Львів, 12 жовтня.
Є в житті нашої Нації дати, біля яких не слід пройти байдуже. Вони відзеркалюють в собі ту міць і силу, той непоборимий гін вперед, що є доказом політичної життєздатності національного організму. Ці дати, хоч вони виявляють події, які відбувалися раніше, вічно живі, бо вічно живуть геройські традиції лицарських предків, що їх переймають одні покоління та передають у спадщині доростаючим поколінням, як святий заповіт.
Такою датою є 12 жовтня 1915 р., день гігантних боїв Українських Січових Стрільців над Стрипою, які в ряді боїв за Маківку та Лисоню творять нерозривний ланцюх лицарських перемог Українського Легіону.
Офензива на сербському фронті передала ініціятиву воєнних дій в Галичині в руки чисельно сильнішого противника — москалів. Вже 7 жовтня московські війська почали добуватися до соколівсько-бурканівської брами, щоб здобути переправу через ріку Стрипу, якої поруч австрійських та німецьких військ боронили частини Українських Січових Стрільців під проводом чет. Б. Гнатевича, хор. С. Яремкевича, хор. О. Коберського, чет. О. Навроцького та інших стрілецьких старшин. Московським відділам вдалося зігнати мадярські полеві застави та зблизитися до Семиківців. З цими ворожими частинами зустрілися стрільці на половині дороги та по короткому бою мусіли згідно з наказом відступити до Семиківців та заняти поруч австрійських та німецьких відділів закопи по правому березі Стрипи, напроти семиківської переправи.
Від 8 до 11 жовтня не втихав барабанний вогонь ворожої артилерії. Був це найсильніший з усіх, під якими досі бували стрільці. "Ми були такі перетомлені, що тепер ніхто з нас не годен би стріляти або боронитись, навіть якщоб москалі підходили до наших окопів" — оповідає М. Заклинський.
12 жовтня москалі кинулися до переправи, але вдіяти нічого не могли. Українські Січові Стрільці загородили їм дорогу і примусили відступити. За цих кілька гарячих днів потерпіли стрільці багато жертв, між ними знайшовся один з найкращих старшин січового полку хор. С. Яремкевич.
Пробитись москалям через Стрипу під Семиківцями не поталанило — і в цьому найбільша заслуга Українського Легіону.
Бої за переправу через Стрипу продовжались ще до 5 листопаду 1915 р. В цьому часі звели стрільці пам'ятний бій за Семиківці на життя і смерть. Сотні були сильно змасакровані і втратили третину стрільців. Сотні за сотнями перли вперед та своїм геройським прикладом поривали мадярські відділи 19 піхотного полку, завдяки яким москалі опинилися на правому березі Стрипи. Кривавий бенкет під Семиківцями докінчили остаточно 5 листопада німецькі війська, яких Верховне Командування писало в своєму звідомленні з фронту: "З нами йшли в наступ українські добровольці і це найкращі відділи із усієї австро-угорської армії".
На тому й закінчилася в 1915 році боєва епопея Українських Січових Стрільців. Вона виявила три найважніші правди: 1) Лицарські ідеї, передані, як святий заповіт — сповнили Українські Січові Стрільці вповні, простуючи шлях до волі Нації в кривавих боях з відвічним ворогом українського народу — Москвою, без огляду на її зовнішнє обличчя: трьохкольорове чи червоне, 2) Сила української Нації, якої еманацією були Українські Січові Стрільці, є невміруща. Вона поборює всі труднощі, які здержують її похід до найвищої мети: ясного Завтра. 3) Українська Нація є гідним та повновартним союзником Великої Німеччини, якої хоробрі війська боролись плече об плече з її найкращими синами проти спільного ворога і кров'ю освятили ті міцні зв'язки, яких не зможе ніхто розірвати та які поклали підвалини під будову нової Европи, в якій Українська Нація мусить зайняти своє, історією її визначене, місце.
[Львівські вісті]
12.10.1941