Що людина старша, то більше думає про минуле, а ще більше — про публічну історію. Маю пам'ять на різні дотепи, такі речі пам'ятаю найліпше. Серед іншого — анекдоти про атеїстичну аґітацію серед польського і російського народу.
До одного підгальського села приїхав за комуни урядовий аґітатор, сказав своє про Бога, якого нема, і почалася дискусія. Міського фацета питає резолютний бац:
— Пане, а корови, то вони що їдять?
— Гм, переважно траву.
— А кози?
— Також якусь зеленину.
— Вибачте, а купи, то які вони купи роблять?
Аґітатор дивується далі, але відповідає правильно:
— Корови такі тарелі, а кози — бібки.
— А чом не так само?
І тут діяч виявляє брак знань, у чому чесно зізнається, але бац досягає апологетичного успіху:
— Ну, видиш, прошу пана, на гімні не знаєшся, а про Господа Бога хочеш говорити!
Такий дотеп оповів мені мій вуйко, Стефан Чарновський, а Стефан Кісєлевський помістив у виданні Tygodnik Powszechny коротку історію з Країни Рад. Ваня зустрів Грішу в церкві:
— Ти звар'ював, прецінь Бога нема!
— А звідки ти знаєш?
— Гагарін був в космосі і не бачив.
— А ти комара видів?
— Певно, що видів.
— А комар х...я має?
— Мусить — має.
— А ти його бачив?
— ...Не бачив.
— Так само з Богом: Гагарін Його не бачив, але Він є!
Це поточна белетристика, але в моєму прекрасному — раніше і потім — Вроцлавському університеті (тоді імені Болеслава Бєрута) марксизм-ленінізм викладав фацет з партійної школи на досить подібному рівні. Казав так:
— Цар, цей бандит...
Отакі були часи.
Jan Turnau
Lud w obronie teizmu
Gazeta Wyborcza, 3.10.2016
Переклад О.Д.
03.10.2016