Біланс стану і праці на захід від Сяну і Буга
Львів, 26 жовтня.
Передвоєнна польська адміністрація старалася відорвати українські землі на захід від Сяну і Буга від суцільного українською пня і насильно спольщити їх в можливо найкоротшому часі. Побідна німецька армія застала там цілковиту культурну, а почасти, й фізичну руїну. Треба було чимскоріше наладнати освітнє, культурне й економічне життя, а в першу чергу українське шкільництво.
Почали творитися самочинно українські школи по селах і містах. Всі ті заходи перших українських піонірів культури й освіти стрічалися з великою піддержкою українського населення та щирою прихильністю німецьких військових чинників. Українські школи були зразу на утриманні громад і населення взагалі аж дочасу зорганізування шкільної влади, що справу шкільництва взяла у свої досвідні руки.
Німецька шкільна влада наладнала згодом шкільну адміністрацію, призначуючи відповідне число українських шкільних інспекторів для українських шкіл на Лемківщині, Надсянщині, Холмщині і Підляшші. Українських учителів усіх українських шкіл, де було найменше 40 дітей, узяла шкільна влада на державний етат. Там, де число українських дітей не доходило до 40, але було найменше 20, дозволено на приватні школи, удержувані приватними українськими фондами (зі збірок і доходів — на зразок "Рідної Школи" в Галичині).
Перший раз ті найдальше на захід висунені українські землі мали щастя стрінутися з українським довкіллям. При енергійній праці при відповідному освідомленні широких мас, при дуже прихильній поставі шкільної й адміністраційної німецької влади і дуже визначній допомозі з їхньої сторони осягнули ми і в ділянці дошкілля прегарні успіхи.
Перший раз повстали на тих західних українських окраїнах українські середні і фахові школи, з яких користали й користають тисячі української молоді обох полів.
Дотеперішні осяги українського шкільництва завдяки прихильності й допомозі німецької влади на захід від Сяну і Буга за розмірно короткий час (рахуючи від листопада 1939 по кінець червня 1941) дуже замітні. Вони циферно представляються ось як:
ДОШКІЛЛЯ
1. Дошкілля: 29 постійних захоронок + 9 в стадії організації і 3 захисти (сиротинці) для сиріт. Крім того вже в 1940 р. було 208 сезонових дитячих садків (на час пільних робіт), як вели 18 давніх кваліфікованих провідниць (в тому і учитель!) і 190 нововишколених провідниць. У тих дитячих садках найшло приміщення 5.500 дітей у дошкільному віці. В 1941 р. відбулися при захоронках майже в кожному повіті курси провідниць, які з успіхом покінчило 400 дівчат і таким чином число дитячих садків зросло в 1941 р. майже до 600. Великанського значення цих дошкіль, а зокрема дитячих садків, під оглядом виховним, національного освідомлення й суспільної опіки не дасться прямо якслід оцінити!
НАРОДНІ ШКОЛИ
ІІ. Народні школи: На цілій області Генеральної Губернії було за Польщі тільки 18 українських народніх шкіл і 112 таких польських шкіл, в яких учили як предмету тільки одинокої української мови, а польський уряд називав ті школи утраквістичними. До речі і та т. зв. українська мова в тих школах не була на ділі українська, тільки якась страшно покалічена тарабанщина, яка тільки баламутила дітей і приносила більше шкоди, чим користи. Тепер українське народне шкільництво представляється там ось як:
Всіх українських народніх шкіл (в тому 12 приватних) — є 914, а з того: 1-клясових народніх шкіл — 617; 2-класових народних шкіл — 206: 3-клясових нар. шкіл — 59; 4—7-кляс. нар. шкіл — 32; разом — 914 шкіл з 1.398 учителями. До українських народніх шкіл ходило 91.789 дітей.
СЕРЕДНІ ШКОЛИ
III. Середні школи: За Польщі ні одної. Тепер 2 гімназії (в Ярославі і Холмі) з 35 учителями і 1.037 учнями. Не від речі буде зазначити, що чимало учнів учиться приватно і за згодою шкільної влади здає опісля іспити в державних гімназіях. У Белзі створено навіть такі збірні гімназійні лекції, що мають характер справжніх приватних курсів і виказують гарну фреквенцію. Після закінчення тих збірних лекцій згадана молодь буде розділена в державних гімназіях.
Крім того в 1940—41 шк. році постала учительська семинарія в Криниці з 12 учителями і 160 учнями.
IV Фахові школи: За Польщі ні одної Тепер: а) 9 професійних сільсько-господарських шкіл з 23 учителями і 2368 учнями, б) 6 господинських шкіл з 18 учительками і 203 ученицями; в) 7 торговельних шкіл з 32 учителями і 610 учнями; г) 2 професійні купецькі школи з 5 учителями і 107 учнями; д) 1 професійно-фахова школа з 2 учителями і 32 учнями; е) 1 технічно-фахова школа з 5 учителями і 70 учнями.
Разом 948 українських шкіл з 1.545 учителями і 96.646 учнями, не вчисляючи дошкіль.
Крім того шкільна влада влаштовувала різні курси, як: 2 великі курси для некваліфікованих учителів (у Криниці і Холмі), кілька обласних курсів для перевишколу кваліфікованих учителів, різні фахові курси і т. п.
На цьому організація українського шкільництва на українських землях на захід від Сяну і Буга не покінчилася. В ході організація ще 2 гімназій і 1 учительської семинарії та нових фахових шкіл, а саме: професійних сільсько-господарських, готелярської, для лісничих і побережників та переорганізація меншеклясових народних шкіл на більшеклясові.
Не буде зайвим додати, що на області Генеральної Губернії на захід від Сяну і Буга діє 684 українських Освітніх Товариств (УОТ), зорганізованих на зразок галицьких "Просвіт", 411 Курсів Молоді при УОТ і 26 спортових товариств при Українських Допомогових Комітетах (УДК) і Делегатурах, в яких українське вчительство бере діяльну участь у позашкільному вихованні і навчанні.
Як фахові учителі й учительки, так і всі ті інтелігентні сили, що розуміють історичну вагу сучасної хвилини для здобуття і збереження виховних і навчальних позицій, і добровільно взяли на себе важкий, але вдячний обов'язок — народного учителя — в найбільшій мірі причинилися до розбудови українського шкільництва на Лемківщині, Надсянщині, Холмщині і Підляшші. Український народ освідомлюється і відроджується на наших очах — аж серце радується. Та це тільки початок, а велика, дуже велика праця ще перед нами. Але українське вчительство на тих найдальше на захід висунених окраїнах її виконає. Я певний того!
[Львівські вісті]
26.10.1941