Чотири десятиліття тому помаранчі не можна було купити ні в магазині, ні на базарі — хіба що отримати в «спецрозподільниках» чи «дістати по блату». Однак якось напередодні Нового року їх несподівано завезли до кількох овочевих магазинів, по одному в районі, і почали продавати «участникам Великой Отечественной войны» за затвердженими у райкомах партії списками та «ветеранськими» посвідченнями.
Маленька дочка мого колеґи — тихого кандидата наук — ніколи не куштувала помаранчів i, вперше побачивши їх в овочевому магазині, почала просити у батька хоча б один, просто щоби спробувати його на смак. Врешті-решт батько не витримав — домовився із вантажником того магазину, що той «з-під прилавку» продасть йому кілограм помаранчів. Увечері, вже після закриття магазину, колеґа «чорним ходом» прокрався до «підсобки».
Але то була пастка!
Щойно п'ять помаранчів опинились у колеґи в «авосьці», а п'ять рублів — у долоні вантажника, як до «підсобки» ввійшли завмаг, дільничий міліціонер і двоє товарознавців у цивільному. Вони швидко склали протокол про скоєння кандидатом наук адміністративного правопорушення — він-бо не мав права купувати помаранчів.
Уже через тиждень до нашої установи надійшов припис райвідділу міліції: обговорити негідний вчинок нашого колеґи. Негайно скликані профкомом збори трудового колективу прискореним порядком розглянули «персональну справу» правопорушника та майже одностайно засудили його.
– Що ж це буде, якщо кожен, хто захоче, купуватиме помаранчі, — обурювався парторг.
Колеґа спочатку виправдовувався, розповідав про свою чарівну доньку і про свої кепські стосунки з її матір'ю, але врешті-решт покаявся. І наступного дня секретарка директора відправила до міліції потрібну резолюцію зборів.
А через тринадцять років я вперше у житті побачив, як просто на київській вулиці, біля станції метро «Політехнічний інститут» вільно продають помаранчі — всім охочим, без списків і посвідчень. Це був справжній культурний шок! Я ще тоді подумав, що тепер уже соціалізму напевно кінець.
Потім були Помаранчева революція і все, що трапилося після неї.
Тепер, проходячи середмістям, я іноді зупиняюся біля вуличного намету із фруктами, і продавчиня, вочевидь народжена після занепаду соціалізму, запитує:
– Мущина, будете шо-то брать?
– Та ні, — відповідаю, — просто дивлюсь, які гарні помаранчі.
17.09.2016