(Історична картина з року 1648-ого.)
I.
Повіяв легіт над Днїпром,
Пригріло сонїчко весняне,
Здула ся филя, і ледяним
О скелї вдарила ярмом.
Розлила ся струя ревуча
Широко із русла. Запори
Торощать, беріг мулить, поре
І не вгамована, могуча
У море вольнеє спливає...
А Україна ще мовчить!
Здаєсь приборкана конає...
Беззахистний народ давить
Неситов кріпкою рукою
Вельможа Лях. Сто сот пявок
Жидівських точить з люду сок...
А пан впиваєсь тим напоєм!
В наругу нехристам продана
Сьвятая віра... Павлюки,
Гей Остряницї-Тараси —
Перевелисьте ся?! Не стане
Нїхто за скованих братів?
Народе! Чи у серци твоїм
Жар слави й волї золотої
Нездарства попелом присїв?!
Мовчить народ немов корить ся:
А в груди мов укрита грань
Свободи бажане жарить ся...
Най кликне хто: Розкуй ся, встань!
У миг займесь ярков луною
По всїй широкій Українї
Пронесесь славов голосною.
Мов той орел підняв ся з Сїчи
Богдан, і сьмілих соколів
На бій за віру й волю кличе.
Зібрав, счислив, і полетїв
На Україну. „Жовті Води“
Аж до Словутицї-Днїпра
Не тирса поросла́ буйна:
Козацтво залягло. Свободи
Могучий гомін з дрімоти́
Пів пяних пробудив маґнатів:
„Бунтуєсь хлопство? — Покарати!
„На паль рабів ураз з дїтьми!
„Хмельницького голоту ми
„Одним ударом розібьєм!
„Єго-ж в кайданах поведем
„На по́каз у саму Варшаву!
„Ой то-ж то буде слави, слави!
„А нашої щоб менче кро́ви
„Проляло ся, з Барабашем
„На них пішлемо реєстрових:
„Най власним полумінь огнем
„З’їдає ся!“ І потягли
Ляхи долї Днїпром степами.
А зрадникови віддали
В Чайках шість тисяч Козаків...
Пливуть ворожов силов перті
Пливуть, щоб у борбі з братами
За лютих ворогів-катїв
Неславою окриті вмерти.
II.
Днїє. Вже розсьвіт зарево ясне
Стелить по небі. Зіроньки гаснуть.
З степу́ холодний вітрець повіяв,
Мраки пухові з ярів глубоких
Вигнав, вершками стріпнув осоки,
Легенько струєв Днїпра злелїяв
І ляг в байрацї. А над водою
Над прибережнов сидить скалою
Козак. Задума важка смугляве
Чоло присїла. Вірлине око
В даль поринає. В лїво широкий
Степ у туманї мріє; на право
Гень між крутими вьєсь берегами
Срібним вужищом Днїпро могучий.
Козак в ту филю вдививсь ревучу
Мов потонув в нїй всїми гадками...
Вже відізвалась пташечка ранна,
Із-за Днїпра вже сонїчко встало
Лице козацьке вкрило румяним
Сьвітом, на збруї єго заграло
І на гетьманській блисло булаві...
А він усе ще глядить в синяву
Филю: „Вже годї дармо чекати!
Гінцї виразно мене звістили,
Що при „Камянім Затопі“ має
Кречовський вранці з судном пристати
Й нема го доси... Жду ще хвилину
І до табору назад вертаю...
А ну-ж Ляхи ся на моїх кинуть
Без реєстрових?... Але он з чатів
Вертає спішно сюда Чубатий.
— „Пливуть вже, батьку, що йно не видко.
„Добре небого! Біжи-ж но швидко
„У яр. Най Ганджа буде готовий
„З хлопцями!“ Глянув, а по Днїпровії
Байдак мов лебідь но мори синїм
Стрійно, легенько під вітром лине...
Ой то не маки багром зацвили,
То хлопцїв сорок сидить рядами,
Плещуть весельцем но срібній фили,
Вітрець тріпоче хоруговками,
Сонїчко мріє у ясній збруї,
А сам Кречовський судном керує...
„Гей гребіть вправо! Киньте якори!“
І острим зубом залїзо поре
Землю. Пристали. „Ту мем чекати“.
Він лиш на беріг, а вже до нього
Припав козак наш: — „Се ти, мій брате,
„Друже Кречовський?!“ — „Се ти, Богдане?“
І обняли ся. — „Доки ми в груди
„Віддиху стане“ — Богдан озвав ся,
„Твої прислуги я не забуду!
„Тямлю се, друже, як о півночи
„Прийшов ти нишком в мою темницю:
„Втїкай Богдане! хоть в сьвіт за очи!
„Я втїк у Сїч; і отся правиця,
„Що́ була-б гнила в тяжких кайданах,
„Нинї гетьманську держить булаву!...
„Ой і приняв я її не на славу
„Собі, нї кривду свою лиш мстити
„Іду! Я нинї местник стосотних
„Сотень народу! Местник забитих
„В тяжкі колоди панськой неволї
„Рабів, що́ кровью облиті руки
„Рвуть і взивають серед розпуки:
„Ратуй! Веди нас! Най або в полї
„Кров ляцьку з жовтим піском сколотим,
„Або самі си віку вкоротим!
„Нинї над „Жовтим Бродом“ немало
„Лицарства збройним табором стало,
„А сила з кождов росте хвилинов...
„І най лиш чутка піде Вкраїнов,
„ Кожде серденько руське здрігне ся,
„Кожда невольна рука здійме ся...
„Ратай орати скибу покине,
„Леміш та косу замінить в збрую,
„Сам ся розкує, других розкує
„І до табору мого прилине!...
„Лиш ви одні ще, ви кров із крови
„Нашої мали-б іти на мене,
„Що́-м положити житє готовий
„Вас боронячи? А сей мерзений
„Барабаш зрадник, Ляхам проданий,
„Вам верховодить?“ — „Годї, Богдане!
„На те-ж пустив я тебе на волю,
„Щоб нинї руку на тебе зняти?
„Я твій гетьмане! Гей, хто за мною
Заходить сонце: мерехтить
В Днїпрі огнянеє промінє,
Голубе чистеє склепінє
У срібнім зеркалї блищить.
Темнїє сьвіт, байрак нїміє,
Дрімають береги круті,
Шепочуть филї у руслї.
Аж глянь: на филях щось лелїє
Немов хмаринка на блакитї;
Росте, і мов лебідка крила
Байдак порозпускав вітрила.
За ним бач другий, третий, пятий,
Десятий виринає з филї
І як-би птацтво те крилате
„Піде молодцї?!" — „Усїм нам мати
„Одна: Вкраїна. Ми всї з тобою!"
Ой не сокіл то летить стенами,
То до гетьмана гонець з табору:
„Вертай, Богдане! Бо Лях до бою
„Готов грізними стоїть рядами;
„А хто без тебе їх переборе?"
— „Ганджо! Кречовський! На вас лишаю
„Я половицю долї Вкраїни!
„Глядїть! Нїм ранна зірка засяє,
„Щоби всьо військо, що́ Днїпром лине
„Із братньов силов козацьку силу
„В моїм таборі завтра злучило.
„Чей і в них серце козацьке бьє ся,
„Чей їх душа ще на волю рве ся,
„Чей козак з братом на прю не стане!
„Прощайте, братя!" — „Прощай, Гетьмане!
Обсїли беріг: „Гей! судна́
„Припнїть, на беріг знесїть збрую,
„Кругом розставить вартови́х!" —
Дає порядок старшина.
І тихий беріг оживив ся!
Рядом на кручах Днїпрови́х
Засяли огнї, загула́
Дружина; гомін покотив ся
Лунов по сугорбах дрімучих.
При ясних від багаття лучах
Козачі постатї роять ся:
Одні вечеру готовля́ть,
А другі раді-б погулять —
До кобзаря юрбов товплять ся,
А він знай грає-промовляє,
Та пісьня ллє ся невесела
І темнов хмарков сповиває
Козацькі серця: не оден
Згадав си ненечку стареньку,
Сестричку рідну жалібницю,
Дївчину — ясочку вірненьку;
Покинув їх. Чи їх побачить?
І закрутились у козачих
Зріницях сльози. Завтра рано
Ударять в похід тарабани,
Заграють сурмачі до бою,..
А за кого і з ким мем битись?
Чиєї правди боронити?...
Румяне сьвітло обливає
Козацькі лиця гордії,
Але в їх серцях не витає
Проміне золоте иадїї...
А тим часом на небо синє
Не місяць виглянув румяний,
То піднялась мітла огняна,
На запад із востоку лине,
А біла хмарка коло неї
Мов стать блїда у довгій свитї
Несе походню по блакитї;
Мов ґенїй волї се летить
З ясенним лучивом в руках,
Щоби в дрімучих ще серцях
Свободи іскру запалить!...
Важка трівога скрізь обняла
Козацьке військо: „Не гаразд
„Ворожить нам отся проява“.
— „Відав не чиста наша справа".
„„Відав нам завтра Бог не дасть
Побіди““. Так си гуторить
Козацтво, і лячно споглядає
На небо, що́ немов горить...
А поміж ними ся звивають
Кречовського буйнї МОЛОДЦЇ
І своє зерно засївають:|
„Глядїть на сю страшну походню:
„То небо каров нам грозить,
„Що ми єднаєм ся з панами,
„Що ми віру й честь народню
„Толочимо, і йдем точить
„Козачу кров: се зрада! зрада!
„Брати! Зберімо „Чорну раду"!
„Наш гетьман зрадник! Він вже спить
„Із старшинов та лизунами
„Не вчує нас! Скликаймо-ж раду!"
І понесли ся мов на фили
Із уст до уст слова досади,
І тисячі загомонїли:
„Мерщій, молодцї'! В раду, в раду!“
Ой не вірли то сизокрилі
Клекочуть на степу широкім:
То раду радять Козаки,
Пливуть їх речи мов ті филї
Грізні, шпаркі руслом глибоким.
На площинї огонь палає
Червоним блеском румянить
Завзяті лиця. Виступає
Кречовський з гурту на майдан,
Товариству кругом вклонив ся
І як-би срібний голос дзвону
Так реч єго ся полила:
— „Нехай вас, братя, не гнївить
„Отся немудра моя мова:
„По тій самій струї Днїпровій,
„Що́ нас ту нинї принесла́,
„Аж до „Камяного Затопу“
„Колись то славнії батьки
„Свобідні, вольні Козаки
„Плили на пострах Бісурман,
„Сьвятую віру боронили:
„Тодї і слава їм сьвітила
„А гляньте лиш що сьвітить нам
„Покірним підпанків рабам?!
„Де-ж прадїдна подїлась слава?
„Продав її Барабаш Ляхам...
„Продав її. А ми за ним
„Неначе череда ягнят
„Ідемо мовчки тим самим
„Неправим шляхом, і поможем
„Ляхам над братьми ся злущать ?
„Нї! Скорше го́лови положим!
„Молодцї! Гетьмана нового
„Поставмо, а тодї з Богданом
„Хмельницьким рука в руку станем
„На ворога!" — „Чи ви ся Бога
„Не боїте?!" — загомонїло
Козацтво. — „А сьвята присяга?
„Ми-ж королеви присягали
„Служить під гетьмана рукою!“
— „Присяга?" — Ганджа промовляє:
„Як ворог зимне вістрє стали
„Приложить вже до твоїй груди
„І скаже ти: ну-ж присягай,
„Що ти мене любити будеш,
„А нї, то гинь! то загибай!
„Чи се присяга?... Так брати!
„Дивіть: на небі вже свитає,
„Мерщій збирайтесь до походу
„І йдїть над річку „Жовті Води".
„От там на лїво повіває
„Шовкова ляцька хоругов,
„На право розложив ся знов
„Хмельницького табор козачий.
„Одні ідуть пірвать окови
„Неволї, що́ всю Україну
„Гризуть, лоточуть аж до крови,
„Ідуть за свій убогий рід
„Безчещений гордим маґнатом,
„Ідуть за віру умирати!...
„А другі їм готовлять кару,
„Що́ сьміли зойкнуть під ударом!
„І з тими й ви ся получіть,
„Та в біле тїло свою збрую
„Гень аж до серця затопіть!
„Бо так присяга вам велить,
„Бо так ваш славний гетьман каже...
„Панам ви добре помагайте
„Та нагороди сподївайтесь:
„ Та й вдячні-ж, вдячні-ж бо вони:
„Кого не посадять на паль
„То спражуть певно на огни!“
— „Досить, молодче! Вже досить!“
Мов грім козацтво гомонить...
„При тобі правда! Най жиє
„Богдан Хмельницький! Смерть панам!
„Смерть! Смерть всїм панським лизунам !
„Най гине зрадник Барабаш!“
І мов страшнеє полумінє
Понеслось шпарко по рївнинї:
Одною думков запалали
Козацькі серця. На судна́,
Де гетьман спав і старшина,
Ввалилась лютая громада,
І ляцьких підлизнїв карала
Без милосердя, без пощади;
Червоні ляцькі коругви
Подерши вергли у Днїпер :
„Проч! Проч нїкчемнії знаки
„Рабства! Ми-ж вольнії тепер!“
Сходило сонце із-за гаю;
Козацтво кинувши судна
З роботи мовчки повертає:
По бурі стала тишина́...
Аж враз від „Жовтого“ десь „броду“
З поранним леготом несесь
„Та з неба місяць золотавий;
Сумний звук сурм, та по земли
Гармати глухо заревли...
— „Мерщій, молодцї, до походу!“
Взиває Ганджа. „Там стають
„Вже Козаки на бій кровавий...
„На скору нашу поміч ждуть...
„Заграли сурми на трівогу...
„Мерщій, молодцї: Гей в дорогу!“
— „Ти Ганджо, старшинов нам будь“.
Козацтво згідно згомонїло
І потягло на поле слави.
Нїм сонце підняло ся д горі
Дими клубили ся по полї:
То ся козацтво спільно боре
Протів неправди і неволї.
Іще вечірним, тихим сьвітом
Погідне небо румянїло,
А Тясьмином кров панська плила.
І ґенїй волї України
Присьвічував страшній „Руїнї“...**)
1888 р.
Олександер Колесса.
____________________
*) Камяний Затіп, се місце над Днїпром, кілька миль від „Жовтих Вод“. Ту удалось Кречовському і Ганджі намовити реєстрових Козаків, що вони замордували Барабаша і получившись з Хмельницьким станули на спільного ворога. — Ол. Кол. [йдеться про Кам'яний Затон – Z]
**) Послїдної (IV) частини поеми, котра не стоїть в звязи з розказаною подїєю, а показує, як Автор задивляєсь на нинїшнє суспільно-полїтичне положенє нашої вітчини, не друкуємо не хотячи увійти в колїзію з властями. — Ред.
[Зоря, 1891, ч.13, с.247—250]
13.07.1891