Дня 21 вересня н. ст. оповістила російська урядова Петербурзька Телєґрафічна Аґенція ось таку вістку з Курска:
"На рішеннє Синоду доставленого сюди з Галичини унїятського епископа (!) гр. Шептицького вислано до суздальського Спасо-Евфиміївського монастиря під особливий нагляд настоятеля. В останнїм часї проживав гр. Шептицький під наглядом місцевих духовних властей."
До сього урядового комунїкату, який передаємо за "Русск-им Слов-ом" (з 9 вересня ст. ст.), додає "Рѣчь" (249 ч.) ось такий коментар:
"Гр. Шептицького взято в неволю при зайняттю Львова нашими військами ще в серпнї 1914 р. (дїйсно вивезено митрополита Ш-го зі Львова 19 вересня 1914 р. Пр. Р.). Тодї визначено йому місце пробування в одній із заволзьких ґубернїй. На просьбу, піддержану одним архиепископом, дозволено гр. Шептицькому проживати в Курску. Тут зайшов між ним і архиепископом Тихоном ряд непорозумінь.
"Як у своїм часї урядово оповіщувано, між російським і австрійським правительствами вели ся нераз переговори про заміну гр. Шептицького за одного з російських бранцїв, що зостають ся в Австрії.
По смерти адмірала Мавлєра, котрого мали виміняти за співробітника "Нового Времени", Янчевецкого, що находить ся на основі присуду австрійського суду у вязницї, запропонувало австрійське правительство виміняти Янчевецкого за гр. Шептицького. Російське правительство признало сю пропозицію неможливою до прийняття.
"Суздальський Спасо-Евфиміївський монастирь уважаєть ся здавна за духовну тюрму, в якій замикано провідників сектантства та релїґійних злочинцїв. Настоятелем монастиря, під особливий нагляд якого віддано гр. Шептицького, є від недавнього часу суздальський архиепископ, Павло.
"Що торкаєть ся вістки, — замічує вкінцї "Рѣчь", що львівського митрополита заслано "по апрєдєлєнїю Св. Сїнода", то, як ми довідали ся, не слїд його розуміти в такім змислї, начеб Синод наложив на нього кару. Синод не міг того зробити, бо унїятський епископ не підлягає йому. Синод порішив тільки, згідно з одержаними ним вказівками, дати свою згоду на те, щоб гр. Шептицькому визначено на місце прожитку Спасо-Евфиміївський монастирь, з установленнєм нагляду над ним з боку духовної власти."
На основі отсих російських голосів слїд поперед усього сконстатувати, що лагідно означене в урядовiм комунїкатї відвезеннє митрополита гр. Шептицького до суздальського монастиря є нїчим иншим, як засадженнєм його до духовної тюрми, бо священиків у Росії не саджають до звичайних вязниць. І ся насила являєть ся тим більшим безправством, що православний Синод не має до особи гp. Шептицького як митрополита греко-католицької церкви нїякого права та що над ним не було нїякого суду, нї розправи! Та що тут говорити про закон в Росії. Уряд наказав і царські синодальні посїпаки в сю мить приложили свою руку до дальшого знущання над особою українського митрополита, якого держано вже досї по черзї в Київі, Нижнїм Новгородї та Курску. Режім, який примінювано досї до вивезеного митрополита, був крайньо суворий, я всї урядові запевнення та наклепи чорносотенної преси про вигоди, які йому признано, се одна вигадка, без якої не обійшло ся і в останнім комунїкатї П. Т. А., в котрім говорить ся про те, начеб митрополит гр. Шептицький проживав у Курску під духовним наглядом. В дїйсности ті видумані духовні власти репрезентували постійно три російські жандарми яко невідступні хоронителї особи українського митрополита!
Не можна вкінцї поминути ще сеї характеристичної обставини, що коли еспанська дипльоматія розвідувала ся недавно про долю митрополита гр. Шептицького, вспіла донести тільки, що він живе. Те, що вже тодї рішено всадити його до тюрми, російський уряд заховав у тайнї, хоч сю постанову виконано майже одночасно із згаданою дипльоматичною інтервенцією — в другі роковини "забрання в полон" митрополита "доблестною" російською армією.
Яр. Весоловський.
___________
Заки обговоримо в найблизшім часї нове московське насильство, збираємо ось тут усе досї відоме про долю митрополита Андрія гр. Шептицького на засланню.
Коли столицї галицької України грозив московський залив, провідники львівських Українцїв звернули ся з просьбою до свого митрополита, щоб покинув Львів, бо тут небезпечний побут для нього. Та всякі просьби не помогли нїчого, бо митрополит стояв твердо при тім, що "де є паства, там має бути пастирь". Які справедливі були побоювання за безпечність митрополита, показало ся незабаром по приходї Москалїв до Львова. Супроти московської інвазії, зайшов митрополит становище, гідне найвизначнїйшого австрійського Українця й тайного радника австрійського цїсаря. Він виголосив у церкві св. Юрія проповідь, в якій закликав вірних, аби сильно держали ся своєї народности, греко-католицької віри та щоб стояли при своїм цїсареви. Иншому урядови, культурному, а не московському, азійському, була-б заімпонувала незвичайна характерність великої людини й він був би лишив у спокою митрополита. Инакше поступили московські власти.
Митрополита Андрія гр. Шептицького арештовано й перевезено зі Львова через Київ до Нижнього Новгороду, де приміщено його в готелї "Росія". Але що життє було тут дороге й дуже неспокійне, за дозволом полїцмайстра перепровадив ся митрополит до умебльованих кімнат. Одначе вже по двох днях мусїв покинути Нижнїй Новгород і перенести ся на постійний побут до Курска. Під жандармським конвоєм перевезено його туди до гостинницї Полторацкого. Йому заборонено сходити ся з ким небудь, нїхто не смів відвідувати його. Не дозволено йому навіть читати часописей, тільки за дозволом ґубернатора можна було користати з міської біблїотеки під умовою, що книжки, які захоче читати, перейдуть апробату ґубернатора. Зразу заборонено йому переписувати ся, поїхати до Київа, щоб оглянути там церкви й старі будівлї, та до Харкова відвідати тамошнього митрополита. В додатку до того всього поставлено коло його кімнати сторожу. Рідкий прохід по містї супроводжала також сторожа. А згодом міг проходжувати ся тільки ранками під строгим доглядом — по подвірю.
Австрійське правительство запротестувало против його арештування через посла Злучених Держав, а папська курія внесла також протест проти московського насильства. Була чутка, що папа писав навіть лист до царя в справі митрополита, просячи в нього дозволу для митрополита вернути межи своїх вірних.
Заходи не мали нїякого успіху, а митрополитови гірко жило ся під строгим режімом у маленькім покоїку на четвертім поверсї, в якім не було де й повернути ся. Йому не вільно було заходити нї до церкви, нї до костела; його духовного чину не признано. Загибаючи в неволї й без повітря, митрополит подав до мінїстра внутрішнїх справ прошеннє, щоб його судили, коли він що завинив, або краще заслали на Сибір, бо в Курску він не в силї видержати. і православні московські попи показали ся нелюдами, бо велїли видалити митрополита з церкви в часї служби Божої, так, що навіть "Колоколъ" взяв у свою оборону митрополита й гостро виступив против азійської нетерпимости.
Не придали ся на нїщо й заходи, щоб виміняти митрополита за когось з російських горожан, інтернованих в Австрії. І так під кінець минулого року принесли часописи вістку, що провідники "Славянського Товариства" в Петербурзї поробили заходи в правительства, щоб виміняти митрополита Шептицького за Глинку-Янчевецкого, кореспондента "Нового Времени", арештованого в Австрії й засудженого на смерть за дїяльність у напрямі розбиття держави. Як просьба провідників "Славянського Товариства" не мала успіху в російського правительства, так само не згодило ся воно на пропозицію австрійського мінїстерства заграничних справ, зроблену через еспанського амбасадора, Кастро, увільнити митрополита за Янчевецкого.
В липнї сього року писало "Новое Время" в сїй справі: "Виданнє митрополита вже тому неможливе, що його справа ще досї не скінчена. Його справа знаходить ся у стадії попереднього слїдства й получена з багатим матеріялом відкопаного в підземелю львівської митрополичої палати таємного архиву, що певно дасть багатий зміст для акту обвинувачення. Австрійське правительство знає, розумієть ся, лїпше від кого иншого, які документи з сього архиву дістали ся до рук російського правительства, й через те воно так гарячково стараєть ся вирвати саме митрополита Шептицького. Але настоюваннями та підчеркуваннями воно може осягти лише, що в нас з огляду на тортури Янчевецкого та його жінки уважатимуть не зовсїм зручним держати митрополита в почеснім арештї в Курску, а поставлять його в положеннє, на яке він уже давно заслужив."
Для розгляду й розбору згаданого архиву митрополита, який добуто з замурованої скритки у святоюрських мурах у Львові, утворено при департаментї полїції окрему мінїстеріяльну комісію, на чолї якої став ґенерал Клїмович. Про історію відкриття сього архиву писало "Новое Время" иншим разом ось що: "Дїло в тім, що в часї, як зайняли ми Львів, в катедральній святоюрській церкві збирались "україно-папствуючі" священики на тайнї наради. Вони були в постійній переписцї з гр. Андрієм Шептицьким за посередництвом його секретаря свящ. Боцяна. Нашим властям удало ся довідати ся про ті тайні наради через митрополичого служку. Хлопчик, доносячи про тайні наради, замітив, що він знає, де находить ся тайний склад ріжних рукописей і документів, замурованих його батьком на приказ митрополита. Чутки про ті тайні документи ходили через усю минулу зиму, але годї було їх викрити, не уважаючи на найстрашнїйші пошукування. Коли арештовано батька митрополичого служки, сей побачив, що тут нема жартів. Щоб визволити батька, він указав на місце, де щось замуровано перед входом російських військ до Львова. Та письм і документів не найдено відразу. Коли відчинено перше засклепленнє, вказане митрополичим служкою, найдено заховані церковні дорогоцїнности. Були тут золоті мітри з дорогоцїнним каміннєм, срібне начиннє й инша утвар катедральної церкви. Крім того були тут і ріжні старинні предмети. Тільки через декілька днїв потім узяли хлопчину знов на допити й він показав друге, незвичайно мистецько замасковане місце. В нїм і найдено передовсїм письма, що торкають ся історії "Крилошанського Банку", заснованого в споїм часї за підмогою покійного царя Олександра ІІІ. А потім, як розбито сумежний простїнок, показали ся документи, спрятані гр. Шептицьким. Найдено між ними довірочну переписку Шептицького з покійним архикнязем Францом Фердинандом, його рукописи, статї для часописи "Дїло" з привітом для цїсаря Вільгельма, "освободители України"; листуваннє з головними провідниками "Союза визволення України" у Віднї, переписку з начальниками "Сїчовиків", які находили ся в австрійській армії, власноручно нам написаний плян уладження української автономії, який передано австрійському правительству, й инші менше важні документи."
Як писало "Новоє Время", ся знахідка спонукала мінїстра внутрішнїх справ Маклакова спинити справу увільнення митрополита гр. Шептицького. На таке увільненнє мав згоджувати ся навіть бувший оберпрокурор Св. Синоду, Саблєр, арґументуючи, "що гр. Шептицькому не слїд сотворювати авреолї мучеництва, бо се дуже зміцнило-б становище унїї, а так вона без мучеників упала-б зовсїм." І Рада мінїстрів не мала нїчого проти того, щоб випустити митр. гр. Шептицького на волю й післати його просто до Риму. Все те спинило — на думку "Нового Времени" — відкриттє тайного архиву.
Вистарчить узяти під увагу в сїй самій статї (п. з. "Нове про унїятського митрополита гр. Шептицького") ново-временівські ревеляції про аґітаційну дїяльність митрополита поміж вивезеними галицькими Українцями, про лист князя Макса Саксонського, брата саксонського короля Юрія, з таємничими словами: "Те, про що я вам давнїйше говорив, довершуєть ся й буде доведене до кінця", й порівняти се з вище наведеною погрозою "Нового Времени" у звязку з долею Янчевецкого, щоб критично віднести ся до доброї волї російського правительства в справі випущення на волю митр. гр. Шептицького з одного боку, а зрозуміти немаловажну ролю нововременівських кругів у сїй справі з другого.
На освітленнє ролї підлих яничарів-москвофілів у сїй справі шкода й місця.
[Вістник Союза визволення України]
08.10.1916