був дуже зависного ока на них Kolb. Р. IV, 172. — Не однакового вони були норову Чуб. II, 434.— Батько на ню злої волі Старокост. п. Чуб. II, 217. — Дівча... лінивого ходу Е. Зб. 19, 28. — Наші чоботи — шевської роботи Метл. 186 (Див. Функцій генит. въ южно-рус. яз. обл. 127—129).

 

б) в датнім відмінку: Уся моя худоба буде вам Липецьк. сл. Харк. г. Чуб. II, 587. — Я-ж бідна та безталанна не буду тобі Ніжен. п. Гр. III, 217.

 

Пор. нім.: Wem ist das Buch?

 

в) в прийменниковім звороті, виражаючи стосунок:

 

1. До місця: Ой у полі криниченька, коло неї травиченька Kolb. Р. II, 72. — По той бік гора, по сей бік гора, а між тими гороньками ясная зоря Чуб. V, 158. — Ой у полі верба, під вербою вода Чуб. V, 159.—Добра то річ, що в хаті піч Закр. 158. — І дощ іде, і хмариться, в хуторі калюжа Лавр. 14. — Ти по тім боці, я по цім боці, передайся до мене Бесс. М. X. 239. — Смерть за плечима, не бачу очима Чуб. V, 629. — Що за кінь на стані Чуб. V, 64. — Панська ласка до порога Ном. 1200.

 

2. До особи: Ой єсть в мене вишневий сад — трава по коліна Чуб. V, 26 (у мене б = я маю). — В неї домик біленький, навкруг тополі Чуб. V, 328. — Вся мі в ній родина Закр. 104. — От тобі, Грицю, такая заплата, з чотирьох дощок темная хата ib. 106. — На козака три пригоді, козак зажурився Чуб. V, 958. — Не для Гриця паляниця Ном. 473. — Нехай тобі зозуленька, —мені соловейко Мил. 69.

 

3. До речи: Став хлопець під усом, літ двацять йому Чуб. II, 190. — Він у поганенькій одежі ЗЮР. II, 56.

 

4. До чинности і стану: Стала біда в повазі ЖС. IV, 30. Моє серце в тузі Чуб. V, 378. — Я з ними на відводі Е. Зб. 16, 205. Нелюба дитина всюди на заваді ib. 566. (Див. Льокатив в укр. м., стор. 23—27, 45—47).

 

II. В стосунку до інфінітиву:

 

В тебе борода — припічок замітати, в мене личенько — молодцям цілувати Чуб. V, 468.

 

III. В стосунку до прислівника:

 

Вона й байдуже, що там звір сидить Чуб. II, 624. — На Масюрівці хати густо Гр. III, 654. — В убогого тоді неділя, коли сорочка біла Закр. 151. — Своя пазуха близче Ном. 9727.

 

IV. При вказівках „ось", „он“: Ось твоя доля бещасна Бал. 70.— Он на дубові мед Гн. IV, 5.

 

V. В побічних реченнях по злучниках:

 

бо: Ніхто мене не пригорне, бо лиха година Kolb. Р. II, 74.

 

коли: Коли біда, то й плач не поможе Закр. 171. — Коли мед, то й ложкою Закр. 172.

Еліптично: Борщ да капуста, хата не пуста Закр. 145 (коли в борщ та капуста...).

 

б, би, аби, щоб: Було-б корито, собаки будуть Ном. 146. — Як-би мене добре вибив, я-би не свавільна Kolb. Р. II, 230. — Запроси щире Бога, що-би ти добра доля Гол. IV, 361.—Аби побрязкачі, послухані будуть Закр. 141, — Аби люди, а піп буде ib. — Аби хліб, а зуби будуть ib.

 

що: Чия пшениця, що довгиї гони Чуб. V, 103. — Прийди-ж, прийди, козаченьку, що карні очі Закр. 86.

 

2. Дієслівна особа імення абстрактне.

 

Імена абстрактні бувають дієслівною особою в двох випадках: 1-ше, коли вони дієслівні (імена чинности); 2-ге, коли це ймення якости або психічного стану. Властивість цих конструкцій в тім,

 

що вони дозволяють на паралельні конструкції, що відповідне дієслівному імені дієслово виступає в особовій формі (присудком): підметово, коли при дієслівному йменні є присвійний займенник або відповідний генітив чи датив, безпідметово, коли їх нема, або-ж у другім випаду; імення якости знаходить собі рівновартника в присудковім прикметникові або прислівникові.

 

а) Імена дієслівні:

 

1. На -ння, -ття:

 

На розсвіті добре спання ( = добре спить той... або: добре спати тому, або-ж: добре спиться тому).

Хто не знає закохання Чуб. V, 34.

За челлені чоботята буде милованя (будуть милувати),

А за чорні чоботята буде ти лаяня (будуть тебе лаяти) Гол. IV, 514.

Ото-ж мені не гуляння, за ворота та й вертання Грінч. III, 686.

Тепер моє гуляннячко (я гуляю), тепер моя воля:

Не стоїть ми за плечима моя лиха доля Гол. IV, 494.

Там то гарканї (гаркають), там то смарканї (смаркають) аж до білої днини Kolb. Р. II, 184.

А недочекання твоє (не дочекаєш ти), щоб я тобі кланявся Вол. г.

Гірке твоє заробляннє із нами гуляте Гн. II, І, 7.

Та до Петра тобі та куваннячко (= кувати),

Після Петра тобі вилітаннячко Мил. 93.

Коли-б знаття, де упаду, то-б соломки підослав Н. 1744. І

 

Увага. При дієслові з запереченням на місці номінативу маємо генітив, напр.: І спання на них (очі) ніґди не буває Чуб. V, 16.

 

2. Імена дієслівні иншої будови (не на -ння -ття):

 

За той хутор посвар стал з подстаростим Хмелницкому Літ. Сам. 6 (себ-то посварився Хм.).

Іди сину пріч від мене, через тебе сварка в мене Н. п.

Старці, хромі, сліпорожденні,

З яких був людський глум і сміх Котл. Е. III, 1233 (себ-то: люди глумились і сміялись).

Не видержки (не видержу): мерзнуть ноги Нов. Кл. 62.

Про Стрільчий острівок між людьми давно балачка (= балакають), що там закопані гроші ib. 54.

На Тетяну поговір, що Тетяна вмерла Гн. II, І, 160.

Треба хату вимазать, як схід місяця (як сходить місяць) М. Пр. 32.

Все йому щось нелагода Чуб. V, 378 (не лагодиться).

Чом між нами нелагода Метл. 471.

Та коли-б я знав, що смерть моя (=що я умру),

Велів-би талярами обсипати МУЕ. XIX—XX, 376.

Буде натовп старостів Полт. г. (натовпляться старости).

Чого це такий великий настав мисок на столі Мазепинці Київ г. (себ-то так багато наставлено).

Ой розбола серцю мому ( = розболиться серце мое),

Як вечір настане Гол. II, 383.

Вжи серце не можи далі промовити, такий то був розхід нивістки з мамов Kolb. Р. IV, 43 (себ-то: розійшлась невістка з мамою).

Моїй казці кінець Чуб. II, 102.

Ой не згода, пане брате, не згода, не згода:

До їдної дівчиноньки не хода, не хода Kolb. Ch. II, 19 (не ходити).

Чия шкода ( = хто шкодить), того й гріх (той і грішить) Ном. 143.

Чия згуба ( = хто згубить), в того й гріха повна губа ib.

Та не тії думки, та не тії гадки, що ходити та на досвітки Мил. 147.

Така в його думка була, щоб дівчина йому жінка була Мил. 97.

З великого закохані розлука буває Kolb. Р. II, 70 (розлучаються).

Нам буде всім розлука Е. Зб. 26, 47 (ми всі розлучимось).

Чини, що воля (— що хочеш), я будý тужити W. z Ol. 229. — За старого не хочеться, за молодця моя воля Уш. п. Чуб. IV, 511.— Чи то небо твоя воля, чи нещасна моя доля Закр. 84.

Дівкою гуляй—людзька обмовонька (люди обмовлять),

А замуж іди — бідна головонька Чуб. V, 485.

Буде тобі, вражий сину, з душею розлука Н. п. (ти розлучишся).

Розлука наша з тобою — як з рідною сестрою Гол. IV, 219.

Зараз тобі смерть буде Kolb. Р. IV, 73 (зараз ти умреш).

В пригоді мисль о свободі Закр. 151 (мислять).

Я з немилим говорила, а за милим гадка W. z. Ol. 189.

Ой не ходи, козаче, до мене,

Буде слава на тебе й на мене Чуб. V, 150.

Як не прийдеш відвідати, неславонька буде Kolb. Р. II, 52.

Ой сталася у Мушині неслава та й шкода Kolb. Р. II, 7.

 

б) При іменах якости: паралельні конструкції з прикметником:

 

Хоць не моя вина (=я не винен), Богу присягаю,

Що тебе не маю за батькового сина Чуб. V, 120.

Ой ні, мила, неправда твоя, кажуть люди, що навік моя Бал. 58 (пор. рос.: ти неправа).

Се вже твоя, сестро, неправда Чуб. IV, 74.

Як неправда, пане, моя буде, то вдарите, пане, стрілою у груди Сб. ХИФО. VI, 11, 108.

Стойте, братці, не бійтеся, бо не наша сила ib. 60.

Там чумаки пйуть-гуляють, тіко моє безталання Сб. ХИФО. VI, 11, 104 (=тільки я безталанний).

 

в) При іменах, що виражають душевний стан. Паралельні конструкції з відповідним прислівником:

 

Стала веселість по всему світу Е. Зб. 35, 21 ( = стало весело).

Раз серденьку радість (=радісно), а десять тривога Чуб. V, 233.

Велика худобі, то серденьку досада (= досадно),

А хороша дружина, то серцю одрада (= одрадно) Чуб. V, 483.

Комусь буде потїшенька, а мені розпука Сал. Сч. 36.

Ой поїхав мій миленький, мені за ним туга ib. 83. — Ой сталася козакові туга, одламалася полиця од плуга Koll. Ch. II, 28. — Я за ним тужу — превелика туга Чуб. V, 16.

Як ішов-ем від милої, смуток нещасливий Сал. Сч. 15.

Ой став сї їм чуд (= чудно), погонь заблудила Е. Зб. 35, 34.

Оце-ж бояцця! де страх ( = страшно), там і Бог Ном. 4216.

 

В ст. р.: Тѧгота, брате, в людехъ сихъ Ип. 307.

 

Коли дієслово „бути" (стати) сполучається з іменами, що значать часові поняття, то через формальність, чи то беззмістовість, цього дієслова присудкова сила зосереджується на дієслівній особі (на імені), що в наслідок динамічности, звязаної із значінням імени, прив’язується до дієслова, як прикмета, що виражає діяльність (стан), і переходить у категорію прислівника, а речення стає нерозчленованим, чи то односуставним, по термінології А. Шахматова. Процес переходу номінативу імени від дієслівної особи до дієслівної прикмети ще вказав А. Потебня (Из зап. по рус. гр. III, 462), а власне а) вповні особовий зворот, себ-то ім’я + дієслівна особа: була пора, б) було пора, себ-то дієслово безсуб’єктне, а ім’я переходить у категорію дієслівної прикмети — прислівника (було що > було як). Опріч цих загальних умов переходу номінативу в категорію дієслівної прикмети (і разом з тим в категорію предикату) сприяючим моментом треба вважати також той випадок, коли ім’я є в ніякім роді (горе, диво, діло). Безсуб’єктні звороти з іменами, що значать час і стан години (як часовий момент) подибуються в деяких слов’янських язиках, напр., словин. zima, tema, mraz je bilo; болг. једно лето станало суша; срб. kogi je bilo večer; чеськ. ješte tma było i było večer (див. Мікl. Subjectlose Sätze, 64 — 65); пор. нім.: es wird Abend, Morgen, Nacht, es wird Frühling, Sommer, Herbst, Vinter ib.; італ. egli e notte; франц. il est temps de ib. 66; в рос. ці імена залишаються в функції дієслівної особи; це має силу і для української мови, бо приклад: А то літо і зима було: віз і кани Kolb. Р. IV, 225 показує, що „було" стягається до „то", а не до „літо" або „зима", тимчаcом: Вже надворі був вечор Чуб. II, 351; як стала північ, семиліток каже Чуб. II 168; уже світ, уже день Мил. 110; паралельні звороти безсуб’єктні з присудковим льокативом: було влітку, взимку, вранці.

 

До вищезазначеного типу належать також нижче подані речівники, що в сполученні з дієсловами бути, стати творять або безсуб’єктні речення, себ-то переходять в категорію прислівників (присудкових) і з ними здебільшого і чергуються, або-ж творять присудок до інфінітиву, що з присудкового дієслівного ім’я перейшов у категорію підмету, бо дієслово формальне звязалося тісніше з речівником:

 

Біда: а). Біда нашим головам за панами голими Ном. 1191.— Тепер тобі, мій миленький, ніякая біда Kolb. Р. II, 232. — Біда єму ib. IV, 61. — Біда, Гапко. — Біда, пане. Закр. 146. — Очи мої бідненькії, біда мені з вами Ż. Р. II, 166.

б) Без тебе жить біда Чуб. V, 629.

 

Воля: а) Кому воля (= вільно), кому нема Закр. 22. — Кому воля, нам неволя Мил. 113.—Дівонькам ще своя воля Закр. 22. — Ой рада-б я вийти, дак. неволя моя Метл. 54 (мені не вільно).—Яж то добре сама знаю, не моя то воля Чуб. V. 141. В ст. р.: Намъ неволя Ип. 45.

б) Воля буде ночувати, чи піти до дому Чуб. V. 146.—Не моя, доню, воля рятувать тебе з моря Чуб. IV, 312. — Тоді Явдосі своя воля буде чакловатя Кв. К. д. 42. В ст. р.: Неволѧ ми главы своєіа блюсти Ип. 237.

 

Ганьба: б) Ганьба нам буде всїм утїкати Гол. III, 511 ( = ганебно).

 

Горе: а) Горе дворові, де корова розказ волові Ном. 9063. — Ой дітки мої, горенько мені з вами, що я не маю хазяїна над вами Чуб. V, 144. Не одному сину на чужині горе Ż. Р. II, 143.

б) Велике поле, да косить його горе Лукаш. 86. — Горе-ж мені між горами жити з ворогами Рудч. ЧП. 120. — А біз щастя горе в світі жите Гн. II, І. 12.

 

Гріх: а) Гріх тобі буде Метл. 18. — По тому роздумав сі їднако, що буде гріх Kolb. Р. IV, 26.

б) Лежаний хліб гріх їсти Закр. 176.

 

Диво: а) Диво мені, що він не прийшов Звяг. п. — То-то й диво, що гірке пиво Ном. 13848.

 

Діло: б) Не діло багато говорити Ном. 12879.

 

Жаліб, жаль: а) Ой чи не приймеш гостей до хати? —Вона їм каже: жаліб великий, що ся не хоче вже знати з ні ким Уш. п. Чуб. V. 238. — Мені за ним жаль не буде Чуб. V, 1092.— Не жаль мені меду й вина Чуб. V, 545.

 

Знуда: а) То-то мені ізнуда, зостала-м ся молода Уш. п. Чуб. V, 322.

 

Кривда: а) Такий мене хлопец любит, що всім дівкам кривда Е. Зб. 17, 162 (пор.: Е, братці, так на мене кривдно: у мене п’ятеро дітей, а стіки землі мені даєте Кан. п. (Сл. КС.)

 

Лихо: а) Думи мої, думи лихо мені з вами Шевч. І, 57.

 

Невигода: а) Студенти ся збунтували, що їм невигода Гол. IV, 469.

 

Нелагода: а) Здається і роботящий, але все йому щось нелагода Чуб. II, 398.

 

Першина: б) Не першина, моя мати, з. конем розмовляти Rokoss. 171.

 

Подоба, вподоба, сподоба: а) Не подобонька моя, не подобні річі Kolb. Р. II, 84. — Де-ж тобі, Марусю не сподоба — не пристав чепець до лоба Метл. 209.

б) Не подоба моя у стозі стояти! Ой подоба моя у короваї зростати Чуб. IV, 217. — Не подоба тобі вечеряти зо мною Эв. 469. — Не вподоба, мати, з конем розмовляти Чуб. V, 27. — Ой ще було подобочка дівчинов ходити Е. Зб. 17, 163.

 

Пора: б) Уже-б пора і молоду додому везти Чуб. II, 206. — Пора коні напувати ib. V, 46.

 

Річ: б) Твоя річ мене вірне кохати Чуб. V, 89, 381.

 

Сила: б) Тилко не сила наша цѣле до того завзятися Вел. III, 178. — Там, каже, не сила твоя зробить Звяг. п. Чуб. II, 186.

 

Сміх: а) Двоякий гріх, кому з гріха сміх Е. Зб. 26, 459. — Ой сміх та й публіка! Била жінка чоловіка Закр. 75. — Вам смішки, а мені кришки Ном. 12690.

 

Сором: а) Купець замісто згодився, тілько каже, що йому сором Rokoss. 85. б) Сором казати, а гріх потаїти Ном. 3175. — Не сором тобі в корчмі сидіти Чуб. V, 1099.

 

Спосіб: а) Коли не сила, не спосіб М. Пр. 82.

б) В сінях не спосіб держати свиней Камен. п. (Сл. КС.).

 

Спромога, спроможність: а) Зодягалися таки, як спроможність їх була Рудч. Ск. II, 174.

 

Стид: а) Йому такий встид, як тій кобилі, що віз переверне Ном. 3171. б) І стид говорить, і гріх потаїть Ном. 7884.

 

Страх: б) Як ти дитя породила, аж страх нагадати Е. Зб. I, 18.— „Страх" як прислівник, синонім „дуже": Люди ся дивуют, а братови страх закривдно ЖС. IV, 98 (Борщ. п.).

 

Сум: б) Сум було подивитись Таращ. п. — Сум слухати Хвастів.

 

Треба: б) Треба її відвідати Рудч. ЧП. 121. — Треба нагодитись на поле Чуб. II, 537.

„Треба" перейшло цілком в категорію прислівника.

 

Хист: б) Тобі не хист з Енеєм биться Котл. Е. V, 478.

 

Час: б) Ой час і година дівчини шукати Чуб. V, 27. — Час уже йти мені до дідуся на послугу Чуб. II, 19.

Пop. гр.: ἤδη ὤρα ἀπιέναι.

 

Черга: б) Я приносив, а відносити тобі вже черга Чуб. II, 537.

 

Шкода: а) Шкода йому стало чорта М. Пр. 59. — Ище мене заміж шкода Коцип. 65. — Ой шкода, шкода білого цвіту Уш. п. Чуб. V, 325.

 

Штука: б) Не штука розкинути, а штука збирати Ном. 10620.

 

3. Номінатив при дієслові „бути" в звязку з інфінітивом.

 

До цеї категорії належать ті незначні випадки, коли номінатив виступає дієслівною особою при дієсловах чути, знати, напр.: Торік була пожежа, а й досі смалятина чути Ном. 4125. — Клект орлячий з-під хмари чути Ном. 999 (пор.: Там чутцо жалібнії крики Котл. Е. III, 685).

 

В давніх пам’ятках ці звороти були звичайні, напр.: (Церков) почата бысть здати Лавр. 388 (Потебня II, 416).

 

Ст. влр.: Слова будуть знати Вопр. Кирик. Калайд. 187 (ib. 415); нынѣ позолота не знать, слиняла Пут. Лукьян. 14 (ib.).

 

В прикладі Іп. літ. 235: быше знати рану ту на лици єму — ми вже маємо замість номінативу „рана" залежного від „быше", акузатив „рану" залежний від „знати".

 

До цього-ж типу підносяться номінативи при інфінітиві, напр.: а всякому ми делу неправа і єму чинити и ієго людєм Гр. Ягайла 1387, а також ті випадки, коли форма номінативу подибується замість форми акузативу, що як гадає Потебня, розвинулися із зворотів з інфінітивом (Зап. по. рус. гр. II, 418).

 

Від зворотів: Волно имъ рыба ловить АЗР. І, 2 (1347); давати имъ мѣра меду ib. (1480), перехід до сполучень, де інфінітив виступав з особовим дієсловом, напр.: Слюбуєм держати цѣлую правду и чиста вѣра Гр. Дм. Ольгерд. 1388; привѣсили єсмо наша печать ib.; кмѣть... з волоки ма заплатить копа грошей АЗР. І, 225 (1501).

 

 

II. Номінатив в характері прикмети дієслівної особи.

(Номінатив яко присудкове прикметування).

 

Коли ймення фунгує в ролі присудковій, то треба розрізняти два випадки: 1-ше, сполучення його з підметом без дієслова, як напр.: ст. інд. tyą varunah, tamąsi sóma yodhya; гр. οὐχ ἀγαθὸν πολυκοιρανίη, κρείσσων γάρ βασιλεύς; лат. jucundi acti labores, omnia praeclara rara і т. ин. (див. Brugmann Gr², II, 644); 2-ге, стосунок його до підмету в характері присудкового прикметування (атрибуту), виражене через дієслово більшої або меншої формальности: дієслово в цім разі виражає різні відтінки модальности, себ-то спосіб і ступінь, як розуміється стосунок присудкового номінативу до номінативу підметового.

 

Перший випадок, себ-то можливість прилучити одно ймення до другого в характері присудка, а не присудкового атрибуту, себ-то безпосередньо, а не поміччю дієслова, не всі визнавали як первісний, так, напр., Потебня уважав, що така безпосередність в і.-е. язиках тільки позірна і підкладає опуст дієслова, бо на його думку, таке безпосереднє сполучення, себ-то присудковість імення, сама через себе була можлива тільки тої передісторичної доби, коли ще мова стояла на ступені нерозрізнення ймення і дієслова, і такі звороти, як εἰς ἀνήρ οὶδείς ἀνήρ, ein mann kein mann, один сын не сын, два сына полсына, три сына—сын, тільки показують, що присудкова спійка вчасно набула формального значіння, відмінно від тих випадків, коли подібні спійки не опускаються, напр.: похвала живет человѣку пагуба (Изъ зап. по рус. гр. І, 105—6, увага) (Див. Arch. f. SI. Phil. VIII, 36). Близько до погляду Потебні стоїть Б. Дельбрюк, припускаючи, що найдавнішого часу присудок міг складатися і з самого доданого до підмету речівника (з інфінітивом), прикметника (теж причасника) або прислівника, щоб визначити, що підмет з цим тотожний чи належить до лічби названих істостей, або обмислений в певну якість, або мається в якім становищу, і ледві що можна сумнитися, що такі способи висловлюватися були звичайні тої доби, коли ще спійки не було, але чи справді відповідні речення поодиноких язиків, як напр., omnia praeclara—rara є протяжниками того передісторичного типу, чи тут може треба припустити еліпсу спійки, це важко сказати. (В. Delbruck. Vergl. Synt. III, 4). Пауль уважав за блуд (Irrtum) те розуміння, що речення повинно мати в собі verbum finitum, і сполучення як Summum jus summa injuria, Traume Schaume, Ich ein Lugner і т. ин. має за такі самі речення, як і дієслівні, додаючи, що в семіцьких язиках, хоч вони й мають явно виражені дієслівні форми, подибуються ще частіше речення без дієслова (Paul Н. Principien, 120).

 

Не то що семіцькі, а й угро-фінські язики знають чисто іменні речення без помічного дієслова, так само як і язик індо-європейський, отож і є підстава гадати, що помічне дієслово в іменному реченні є вислідом пізнішого розвитку йменного речення і споводувала його потреба внести в речення дієслівні поняття: час і спосіб (триб). Субститутами дієслова „бути" (єс-, бы-) можуть бути і инші дієслова, вносячи, само від себе зрозуміло, властиві їм відтінки, і такі речення можна назвати напів-іменними чи іменно-дієслівними, бо значіння дієслівного форманту покривається відтінком, що залежить від власного сенсу дієслова.

 

Дієслово „бути" в теперішнім часі (пень єс-) в функції помічного дієслова в формі є, єсть (без огляду на лічбу й особу) ми подибуємо в таких випадках:

 

1. Коли треба протиставити два стани буття, напр.: Да не єсть то куна, то невіхна моя Чуб. IV, 436; не єсть ви козаки, а єсть ви гайдамаки Чуб. V, 243; ой не єсть ти удова, єсть ти вірная жена Черн. г. Чуб. V, 816.

 

2. В питайних і релятивних реченнях з присудковими: хто, що, який, чий, де, напр.: Хто він є? Полт. п.; що-ж він таке є? Мил. Жлк. 34; що ти є? Шух. Гуц. V, 1, здорові були свині! а чиї ви єсть? Рудч. Ск. І, 5. — Де ви є? — Що вам є?

 

3. В західніх говірках подибується часом як спійка між підметом і присудковим речівником або прикметником, напр.: Той пан, то є опришок Kolb. Р. IV, 55; Ой доле людськая! Доля єсть сліпая Закр. 73.

 

Ст. р.: Се бо єсть батъгъ Божии Ип. 213.

 

Приклади речень з зеровим дієсловом:

 

I. Присудкове ймення речівник: а) Особа або річ:

Ти, когуте білокрилий, нам староста чорнобривий Чуб. IV, 209. — Вдовонька не дівонька, не дівочий крас Чуб. V, 31.— Дім не ворог: коли запалиш, то згорить Закр. 160. — Сараки—ви Е. Зб. 26, 296.— А шо ви таке за люди Чуб. IV, 568. — Потрава оним всякий звѣр Літ. Сам. 88. — Піп —золотий сніп Ном. 209. — Ти не вітер буйний в полю, а я не билина Гол. III, 336. — Тепер-же ти кажеш, що (я) зоря ясна Метл. 47.

 

б) Імення якости або внутрішнього стану:

Коса твоя — краса моя Метл. 204. — Щириї любощі — серденьку одрада Метл. 31. — Живий — жива загадка Чуб. I, 255, — То —моя недоленька, що ти убогенька Лукаш. 77. — Семен публіка, ще й негіда на весь свїт Уш. п. Чуб. V, 338.

 

в) Імення дієслівне — чинности:

За ткачиком не робота цівочки шукати Rokoss. 173. — Біле білування— вічне покривання Метл. 207. — Горе дворові, де корова розказ волові Ном. 9063 (= розказує в.).

 

г) Імення дієслівне — чинної особи:

А ти, стара мати, порадниця в хаті Метл. 242. — Наші родителі за тим не гонителі Ном. 5147 ( = за тим не женуться). — Я на ті оселедці не гонителька Пирят. п. — Ей городе, городе Сороко! ще ти моїм козакам дітям не заполоха Метл. 393.

 

д) Прикметовий речівник:

Серпанки — поганки, биндочки — коханочки Чуб. IV, 367. — Аж він самий пйаниченька. й велика ледащиченька Чуб. IV, 29.

 

2. Присудкове ймення — прикметник.

Багацтво — дочасне, злидні — довічні Чуб. II, 398. — Не погане море, що собаки хлещуть Ном. 5210. — Добрі зуби, що й кисіль їдять Чуб. I, 255. — Я такий, що мішки шию Ном. 12806. — Живий сме (єсмь=я), а не можу нї ходити, нї що будь робити Шух. Гуц. V, 1.

 

В реченнях іменних з дієсловом „бути", що в теперішнім часі здебільшого показуються з зеровим дієсловом, вже в найдавніших пам’ятках нашої мови бачимо вагання між присудковим номінативом і інструменталем. Так, напр.: Се бо есть батъгъ Божий Ип. 213; Потъщимъ сіа рьвьнителе быти и подражателе житию преподобьнаго ѳеодосиіа Ж.Ѳ. 43, але: Сподобилъ міа еси... быти стымъ твоимъ въгодникомъ ib. 40. Це вагання ми спостерегаємо і в сучасній мові, напр.: Торба мені жінка, кий у мене братом Ном. 4646 — де важко достерегти якої семазіологічної різниці між обома відмінками в тім самім реченні. Форми інструменталю потроху випирають форми з номінативом, і в цім процесі українська мова іде в однім напрямку, що й инші слов’янські язики, де цей процес, хоч і розвинувся в різній мірі, та не захопив усіх позицій (Див. Потебня. Изъ зап. по. рус. гр. II, 509—534), так і в українській ми маємо номінатив у таких випадках:

 

1. Коли значимо стан або прикмету без обмежі на певний час, загально, напр.: Чи ти чоловік? — Ні, не чоловік; був колись чоловіком, а тепер уже дід Чуб. II, 112. —Той чоловік мій батько. — Він уже стара людина. — Шинкар був жид І. М. 13. — Він був богач Kolb. IV, 31. — Жінка відьма була Чуб. II, 403. — Чи я в полі не пшениця була, чи я в полі не зелена була... да чи я в батенька не дитина була, да чи я в батька не кохана була Чуб. V, 538. — Чоловік собі не ворог Закр. 222 (інструменталь в цім разі: Чоловік не в собі ворогом Е. Зб. 28, 315 — полонізм).

 

2. Коли підметом речення займенник то, це, напр.: То був твій брат рідний Чуб. II, 380.—То, чого дома він не знав, було син Чуб. II, 16. — То ти сама є Kolb. Р. IV, 29. — Де було калина Чуб. II, 19.

 

Увага. На наш погляд, Потебня слушно звернув увагу на те, що в тих випадках, коли помічне дієслово погоджено не з займенником то, це, а з речівником, то цей речівник треба вважати за підмет, а не займенник; за цею думкою промовляє й те, що в польськім в цім разі ніколи речівник не кладеться в інструменталі (див. Krasnowolski, A. Syst. Skł. § 42,1), тимчасом, коли то справді підмет, то інструменталь імення при нім можливий, напр. ale to wszystko czczośćią (Изъ зап. по рус. гр. II, 530-1). З цього погляду з вище наведених прикладів тільки другий має „то“ підметом („то було син“).

 

3) Коли дієслово „бути" кладеться в гаданім способі (тепер часточки б, би), напр.: Як-би, мати, я сокіл, я-б до тебе прилетів Макс. 97. — Коли-б ти добра жінка, ти-б седіла дома Метл. 306.

 

Коли номінатив означує стан або прикмету тимчасову, несталу, принагідну, випадкову, не цілком властиву підметові, а тільки, що належить йому про певний час, то тут ми маємо вагання номінативу з інструменталем; той інструменталь може конкурувати з акузативом і прийменником за або з льокативом множ. і прийменником в (у), напр.: Я, каже, буду ваш син Чуб. II. 305 (себ-то: вам за сина); Ти будеш мій чоловік І. М. 24 (себ-то: мені за чоловіка). — Хто сю осику перескоче, той буде старший брат Чуб. II, 121 (себ-то: за старшого брата); пор. з інструм.: Хто в мене бабусею буде Чуб. IV, 7 ( = за бабусю); буду тобі слугою Мил. 49 ( = за слугу); вже Маруся гістем у нас Чуб. IV, 286 (= за гостя, в гостях). — Я казала, що не буду чужим дітям ненька Kolb. II, 189 (себ-то: за неньку, пор. інстр.: Будь ненькою цій дитині Е. Зб. 35, 24). — Воли-ж мої половиї, хто-ж вам буде пан Чуб. V, 1055 (= за пана, пор. інстр,: Ой воли мої половиї, хто вам паном буде Ż. Р. II, 147). — Дайте мені торбу гроший, я вам буду піп хороший Kolb. Р. І, 143; коли маєш сто кіп, то будеш піп Ном. 208 (= за попа; пор. інстр.: В цій церковці сам Біг попом Е. Зб. 35, 190). — В ст. яз.: Послѣ гетман бил славний козак Подкова Кр. оп, Млр. 215 (себ-то: за гетьмана, пор. інстр.: Будь-же ти, Барабаш, у городі Черкаському гетьманом ИП. II, 3). — Це каменне місто було колись царство Чуб. II, 438 (пор.: Був колись чоловіком Чуб. II, 112). — Ой тепер-же я королицею Чуб. IV, 257 (— за королицю, в королицях). — Скажи мойму миленькому, що я сиротою Метл. 57 (= в сиротах). — Розвій косойку мою, заким я дівойкою Ż. Р. І, 89 (= в дівойках). — Для мене білий світ єсть тьмою Котл. Е. I, 613 (=як тьма, наче тьма).

 

В сполученні з прикметниками номінативна форма переважає, так напр., в теперішнім часі тільки номінатив, так само номінатив завсіди в сполученні з причасниками (дієприкметниками), напр.: Я буду засватана Kolb. Р. II, 63. — Без плати буде накормлений (нагодований) і напоєний Чуб. II, 34. — В инших формах ми подибуємо вже вагання між номінативом і інструменталем. Так в прийдучім часі: Хоць ягняток не найду, веселая буду Чуб. V, 1077. — Вже не буду весела Чуб. V, 322. — Як старая будеш, гуляти забудеш, Бал. 8; Ти будеш моя? Метл. 46. — Як буду твоя, напою ті два (коні) Чуб. V, 231. З інстр.: Скільки води не пий, а все пйаним не будеш Чуб. I, 240. В минулім часі: Ой вчора із вечора пйаненька була Чуб. V, 1094. — Як-би той був живий, то... Чуб. II, 380; з інструм.: Вона була дуже заздрісною ЖС. II, І, 151. — Вона як була молодою, то кому переллє, а кому не доллє Чуб. II, 295. В рольовім способі (трибі): А ти, школо, будь весела з рана до вечера Чуб. V, 1080.— Ти будь здорова як вода Метл. 208; з інстр.: Гей, доню, доню, не будь дурною Закр. 89. З інфінітивом: Як я маю зеленая бути Kolb. Р. II, 217. — Як я маю весела бути ib. 262. З інстр.: Як я маю веселою бути Чуб. V, 14. — Личко моє румайнеє, мусиш бути коханеє чи дякові чи попові Чуб. V, 10. — Щоб то робити, шо я старий, а я хочу бути молодий Е. Зб. І, 17. — Не хтівісь бути такий мудрий як ми ЖС. II. 52.— Я не можу бути твоя Чуб. 5, 153.

 

Опріч дієслова „бути“ ми маємо номінатив як присудкове ймення також при инших дієсловах меншої формальности, при одних номінатив конкурує з інструменталем, при других подибуємо тільки номінатив. Уміщаємо нижче ці дієслова в абетковім ряді відзначаючи сполучення з речівниками (а) і з прикметниками (б):

 

Бігти; добігти: б) Так пусто в селі, хоч голий біжи. Ном. 1918. Пор. ст. р.: Пѣши потѣкаша к нимъ Ип. 254.

 

Вертатись, -нутись: б) Жив вернусь Бал. 110. —Я й ворожила, так випадало, що вернешся живий Чуб. II, 286. — Вже певно з його (млина) не вернеться живий ib. 160.

 

Вивчитись: б) Той син дуже мудрий вивчився Явор. 4.

 

Вигнатись б) Григор вигнався такий як тополя Камен. п. (Сл. КС. І, 151).

 

Вставати, встати: б) Встала не мйата Е. М. І, 81.

 

Гинути, згинути: б) Який удався, такий і згинеш Ном. 3210.

 

Господарювати: б) Вернувся додому і господарював щасливий Чуб. II, 505.

 

Допасти: б) До першої хати (дівчина) ледви жива допала, б’є до вікна — втворили ЖС. IV, 174.

 

Жити: б) Иван багатий жив в курені голий Чуб. II, 204.

Пор. гр.: ϑεοἱ ζῶσαι ἀϑάνατοι.

 

Зватись, називатись: а) А в мельнички дві дочки, єдна зве ся Гануся Гол. 1, 327. — Чоловік поїхав, а звався Йван Rokoss. 100. — Город звався Кархваген Котл. Е. I, 212. — Через такі ярмарки се вже не слобода звалася, а містечко Кв. — Парубок називав ся Йівась ЖС. II, 67. — А був один чоловік бездітний, називався Трохим І. М. 3.— А та палиця — пан називається Ном. 1140. — Їден сї називав Ясь, а другий Антось Kolb. Р. IV, 90.

Пор. ст. р.: Наречесѧ противник Бў Ип. 75.

 

З інструм.: Був собі чоловік, Остапом звався Овруч. п. Рудч. Ск. І, 63.

Пор. гр.: б) ϑεοἱ καλοῦνται ἀϑάνατα.

 

Здаватися, здатися: б) Другий-же брат... вищий од верстви здавався Котл. Е. V. 1329.

 

Зіставатись, -статись, остатись: а) Тепер-же я сиротина у світі зосталась Чуб. V, 747.

З інстр.: Пані-ляшка удовою зосталась ИП. II. 35.

б) Ой ти, дівчино, зоставайсь здорова Чуб. V, 411. — Дурень зостався невинен Чуб. II, 657. — Остався він живий Чуб. II, 29.— Осталися босі й голі Сб. ХИФО. VI, II, 93, — Сама зостаюся у світі Метл. 47.

 

Іти, вийти, дійти, піти, прийти:

а) Якщо ти гость прийшов— сідай оддихати Март. 242.

З інстр.: Я дівкою піду, де схочу Коцип. 65.

б) Веселий іду на роботу Чуб. V, 39. — Ой чого-ж да, Лемерівна, боса йдеш? Макс. І, 77. — Не йде замуж молода Чуб. V, 1110. — Ідіт здорові Канів. п. — Кінь той вийшов дуже розумний. Чуб. II, 211.— Пішла сама жива в землю, щоб не горювати Чуб. V, 602, — Розступися сира земля, бо я піду живий в тебе Чуб. V, 468. — Допіро вже безпешна прийшла до хати, положилася, спати Чуб. II, 512;

Пор. скр.: gacchati avaęah; лат. invitus it.

В стар. язику замість прикметника ми подибуємо відповідного прислівника, напр.: Живо (= живі) люде в огонь не спалення ишли Літ. Сам. 132.— Князь Р. з того бою здорово (= здоровий) увойшол, а князя Пожарского живо поймано ib. 58. — Наго (= нагі) идут до потреби ib. 88.

 

Їхати: б) Ой їде пан з корчми піян Kolb. Р. II, 52.

 

Лежати, лягати, лягти:

б) Ото уже лежять у трох неживі Чуб. II, 150. — Я там нежива буду лежать ib. 35.— Твій батько слабий лежать Чуб. V, 1092.— Лежить мила недужа ib. 1138, —Марусенька недужа лежала ib. 112. — Ой десь ти, міщаночко, слаба лежала Rokoss. 183. — Хоч живий в яму лізь, лягай Ном. 2076. — Лягла (баба) пйана і заснула Чуб. II, —Лягла не клята, встала не мйата Е. М. І, 81. — Ксьондз... мусить голодин лігати спати Kolb. Р. IV, 174.

В ст. р.: Йзѧславъ же лежаше раненъ Ип. 438.

 

Лізти: б) Хоч живий в яму лізь Ном. 2076.

 

Матись: б) І мій батько такий мався, і я в його вдався Ном.

 

Падати, упасти: Куля з ліса надлетіла, він упав забитий ЖС. II, 49.

Ст. р.: Падаху ници Ип. 690.

 

Показатись: б) Добрі їй сливи показалися Чуб. II, 30.

 

Придатись: б) Але ніхто не придасть сї до молодиц ліпший Kolb. Р. II, 240.

 

Пуститись: б) Він пустився вулицею голий Полт. п.

 

Робитись, зробитись: а) (Він) уже зробив сі богач Kolb. Р. IV, 215.

З інструм.: Він може зробитися чоловіком М. Пр. 42.

 

б) От їден зробився багатий, а другий бідний Чуб. I, 185.— Зробився ще кращий, ніж був Рудч. Ск. І, 128. — Полізла на піч, зробилася недужа Чуб. V, 643.— Пан ніби зробився хорий Чуб. II, 644.— Вна сї зробила слаба Kolb. IV, 67 (з інструм.: зроби сї слабою ib. 72).— Сї і рука ціла зробила Kolb. IV, 52.

 

Родитись, вродитись:

б) Не родися красний, але щаений Закр. 189. — Не родись хороша, а родись щаслива Чуб. I, 304. — Лисий вродився, лисий згине Чуб. I, 237. —Уродились ми на світі нещасливі X. Сб. VI—ІI, 93.— Який вродився, такий і згине Чуб. V, 1190.

 

Рости, вирости, підрости, порости, повиростати:

а) А він хлопець такий виріс великий за рік, як-би му вже сім рік було Kolb. Р. IV, 26.

б) Рости здоровий, в Бога щасливий Шух. Г. IV, 87. — Рости, рости, дубе, тонкий, високий Чуб. III, 473. —Рости, саду, вишший мене, вишший мене, крашший мене Гр. III, 37. — За рік виросла рівна з мамою Чуб. II, 390.—Підріс вже він великий Е. Зб. І, 21. — Великі вже поросли Рудч. І, 118.—Хлопці... повиростали оба великі Kolb. Р. IV, 209.

 

Сидіти, сісти: б) Чого-ж, мила, смутна сидиш? Rokoss. 168.

 

Снитись: б) Вона йому й не снилась така Кв.

 

Спати: б) Вни обі були привикли спати голі, бо голого май так б лихи не кусают Kolb. Р. IV, 175.

 

Стати:

а) Вже вони не діти, а вже стали парубок і дівчина гарненьк. Рудч. І, 118. — Всі на мене вороги стали Kolb. V, 229. — Всі жиди пани стали ЖС II, 223. — Я стала молодичка Чуб. V, 1077.

З „як": Ой вийду я в поле, стану як билина Kolb. Р. II, 74.— Як приїду я між пани, то щоб стали вони як сухе дерево Чуб. I, 95.

З інструм.: Станеш удовицею Чуб. V, 457.

б) Не жив стану Закр. 29. — От у її й більший починок стане Чуб. II, 64. — Може у вас такий в, що хто може знає, щоб чоловік молодий став Е. Зб. І, 17. — Сама на себе несхожа стала Рудч. II, 32. — Стала важка Чуб. I, 229. — Він іде дорогою, знов дорога стала йому буркована Чуб. II, 182.

 

Стояти: б) Чого світленька та новесенька, чого стоїш темнесенька? Метл. 200. — Аже-ж я нага стою ЖС. II, 209.

З „як“: А милий стоїть як папір білий Мил. Жлк. 300.

 

Судитись:

а) З речівником в інструменталі: Вона (ж) тобі, брате, дружиною не судилася Чуб. V, 77, 254, 312.

б) Тим я його полюбила, що судився мій Чуб. IV, 109.

 

Танцювати: б) Танцювала Бондарівна цілу нічку пйана Б. МХ. 488.

 

Удатись: б) Який удався, такий згинеш Ном. 3210. — Такий дурний та божевільний вдався Рудч. Ск. II, 176.

 

Ходити, сходити, заходити:

а) Він такий пан ходить Полт. п.

б) Що я в тебе, моя мати, нежонатий хожу Мил. 79. — Ой щось наш отаман невеселий ходить Чуб. V, 1051. —Ой щоб ти білилася, ще й хороша ходила Neym, 80. —Чогось мила смутна ходить Чуб. V, 381. — Чого сонце таке червоне сходить, а сине заходить Чуб. II, 13. — Ти, красота не сходь рясна... ти, красота, посходь рясна Е. Зб. 36, 185, 186.

Рівнобіжно з прислівниками: Чого-ж ти, Настю, смутно ходиш? Kolb. Р. II, 51. —Зимою будеш босо ходити Kolb. W, 104.

З інструм.: Он рада б же я, да мої діточки, ой да ласкавою ходити Пол. п. І, 27.

 

Чекати, дочекати: б) Я ни надіяв сі, аби ти живий ранку дочекав Kolb. Р. IV, 167.

 

Чинитись, вчинитись:

а) Він чинить ся Христос, а йому грішна жінка ноги миє Канів п.

Пор. ст. р.: Передъ вами не творит ся правъ Ип. 392. — Онъ же нынѣ ворогъ мои ся учинилъ Ип. 150 (470).

б) Учинилась бондарівна німая і глуха Макс. І. 81.

 

III. Номінатив у вільнім звязку з дієсловом.

(Номінатив адвербіяльний).

 

Під цю категорію я підводжу:

 

1. Номінатив кількісного означення і

 

2. Звороти, що підносяться до номінативу з подвоєним речівником місця, часу, способу.

 

 

1. Номінатив кількісного означення. Номінатив цей відповідає не на питання хто? або що? поставлене при присудкові, а на питання скільки? і цим питанням означується його адвербіальна роля. Він подибується в двох випадках: перше на місці колишнього підмету при дієсловах неперехідних, і друге, на місці колишнього об’єкту в акузативі або генітиві при дієсловах перехідних.

 

Перший випадок характерний тим, що речення переходить в категорію безпідметових, себ-то дієслово втрачує свою згоду з колишнім підметом в роді й лічбі і кладеться в однині ніякого роду (в минулім часі). Так, напр., числівники 5—10, що при собі мають доповнення в генітиві первісно усвідомлювалися як речівники жіночого роду і присудкове дієслово з ними згоджувалося в лічбі і роді: та п’ять вервей шла; „много", „мало", „колко", „нѣколко" і т. ин. усвідомлювалися як речівники ніякого роду, як це ми бачимо з прикладів: Володимеръ же прибредъ рѣку с маломъ дружины Ип. 211; вбѣжа въ Чернигову съ малом дружины ib. 328; въ ту нощь посла Володимеръ Славѧту съ нѣколком дружины ib. 128 — і цілком натурально при них сподіватися дієслова в однині ніякого роду. Але в давнину однина або множина дієслова при цих речівниках стояла в залежності від того, чи в свідомості торувала ідея многости (окремих одиниць), чи ідея кількости (подільної маси); через те в давніх пам’ятках ми бачимо: коли много, мало і т. ин., сполучалися з речівниками, що їм не властива ідея многости, як, напр.: добро, зло і т. ин.,то при них дієслово стояло в однині, напр.: много cѧ зла сотвори І. Новг. л. 30, 13, навпаки-ж коли брала гору ідея многости, ми бачимо множину при тих саме словах: мало ихъ оубѣжаша ib. 65, I. Пізніше ми бачимо, що первісно числові і кількісні речівники втрачують свій речівниковий характер і разом з тим ідея многости уступається перед ідеєю кількости; переходячи в категорію прислівників, названі числові і кількісні вирази втрачують свій тісніший звязок з дієсловом, як його підмет, і стають прислівниковим означенням на питання „скільки?" Як образ кількости, себ-то великости, міри, може виражатися різними речівниками, то всі вони й виступають тут в функції прислівниковій. Поставши первісно при дієсловах бути, стати і т. ин., такі кількісні означення розвинулися і при таких дієсловах, де вони не могли бути первісно підметами.

 

Приклади:

Ой єсть голубців повнесенький двір Чуб. V, 310. — Та як-би ще другий, то було-б вас пара Мил. 42. —Мому Стефанові може було місяць, може два ЖС. II, 182. — За старого Хмеля людей було жменя Ном. 666. — А щоб тобі копа літ Ном. 3260. — Вистала рік, як тоту заручив вже принцизну Игн. з Никл. 48.— В тій коморі сиділо сорок опришків Е. Зб. 26, 295, — Не любила я жадного, хоч їх було сила Морд. 314. — Налетіло чортів повнісінька хата. І. М. 44.— Наїхало москалів повен двір Чуб. V, 639. — Назліталося їх така сила, що Господи Рудч. Ск. II, 110. — Сила (криві) мусѣло вилитися з людей невинних Вел. IV, 218. — На що тобі багацтво, на що тобі грошей сила Чуб. V, 141. — Половина місяця у тьму уступило ИП. І, 191. — Стоїть дівок як ярок Чуб. V, 145. — (Гора) більша як тисяча сажень Kolb. Р. IV, 60.

Пор. в польськ.: siła się tego trafiło; przychodziło moc wojska; в чеськім: hrůza pěšnez tam było, hojnosťvína se obrodilo (Пот. III, 445); na strvmě sedělo kopa ptaků; polovia města sgořelo; в словацьк.: nahr nulo sa hrôza myši, ludi bolo neslýchana sila Mikl. IV, 35.

 

б) Другий випадок, себ-то вживання номінативу на місці сподіваного акузативу або генітиву при дієсловах перехідних, на думку Потебні (Изъ зап. по рус. гр. III, 445), дасться вияснити з попереднього звороту: Кмѣть... ма заплатить копа грошей АЗР. І, 225 (1501).—Половина отъ того мыта ймуть дати на Сирѧт отъ оусего Грам. 1407. —А от шкута нового копа грошей мыта дати АЮЗР. І, 26 (1500).—Сестрѣ моей двѣ доли платить, а княгинѣ Ульянѣ третяя доля платити АЮЗР. II, 124 (1509).—Давати имъ мѣра меду АЗР. I, 92 (1480).

 

В суч. мові: Вийми троха грошей Игн. из Никл. 71. — (Богачка) дуже купа налляла воливи ЖС. III, 51—Не виділам миленького вже неділя друга Сал. Сч. 28. — Коби си хто такий найшов, жеби мого брата так обікрав, як мене, то дарував бим свого половина маєтку ЖС. II, 63. — Виправил Хм. Козаков комендированих тисяча, Туган-Бей татар тисяча Вел. I, 74. — Носив її там решта пйать років Чуб. 1, 219. — Штирі хлопці (ном.-акуз.) варти дали Чуб. V, 997. — Побив тотих решта що були Kolb. Р. IV, 73. — Дванацять сажень зелізний стовп Чуб. II, 178. — Серед пекла изробила ковбицю в тисяча маж ЖС. IV, 346. — Він украв коня половина золотого, половина срібного Чуб. II. 299 (пор.: В тій колясці запряжений кінь половину золотий половину срібний ib. 300).

 

Поряд номінативу при суб’єктивних дієсловах подибується також акузатив перенесений з акузативу об’єкту, коли той перейшов у категорію прислівника: Половину місяця у тьму уступило ИП. І, 182. — Половину світа скаче, а половину плаче Ном. 1699.

 

В польськім і сербськім форми з акузативом панують, напр., польськ.: było furę siana Mikl. IV, 357; było u mnie trochę towarzystwa; tak upłynęło parę godzin; в сербськім: Половину не стало му друста Даничич, Срб. Синт. 411. —Было му є стотину година ib.

 

Паратактично на місці генітиву номінатив: Жито стало осмачка по золотих три Літ. Сам. 179 (осмачка жита).— Вирвало килка подкопов подъ мѣстомъ праве въ самій часъ, якъ козацтво — одни топилися а инніе спали Літ. Сам. 144. — Бо козаки сторони Сомковои, отступивши своей старшини, похапавши корогви каждая сотня, й до табору Бр-го прийшли и поклонилися Літ. Сам. 76.

 

Пор. нім: Der erste Transport ist kaum die Halfte getrunken; див. Paul Gr. III, 55.

 

При прислівниках: Копав під тим дубом, два сажнї глибоко Kolb. Р, IV, 71.

 

2. Звороти, що виходять на номінатив-акузатив з повторенням речівника, типу: дьнь дьнь иштуть (ἡμέραν ἐξ ἡμέρας пор. рос.: день изо дня) Изб. 1073 Потебня III, 619), себ-то на повторення двох номінативів, инакше кажучи, двох моментів; це повторення вносило відтінок тривання, непереривности; стосунок між двома моментами пізніше став виражатися прийменником між першим та другим номінативом, а ще пізніше увесь вираз тісніше звязався з реченням прийменниковими звязками.

 

а) Стосунок до місця:

 

l. При дієсловах руху (переміщення з одного пункту до другого): Н + від:

Йдемо хата від хати Е. Зб. 36, XXIII. — Ой иди мужу, хата від хати чепчика шукати Подол, г. Чуб. V, 681. — Йде дїд горбатий хата від хати Kolb. Р. П, 286.

Пор.: Швец... ходив від хати до хати й шив чоботи Kolb. Р. IV. 102

Йде село від села Kolb. Р. IV, 37.

З прийм.: Ходили від села до села ЖС. II, 352. — Йдуть від села до села Kolb. Р. IV, 54. — Їд в сило від села і питай таких людей Kolb. Р. IV, 217.

Плини, плини Василечку кінець від кінця, шукай собі Василечку рідного вітця Мат. У. Етн. XIX — XX, 261. —Нас (дідусь) розсипав навкруги себе на дванацять верстов од себе і на дванацять верстов сестра од сестри Чуб. II, 21.

Пор. чеськ.: Tečete dom od domu hekajice; běhala misto od mista Zikm. 46. Зікмунд уважає ці відмінки за акузативи.

 

Н+ за:

Припадає світ за очі йти Ном. 4085. — Пішов собі лев світ за очі Чуб. II, 304.

 

2. При дієсловах спокою. Н + у виражає близькість:

Жив тин у тин із братом МВ. Оп. 7.

Пор. рос.: Стоят бок о бок.

 

б) Стосунок до часу:

 

1. Н+від: наступність від одного моменту до другого: День от дня очекиваємо Вел. IV, 255. — Що матуся плаче год від году Чуб. V, 838. —Вже-ж я час од часу хорію ИП. II, 120. — Ой ти сьогодня у мене, а я завтра у тебе, тиждень од тижня, а рік од року, аж до самого віку Дем. 53. — Сказано, пора од пори усе ма яться (люди) ЗЮР. І, 173. —Рік від року милейкий до боку Е. Зб. 36, 31. — І ніч від ночи не досиплєла Е. Зб. 36, 227. — Все й рік від року токма до віку Е. Зб. 86, 29.

 

Паралельні звороти Н+ до, з, за:

Ой рік до року, ой вік до віку Е. Зб. 36, 58.—Год з году усе багатів Кв. Щ. л. 9. — Час за час а ближей к вечору Ном. 82, 78. — День за день, ніч за ніч, і к смерти ближче Ном. 8277.

Пор. рос.: Час от часу не легче Попов 63; нім.: Tag für Tag, Jahr um Jahr.

 

2. H+у = що + H: День в день (= що день) той бідний в багача на роботі ЖС. IV. 97. Пор. ст. р.: Лѧхи идѧхоу днь в день (ХII) Ип. 843.

Чого таки тобі раз у раз до церкви ходить? ЗЮР. І, 60.

 

Паралельні звороти Н+по: Стука раз по раз, мов його домовик душить Ном. 3142. — Раз по раз кричить Нов. Дух. м. 12.

 

3. При злучникові що: Що година, що минута сподівається (козаченька) Kolb. W. 130. — Плачу-ж я плачу що день, що гадина Коцип. 47. — Буду що день пйана Чуб. IV, 507.— Що день Бога хвалить, і що день людей дурить Ном. 183. — Що в Бога день, усе голову їсть Ном. 2724. — Весна, весна, що день красна Мил. 70. — Що недїля—жовті чоботи Чуб. V, 215. — Полетїв-би що, година дівчат одвідати Лавр. 28. — Що літо Кв. І, 9. — Що час войско турецкое прибувало полем і водою Літ. Сам. 193.

Пор. лит. kas mets = що-рік, kas vakars = що-вечір; kas nakts = що-ніч.

Паралельні конструкції з генітивом і акузативом (рідче): див. Функции генитива в юр. яз. обл. стор. 204.

 

4. При злучникові скоро: В суботу, скоро свѣт, войска козачків и московские гору опановали Літ. Сам. 143. — Встаю я раненько, скоро світ, подивлюся на подвірйє, лише слід Kolb. P. I, 334. — Цї- лював-би, обіймав-би, скоро є охота Kolb. Р. II, 242.

 

в) Стосунок способу: Будеть жалоба очи на очи о пинези АЗР. І, 7 (1347). —Для широкости писма их слово от слова в потверженьє нашо не вкладаючи, велѣлисмо АЮЗР. І, 178 (1570).— Росказали єсьмо слово от слова до книг наших канцелярейских вписати АЮЗР. І, 189 (1572). — Отпущено неволников бѣсурманских на волю голова за голову, на свободу Вел. I, 509.—За которих людей, голова за голову, хотят взяти розмѣною Татар Бел. III, 164. — Волѣли до єдного єдин на другом, умѣрати Вел. IV, 202. Хоть будем один на одному лягати, а не можем тобі Жидів-рандарів до рук подати ЗЮР. І, 62, — Витер огню дерево об дерево Рудч. Ск. II, 106. — Йшли бояри ряд по рядочку Мил. 132. — Ой їхали бояри ряд по ряду Чуб. IV, 325. — Що летять галочки ряд по рядочку, зозулечка на передочку Метл. 151. — Рука в руку Жел. 342. — Слово в слово Жел. 885, — (Вони) идут рада в раду, Kolb. Р. IV, 284. — (Коза) ледви ступав нога за ногов ib. 263. — Все за ним хоґі слїд у слїд ib. 69. — Слово по слову вийшли ми говирков нa Гуцулив давних Е. Зб. 26, І. — Тепер христосуйтесь та бережненько, щоб кістка об кістку останнїх нe порозбивали Кв. І, 125.—Лата нa лату сади, а копійку нa горілку держи Ном. 11719 (можливо, що цей зворот поширився з суб’єктн.: лата нa латі сидить). — Одно з одним схожається і з празником хвалебним поздоровляється; а мене плече з плечем, пола з полою торкає і в вічи нe видає ЗЮР. І, 27. — Ой заступайтесь хлопці, славні запорозці плече поз плече Сб. ХИФО. VI, ІІ, 90. — Жизнь біс батька яка Ном. 2084 (еліпса: біс батька зна яка, себ-то ніхто, нe зна яка — погана, пор. рос.: чорт знает какая жизнь).

Пор. рос.: Он попад точка в точку; они идут рука об руку, нога в ногу; учить слово в слово; они ударились голова об голову; глаз нa глаз.

 

ІV. Номінатив прийменний.

 

І. Номінатив апозиційний.

 

Коли номінатив акцентується в мові, то його виділяється з речення в приложення до займенника особового або вказівного, що в такім разі править зa формальний підмет речення; місце такого приложення здебільшого препозитивне що-до підметового займенника.

 

Препозитивно: Ті хлопці, той собі каже нї, а той собі каже нї Чуб. II, 422. — Молод козак, я щe оженюся Лукаш. 74. — Миргородський капитан, він розумний чоловік Сб. ХИФО, VI, ІІ, 103.— Баша Турецький бусурменський, недовірок Християнський, пo ринку він похожав Макс. ІІ. —Ой синяя ожинонька, вона льону нe повйаже, ой чужая чужинонька, вона правдоньки нe скаже Метл. 60. — А вже-ж тії вороженьки, правду вони кажуть Коцип. 10.— Ой що попи, ой що дяки, вони грошей наберуться Чуб. V. 1032. — Зозуля, це — удовиця; зозуля, то з дївчини М. Пр. 8. — Посаг, скарби, все то фрашки Гол. І, 365. — В раю пташки, то—твої дружки, чорний шовк, то — твої кістки, дрібне золото, то — твої сльозки Чуб. IV, 255.— Бідність, багацтво, все то божа воля; з милим вік жити, то — щаслива доля Чуб. V, 228. —Відьми є рожденні і вчені. Рожденна, та чужого нe займе, а свого нe попусте, а вчена, то скажена М. Пр. 68.

Пор. руськ. билин.: А и молодой Дунай, он догадлив был;

Молодой Иван Гостиной сын,

Он пил чару зелена вина;

Царица Елена, Симеону царю она сон рассказала;

Доселева Рязань, она селом слыла (Потебня Из зап. пo рус. гр. ІІ, 202).

лит.: о tas spickbuks, tas mudu prigavo „o той шахрай, він нас обох одурив"; żals aūzolelis, tai bus jo tevelis; baltos smilkites, tai bus jo mamuže „зелений дуб, то буде його батько; білий пісок, то будо його мати (Попов, 44); нім.: Die prachtigen Coulissen, sie waren bemalt; im hochromantischen Stile; франц. в питайних реченнях: votre père donne-t-il de l’argent? яз. Авести zarathustrō çpitàāmō, hvō пе vastī „Заратустра найсвятіший, він бажа нас" (Попов, 44), санскр. agnih pȗrvebhir ršibhir ìdjo nūtanāir uta sa deyān a iha vakšati „Агні оспіваний від давніх і нових мудерців, він хай привезе сюди боги" (Попов, 44).

 

Постпозитивно: Ось де я, доля твоя Вал. 70. — Чого він торопиться, оцей тороплений кінь Канів. п.

Пор. франц. Elle me traite toujours сотте un enfant, maman (Liais). — Il est la, ton bon portrait (Flaubert).

 

II. Номінатив незалежний (непогоджене приложення).

 

Дуже близький з конструкції до номінативу апозиційного при підметі, що виражено займенником, номінатив до об’єкту, що виражено займенником; такий номінатив можна назвати непогодженим приложенням, наприклад:

 

А порохно братнєє, видѣти єго широко очи продрал єси Ив. Виш. (АЮЗР. ІІ, 222). Оттой то хлїб, що з гамазіїв добре люди розібрали, чи нe треба-б його доповнити Кв. І, 145. — Повели кривого танци, так що другі дівчата! їх і нe видко зa нею Кв. II, 100.

Пор. ст. р.: Конь, ієго же любити и ҃ѣздиши нa немъ, отъ того ти умрети) Лавр. 16. — Мстиславичь Всеволодъ, внукъ Володимерь 'єго же в гнаша Новгородци отъ себе Лавр. 289 (Потебня, ІІ, 201).

Влр.: И котореи старцы при церкви живут, дает золотой казны нe считаючи Др. рус. ст. 174; польська Zbójcę, którzi cudze imienie drapieżą, ma jem być wszitko imienie zabrano (Потебня, op. cit. ІІ, 201); нім.: jener aber ich werde ihm Nichts geben Dietz 463; франц.: Moi, il ne me sait pas; гр.: ἐκεῖνος δε, οὐ δώσω αὐτῷ οὐδέν Dietz 463.

 

ІІІ. Приложення при підметі (при номінативі дієслівної особи): Нe багато Барабаш, гетьман молодий, гетьманував ИП. ІІ, 3. — Нa що тобі жінка, камінь зa плечима Коцип. 3.

 

Близько до цього сполучення при номінативі дієслівної особи номінатив паратактичного речівникового прикметування, напр.: Того ж року турецкиє войска, сили великиє вийшли противно цесара християнского Літ. Сам. 162, паралельні конструкції: войска в великих силах і великі сили турецьких войск.

 

Паратактичне прикметування—іменне речення: Що цар вартує, як сидить нa престолі царскім, корона на голові, булава в руцї, що він тодї вартує? Е. Зб. VIII, 119 (з короною нa голові, з булавою в руці). — Іде козак в Украйну, мушкет зa плечима Чуб. V, 86. — Прийшла до неї жінка, уся голова повйазана ійде і оха Кв. І, 223.

Пор. франц.: Elle, savait toujours apparaître le sourire sur les lèvres et les yeux rayonants (Br. I 319).

 

IV. Номінатив прикметниковий, як непогоджене прикметування (постпозитивно): Дають менї сто червінців — золотиї, дають мені й пару коней — ворониї Чуб. V, 529. — Ударив грім на синій двір, убив жінку, дїток двоє — чорнявії та й обоє Мил. 48.

 

Відмінність звороту „дають менї сто червінців—золотиї" від „дають менї cто червінців золотих" власне в тім, що прикмета, виражена в прикметнику, виділяється в самостійну одиницю мови, висовується в свідомості на ближчий кін, акцентується; звичайніші звороти з „що" перед прикметником.

 

V. Номінатив при дієприслівнику. Їхавши отець по морі, а дїдусь старенький і зупинив його корабель Чуб. II, 20.

В стар. яз.: Ушиковавши теди Ивоня войско, пришло до битви Крон. Боб. 286. — Которого видячи всѣ, реклъ князь Московскій: праве королевичъ Полскій АЮЗР. II, 112 (1494). — Ино мы, вислухавши с обу стороні тихі ихъ рѣчей, и видѣлося намъ и паномъ радѣ нашей АЗР. II, 64 (1509). — Вечерь зближившись, а братия зъ нѣщимъ отити мусѣли до домовъ своихъ Арх. ЮЗР. І, XI, 117 (1635). — Потом обудивши сѧ ҃цревичъ Никита, наполнило cѧ срде єго радости Пам. укр. м. V, 13 (XVIII).

 

Вказані звороти підносяться до номінативу з погодженим дієприкметником, що було за доби більшої дієслівности, а значить і самостійности прикметника.

 

Приклади в ст. р.: И пришьдъ Изяславъ Мьстиславичь к Киеву, и бѣ Игорь разболѣл ся в порубѣ и бѣ боленъ велми Ип. 28. —Андрей же то слышавъ и бысть образь лица єго попустнѣлъ Ип. 109. — Изяславичь Мьстиславъ ведучи в помочь отцю своему Угры, и слыша Володимер Галичьский, оже идеть Мьстиславъ Изяславичь Ип. 65.— Выскакавъ же вси прочіи изъ лодья, и рече Олег Лавр. 10.

 

Влр.: По Великой рѣкѣ лед идучи, христіяном силно много хором подрало и запасов снесло Пек. I, 234 (Пот. II, 197). — И мало время поизойдучи, пришел Чурила Пленкович Др. рус. стих. 164 (див. Потебня, ор. cit. 197—199).

 

V. Номінатив покликовий.

 

Номінатив подибується, як осередкове слово в реченнях іменних нерозчленованих покликових, напр.: Ой я нещасний, що маю діяти Коцип. I. — І не бідна головочка! Ном. 1640. — Е, чоловік! чорт заволік Ном. 2896. — Чоловічина! одна душа в чоботї, друга в животі, а третя по світу Ном. 2970. — А, лиха година! Ном. 3545.—Се чума бендерська! Ном. 3569. — О Боже-ж мій, очка мої, очка мої чорненькії ИП. I, 86. Ах лихо і біда! Не йди замуж молода Kolb. W. 205.

 

Сюди-ж найдогідніше віднести еліптичні звороти, що виражають пожадання: Вічний покой предкам і дїдам ЗЮР. І, 55. — Гаразд, гаразд, пане Саво, щаслива година! Закр. 13. — Година вам щаслива! щоб ви бачили сонце, світ і дїти перед собою Ном. 4563. — Щаслива му друженька, коби не приїхав Kolb. Р. II, 114. — Заким жидів загодиш, щоб на них хороба! ЖС. II, 206.

 

Номінатив покликовий, як і вокатив, дуже поширений в скр. і гр, напр.: скр. aho rūpam aho kāntir aho dhāirjań Nal. 3, 17; гр.: οὗ γω τάλαινα, ὦ τάλαιν ἐγώ Electra 674, 807, в латинськім акузатив: O me miserum!

 

VI. Номінатив у функції вокативу.

 

Дуже часто номінатив виступає в функції вокативу, як і навпаки, вокатив в функції номінативу; це з'явище загально індо-европейське, його дасться вияснити подібністю функцій обох відмінків, їх незалежністю в реченні; зокрема до помішання фором номінативу й акузативу спричинилася певно їх однаковість у множині. Помішання номінативу з вокативом ми подибуємо переважно в піснях; почасти це буває з вимог ритму або рими:

 

Рости, рости, червоний мак, вище мене Мил. 144. — Місяць ясний, місяць ясний не світи нікому Мил. 71. — А ти, коточок, не ховайся в міточок Мил. 42. — Збирай збирай, наш отаман, всю челядь на двір Мил. 120. — Світи місяць, світи ясний, ще й вечерняя зоря Мил. 117. — Ой ти, дубок кучерявий, листя твоє рясне Чуб. V, 13. — Ой ти, Дунай, ти бистренький, перекажи до батенька, най батенько приїжджає Е. Зб. 36, 207. — Розступися, сира земля, бо я піду живий в тебе Чуб. V, 468. — Ой прийди, зовиця, прийди сестриця, та прийди до мене ночувати... в тій саме пісні: Не бійсь зовице, не бійсь сестрице... Мил. 90.— Ти улиця — безумниця, хто по тобі ходить Мил. 68. — Ой уставай, челядь, засвіти свічі Метл. 242.— Не наступай Литва, буде меж нами битва Чуб. IV, 346. — Мій хозяїне, моя й пара дорога! Моя й правда дорога. Мил. 206. — Біль моя тонка, біла! як я тебе, беле, шовком потчу Мил. 83. — А ти вечерок, напни холодок Мил. Жлк. 140. — Дїжа, дїжа! треба до тебе віхтя й ножа Мил. Жлк. 36. — Фортуна нещасная, що ти виробляєш? Уш. п. Чуб. V, 397. — Вна сина твого кличе: сивий мій соколик Roszk. 40. — Оце тобі за те, щоб не віщувала, проклята личина Чуб. II, 101. — Молодик, молодик! в тебе роги золотії Ном. 268. — Вус! тихо сиди, як бороду голять Ном. 1305. Іди зіма до Бучина, бо вже ти нам докучила Ном. 622. — Знай, коза, своє стійло Ном. 691.—Циганочка-махлярочка, вволи мою волю Лавр. 16.—Покинь, покинь, старий бондар... покинь відер набивати Чуб. V, 428.

 

Міну номінативу з вокативом ми знаходимо також у людових піснях инших слов’янських народів.

 

 

 

Датив.

 

Етимологічно дуже ймовірно, що датив первісно виражав льокальний стосунок (див. Brugmann. Gr2. II, 2, 474), показуючи крес в напрямі чинности; вчасно він чергувався з акузативом і льокативом.

 

В грецькім і латинськім, де датив спався з льокативом, при назвах місця ми можемо припустити і той і другий. В слов’янських язиках при дієсловах переміщення датив залишився в різній мірі; в ст. болг., наприклад, датив місця без прийменника (къ) мало відомий (шьдъши домови Марк. 7, 30, за Господь придеть дому Супр. 258); так само і з назвами осіб він подибується рідко (богови приходиши Супр. 265, да ти доведѧ пастви ib. 368), тимчасом як навіть у сучаснім сербськім він в повній силі в обох випадках: Cвojoj куцји’ не доходе Данич. С. 321, она йде своме винограду ib. 322, камен доdje1) воjеводи Каjици ib. 323, нагна ньему плавога јелена ib. 325; в ст. чеськ.: Věz, žet’, se cas blízí k tomy, bodovause jiti domy. Zikm. Skl. 93., —Jeden čas vstav sv Martina brobu šel ib. —Vrattiz se mému mistru ib. 94. — Potom ihned počal, králi tomu posly, a listy sláti ib. — Pojed’ domov; otjedech domov ib. В ст. руськім ми знаходимо часто датив міст, напр.: Посла с҃на своего Володимера Чернѣгову Ип. 208, посла по Стополка Турову ib.; принесоша и Києву ib. 212; ворочу сѧ дому моему ib. 263; ста обѣду ib. 447; Изѧслав поиде съ Дв҃двичемъ ИзѧславомъЧернигову, а Романъ Смоленьску ib. 460 (але: поѣха изъѣздомъ къ Чернигову ib. 507); иде Вишегороду ib. 534; ити домови ib. 549; возвороти сѧ домовь ib. 639; идоста Кыєвоу со Пакославомъ ib. 734; вороти cѧ Кыєвоу ib. 773; приде Батыи Кыевоу в силѣ тажьцѢ ib. 784. Але вже в XIV віці ми його не знаходимо.

1) Брак у друкарні сербського шрифту змусив нас віддавати сполученнями цj, dj, сербські звуки, що в прасл. tj, dj.

 

В сучасних західніх прислівниках долів, домів маємо колишній датив при дієсловах руху: Не раз мі ся долів оком сльози покотили Гол. IV, 453; ой пустімо-ж ся на тихий Дунай, долів Дунаєм під Царгород И. П. І. 1; куска хліба не знайдемо, як домів прийдемо Гол. І, 128; як-же тот пісок, зійде, втогди твій син домів прийде Гол. І, 174; пусть мя, Янчик, домів, бо я буду бита Гол. II, 229.

 

Ст. р.: Остасѧ слнца мало, аки ҃мца доловъ рогома Ип. 274 (1114); и пойду же Русь домови (X. домовь) Ип. 22 (907).

 

Прислівник „горі" можна розуміти і як колишній льокатив і датив: Ой та пішов горі плаєм Гол. II, 359; ой як минї не ходити горі тим поточком ib. 414.

 

При дієсловах, що переміщення не виражають, датив особи показує стосунок чинности до неї, і це вживання панує в і.-е. язиках; в останнім разі датив міг чергуватися з акузативом, і тоді дієслово неперехідне набувало перехідного характеру.

 

Міна дативу з генітивом в посесивнім розумі (про це нижче) має первісно відтінки власности і призначення; в цім разі генітив відносився до речівника, а датив до дієслова, пізніше обидва відтінки могли затертись, опріч того, датив вимінювався в окремих випадках з генітивом і аблятивом та льокативом.

 

Найчастіше кладеться в дативі особа, що приймає чинність, що виражено в дієслові. Сполучається датив з дієсловами, речівниками, прикметниками, прислівниками та межислівцями (покликами).

 

І. Датив при дієсловах.

 

1. При дієсловах перехідних.

 

а) При дієсловах, що сполучаються з акузативом або генітивом партитивним, себ-то при дієсловах, що мають загальне значіння „давати" або „брати" і означують чинність, що її вислідом щось кому прибува або убува:

 

а) Давати, дати, видати, завдати, надати, подати, продати і ин.: Слуги пішли давати волім їсти Kolb. Р. IV, 180.— Кому Бог дасть, то і в вікно подасть Ном. 13. — Дам ти сотку і всї тобі конї, що суть запряжені в тих возах Kolb. Р. IV, 253. — Старий відав Богови війну Kolb. Р. IV, 82.— Він завдав мому татови загадку ЖС. II, 196. — Надав мені нечистий встрять у се діло Ном. 1846. —Древо, древо... подай нам плоду своєго Пам. укр. м. II, 153.— Старцям грошенят роздасть Кв. М. 5.

 

З дативом дієслово „дати" уживається також в певних сполученнях з генітивом (1) або акузативом (2) речівника, що разом з ним творить одно дієслівне поняття, напр.: 1) Я дам тобі бобу, той крикнеш „пробу" Ном. 3633. —Ой дайте нам віри Чуб. IV, 353.— Дати дулі кому (себ-то: нічого не дати). — Дати духа, духопелу кому Е. Зб. 23, 76. —Дав йому лупня добре Ном. 3986.— Ляпаса у пику дати кому Ном. 3853. — Дайте нам міри, коли не дасте віри Галько І, 77. — Дати парла кому Основа, 1862, VI.— Самому писарю давали такої пинхви, що на силу прочхався Кв. СП. 22. — Або мені помочі дайте, або мене з собою візьміте Метл. 380. — Дали Ляхам прочухана, що з коней спадали Закр. 26 — Дати пуду кому Е. Зб. 26, 340. — Я тому дам ради Е. Зб. 13, 33, — Не міг собі бідний чорт дати ради з ними ЖС. II, 185.— Дати товкача кому. — Дати чосу, шваби, шкварки кому. — Дати штурханця кому. — Зараз і дасть йому щипки Кв. КД. 6.

2) Прошу тебе, дай ми віру, скажу тобі правду щиру Гол. — Я парубку ганьби не даю Марк. — Йому вона дала гарбуза Полт. п. — Раненько встань свекорку (на)добрий день дай Метл. 223, 224. — Усім вона парубочкам догану дала Чуб. V, 1157. — Яку йому кару дати Ном. 8866. — Барана стрижуть, а козлу на віжки дають Ном. 3905. — Мачуха пасинку на волю давала: хоч льолю купи, хоч голий ходи Ном. 9377. — Віти тернові рубайте... мені брату пішому піхотинцю на признаку давайте ЗЮР. І, 34. — Коб йому Бог на розум дав, щоб ударив кого Звягел. п. (Сл. КС. І, 353). — Дай їй покій Чуб. V, 273. — Не даючи жадної причини козаком до войни Літ. Сам. 24. — Як ти мені, я тобі далисьмо слово Чуб. V, 137.— Честь Богу, хвалу дайте Чуб. IV, 311.

 

Також „чолом давати": У намет уступає, пану Филоненку, Корсунському полковнику чолом даває Метл. 41.

 

При дієслові „дати" з інфінітивом иншого дієслова, напр.: Студеному та й вітрові віяти не дала Kolb. Р. II, 46. — Знати дано Дорошенковѣ гетмановѣ Літ. Сам. 92; дай-же моїй неньці знати Закр. II. — Не дай мені да й загинути Метл. 128.

 

Дієслово „датися" з інфінітивом иншого дієслова має характер терпного стану, що в дативі особа чинна, напр.: Не давайся кожному вітрові повівати Ном. 3840. — Не дайся обдурити тій дївцї (власне: не дай тій дівці себе обдурити).

 

Маємо датив особи при дієслові „датися" з прийменниковим (на, у) акузативом дієслівних імен, що вимінюється з інфінітивом відповідних дієслів, напр.: Дався мені гетьман Хм. гаразд-добре знати Метл. 394. — Дались мені у знаки чоловічі кулаки Кремен. п. — Дяк молоденький (дівці) на підмову дався Чуб. V, 1081 (дався підмовити). Також: Не дались у вічі матері ЗЮР. II, 52 (не далися бачити).

 

Завдавати: Тільки мені молодому жалю завдає РЧП. 134.

 

Продати: Або дай ми, або продай, любко, твого лиха Е. Зб. 19, 193.

 

——————

 

Боргувати (давати на-бір): Сидить багач та й дивує, що убогому жид боргує Чуб. V, 1074.

 

Вертати, -рнути: Хоче твоїй царівнї вернути молодість і вроду ЖС. II, 183.

 

Вручити, поручати, приручати, доручити, заручити: Не вручив я худібоньки да своєї нікому, тільки вручив дївчиноньцї да коника вороного Чуб. V, 295. — Приручаю тебе, серденько мов, та єдиному Богу Бал. 117.

 

Дарувати: Дарувала щастя-долю я своїй дитині Мил. Жлк. 284. Також з акузат. особи і інструм. речи: Даруй дїтей віком Гн. I, 45.

 

Завинити: Що-ж я молодая людьом завинила Kolb. Ch. II, 24. — Сама-ж ти си рідна мати тому завинила Е. Зб. І, 18.

 

Загараздити: Аби Бога надармо не взивати і щоби душу невинну ни загараздити чортови Kolb. Р. IV, 164.

 

Зашлюбити: Ах, мати, не знати, чи рада тому,

Може тя зашлюбить кому иншому Чуб. V, 137

 

Кидати, кинути, викинути: Я кинув собаці хлїба, щоб не вкусив Полт. п. — Викинь менї талану Мил. Жлк. 181.

 

Нав’язати: Нав’яжи єї (торбинку) коневі ЗЮР. ІІ, 55.

 

Наганяти: Вона-ж мені молодому тугу наганяв Переясл. п. Чуб. V, 22.

 

Наложити: Тобі, дівчино, наложать намітку Чуб. V, 411.

 

Подїлити кому що, також кого чим.

 

Покидати: Покидаю тебе единому Богу Метл. 23.

 

Признати: Всі признали йому правду ЖС. IV, 179.

Призначити: Половина літ минає, а щастя нe маю — так то мені Бог призначив Чуб. V, 360.

 

Причинити: Причини, Боже, здоровйа милому та й мені коло него Гол. І, 191.

 

Проступити, уступити: Вони проступили йому дорогу Kolb. Р. IV, 136. — Неприятелеви уступит не може Діал. 267.

 

Слати, послати, прислати: Якось раз свекор послав своїм невісткам полотна Rokoss. 81. — Прислали єму потом два листи Крон. Боб. 293.

 

Судити: Нe судив мені Бог, кого я любила Н. п.

 

В) При дієсловах, що виражають поняття „брати" і близьких до них значінням, що сполучалися первісно з аблятивом безприйменниковим, а пізніше і прийменниковим (пор. гр. αφαιρεισϑαι τινος τι і α. απο τινος при α. τινι τι) ми маємо в сучасній мові виміну генітиву-аблятиву з прийменником у (в) і дативу. Певно, що сполучення дієслів цього типу з дативом постало з перенесення на них конструкції з дієсловом „дати", його протилежником (див. Delbrück. S. І, 281, Bnigmann Gr2. II, 2, § 457) ще прадавньої доби, бо ми її подибуємо в іранськім, литовськім, слов’янськім, грецькім, латинськім і германськім. В російськім панує конструкція генітивна з прийменником у (взять у кого), в польськім навпаки — з дативом (wziąć komu). В українськім, в східніх говірках переважає конструкція генітивна (аблятивна) з прийм. у (в), в західніх дативна.

 

Брати, взяти: Одним людям щастє береш, а другим даруєш Гол. III, 357.—Ой я візьму багатому, убогому даю Гол. III, 62. — Взялисьмо вам детину, дайте-ж нам і перину Ż. Р. І, 88. — Відібрати молоко єго дуже молокодайній корові ЖС. II, 355. — Кого Біг покарати хоче, тому розум відбере Закр. 170. — Пйаний собі розум відбирає ib. 201. — Відобрав дїдові та бабі яблоко ЖС. II, І, 374.— Здоровйе-сь мі відобрала РЧП. 122.—Дївка відобрала їй тоту коробочку з ягідьми Явор. І 235. — Ми жидам сон відобрали ЖС. IV, 182. — Ми тебе на дорозї переймемо, тобі коровай відберемо Szabl. 127. — Єму Бог забрав доньку ЖС. II, 180. —Людем бидло єдно побрали, другоє покрали Хм. Літ. 81.

Пор. серб.: узецје му се и оно што има Мат. 13, 12, ст. сл.: възьметъ сѧ отъ нієго (αρϑησεται απ'αυτου).

З прийм. у і геніт.: У єдного бере, другому дає Е. Зб. X, 120 (пор гр.: δεχομαι τι τινοσ δεχομαι τι τινι, хоч на утворення грецької конструкції може вплинув датив множини, що спався з аблятивом (див. Brugmann Gr2. II, II, 484). — Пану волно бы узяти у своєго подданого Літ. Сам. 5.

 

Нa, нате: Нa тобі, дочко, цього зілля Чуб. II, 164. — Нa тобі мого коня, а твій нехай у мене Чуб. II, 286. — Ой нате ж вам, рибалочки, горілки напиться Сб. ХИФО. VI, II, 108. — Нате вам нарожене, нам принесiть хрещене Чуб. IV, 9.

 

Вибити: Чоловік... вібив чортови око Kolb. Р. IV, 180.

 

Видрати: Вѣчистіе добра оному кгвалтом видрано Літ. Сам. 6. — То є запорожци видрали оному Літ. Сам. 75. — Єму гетманство насилне неправеднимъ подступомъ видралъ Літ. Граб. 168. — Вовкові барана з горла не видереш Ном. 4853.

 

Виколоти: Багатий виколов бідному око Староконст. п. Чуб. II, 45.

 

Вирвати: Трудно вирвати, як псові з зубів Ном. 4854 (пор.: Хоче у вовка з зубів вирвати ib. 4853).

 

Вихопити: Та зі злости... вихопила ті дівчині з-за коси барвінку ЖС. IV, 182

 

Відняти, зняти, здіймити: Жалуючи зневаги своєй, же єму гетманство отнято Літ. Сам. 59. — Землю Брест Литвинам однято Жс. II, 211. — Ніхто того вужа не міг єму здіймити ЖС. IV, 178 (Заліщ. п.).

 

Відірвати: Вона їму відірвала гудзік ЖС. II, 198.

 

Відрізати, урізати: Відрізав язик тому розбійникови Чуб. II, 494. — Кравець... урізав вовкові хвіст Чуб. II, 127. — Він урізав тому коньові шматок хвоста Чуб. II, 619.

 

Відрубати: Моя сокира обрубала задок зайцеви Чуб. II, 84. — Подрубайте ноги й руки суці Бал. 38. — Він хоків єї (дат.) голову відрубати, та якос ни потрафив в ню, али дитині відрубав Kolb. Р. IV, 49. — Поодрубував він йому (змієві) всі дванацять голів Чуб. II, 171.

 

Відтяти, повідтинати, втяти, стяти: Кождї паннї голова відкєта Kolb. Р. IV, 138. — Давид... відтяв єму шию ЖС. IV. 348.— Всїм коньом повідтинав по єдні нозї ЖС. IV, 95. — Вкєли єму одну руку Kolb. Р. II, 30. — Взєла (панї) Настю за рученьку, утєла ї головоньку Kolb. Р. II, 51. —Який тепер свік настав, що син мамі голов стяв Kolb. II, 32. — Желїзняк Василеви царевичеви скєв голову Kolb. Р. IV, 90.— Малим хлопчатам голови стинали Е. Зб. 45, 34.

 

Уймити: Але дав Бог допуст з неба, уймив бідним людїм хлїба Kolb. Р. II, 286.

 

Украсти: Їх бідацтва ніхто їм не вкраде ЖС. II, 191.—Слуги взєли та й украли єму сокиру Kolb. Р. IV, 179 (пор.: Хтось украв у пана лебедя Чуб. II, 531), — Людем быдло єдно побрали, другое покрали Хм. літ. 81.

 

б) Дієслова з загальним значінням „чинити", „вчинити" кому що; напр.:

 

Робити, зробити, виробити: Янгол седить на каменї та й нам звістку робить Чуб.

 

Справляти, справити: Справлю собі колясочку Чуб. V, 106.

 

Чинити, вчинити: Чинили великіє кривди людем Літ. Сам. 16. — Утиск немалій церквам Божіим старожитним чинили ib. 11.— Учинити отсѣч войску ib. 25.

 

в) Дієслова з загальним значінням „повідати", „показувати":

 

Брехати, набрехати: Князь пекельний... так набрехав Єві ЖС. І, 445.

 

Веліти: Чом нe приїхав, як я тобі, серденько, велїла Метл. 31,—Менї мати нe велить з тобою, серце, говорити Метл. 54.

 

Викати: Господар слузї не викає (не каже „ви") Закр. 154.

 

Ворожити: Моя мати ворожбитка менї ворожила Чуб. V, 249.

 

Ганити: Замойский до Немѣрича суровій учинилъ отвѣтъ, ганячи єму запамяталость въ грѣху єго Вел. I, 277.

 

Доводити: Доводить мені, що се лихо дочасне М. В.

 

Доказати: Таки свому пану слави доказали Чуб. III, 230.

 

Загадати, заганути, нагадати, пригадати. Виясняти, поясняти, ясувати кому: Загадала шевчиха шевцю черевички пошити Київ. п. Чуб. V, 818. — Ой загадав-же нам та пан Перебийніс, а щоб були перевози Сб. ХИФО. VI, II, 61.— Заганув Іван каменцеви, коб був муист Чуб. II, 61.

 

Казати, сказати, наказувати, відказати: От вона і каже сонцеві Лебед. п. Чуб. II, 295. — Тобі скажу правду щиру Чуб. V, 38. — Скажу соколові живцем вас поїсти Уш. п. Чуб. V, 35. —(Василь) наказував Катерині обід виношати Kolb. Р. II, 37.

 

Припімнути: А він тогди собі припімнув Ż. Р. І, 158.

 

Розказувати (розказ давати): Турчин росказавши хановѣ Кримскому ку себѣ ити Літ. Сам. 114. — Я бим тя рада кохати — трудно серцю розказати Гр. ІІІ, 241.

 

Свідчити, присвідчити: Присвідчиш ти менї, що мене любиш Уш. п. Чуб. V, 137.

 

Читати: Книжки нам читає Полт. п.

 

Наврочити: Треба йти туди, куди менї наврочено Чуб. II. 220.

 

Обіцяти: Обіцяв мінї зелені обарінки в Е. Зб. 24, 463.

 

Повісти, відповісти, доповісти, сповісти: Я му повім дорогу до Кракова Kolb. Р. II, 64. Я мав свої любцї всю правду повісти Kolb. Р. II, 68. — Кіжко за мнї на кім свікі Богу відповісти Kolb. Р. II, 108. — Нїхто не видїв, лем панські слузи, скоро ввидїли пану доповіли Е. Зб. 36, 69. —Я-ж-би свому миленькому всю правду сповіла Уш. п. Чуб. V, 5.

 

Промовляти: Козак орлу промовляє Закр. І.

 

Співати: Христу співати Е. Зб. 35, 17.

 

г) Дієслова з загальним значінням „пробачити", „платити":

 

Вибачати: Подорожньому і Бог вибачає Ном. 11374.— Хто дурневі вибачить, має сто днів відпусту Ном. 6212.

 

Відпустити: Пан Біг гріхи відпустит (нам), але не подарує Е. Зб. 16, 460.

 

Дарувати: Даруй мені, я вже більше не буду МВ. — Бідному ніхто не подарує Ном. 2304.

 

Заплатити: Він тобі заплатить багато грошей Рудч. Ск. 1, 58.

 

Збачити:

} Нехай тобі Бог звидить і збачить Ном. 4129.

Звидіти

 

На(д)городити: Нехай Бог стокротне надгородить тобі Ż. Р. II, 41. — А хти-ж менї нагородить за мої труди Гол. І, 280.

 

Пробачити: Бог милостив... Адаму пробачив ЖС. 1, 445.

 

Простити: Бог милостив вві простив ЖС І. 445.

 

г) Дієслова з загальним значінням „боронити", „дозволяти", „зичити" і т. ин. Всі вони сполучаються з генітивом речи і дативом особи або річи:

 

Боронити: До Дуная послалъ боронити переправи Туркомъ Крон. Боб. 277. — Чия тобі, мій синочку, того боронила Е. Зб. 18, 75.

 

Відмовити: Братови не міг Проць відмовити, щоб на весїлю не бути ЖС. II, 356.

 

Вінчувати: Вінчую тобі, Мариню, нової сорочки Е. Зб. 24, 378.

 

Дозволяти: Дозволь-же ми пари моєй Гол. І, 341.

 

Додержувати: Турки слова нікому не додержать Крон. Боб. 277. —Жадному монарсѣ слушного подданства не додержують ib. 104.

 

Допускати, -стити: Тепер єсте-смо слуги твои, на том — не допустити броду неприятелеви до твоєи земли Крон. Боб. 284 — 285.— Не допущаюч переходу табуровѣ лядському Літ. Сам. 10. — Не допустив дївцї утекти Rokoss. 61.

 

Забороняти: Єй того забороняти... не маємо Арх. ЮЗР. 8, III, 119 (1567). — Заборонили паннї, аби ни сказала Kolb. Р. IV, 118.

 

Заказувати: Св. Іван заказував їм того Е. Зб. 18, 75. — Тепер закажу світу цілому Уш. п. Чуб. V, 268.

 

Завидіти, -дувати: Єсть-же люди, що й моєї завидують долї Закр. 27. — Позавидїли ярій пшениці Е. Зб. 36, 152 - Щоби нашим молодицям люди завидїли Kolb. Р. III, 25.

Теж з приймен. „на": Завидує на її вроду Сл. КС.

 

Заздростити: На тот час тому (Сомкові) зайздростячи Літ. Сам. 68. — Хто заздростит другому, той своє не поживе Kolb. Р. IV. 216.

 

Збавляти: Ближньому сусїду хлїба-соли збавляли ЖС. IV, 18.

 

Зичити: Лиха ти не зичу Kolb. Р. II. 67.— Не жичу тобі лиха Ном. 2772.

 

Позволити: Позволь-же їм защебетати,

Як соловейку на сїножати,

Як зозуленьці при зеленім гаю Е. Зб. 35, 4.

 

Прияти, сприяти: Имъ того хлѣба пріяю Кл. 100. — Чорт не рука, що собі не прияє Ном. 9726. — Хоть я їй не возьму, буду їй сприяти Kolb. Р. II 134.—Твоє серце мому серцю вірне не сприяв Гол. I, 269.

З акузат.: Тоє сприял писарь Сомковъ Літ. Сам. 68.

 

Уступати, -пити: Мѣли усего Подоля уступати Турчиновѣ Літ. Сам 116.

 

2. При дієсловах неперехідних.

 

а) Дієслова з загальним значінням „помагати", „шкодити", „перешкоджати":

 

Вадити, заваджати; бути, стати на заваді: Ледачому животові і пироги вадять Ном. 7159. — Сей хміль не буде менї заважати Макс. III, 85. — Йому й муха не завадї Ном. 2890. Він йому став на заваді Полт. п.

 

Годити, вгодити, виродити, догодити; погодити: Годить, як болячцї Ном. 4458.— Сама не знаю, як ворогам годити Чуб. V, 144.—Як свекрусї годити Чуб. IV. 137. — Доки жовняр не пив, Господь їму годив Kolb. Р. II, 219. — Сам Бог людям не вгодить Ном. 5598. — Як встану раненько, кождому вигоджу Гол. III, 348.— Я буду догоджати чужій матінойцї Верхр. Г. Б. 138. — Бог дасть, догодим царівнї Чуб. II, 213.— Своїй свекрусі не догодила Е. Зб. 36, 322.—Я воротам догожу кружок лою положу Чуб. V, 193. — Оттодї то Ляхам Бог погодив—на річці Вислї лід обломив ИП. II, 112.

 

Долітати: Кінь знав, як му сїдло долїгає Ном. 2358.

З акузат.: Де кого долїгає, там рукою сягав Ном. 9750.

 

Допомогти: Допоможи мені, Боже, свого мужа діж.. Уш. п. Чуб. V, 10.

 

Забігати, запобігати: Аза не забѣгаючи обясненю тому, онъ то чинилъ? Арх. ЮЗ. І, VII, 271. Не могли панове сенаторове тому запобѣгти згодою Літ. Сам. 16. — Тому запобѣгаючи, жеби и тіє полки останок, то есть черкаский и каневский, от него отступили Літ. Сам. 105.

З геніт.: Чого ти хтїла, того й запобігла Чуб. V, 826.

 

Помагати, помогти, допомогти: Аже не поидуть та(та)рове на львовьскую землю, тогда Руси на Львовцѣ не помагати АЗР. І, 1 (по 1340). Помагаючи тобѣ на твоєго неприятеля Крон. Боб. 284.— Благослови и поможи нам, Господи, у добру путь Мил. Жлк. 150.— Як зачьив людом помагати ЖС. II, 186. — Боже вам помагай на добре ЖС. II, 352. — Я би тобі допоміг ЖС. II, 194.

Але „запомагати", „спомагати" з акузат.: Вони мене не запоможуть Ном. — Тут мене, Боже, споможи Чуб. IV, 662.

 

Перешкоджати, бути на перешкоді: Злих духів на то поставлено, аби нам перешкоджали в добрих учинках Пам. укр. м. IV, 27. — Сам ти бачиш, що вороги нам на перешкодї Чуб. V, 319.

 

Суперечати: Суперечили тоєй радѣ Літ. Сам. 74.

 

Шкодити, зашкодити, шкоду робити: Не один козак сам собі шкоду шкодив ЗЮР. І, 215.— Хто пізно ходить, той сам собі шкодить Ном. 11954. — Слабому животові і пиріг зашкодить Чуб. I, 251.— Як встану пізненько, кождому зашкоджу Гол. III, 348.

 

б) Дієслова, що виражають прихильність або неприхильність кому:

 

Вірити (давати, діймати віри): Ой не вірь, не вірь голубе голубці як не вірить чоловік жінцї Kolb. Р. II, 183. — Не вір, дівко, парубкови, же вія тє цїлює Верхр. Г. Б. 133. — Йик ти не віриш йому серденьку Е. Зб. 35, 2. — То тобі скажу правду щиру, тільки прошу, дай ми віру Уш. п. Чуб. V, 18.—Козакові віри не доймала Чуб. V, 142. — Хм. татаром не увѣровал Літ. Сам. 25.

З прийм. на і акузативом: На його пан вірив... як на рідного батька Грінч. І, 92.

 

Грішити: Согрішила отцу і матери Е. Зб. 35, 72.

 

Грозити: Грозит ми, як свому слузі Е. Зб. 16, 464.

 

Доганяти (догану давати): Горнець котлови доганяє, а оба смольнії Закр. 154. — Що багато согрішили отцу й мати доганєли Kolb. Р. І, 135.—Усїм вона парубочкам догану дала Чуб. V, 1157.

 

Доїдати: Чи-ж нам біда не доїла? Всїм нам курту укроїла Ź. Р. II, 90. — Від нелюба старостоньки аж менї доїли Kolb. Р. II, 60.

 

Докоряти (докори чинити): Зачав єму докоряти ЖС. II, 194.

 

Докучати: Я стала докучати своїй матері, щоб дала менї їсти Рудч. Ск. І, 79. — Докучаючи полтавцом Літ. Сам. 54.—Та вже-ж менї та докучила та чужая та сторононька Лукаш. 11.

 

Домовляти: Для того, же хану домовляв Літ. Сам. 58.—Бач, ти об менї не думаєш, — домовля йому МВ. (Осн. 1862, III, 47).

 

Допікати: Той менї допікає, що я люблю — він тїкає Сб. ХИФО. VI, II, 140.

 

Дотинати: Хоць ти не скажеш, то скаже твоя мати да буде менї що ранку дотинати: „вставай, невістко, бодай ти здорова не встала“ Чуб. 1, 696.

 

Дякувати, подякувати: Дякую тобі, мати, да що, ти породила, тільки не дякую, що не оженила Чуб. — Подякуйте наперед Богу Чуб. IV, 211.

Теж при прислівникові завдяки кому. Спасибі (з спаси біг) мав при собі датив під упли... „дякую кому": Дай, спасибі тобі, мені коня Сб. XII VI, II, 53. — Спасибі Миколі, наївся доволі Ном. 12071

 

Загрожувати: — кому СЖ.

 

Лаяти: Як син прийшов вже до хати, взяв жінцї лаяти Е. Зб. І, 19.

Звичайно з акузат.; так само і в польськ. łajać komu або kogo.

 

Мирити: Щоб я помани тварі та мирив; я не того сюди забивсь, щоб тобі мирив Черк. п. Чуб. II, 259.

 

Налігати: Тетера з ордою і з жолнѣрами налѣгалъ барзо Бруховецкому гетмановѣ Літ. Сам. 85.

 

Нарікати: Та не треба, мій миленький, долї нарікати Сал. Сч. 24 — Ой менї батько так нарікав, що він мене, серце моє, та вірно кохає Бал. 88.

 

Пільгувати, пільгу дати: Жидівському шабашу не пільгуйте ИП. II, 23. — Час менї козацьким ногам пільгу дати ИП. I,122.

 

Потурати: Не потурай, дївчинонько, моїй розмовоньці Мил. 80.

 

Присягати (виконати присягу): Присягала я Богу і Йвасеві свойому Чуб. IV, 289.—Присягу виконали в церквѣ ринковой на гетманство Якимовѣ Сомковѣ Літ. Сам. 72.

 

Смакувати: (Мйасо та горілка) смакує єму Kolb. Р. IV, 133.

 

Терпіти: Бог се в небі розсердив, не хоків людєм терпіти Kolb. Р. IV, 280.

 

Щастити: Щасти, Боже, твому товару і твої жінці і твої худібці Дан. 49.

 

Щирувати: (Близькі сусіди) як зо мною пйуть, зо мною гуляють, тогдї менї щирують Могил. п. Чуб. V, 467.

 

в) При дієсловах, що значать „передувати", „підлягати", „служити", „товаришувати":

 

Дружчити (бути дружкою): Не дивуйтеся тому — не дружчила нїкому Чуб. IV, 123.

 

Перед водити, вести: Там єдна панна всїм перед водит Е. Зб. 36, 178.

 

Підлягати, -лягти: Тая небытность подлѣгаетъ карѣ Арх. ЮЗР. XI, І, 112 (1599). — Меншій во всемъ слухаєтъ и подлѣгаєтъ волѣ старшого Рад. Огор. 931.

 

Служити, послужити, услужити: Зелене вино службі служило Е. Зб. 35, 182. — Чоловікови служив ЖС. II, 186. — Ой хортуно, небого, послужи менї немного Чуб. V, 524. — Він вам услуговує Пир. п. (Сл. КС).

З акузат. „послужити": Ти, сїтий Петре, послужи нас Е. Зб. 35, 17.

 

Товаришувати: — кому.

Але „бути товаришем" — товаришити, товаришувати з ким.

 

Удружити: Тепер удружив менї, посадив на кал Ном. 7567.

 

г) В стар. мові „відвикнути" з дативом: Юже отвыкли были арендам Літ. Сам. 141.

Пор. чеськ.: odvykati hřichu nejlepši pokání.

 

3. При дієсловах рефлексійних.

 

а) При дієсловах що датив вимінюється з інструменталем і з генітивом з прийменником „з" на вираз причинового стосунку:

 

Дивувати(сь): Ся дивовали горамъ и пагоркамъ Пам. укр. м. IV, 399. — Ой не дивуйтеся сьому люди Чуб. III, 200. — Сама собі дивувала Закр. 12. — Сама своїй красонцї дивувалася Чуб. V, 6.— Дивнії люди хуторяне, що вони сьому диву дивували Мил. Жлк. 60.

З інстр.: Дивуйся, брате, дивним дивом Чуб. V, 917.

З геніт. і прийм. з: Та ни з того дивував сї, що ми се любили, Але з того дивував сї, що-м сє розходили Kolb. Р. II, 112.

 

Радіти, радуватись: Господь показав святить червону крашанку, бо усяке радїє червоному Мил. Жлк. 57.

З інстр.: Дай боже дїтками радуваться Ном. 4568.

З геніт. і прийм. з: ѣхал до Подковы радуючися з єго щастя Крон. Боб. 294. Так само в чеськ. radovati se čemu і z čeho.

 

Сміятись, насміхатись: Чужому лихові не смійся Ном. 2339 (там-таки: з чужої біди не смійся).—Хоч на мене люди брешуть, а я їм сміюся Закр. 112. — Горщок горшку насміхаються, а обидва чорнії Закр. 154.

З геніт. і прийм. з: З мене молодої хто хоче сміється Метл. 26.

 

Тішитись: Ой не тіште ся, мої вороженьки, моїй пригодї Kolb. Р, VV, 274. — А ви люди не смійте ся, чужій бідї не тїште ся Р. II, 157.

З інстр.: Не тїште ся вороженьки моєю бідою Овр. п. Кравч. І, 49.

З геніт. і прийм. з: Не тїште ся з моїй біди Чуб. V, 22. (Теж в чеськім: těšiti se čemu і z čeho).

 

б) При дієсловах з приросткам при-, напр.: Приглядался войску турецкому Крон. Боб. 286. — Пригортайсь дївчино другому такому Чуб. V, 28. — Придивлятися кому або чому; прислухатися чому; примилятися кому; прислужитись кому. — Волїла-м си постояти в густім малинничку, нїж мала-м ся прихиляти негідному личку Сал. Сч. 85.

Пор. ст. р.: Не прикоснетсѧ ємоу съмьрть Ж. Ѳ. 94.

В придніпрянських і взагалі лівобічних говірках дієслова такої будови звичайно сполучаються з прийменником до і генітивом, напр.: Не пригорне ся вже серденько і моє до його Остер Метл. 66.

 

в) При дієсловах з загальним значінням „опиратись" і „напиратись":

 

Вимовитись: Он (Єремій) вимовился єму (Івоні) тым, же о нем не могл статечнои справы о всем мѣти Крон. Боб. 286.

 

Відчужитись: Він з богатов оженив сї, тому й тобі відчужив сї Kolb. Р. II, 224.

 

Дістатись: Ледачому дісталася Н. п. — Сама не знаю, кому ся дістану Р. II, 168.

 

Залицятись: Не залицяйся нікому Чуб. IV, 83.

 

З прийм. до і геніт.: До неї (молодиці) багато залицялось Rokoss. 77.

 

З прийм. на і льокат.: Ой кум на кумі залицявся Чуб. V, 1159.

 

Звіритись: Таки-м ти ся ізвірила, як рідному брату Kolb. Р. II, 168. — Звірили сї два легінї й одній дївчиноньцї Kolb. Р. II, 114.

 

Зводитись: Зволила сї (царівна) єму, як сам хоків Kolb. Р. IV, 224.

 

Кланятись, клонитись, вклонитись, поклонитись: І ми ся тобі кланяєм, імйа твоє узиваєм Гол. — Я чужій чужинї клонюся Чуб. IV, 109. — Поклонюся чужому, буде ми ся видїло, що свому Чуб. IV, 153. —Та й ся Богови низько вклонила Е. Зб. 36, 134.— Христу в ноги поклонив ся ЖС. І, 437.

 

Коритись: Ой корись чужій стороні Закр. 67.

 

Молитись: Богу молись, а сам стережись Ном. 66. — Мене чєри не беруть сє, я сї Богу молю Kolb. Р. II. 105.

 

Мститись, пімститись: Пан Бог все вигів і ви хоче пімстити сї кривдї Kolb. Р. IV, 197.

З геніт.: Сами своїх кривд не мстилися Сам. 171.

Ст. р.: Мьсти ся ємоу Ск. Б. Г. 24.

 

Вивіритись, увіритись: Ой дворе-ж мій дворе, то-ж то-сь ми сє навірив Tomasz. 68. — А вже він менї ввірився Ном.— З паном не дружи, жінцЇ не ввіряйся Ном. 1196.

 

Належатись: Що сє належит тій дівчині за таке негідне слово Kolb. Р. IV, 9.

 

Наприкритись: (Запорожця)наприкрилися тому московскому войску Літ. Сам. 93.

 

Напрошуватись: — кому.

 

Опиратись, опертись: Може-би то не єден опирався тому ЖС. II, 207.— Вже бідї не опруся Гол. І, 178.

 

Піддаватись: А вже а от сїй журбі да й не піддаюся Закр. 107.

 

Подобатись, сподобатись: Подобався козак дївцї Чуб. IV, 509.— Панні так сї тоти пацєта подобали аж страх Kolb. Р. IV, 93. — Пек його матері сподобався менї Чуб. V, 104.

 

Попастись: Молода-ж я віддалася, лихій долї попалася Поділ, г. Чуб. V, 562.

 

Признатись: Признайсь мені, дівчинонько, чи будеш певна Гр. III, 198.

 

Противитись: Дурневі і Біг не противиться Закр. 160.

 

Рівнятись, порівнятись: Коханє смерти ся рівнає Гол. III, 316. — Розстання з милим смерти ся рівняє Закр. 202.— Кождий Поляк в своїм домі порівнявся Содомі ЖС. II, 211.

 

Скаржитись: Ой там козак лежить і скаржиться молодій дівчинї, що головка болить Kolb. VV, 169.

 

Снитись, приснитись: Приснився мені сон дивненький, що приїхав мій миленький Чуб. V, 3.

 

Спротивитись: Чимось той Лазар спротивився богачеви, то він їго запізвав ЖС. IV, 101. —Може то таки як-би і було, як бим сї тому ни спротивив Kolb. Р. IV, 32.

 

Становитись, ставитись: Орда кримская почала прихилятися до запорожцов, а єму незичливо становитись Літ. Сам. 103.— Двдъ ласкавъ былъ на Авенира и ставилъся єму ласкаве Крон. Боб. 100.

 

Угамуватись: Однак Поляки злобѣ своєй не угамовавшися сами з Шведом в Польщѣ розправовалися Вел. I, 287.

 

Усміхатись; — кому.

 

Хвалитись: Він хвалиться своїм братам Чуб. II, 277.

 

З пасивним відтінком:

 

Судитись: Мабуть вона (панночка) менї судилась Чуб. II, 277.

А я руда вродилася, чорнявому судилася Мил. Жлк. 294.

 

 

III. Датив в безсуб’єктивних зворотах.

 

1. Датив особи при дієсловах неособових, що виражають міру того, що кладеться при них в родовому відмінку, напр.:

 

Більшати, побільшати: Менї дїлечка побільшало Чуб. V, 591.

 

Бракувати: Ще їй лиш єдного бракує Е. Зб. XVI, 442.

 

Вистачати: Йому грошей не вистачило Полт. п.

 

Достачати: Менї не достача на сорочку Черн. г.

 

Меншати, поменшати: Менї дїлечка побільшало, а здоровйачка поменшало Чуб. V, 591.

 

Прибувати: Спусти старця з села, прибуде йому й ума Ном. 5787.

 

Убувати: Сили йому убуває Сосн. п.

 

2. Датив особи при дієсловах неособових, що визначають моральну потребу, напр.:

 

Годитись: Не годить ся йому так робити Полт. п.

 

Випадати: Мені не випадає так казати Вол. г. (Сл. КС).

 

Впадати: Не впадав (кому) москаля дядьком звати Ном. 850.

 

Належати, -ся: Цїх грошей від його менї не належить Сл. КС. II, 498. — Се менї належиться Сл. КС. ib.

 

3. Датив особи при дієсловах неособових зворотних, що в конструкції особовій утрачують зворотну форму; напр.:

 

Уночі і сниться господару Чуб. II, 12 (пор. особ.: І був-би він у царськім дворі багатюще снив Федьк. І, 37). — Нехай мойму миленькому легесенько дхнеться Бирюч, п. Чуб. V, 570. — Бодай тобі, мій миленький, не їло ся та й не пило ся Kolb. VV, 261. — Чогось мені, милі братці, мед вино не пйеться Сб. ХИФО. VI, II, 59. — Їй слухається, що в хатинї ягня ревнуло Мил. Жлк. 19. — Менї щось таке неподібне у снї верзлося Полт. п. — Це менї тільки почулось Полт. п. —Козакові щось дрімається Чуб. IV, 95. — За старого (мені) не хочеться, за молодця моя воля Чуб. IV, 511. — Чогось менї не прядеться Мил. 94.

 

4. Датив особи при неособовій формі неперехідних дієслів, напр.: Роди бабо, коли бабі з лїт вийшло Rulik. 161 ( = коли баба з літ вийшла). — До жаги мені приспіло їхати Полт. п. — Да вже-ж менї наскучило Н. п.

 

5. Датив особи при наступних неособових дієсловах:

 

Вестись: Уже нам ся сього року любитки не веде Гол. IV, 508.

 

Випадати: Випало менї якось бути у його в хаті М. В.

 

Доводитись, -вестись: Не довелось мені бути чоловіком, тобі дружиною Миргор. п. Чуб. V, 128. — Довелось свині на небо дивиться Ном. 1630.

 

Докучити: А вже-ж менї докучило бровеньками моргати Чуб. V, 10.

 

Звидітись: Се тобі звиділось, що я хмурний. Осн. 1862, VIII, 11

 

Здаватись: Так мені здається Полт. п.

 

Ітись: Кому йдеться, то й на скіпку прядеться Ном. 1668.

 

Кортіти: Закортіло йому подивиться на своє поле Чуб. II, 12.

Датив при „кортіти" сумнівний; звичайно акузатив: Кортить литвинка скоринка Ном. 5013. — Хто язик держить за зубами, то того нїчого не кортить Ном. 1106. — Кортить Маринку, що не була на ринку Ном. 5014.

 

Пітись: Мені молоденькій на горе пішлося Закр. 113.

 

Поводитись: Як йому буде поводитись, яке коли нещастя випаде М. Пр. 75.

 

Прийтись: Прийшлось дївкам за Дунай плисти Закр. 25.

 

Припасти: Припало оним ити промежу лѣсами Літ. Сам. 10.

 

Сприкритись: Сприкрило ся нарештї єго-мосцьови ЖС. II, 359.

 

Стребитись: Аж стребило сї тому молодому купцеви їхати в дорогу Kolb. Р. IV, 128.

 

Трапитись: Трапилось йому їхати увечері Полт. п.

 

Упасти: Упало нам у однієї баби ночувати Манж. 123.

 

Хвортунити: Йому хвортунить Ном. 1631.

 

Щастити, -с ь: Йому не щастить (ся).

 

6. При дієсловах „нема" (=не є), „не було", „не буде" з генітивом імен чинности від дієслів суб’єктивних і об’єктивних:

 

Чорним очам спання нема (= очі не сплять), ніжкам супочинку Чуб. V, 164.

Нема встриму вдовиному сину Гол. III, 178 (=не встримати вд. сина).

Нема їм ліку Полт. п. (їх не перелічити).

Вже їм і рахуби не було Kolb. Р. III, 82 (=їх не порахувати було).

Дїтем-близнятам не було більше лишень по штери тисїцї Kolb. Р. IV, 90.

Не було просвітку і бурлацї сердешному Сб. ХИФО. VI, II, 53.

 

7. Датив особи при інфінітиві, напр.:

 

Місяцю! тобі уповнятися Чуб. I, 125. — Тодї тобі женитися, як гарбузам стелитися; тодї тобі жінку брати, як капусту поливати Чуб. V, 1118.—Тобі, мати, мене не питати, а мені, мати, тобі не казати Бал. 34. — Сказало лихо: не буть добру Ном. 1991. — Широке поле, широка толока, тільки орлам пролїтати Уш. п. Чуб. V, 128.— Очи-ж мої карі, уже-ж бо вам миленького по вік не видати Чуб. V, 2. — Як-же менї не лїтати Гол. II, 38 ( = як-же-б я не лїтав).— Коли-б мені, Господи, Василя знайти Чуб. V, 105 (=коли-б я знайшла).

Було дружбі не дружбити Ż. Р. І, 83. — Було-б тобі сватать удень, розпитавшись старих людей Мил. Жлк. 291. — Було тобі знати, як Байду карати ИП. I, 146. — Було тобі, моя мати, сих брів не давати, та було тобі, моя мати, щастя й долю дати Пот. 257.

 

8. При більшості прислівників ужитих неособово в дативі кладеться ймення, що до його стягається стан, виражений у прислівнику, напр.:

 

Далї стали біду бити, били її дуже, а їй тото байдуже КС. IV, 29. — Тяжко, важко серденьку, як хто кого вірне любить Чуб. V, 14. — Вільно губцї в своїй халупцї Закр. 149. — Ой нікому жить не гірко, так як вдові бідній Закр. 111. — Шос ми гірко, шос ми гірко, ни можу казати Kolb. Р. II, 10. — А вже-ж тобі годї спати Kolb. Р. II. 75. — Принеси Боже, кого менї гоже на мою постілоньку Чуб. V, 21. — То ми дивно Чуб. V, 45. — Доброму всюде добре Ном. 4423. — Добре глухому, не скаже нїкому Закр. 158.— Сїй дитинї до-схочу Ном. 2696. — Баба з воза кобилї легше Закр. 143 (теж з прийм. на і акузативом: на колеса легше Е. Зб. 10, 10). — Гостем можна сваволити Kolb. Р. П, 231. —Йому стало нудно Сб. ХИФО. VI, II, 142.—Ішов чоловік... доходячи до лїска прикро йому було самому йти через лїс М. Пр. 57.— Там Ляхом было тѣсно Хм. Літ. 80. — Ох бо трудно рибоньцї в каламутній водоньцї Kolb. Ch. II, 14. — Трудно, трудно по всїм світу панянському заповіту Е. Зб. 35, 24. — Бо вже тяжко безрідному в-чужі проживати Закр. 63. — Ой як тяжко тому nipy на мору пливати, і ще тяжче на чужинї мені привикати Ż. Р. II, 140. — То - ж ми чудно за твої присяги Чуб. V, 45. — А чи дармо, чи не дармо, тилько Богу явно Kolb. VV, 186. — Як рибі без води, так черцю без манастира Ном. 206.

 

9. Датив особи при присудкових речівниках (в функції прислівника), напр.:

 

Горе мені горе Kolb. VV, 205. — Горе-ж тому та й нежонатому Чуб. V, 55. — У недїлю дївцї заплітаться гріх Мил. Жлк. 71.— Голові клопіт, а бідї весіллє Ном. 2215. — Тільки серцю мому клопіт Чуб. V, 2. — Кому треба до дівчини, най іде до хати Kolb. Р. II, 56. — Багатому багато й треба Закр. 143.— Кому воля, кому нема Закр. 22. — Біда бідї на слободї Закр. 146. —Втонеш на Дунаю, лихо тобі буде Kolb. Р. II, 52. — Все недогода бабиній дївцї Ном. 2683. — Ой розбола мому серцю, як вечір настане Kolb. Р. II, 123. —Ой єдному жаль кєженький, другому розпука Kolb. Р. II, 112. — Здається і роботящий, але все йому щось налагода Чуб. II, 398.

 

Об’єктивно: Шкода травки і муравки тому облогови,

Шкода мене молодої тому ворогови Гол. III, 291.

Я такого любка маю, що всїм дївкам кривда Kolb. Р. II, 91.

 

 

IV. Датив у вільнім сполученні з дієсловом.

 

1. Датив призначення.

 

Під цю категорію ми підводимо випадки, де датив при всїх дієсловах перехідних і неперехідних (а також при присудкових рятівниках та прикметниках) кладеться на означення особи, що для неї, себ-то на її користь або шкоду, відбувається чинність, виражена в дієслові (dativus commodi et incommodi). Цей датив може бути заступлений через прийменник для і родовий відмінок.

 

а) При дієсловах перехідних, напр.:

От тобі маєш! — Баране, не мути воду вовкові Ном. 1101. — (Мати) молодому гончареві опаньчу купила Ż. Р. II, 169. — Не колотїте води Маруси Е. Зб. 36, 326. — Ой уплели бондарівнї три вінки а бервінка Kolb. Р. II, 6.— Скувала вона милому золоту булаву Чуб. II, 24. — Кохала козаченька не людям — собі Метл. 47. — Викохав я дївчину людям — не собі Чуб. V, 164. — Неподібна чоловікові дороги перейти Мил. Жлк. 241. — І чортові треба часом свічку запалити Закр. 169. — Отто найшла їм мати і повечеряти Сб. ХИФО. VI, II, 165. — Викопала козаченьку глибоку яму Чуб. V, 429. — Згодились вони за нивку пшаници, щоб тому парубку посіять Кобрин, п. Чуб. II, 7. — Не одна з вас чорнявая нам світ завйазала Переясл. п. Чуб. V, 65. — Сестра єму чар готує Kolb. Р. II, 45.

 

б) При дієсловах неперехідних, напр.:

Пйаному й Бог з дороги звертає Чуб. I, 282. — (Місяченьку) засвіти менї в темници Kolb. Р. II, 52. — Уже нашим парубйатам мандрівочка пахне Мил. 70. — Ніж мають цї гроші чужим людям іти, так хай вони у хозяйстві остаються Сб. ХИФО. VI, II, 178.— Не буде мому серцю пари — душа моя чує Чуб. V, 903. — Вдарили в дзвін, це-ж тому чумакові, що ходив на Дін Миргор. п. Чуб. V, 371.— Зашуміли густі лози козакові при дорозі Ż. Р. II, 135. —Будь нам за сестру Чуб. II, 131.

 

в) При речівниках присудкових, напр.:

Кому весілля, а курці смерть Закр. 173. — Молода жінка старому трутизна Е. Зб. 23, 129.

 

г) При прикметниках див. нижче.

 

ґ) В дативах чому (з відпадом визвукового у: чом), тому маємо відтінок причини, напр.: Чому не женився, собі пари не шукаєш Уш. п. Чуб. V, 232. — Любилися, кохалися, чому не беремся Чуб. V, 97. — Чому, чому як я хочу статися не може Чуб. V, 3.— Ой козаче чорноусий, чому в тебе жупан куций Закр. 109. — Чему ієрусалимомъ, маткою всѣхъ церквій, гордятъ ЛМГ. 40... єсли для слави того свѣта, єсли для великого богатства, то сут речи марны и зрадливы ib.

В останнім прикладі вже ми бачимо виміну дативу і генітиву з прийменником для, в сучасній мові також, напр.: Заспав, каже, трохи, для того (=тому) спізнився Чуб. II, 233. — Для чого ( = чому) ти умлїла? Бо була упріла Kolb. Р. II, 183.

З формою чом: Ой дївчино, чи горда, чи пишна,

Чом ти до мене з вечора не вийшла? Чуб. V, 84.

Чом ти мене, моя мати, рано не збудила,

Ой як тая компанія з села виходила Ż. Р. II, 126.

 

2. Датив внутрішнього стосунку.

 

Під цю категорію я підводжу датний відмінок займенників мені, тобі (вам), собі, коли вони у звязку з дієсловами (переважно неперехідними) часом означують внутрішній інтерес особи до чинности; собі вказує на такий інтерес самої дієслівної особи, напр.:

Жив собі цар і не мав собі від роду дітей Чуб. II, 256. — От був собі один дурень Чуб. II, 179. — Він собі і думає Чуб. II, 312.— Сидить собі конець стола Ż. Р. І, 12; II, 11. — Я собі злапав на водї (хлопця) ЖС. II, 196. — Сидить собі (хлопець) та й в сопілку грає Чуб. V, 31.— Сядь собі на крісличку Ż. Р. І, 163.—Він лїг собі на ліжко Kolb. Р. IV, 77. — Стали собі конець перевозу Ż. Р. І, 163.— Вона собі сина породила ib. II, 10. — Мала собі баба хвопця Гнїшев Шим. ЇХ.—Ах, яка я собі гарна Лебедин, п. Чуб. II, 392. —Ой як тужить серце моє, як собі згадає, що прийде ся розстати з тим, кого кохаю Уш. п. Чуб. V, 117..

 

„І собі" значить „теж", „також": Пан з його дядьком і собі ускочили, та й зварились Кобрин. п. Чуб. II, 11. — А зміїха і собі кричить Павлогр. п. Чуб. II, 215.

 

„Тобі" (вам) вказує на інтерес сторонньої (тії, що з нею говорять) особи до чинности дієслівної особи, напр.:

Він такий тобі ледащо Полт. п. (себ-то: він такий, щоб ти знав, ледащо). — Она тобі утїче Rokoss. 61. — Така вам нудь нас брала Борщ. п. ЖС. IV, 182. — Та хоча-б тобі муха пролетїла Павлогр. п. Чуб. II, 253.

 

„Мені" (ми) вказує на такий інтерес того, хто говорить, напр.:

Иди-ж, повставляй (очі), щоб вони менї бачили Чуб. II, 306. — Позвать менї брата Чуб. II, 530.— Чий то ми плужок найранче вийшов Е. Зб. 36, 70 (себ-то: Чий то, щоб я знав, плужок...).— Та де-с ми так до-пізна нинї забарила Kolb. Р. II, 336.

 

Звичайно цей датив звуть dativus ethicus, обмежуючи його на першу і другу особу займенників особових, але я не бачу підстав відокремлювати в осібну групу сполучень з рефлексійним займенником, бо характер стосунку дативу до чинности (до дієслова) той самий.

 

Цей датив поширений у всіх слов’янських язиках, див Mikl. V. S. 601, 602, але в різній мірі подибується і в инших і. е. язиках, див. Brugmann, Gr2. II, 2, 556.

 

3. Датив у виміні з генітивом посесивним.

 

Під цю рубрику підводжу те з’явище і. е. складні, коли при йменні можливий так датний як і родовий відмінок; притім в однім язику бере гору в певних випадках дативне сполучення, в другім генітивне (посесивне); опріч того, поруч із цими сполученнями відповідно генітивові ми знаходимо присвійний прикметник (займенник), або-ж прийменникове сполучення, що зводиться на безприйменниковий генітив, або-ж на инші виображення (напр., льокативне) в ґрунті. Наочно можна собі уявити так схему розгляданих зворотів:

 

Датний відмінок.

 

Він подер мені одежу { Він подер (у) мене одежу Він подер мою одежу Він подер на мені одежу Він простромив серце ворогові { Він простромив серце ворога, у ворога.

W. Havers присвятив розгляданому з’явищу і. е. язиків спеціяльну розправу „Untersuchungen zur „Kasussyntax der indogermanischen Sprachen" (Strassburg 1911). Вказуючи на невдатні, на його думку, назви цього з’явища у своїх попередників, напр. dativus possessivus (Günther), dativus dynamicus або energicus (Holtze; у нього-ж dativus personae, cni studium est) і нарешті може відповідніше dativus ethicus, що переклав H. Schwartz, коли-б його не вживалося на спеціальний випадок плеонастичного дативу, — Гаверс зве його dativus sympatheticus, бо „цей датник саме й виражає внутрішню участь особи, що стосується до дієслівного поняття, і суб’єктивніший, тепліший і інтимніший від родового відмінку, по просто об’єктивно констатує посесивний стосунок (Besitzverhältniss)“.

 

Сполучення, що в них виступає dativus sympath., Гаверс поділяє на шість категорій (стор. 3):

 

I. Дієслівне поняття стосується до тіла людини або до якої його частини, і так само до частей тіла звіряти, напр.: matri oculi si valerent; cornix cornici numquam ocellum effodit.

 

II. Дієслівне поняття стосується до душі людини, напр.: άνδρί δέ κεκμηώτι μένος μέγα οίνος άέξει.

 

ПІ. Дієслівне поняття поширюється на всі особи і річі, що в найширшому розумі становлять предмет володіння людини, напр.: τῇσι τοκηας μεν φϑϊσαν ϑεοί, або der Feind verwüstete dem Besiegten das Land und tölete ihm Weib und Kind.

 

IV. Різні конструкції дієслів „Wegnehmens" i „Abwehrens", напр.: Jemandem eine Sache wegnehmen, abwehren.

 

V. Ті випадки, коли, виражаючи стосунки між людьми (споріднення, приязни, служби) чергуються дативні і посесивні сполучення, напр.: Natura tu illi pater es, consiliis ego Plaut. Stich. 155. Тут можуть конкурувати прийменникові сполучення, напр.: „він мені батько" і „він для мене батько".

 

VI. До цеї групи належить не чергування дативного і поcесивного способу виражатися, а чергування дативного і льокального сполучення. Майже по всіх і. е. язиках власне дієслова „руху" при чисто льокальній конструкції з означенням ціли, вказують конструкцію здебільшого з особовим дативом, що показує інтереси даної особи вимагані або ушкоджені якимсь чином через суб’єкт дієслівної особи, так що дієслова в цім звязку набирають значіння „трапитись, статись, зайти", напр.: βάξις ηλϑεν Ίνάχψ; λοιμω τις ήλϑε αχηπτός, η στάσις πόλει ( = πολίταις) навпаки, нa льокальнім погляді стоїть вираз: τοιάδ’επ’ έχϑρούς τούς έμούς ελϑοι Κυπρις.

 

Вихідним моментом для розвою dat. sympath. у всіх вищевказаних категоріях Гаверс уважає займенникові форми 1 і 2 особи (ст. инд. mē, tē, ст. ір. mōі, tōі, гр. μυι, τοι, і. е. *moi, *toi), що він їх має зa тільки дативні форми споконвіку, а нe дативні і генітивні, як звичайно гадають, бо вони дають найбільший контингент у цій конструкції і власне найдавнішої доби; відтак пізніше їх випирає або родовий відмінок, або-ж їх функція в свідомості цілком спливаєтьея з функцією родового відмінку в наслідок рівнобіжности обох зворотів, себ-то пo аналогії з останніми (8, 2). Від особових займенників цей зворот перейшов до решти займенників і нарешті поширився нa імена (§ 97). Відтак Гаверс викладав історію розвою dat. symp. в і. е. язиках, заміну і випертя цього звороту через инші.

 

Авже-ж цілком нe залежить нa тім, якої назви прибрати даному зворотові, інтерес головно полягає нa тім, яким чином сплинулося в свідомості дві виображенні, дативне і генітивне, що споводувало з одного боку обмеження дативного сполучення нa користь генітивного, з другого випертя цього останнього нa руч першого. Нe меншої також ваги річ, установити дорогу розвою цього звороту, що привів остаточно до того, що датив у свідомості ближче приліг, до ймення, як до дієслова.

 

У згодї з Гаверсом, що найдавнішими сполученнями цього типу є звороти з особовими займенниками, я гадаю, що нема достатної підстави бачити дальший його розвій виключно в аналогії пo типу цього сполучення. Адже розуміння цього звороту, як dat. sympath., висловлюючися термінологією Гаверса, коли датив відчувається ближче звязаним з іменем, як з дієсловом, виясняється внутрішнім стосунком двох імен, що входять у сполучення так у звязку генітивнім, як і дативнім; а що той стосунок в обох випадках тотожний, то й ріжниця, в умовах звязку, стала затиратися до того, що в деяких язиках констатуємо повний спад в сенсі двох зворотів і можливе випертя одного через другий, хоч в основі обох зворотів цілком відмінні виображення і значіння їх нe спадаються: в дативі ми відчуваємо в значній більшості сполучень його звязок з дієсловом. Так наприклад, нe все одно сказати: „N слуга йому" і „N слуга його", „N подряпав собі руку" і „N подряпав свою (займенник присвійний замість генітиву займ. зворотного або особового) руку". В першім разі вказується, що N служить йому, хоч може й нe бути його слугою, а в другім акцентується власне соціяльне становище N як слуги; речення „N подряпав собі руку" власне каже, що N себе подряпав, себ-то свою руку; словом „руку" немов обмежується обсяг чинности, що виражає дієслово; „N подряпав свою руку" — дієслово має об’єктом власне руку N, а нe X. Речення „він мій батько" (себ-то батько мене) вказує на стосунки споріднення, а „він мені батько", хоч і не вилучає їх, але головно вказує на характер стосунків (як батько, за батька). Коли ми кажемо „кінець книзі", то вказуємо, що книга скінчена, а кажучи „кінець книги" маємо на оці її останні розділи або сторінки.

 

Тимчасом як діялектично (в угорських говірках Верхр. Знад. 109) в сполученнях „дав вітцю собі ( = дав свому вітцеві), мати йому ся дуже радувала ( — його мати...) жонї собі повів ( = своїй жонї...), не знау людьом обичаї, а люде менї; держит му сї фоста" Е. Зб. 16, 543, і т. д. датний відмінок вже цілком функціонально спався з родовим відмінком.

Пор. ст. р.: Повѣда ємоу брата ти Игорѧ оубили Іп. 360.

Пор. блг.: Мѫжъ ми Петъръ ме остави. Стояну баща побѣгна (Иванов Синтаксисъ на бълг. ез. 38).

Срб.: Умре joво жалосна му мајка; крепка ти десна рука била; што су ти ножи крвави Maretić Gr. 549.

 

На те, щоб датив міг чергуватися з генітивом потрібно дві умові:

 

1) Внутрішній стосунок між двома поняттями, що одно з них в дативі, повинен бути тотожним із стосунком двох понять, що одно з них в генітиві. Так, напр.: Утиск немалій церквам Божіим старожитним чинили Літ. Сам. 11, допускає чергування з генітивом, бо має собі еквівалент в генітиві об’єктивнім „утиск церков".

 

2) Дієслово не повинно бути в фактитивнім стосунку до об’єкту, бо в цім разі не може бути генітивного еквіваленту. Так, наприклад, в реченні: „батько поставив синові хату" говориться про хату, що перед тим не існувала, а значить і не могла належати синові перед своїм ставленням; коли-ж ми кажемо „батько поставив сина (себ-то синову) хату", то у нас мова за хату, що існує і належить синові. З цього виходить, що обидва звороти не подібнозначні, і сполучення „хата синові" не дорівнює сполученню „сина хата". Тимчасом в реченні: „хата синові згоріла" ми маємо подібну рівність (син згорів, себ-то його хата, пор.: ми вже двічі горіли, тричі перенестися все одно, що раз згоріти і т. под.).

 

Що-до присудка, себ-то дієслова, то ми подибуємо так перехідні, які неперехідні дієслова. При перехідних dat. symp. міг розвинутися із сполучення їх з дативом, коли він стягається до прийменникового доповнення (дай мені + дай в руки = дай мені в руки) і з сполучення дативу з дієсловами типу „брати", при неперехідних вихідною точкою його розвитку могло бути сполучення дативу з дієсловом „бути" (обычай і єсть крьстияномъ Ж. Ѳ. 42) і близькими до нього значінням, і потім того він поширився на инші неперехідні дієслова, бо посесивна функція найширше розвинена при цім дієслові; через його формальність, себ-то беззмістовність, повела в одних язиках до тіснішого сполучення двох імен і спаду в свідомості функції генітивної і дативної, в других до випертя її генітивним сполученням, або-ж сполученням з прийменниками.

 

З огляду на сказане, уважаю за доцільне згрупувати сполучення з дативом відповідно рівнобіжним сполученням імен з генітивом при дієсловах перехідних і неперехідних. Тут ми маємо два випадки: а) два поняття взаємно несамостійні; в дативі поняття більшого обсягу (цей випадок відповідав Гаверсовій I-й і ІІ-й категорії); конкуруючий зворот з прийм. у (генітивним); б) два поняття взаємно самостійні (цей випадок відповідав Гаверсовій III і V-й категорії); конкуруючий зворот з прийм. у (генітивним) і з прийм. для з генітивом. Гаверсова IV категорія, з огляду на її виразний первісно аблятивний характер і вказане инше походження, тут вже не розглядається, хоч в остаточнім результаті вона цілком спалася з иншими категоріями і, можлива річ, була одним з приводів їх утворення. Але попереду ми роздивимось в дативі, що править за присудок при дієслові „бути" і означує, до кого належить, „чиїм є“ підметове поняття; коли таким дативом займенник, то він вимінюється з займенниковим прикметником, а коли речівник, то з відповідним генітивом. Отже своїм стосунком до підметового поняття ця конструкція власне відтінок dat. symp. і показує, для кого чим хто або що є.

 

I. Датив предикативний:

 

Ваша правда: уся моя худоба буде вам; моя правда — ваша худоба буде мені Липецьк. сл. Харк. г. Чуб. II, 587.

Пор. гр. εννεα τψ κυνες ησαν.

 

Твій парубок тобі буде Чуб. II, 414. — Ой щипко-рибко, кому-ж ти будеш? Ой буду-ж бо я своєму пану Е. Зб. 35, 132 (пор.: Щипко- рибочко, чия-ж ти будеш? ib. або: А ми пана турецького Мат. Етн. XII, 41).

Шукай-же ти, козаченьку, иншої собі,

А я-ж бідна та безталанна не буду тобі Гр. III, 217 (пор.: Кажуть люде, не будеш ти моя Закр. 105).

А ждав бим кі чей підбудеш, але-ж бо ти людем будеш.

— А хоч-же я людем буду, кого люблю, не забуду Kolb. Р. III, 23.

Нехай тому буде шуба, хто взяв Рудч. Ск. І, 192. — Комусь буде жінка Верхр. Г. Б. 139. — Оце капелюх буде одному, убруч другому, обрус третему Більськ. п. Чуб. II, 197. — Було собі три брати; старшому було одинацять років, середущому десять, а самому найменшому допіро ще сім років Чуб. II, 167.

 

2. Dativus sympatheticus.

 

І. Дієслово перехідне.

 

а) Обидва поняття взаємно несамостійні. В дативі поняття, що дасться уявити живою істотою, в акузативі, а при терпній формі дієслова в номінативі поняття річи:

Нагодився паламарь, бідї боки обламав ЖС. IV, 30. — Коням ноги поламала Мил. 154. —Стригли гриву коню вороному Хеуш. 74.— Сивому коникові гриву устригла Чуб. V, 419.— Позадирав їм хвости ЖС. II, 185. — Обчистила йому рани Рудч. Ск. II, 62. — Поскладав Ісус Христос назад коньом ноги ЖС. IV, 94. — Ввязали пану Саві позад спини руки Сб. ХИФО. VI, II, 83. —Думки менї серце давлять Бал. 10. — Моїм косарем піт очи заливав Kolb. Р. II, 192.—Йому очі покосило, рот на бік скривило Сб. ХИФО. VI, II, 142.—Зачесала йому (синові) чорні кудрі аж на потилицю Миргор. п. Чуб. V, 208.

В терпн. ф.: Вашої фуcтини половиною завйезана нога мому чоловікови Kolb. Р. IV, 112.

Пор. ст. сл.: Начѧтъ оумывати нозѣ оучеником Io. 13, 5.

ст. р.: Оуята бѣ іємоу нога по колѣно Ск. Б. Г. 32.

 

б) Обидва поняття взаємно самостійні: акузатив річи датив особи:

Геть змочив бабі кожух ЖС. II, 360. —Жид одному столика, а другому барильця обміняв І. М. 14.—Зломила старостї лаву Чуб. IV, 210. —Заткнули три жерелї рабу божому N. Чуб. I, 127.

 

в) В акузативі поняття абстрактне (дієслівне) в дативі поняття річи.

Зробити конець (скінчити) тому лихови ЖС. II, 182. — Зробив казьцї кінець Чуб. II, 424. — Зробили ми нивоньці кінець Дан. 49.

Пор. ст. р.: Оць ієго житию коньць приятъ Ж. Ѳ. 43.

Зложил гетман Хмелницкий зєзд в Переяславлю усѣм полк в-ником, сотником и отаманнѣ Літ. Сам. 35. — Зложили час радѣ юня 17 ib. 74.

Не будеш відтак знати світови ладу Kolb. Р. IV, 124. — Ходили вже по кільканацїть років в колєдниках та і знають добре тому звич Е. Зб. 36, XVI.

 

2. Датив особи стосується до прийменникового доповнення; конкурують паратактичні звороти:

 

а) Обидва поняття взаємно несамостійні:

Турчинови в серце стрілив Kolb. P. II, 17. — Теща йому заткнула в ухо зіллячко Кобр. п. Чуб. II, 10. — (Дочка) положила матери на голову (гроші) ЖС. II, 361. — Сестру привйазав коневі до хвоста та й пустив у чисте поле Чуб. II, 156. — Дай ти в клешнї цьому ракові рушник Чуб. II, 14.—(Всіх гультяїв Москва)... ляхам в руки дала ЖС. II, 62.

Паратактично: Ой течи, течи чорная смоло на шинкарча на білеє тіло Гол. II, 88 (себ-то: шинкарчатї на біле тїло). — Мужик аж до ніг до знахурки принада Кв. Прх. Сн. (— знахурцї до ніг).

 

б) Обидва поняття взаємно самостійні:

Забйем лицицю сестрицї на спідницю Е. Зб. 36, 21. — Загородив чоловікові в плоті дїру Чуб. II, 494. — Поставило скриню з грішми одному такому бідолахові в хату ЖС. II, 191, — Рубайте сосонку-деревце молодій Марисї на гильце Балт. п. Чуб. IV, 101.

 

в) Прийменникове доповнення абстрактне (дієслівне):

Біг сотворив вівцю чоловікови на пожиток ЖС. II, 186, — На злість моїй жінцї нехай мене бйуть Ном. 2813.

 

II. Дієслово неперехідне.

 

1. В дативі ймення особи, що стягається до підмету речення.

 

а) Обидва поняття взаємно несамостійні:

Борщ... усьому голова Мил. Жлк. 38. — Два вінцї на стїнцї, молодим на головцї Лукаш. 165. — Пани бйуться, а мужикам чу би трясуться Чуб. I, 278. — Не одному гультяєві серденько ся уриває Чуб. V, 203. — Не вилїзли тобі очи Уш. п. Чуб. V, 123. — Бачила я такі молодицї, як їм тепер полиняли лицї Коцип. 65. — Ми люде дорожниї, нам животи порожниї Чуб. IV, 334. — Стали-ж тому коню вороному ніженьки дрижати ИП. II, 63. — Наші Настусї живіт болить ЖС. І, 456. —Ой на Купайла вогонь горить, а староміським хлопцям живіт болить Чуб. III, 199; болить менї головонька —не можна підняти (підвести) Чуб. V, 364,—Ви менї і за вухом не свербите Сл. КС.

Увага: „боліти", „свербіти" первісно сполучаються з акузативом, напр.: Цигана ноги свербьит Е. Зб. 27, 292. —Дуже мене живіт болить ЖС. II, 192; дитину живіт болить ib.; болить мене голова Уш. п. Чуб. IV, 502 опріч дативу діалектично подибуємо ще генітив з прийменником в (у) напр.: Не буде тоді в мене голова боліти Ном. 4389. Можливість сполучення з дативом і з прийменниковим генітивом дасться пояснити тим, що форми акузативу, однакові у займенників з формами генітиву, усвідомилися як генітив посесивний, що в займенниках особових або зворотнім уживається з прийменником в, або замінюється на займенник присвойний, або-ж вимінюється з дативом (коли між двома поняттями стосунок посесивний). Отже через те можливі такі звороти: мене голова болить, в мене голова болить (Заболіла в мене головонька Чуб. V, 35), мені голова болить і моя голова болить. Те саме стягається і до „свербіти".

Вже нам голови аж посивіли, вже нам бороди аж побілїли Kolb. Р. І, 110. — Вже нам чоло впріло Чуб. IV, 374. — Прийде марець та І обмерзне старцю палець Ном. 413. — Ґївцї аж слина пустила сї Kolb. Р. IV, 18. — Милому серце умлїває Kolb. YY III. — Козакові сльози ллють ся, козак не втирає Kolb. VV, 274. — Йому серце скрутилось, він і пустив Чуб. II, 188. — Держит му сї фоста Е. Зб. 16, 543.— Минї зазульо, серце ся крає Ż. Р. II, 115.

В ст. яз.: Им руки уставали Крон. Боб. 287.

 

б) Обидва поняття взаємно самостійні:

 

Будучи неприятелем коронѣ полской Літ. Сам. 110. — Се родич нашій паламарці Котл. Е. VI, 246. — Кармалюга йому отець Сб. ХИФО. VI. II, 68 (пор.: Маруся була тепер того вітра жінка Заліщ. п. ЖС. II, 361). — Оце-ж нам буде... душем спаситїль Е. Зб. 35, 104.— Старець — медвіднику не товариш Ном. 1025. — Упир і непевний усїм відьмам родич кревний Ном. 240. — Кормитель в н (Біг) є всему миру Kolb. Р. II, 271.— Нашій дитинї не буде матірйу Рудч. Ск. II, 54,— Вже я вам не мати Kolb. Г. II, 19.

Пор. ст. сл.: Нѣси дроугъ Кесареви Іо. 19, 12.

Помер їм батько Чуб. II, 492. — Конї нам попітнїли Kolb. Р. І, 323. — Заболїла менї жінка Чуб. V, 1085.— Йому той кінь здохне ЖС II, 353.— Так сї тому бідному чоловікови вродив син ЖС. II, 195. — Мама дїтєм вмерла Kolb. Р. IV, 30.— Щоб моєму миленькому волики пристали Kolb. VV, 138. — Син му хорує Kolb. IV, 30. — Раз продали бідному чоловікови кози ib. 228. — Щоби нашим молодицям забори лелїли ib. III, 25. — А кінь йому спотикає, сон головку розмагає Чуб. V, 43.— Нашому панови вродила сї така гречка, що поїхав на полюванї та й заблудив в гречцї Kolb. Р. IV, 228 (з геніт. і прийм. в: В вашого пана така гречка сї вродила, що... ib.). —Чобіт менї розпоровся, палець менї, видко Чуб. IV, 523.—Коса йому зломалась Rokoss. 49. — Вам жупани подралися Чуб. IV, 609. — Воли менї поздихали Чуб. V, 1061. — Вам нїчо не пропало з того ЖС. II, І, 63, — Іде козак дорогою, коник йому спотикається Морд. 336.—Хто мастить, тому віз не скрипить Чуб. I, 279.

В ст. яз.: Жона оному (Дорошенкові) скочила через плот з молодшим Літ. Сам. 100. — Волохам было не на руку, бо им гармати позамокали Крон. Боб. 288.

Ст. р.: О҃ць ти оумьрлъ, а брать ти оубиієнъ ѿ с҃топълка Ск. Б. Г. 20.

Пор. гр.: εβδομην η ϑυγατηρ αυτψ ετετελευτικει Курц. § 405, ib. 1.

 

в) В номінативі поняття абстрактне, в дативі назва особи або річи:

Нестатечная приязнь вовку з бараном, так християнинові з бесурманином Літ. Сам. 24. — Посполитим людем тая ж бѣда была ib. 15.— Туга великая людем всякого стану значним била и наругання от посполитих людей ib. 13, пор. гр. λυπη μοι εσιν μεγαλη. — Ся стало спустошення замком, костелом і двором шляхецким, жидовским, урядом мѣским и шляхтѣ, ксіонзом Літ. Сам. 13. — Сталося розерванє згоди королю полскому з Турчином Літ. Сам. 158. — За той хутор посвар стал с подстаростим Хмелницкому Літ. Сам. 6.

Але що ж, коли вже дорозї конець вийшов Kolb. IV, 174. — Загубиться кінець їхньому гріхові Чуб. II, 434.— Аж я пішла у танець, тогдї бідї був кінець ЖС. IV, 31. — А як моя головка схитнеться, тодї тобі роскіш минеться Миргор. п. Чуб. V, 113.

 

2. Датив стосується до прийменникового доповнення.

 

а) Обидва поняття взаємно несамостійні:

 

(у, в): А в грудєх єму ясна зоречка Е. Зб. 35, 176.—Та вже тому дїду та в рот вода ллється Ромен, п. Чуб. V, 844. — Куля... вовкові в голову так і загрузла Засл. п. Чуб. II, 166. — А вна (сорочка) кручена коню в копитї Е. Зб. 36, 4. — Нехай-же я подивлюся милому в очи Уш. п. Чуб. V, 61.—Сей ї товариш Исуса Христа, й отсего Бога, шо нам у руках Е. Зб. 35, 88. — Ми люде молоґії, в руках нам топірцї ЖС. III, 48. —Мамкá твому дитинї у ніжках лежить Чуб. V, 774. — Упав своїй мати низенько у ноги Гол. III, 171.— Влїзла коровцї в праве ухо Чуб. II, 460.

(до): Кинула ся до ніг пану Богу ЖС. II, 184. — Туга-ж менї молодому до серця приходить Уш. п. Чуб. V, 129.— Впаду до ніг отцу, матцї Rokoss. 169. — (Черевички) с комарової шкури, шевчисї до натури Київ. п. Чуб. V, 818.

(з): Шмарок їй з носа висить Kolb. Р. І, 243. — Злодїйцї на тамтім світї буде сипати ся сіль з очей ЖС. II, 180. — Скіра вихопила му ся із зубів ЖС. II, 349. — Заяц паннї з рук вірвав сї Kolb. Р. IV, 97. — Щастя му з рук вилетїло Ном. 1820. — Він щез панови з очей ЖС. II, 352. — Нима вола, лиш фіст стирчит з писка другому волови Kolb. Р. IV, 240. — Му два зуби з писка вискочили ЖС. IV, 347.

(на): Бодай той камінь... тому, дитятку на гочі впав ЖС. І, 278.— Сів коник на спину собацї Чуб. II, 57.

(під): Ой - вже ж минї не стояти милому під боком Kolb. Р. II, 174.

(по): Піп... шурує циганови по зубах тим вкєтим пальцїм Kolb. Р. IV, 184. — А вже дїдови, а вже старому по пояс вода має Kolb. Р. II, 166.

 

б) Обидва поняття взаємно самостійні:

Три кроплї крови скочило покоївці на фартушок Kolb. Р. IV, 81.—Коники ирзут пану в кінницї, а гусевки граут пану в сьвітлицї, а дівчатко плаче пану у темниці Е. Зб. 36, 69.

 

в) Прийменниковим доповненням імення абстрактне:

(Купец) так сї задивував, що му з дива ни могло зійти, як то так зробити сї могло Kolb. Р. IV, 34. — Брешіть, брешіть, сусїдоньки, собі на безголовйа. Чуб. V, 126.

 

 

V. Датив з інфінітивом.

 

При дієсловах, що сполучаються з дативом, часом кладеться інфінітив неперехідного дієслова, для якого цей датив є чинною особою, напр., в ст. яз.: Позволил боярин радѣ быти Літ. Сам. 171 (= щоб була рада); ти мнѣ собѣ кажеш служити Крон. Боб. 297 (=ти кажеш, щоб я тобі служив).

 

В сучасній мові: Не допустив дївцї утїкти Rokoss. 61 (=щоб дївка утекла). — Позволь-же їм защебетати, як соловейку на сїножатї, як зозуленьці при зеленім гаю Е. Зб. 35, 4.

 

Коли-ж при особовім дієслові стоїть інфінітив перехідного дієслова, то він його доповнює, напр.: (Благослови) і отець і мати своєму детяти коровай розчиняти Kolb. VV, 3 (розчиняти для кого, dat. commodi).

 

Предикативний прикметник при інфінітиві „бути" кладеться в дативі, коли інфінітив стягається до особового дієслова або до безпідметового виразу з дативом (явним чи гаданим), напр.: Бідному дай Бог буть усякому Грін. І, 72. — Як-же менї молодому та не бути смутному ИП. І, 164, — Не мож бути, милий Боже, двічи молодому Сал. Сч. 21.

 

Цей датив може вимінюватися з інструменталем, напр.: Не добре бути голодним Чуб. II, 79.

 

 

VI. Датив при речівниках.

 

Датив у сполученні з речівниками — другорядний і виник із сполучення дативу (тіснішого і вільнішого) з дієсловами. Ми його подибуємо в тім випадку, коли речівники:

 

1. Дієслівні: дієслівно-абстрактні або імена чинної особи (nomina agentis) від тих дієслів, що сполучаються з дативом, напр.: Рада имѣет быти на потверженя гетманства Сомковѣ Літ. Сам. 68 (потверджувати кому що). — А що-ж менї за догана, що я руда і погана Kolb. W. 382 (доганяти кому). —Ой що то менї за такі дарунки: білі перла і коралї білу шию гнули Сл. КС. I, 369 (дарувати кому що). — Ой там буде вам, панове, велика заплата Закр. 77. — Єдного сина, каже, дождались, та й того треба лихоробові посилать на службу Чуб. II, 181 (контамінація: служба лихоробові+посилати (к) лихоробові).

Ст. р.: Оузьрѣ желаіємааго си брата Ск. Б. Г. 22. — Призъва къ себе оканьнїи трьклятыи с҃топълкъ съвѣтьники всемоу злу и началники всей неправдѣ ib. 15.

 

2. Речівники від прикметників, що сполучаються з дативом: Вірність цареві (вірний кому).— Удовина дочка та мені не рівня Переясл. п. Чуб. V, 869.

 

3. Дієслівна абстрактні від дієслів, що не сполучаються тісно з дативом підносяться до дативу при дієсловах руху:

Поспѣшил на ратунок Перебийносу Вел. II, 330. — Дурневі вічна память Закр. 160). — Ой що-ж бо твому серцю за принада. (підноситься власне до сполучення, що є твому серцю принада, звідки: принада серцю). Для постраху прочиим позбивали на палѣ Вел. IV, 15. — Не будеш вітак знати світови ладу Kolb. Р. IV, 124. Певен цѣлости от волков овечкам своим Вел. II, —Пѣcнь на честь Богови Бер. 133.

Ст. р.: Подражая с҃тааго и пьрвааго началника чьрньчьскоуоумоу образоу Ж. Ѳ. И. Съконьчашася дниіє володимироу Ок. Б. Г. 13, — М҃лтвами б҃лжнаго наставьника іємоу і и ҃оцѧ ѳеодосия Ж. Ѳ. 96. — Врѣмѧ житию коньчаваієтьсѧ Ж. Ѳ. 91. — Б҃ы въдовицѧмъ застоупьнигъ и сирыимъ помощьникъ Ж. Ѳ. 89. — Азъ вамъ рабъ Ск. Б. Г. 21. Водителю (вокат.) слѣпыимъ, одеже (вокат.) нагымъ Ск. Б. Г. 18.

 

4. Датив еліптичний при речівникові, себ-то з опустом дієслова, маємо в таких виразах: Слава ж тобі Святий Цару,

Слава ж тобі слава (себ-то: нехай буде),

Що ся мені дружина

По мислі достала Уш. п. Чуб. V, 35.

 

VII. Датив при прикметниках.

 

Датив при прикметниках показує стосунок імени в дативі до якости вираженої в прикметнику. Прикметники, що сполучаються з дативом, можна поділити на дві категорії:

 

а) На прикметники одного кореня з відповідними дієсловами, що так само в’яжуться з дативом, і

б) Що не мають дієслова спільного кореня взагалі або такого, щоб уживався з дативом.

 

а) Прикметники одного кореня з дієсловами, що сполучаються з дативом:

 

Вдячний: Будь довговічна і Богу вдячна Гол. IV, 97 (пор. чеськ. Toho bohu bděčni bud’te Sikm. 107). — Король Шведскій вдячен есть єго доброчинности и дишкреціи Вел. I, 277.

 

Вигодний: І довго гріх первородний всім був невигодний ЖС. II, 209.

 

Вислужний, при-, у-служний: — кому.

 

Вірний: Были своему князю вѣрними Вел. IV, 15.— Невірний єсь Богу невірний і мінї ЖС. II, 180.

 

Гожий: На тобі, небоже, що менї не гоже Закр. 183.

 

Дивний: Що є такого Богу дивного Kolb. Р. II, 266.

 

Заздрісний: Полагаючися на заздросних добру людскому совѣтахъ Вел. І, 173.

Також з акузат. і прийм. на: заздрісний на що.

 

Зичливий: Ніхто мені не зичливий Гол. І, 215.— Доле ж моя нещаслива, чом ти мінї незичлива Закр. 22. —Я ж йому зичлива Уш. п. Чуб. V, 398. — Не забувай мене: я тобі жичлива Волинь Чуб. V, 318.

 

Підлеглий: Ч҃лвкъ сказѣ не єст подлеглый Крон. Боб. 3.

 

Подібний: Подобный есть ҃стый Іоан... годильнику; бо справний годилник каждого часу годину оповѣдаєт Пам. укр. м. III, 84.— Славою Вѣртемберговѣ подобній Вел. I, 268.

З геніт. і прийм. до: Зовсім до неї була подібна Е. Зб. І, 94.

 

Покірний: Вона матері покірна Полт. п.

 

Помічний: Абы (земяне)... тому посланцу нашому помочни были Arch. Sang. VII, 125 (156). —Повинност ест аггеловъ... людемъ... помочними быти Гол. II, м. 368.

 

Порадний: Маєт просити собѣ брата на пораду и мают єму порадни быти правдиве Пам. КК. IV, 1, 6 (1660).

 

Противний: Противна, як старцеві гривня Ном. 5016.

 

Радий: Рад святові Ном. 192. — Так рад, як торішньому снігові Закр. 209. — Ой не рада, милий, нї злоту, нї сріблу Макс. І, 76.— Чи радий ти своїй сестрі Чуб. II, 468. — Приходь, мій миленький, буду тобі рада Чуб. V, 5. — Чи рад же ти роковим гостям Е. Зб. 35,182.

З інструм.: Чи мною раді, чи не раді Чуб. IV, 519. — Чим хата багата, тим і рада Чуб. IIІ. 29.

З геніт. і прийм. з: Всі вороги раді з того, що нема чумака мого Чуб. V, 1198.

 

Рівний: Кінь коневи не рівний Ном. 1019.

З геніт. і прийм. до: (завивайлечко) до папіру рівненькеє Метл. 207.

З інструм. і прийм. в[з]: Виросла рівна з мамою.

 

Угоден: Будь людям добрим угоден, будеш і Богу надобен Ном. 4424.

 

Шкодливий: Зима была вельми суха, людемъ купецкимъ вельми шкодлива, бо снѣгъ малъ былъ Кул. Мат. І, 83 (1604).

 

б) Прикметники, що не мають дієслова спільного кореня взагалі або такого, щоб уживався з дативом.

 

Близький: Была єдна невѣста оубогая близкаѧ роженью Гал. Н. Н. 38.

 

Величний: Будь Богу вдячна, людем велична Гол. IV, 97.— Житний (хліб), пшеничний Богу величний Е. Зб. 35, 168.

 

Винен, винуватий: Що ж я тому винна, що я тебе люблю Гол. І, 245. — А я ж тому не винна, льос тому владає Уш. п. Чуб. V, 229 (пор. польське: władać czym і władać czemu: Nie mogą władać narodowi Słowacki. Тепер я тобі ни винин Kolb. Р. IV, 115. — Який тобі дїдько винен Мил. Жлк. 294. — Я тому не виновата Kolb. Ch. II, 74. —Хто ж тобі виноват, стара Котл. НП. 222.

З геніт. і прийм. з: Я з того не винен, що така причина впала КС. 1883, III. 671.

 

Відомий: Ми то не досытъ пилно вѣдомо єст Тріодь Постн. 554 (1627).

 

Відповідний: Стане на одну ногу, одповідню тому ухові Ном. 336.

 

Відпорний: — чому.

 

Властивий: — чому.

 

Ворожий: — кому.

 

Далекий: —кому.

 

Дорогий: Пйаницї дорога й капля Закр. 201.

 

Зайвий: — кому.

 

Згубний: — кому.

 

Знаний, знайомий: Добре знані нам речі Єв. Л. І. І.

 

Конечний: — кому.

 

Корисний: — кому.

 

Коханий: Личко мое румйанеє, мусиш бути коханеє чи дякові, чи попові, чи вражому мужикові Чуб. V, 10.

 

Легкий: Нехай йому земля легка Ном. 351.

 

Милий: Хиба ж є пани, яким гроші не мили Ном. 1147.— Зелене вино, що Богу мило Гол. IV, 791 — Руки мої білиї, білиї, а кому ж ви будете милиї, милиї Чуб. V, 9.

 

Ненавидний, ненависний: Ненавиден той нам, хто нас підвів на гріх Куліш.

 

Певний: Скажи мені, моє серце, чи будеш ти певна (мені) Чуб. V, 76.

 

Повільний: Я єму до сих час во всем поволна была Прот. Полт. с. 55.

 

Пожиточний: Сторона полудневая єсть тепла и пожитечная человѣкови Гал. Кл. Раз. 157.

 

Потрібний: Принесеш... якую реч дому Б҃жому потребную Рем. Єв. 165.

 

Приємний: Зелене вино Богу приємне Чуб. III, 415.

Але суб’єктивно з геніт. і прийм. до: До людей приємная Tomasz 64.

 

Прикрий: Дымъ єсть прикрый члкови, не можетъ єго члвкъ терпѣти Гал. Кл. Раз. 266.

 

Приналежний: — кому.

 

Приязний: Юрий славний, Богові святому приязний М. Пр. 37.

Суб’єктивно з геніт. і прийм. до: До його був батько приязніший Звяг. п. (Сл. КС.).

 

Приятний: — кому.

Суб’єктивно з геніт. і прийм. до: Яка Маруся чепурнесенька і до людей приятнесенька Мил. Св. п. 54.

 

Трудний: А зачим же трудный переход человѣку грѣшному до неба. Рад. Він. 1078.

 

Тяжкий: Чи я тобі тяжкий? Чуб. V, 27.

 

Щирий: І я тобі так же завше щира буду Kolb. Р. II, 134.

З геніт. і прийм. до: Вона така до роботи як кобила щира Е. Зб. 27, 27.

 

В вільнішим звязку з дативом може бути трохи не кожний прикметник, і тут датив може завсіди вимінюватися з геніт. з прийм. для: напр.: Чи я тобі (=для тебе) важкий, чи мов сідельце, чи ясная збруя Чуб. V, 27. — Дітєм можна сваволити, дїтєм хата вільна Kolb. Р. Н, 231. — Ах, яка я собі гарна Чуб. II, 292. — Най він любить, а його жадна, най тота здрадить, котра му ладна Уш. п. Чуб. V, 16. — Ци (ти) всїм людєм, ци лиш менї як мід солоденьки Kolb. Р. II, 149.— Третя барва біленька, всему світу студенька друга барва жовтенька, всему світу сумненька Ż. Р. І, 44. і т. ин.

 

VIII. Датив при межислівцях.

 

Датив при межислівцях подибуємо тільки дієслівних, що правлять за присудок в реченні, таких як: дай (дей, дий), пек, тиць, цур: Дай єго кату Сл. Жел. 171. — Ой тату, тату, дий єго кату Kolb. Р. II, 152.—Цур тобі, пек тобі, яка дженджуриста Чуб. V, 105. —Свій своєму все таки тиць лиха в груди Ном. 9444. —Цур тобі з горілкою ЖС. II, 206. — Цур твоїй голові і не снися мені Чуб. V, 193. — Ну-ко лїз ти, Вернигоро. — А цур йому, не хочу Чуб. II, 234.

 

IX. Датив при прийменниках.

 

К (ку, ик), д (ид).

 

Сполучення дативу з прийменником к вже майже вийшло з ужитку в сучасній мові, заховавшися здебільшого в старосвітських піснях та в фонетичнім варіанті д (ид) в Буковині та почасти в Галичині; на місці його в сучасній мові ми подибуємо сполучення родового відмінку з прийменником до.

 

Сполучення з прийменником к (ик), д (ид) підносяться до безприйменникового сполучення з датним відмінком, ще звичайному в старо-руськім, напр.: Прибѣгоша берестию Жит. Бор. і Гл. 23; Пришедъ вышегородоу ночь отаи призъва поутьшю и вышегородьскыѣ моужѣ ib. 15; дроужину єго приведе Києву, иде Володимеръ опѧть Чернѣгову, їде Звенигороду прободанъ б҃ы ѿ проклѧтаго Нергадца Ип. 197. — (Новгородцѣ) идуть Новугороду ib. 251.—Володимерь... поиде Пе(ре)яславлю ib. 253. Так само в суч. сербськім: Cвojoj куtjи не доходе Данич. 321; нек сватови сваки дому иде ib.; пак ти иди цркви Реваници ib.

 

Ку (в ст. яз.): Там войско ку оному купило ся Літ. Сам. 7; ку Корсуновѣ місту ишли ib. 10,—Просто ку Камянцові Подолскому ib. 31.

 

К (ик): Приблудив ся козак к зеленому бору,

К зеленому бору, к синему морю Чуб. V, 142.

Приблудив ся (козак) к нової коморі Чуб. V, 151. Не к Різдву йде, а к Великодню Ном. 518. — Прийшла туга к серцю, ЗЮР. II, 241. — К славі не прислухаюсь Харк. Метл. 87. — Прихиливши головоньку та к листочку Закр. 12 (пор.: до скамниці ib.).— Я молодий, я здоровий, ще к тому й хороший Метл. 65 (звич. „до того") — У пучечки вйазала, і к личеньку рівняла Чуб. V, 188.— Пригортай ся, дївчинонько, к другому такому Чуб. V, 73. — Пригортай ся, дївчинонько, ик селу та к тому Бал. 90. — Приїжджаєм ик воротам Чуб. V, 58. — Стала лебедка ик орлу промовляти Полт. Чуб. V, 957. — Приклавши голову ик скамниці Метл. 204.

Іде чумак дорогою, та й сів собі к речі,

Дере поли і рукава, та латає плечі ib. ХИФО. VI. в. II. 103.

 

Д (ид): Ой плини, рибко, близько д краєви Е. Зб. 35, 134.— Сам припав д сирі землї Е. Зб. 36, 2. — Прийшли вни д хатчині Kolb. P. IV. 16. — Яла д ній калиночка промовляти, лиши мене Оленочко ламати Roszk. 18. — Василька д хакї везли сїрими бичками Kolb. Р. II, 4. — Йик ближьи си д хатї, дзвоньи Е. Зб. 35, 4. — Вийди-ж ти ид нам та й подєкуй нам Е. Зб. 35, 3. — Давид... приходит ід тому (слонови) Жс. IV, 347. — Прийшов Сус Христос ід пеклу ід воротїм (Голятин Мармароськ. ком.). Ж. і Сл. IV, 346.—Приступає ід калинцї зблизенька Гол. II, 129. — Віходит той (брат) від свому коневи, а кінь кажи єму Kolb. Р. IV, 137.

 

По. Сполучення прийменника по з дативом вказує:

 

1. Поширення чинности в простороні; поняття просторони в дативі:

 

Ой закиньте тонкий невід по синьому морю Бал. 19.

Феся загукала, голос по дубинї аж ся розлягає Уш. п. Чуб. V, 69.

Іде по всьому царству ЗЮР. II, 50. — Не здужала й по світу ходить ЗЮР. II, 81. — Вони й поплили і де вже не випливали по морю ib. 81. — Нехай говорять, нехай судять, хоть по цїлому світу Чуб. V, 221. —По вулицям не ходив Чуб. V, 109. — Глянеш по Божому світу Нем. 383.

 

2. З дативом річи показує час, що по нім заходить чинність; це власне сполучення з льокативом, але в наслідок збігу форм обох відмінків (в прикметниках, власне там, де вони розрізняються) в свідомості не розрізняються:

 

Вже по всьому Закр. 147. — Цїлїсїньку ніч летить не спочиваючи, а тільки стане світать уже й по лїтанню М. Пр. 172. — По Петру, то й по теплу Ном. 469.

 

А в тім випадку, коли вказує на час, що на нього припадає чинність, прийменник по первісно сполучався з дативом:

 

Полюбила пройдисвіта по місяцю стоя Метл. 40. — Сїйу рожу по морозу, по снїгови сходит. Сол. Сч. 15.

 

Але у множині ми маємо сполучення з льокативом (див. Льокатив в укр. м. 55).

 

По в сполученні з дативом прикметників у іменній формі творить прислівникові вирази, напр.: по-тверезу, по-пйану.

 

3. Прийменник по з дативом речівника або прикметника вказує, згідно з чим відбувається чинність і конкурує з відповідним прислівником:

 

а) Котюзї по заслузї Ком. 7089 (=згідно з заслугою, заслужено). —Ой не по правдї, мій миленький, зо мною живеш. Метл. 67,— Будем ми, брате, по правдї казати ЗЮР. I, 41. — Хто по правдї судить, то того карають ЗЮР. II, 102. — Щука-риба вводі по волі гуляє Чуб. V, 2. — Оженися, мій синочку, по своїй волі Чуб. V, 71. — Співа пісню по неволї Закр. 108. — Вона менї щось по знаку Котл. Е. II, 53. — Менї жаль мої молодости, що не жнеш по щирости Уш. п. Чуб. V, 43. — Іди по воли (повільно) дорогов Kolb. Р. IV, 115.—Нї лїпше було заплатити по добрі воли (добровільно), нїж так я мав тебе скалїчити Kolb. Р. IV, 242. — Хто ся злучить по любови, тому гаразд буде Закр. 104. — Не по правдї жиє чоловік зо мною Kolb. Р. II, 177.— Вони стояли по старшині Kolb. Р. IV, 5. —Всї три їднаково сї називають по чоловікові Брод. п. ЖС. III, 382. — По тій шерсти куповать скот Мил. Жлк. 179. — В ст. яз.: Ходило войско козацкое по росказаню гетманскомъ Літ. Сам. 175.

Також: Моя сучка рябенькая, не по твому хорту;

Єсть у мене женишина, не по тобі чорту Чуб. V, 1113.

 

б) Пана нема в дому та й все не по тому Уш. п. Чуб V, І.—Чорт знає по якому жили тиї запорозцї ЗЮР. I, 159.— Це вже не зовсїм по божому ib. II, 288. —По тихеньку, мій миленький, говори Гол. I, 77.— По німецькі нецки, по руські корито Чуб. I, 275.

 

4) Датив з прийм. по показує поняття, що на них поділяється чинність: Стало жито... по копі Хм. Літ. 81. —(Чумаки) скинулись по копійці, купили ще й горілки Полт. г. Чуб. V. 1018.—Служебка по гривні грошей дає ЗЮР. II, 57.—Було у їх по дочцї ib. 23. Він тебе ту по кісцї рознесе Kolb IV, 28. — Край, дружку, козиную ніжку по чорному кружку Метл. 189. —Розкидав братїк косу по волосу Чуб. IV, 255. — По слову промовляє Гол. IV, 321. —Розкидай, Боже, братове жито по полю по колосу Чуб. IV, 255. — Сивушки зараз ковтнули по ківшику Котл. Е. IV, 285, — Чого більше гір чи долин?.. Повинно буть по половинї Чуб. III, 110.

 

========================

 

Додатки. [в тексті виправлено]

 

ст. 33 перед дієсловом Вибити вставити:

Нa, нате: Нa тобі, дочко, цього зілля Чуб. II, 164. — Нa тобі мого коня, а твій нехай у мене Чуб. II, 286. — Ой нате ж вам, рибалочки, горілки напиться Сб. ХИФО. VI, II, 108. — Нате вам нарожене, нам принесiть хрещене Чуб. IV, 9

До Вручити додати: доручити, заручити.

 

ст. 34 після дієслова Кидати додати:

Нав’язати: Нав’яжи єї (торбинку) коневі ЗЮР. ІІ, 55.

 

після дієслова Наложити додати:

Подїлити кому що, також кого чим.

після дієслова Признати додати:

Призначити: Половина літ минає, а щастя нe маю — так то мені Бог призначив Чуб. V, 360.

після Слати додати:

Судити: Нe судив мені Бог, кого я любила Н. п.

 

ст. 36 під пункт в) додати:

Веліти: Чом нe приїхав, як я тобі, серденько, велїла Метл. 31,—Менї мати нe велить з тобою, серце, говорити Метл. 54.

До Загадати додати: нагадати, пригадати. Виясняти, поясняти, ясувати кому.

До Казати додати: відказати.

Припімнути: А він тогди собі припімнув Ż. Р. І, 158.

Розказувати (розказ давати): Турчин росказавши хановѣ Кримскому ку себѣ ити Літ. Сам. 114. — Я бим тя рада кохати — трудно серцю розказати Гр. ІІІ, 241.

Свідчити, присвідчити: Присвідчиш ти менї, що мене любиш Уш. п. Чуб. V, 137.

Читати: Книжки нам читає Полт. п.

 

ст. 36 пункт г) додати:

Збачити:

} Нехай тобі Бог звидить і збачить Ном. 4129.

Звидіти:

 

До ст. 38 додати:

Допомогти: Допоможи мені, Боже, свого мужа діж.. Уш. п. Чуб. V, 10.

Суперечати: Суперечили тоєй радѣ Літ. Сам. 74

 

До ст. 39 до Дякувати додати:

Теж при прислівникові завдяки кому. Спасибі (з спаси біг) мав при собі датив під упли... „дякую кому": Дай, спасибі тобі, мені коня Сб. XII VI, II, 53. — Спасибі Миколі, наївся доволі Ном. 12071

 

До ст. 42 додати:

Признатись: Признайсь мені, дівчинонько, чи будеш певна Гр. III, 198.

 

До ст. 43 пункт 5, додати:

Звидітись: Се тобі звиділось, що я хмурний. Осн. 1862, VIII, 11

==============================

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК ЗБІРНИК ІСТОРИЧНО-ФІЛОЛОГІЧНОГО ВІДДІЛУ, №32

 

Проф. ЄВГЕН ТИМЧЕНКО

НОМІНАТИВ І ДАТИВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 

У КИЇВІ

З друкарні Української Академії Наук 1925

 

Дозволяється випустити в світ. Невідмінний Секретар Академії,

акад. Аг. Кримський.

 

Київський Окрліт. № 232. Зам.1 3060. Друковано 800 прим.

 

 

27.10.2016