Лицарі ордену Жадана

 

Загадкове, і таке віддалене від нас, сучасних, Середньовіччя. Час мандрівних акторів, самобутніх і величних творів мистецтва, а також інквізиторських вогнищ. А ще – час лицарства і шляхетних вчинків. Якщо помандрувати подумки у те віддалене минуле, то перед нами постане світ без телефону, інтернету, та навіть без рекламних банерів! Лиш широкі поля і міста з магдебурзьким правом. Кудись знову рушають лицарі ордену тамплієрів. На їхніх сконцентрованих обличчях ховаються потаємні думки, а у їхніх душах вібрує під ходою тонкий місток між фанатизмом та відданістю. До слова, саме тамплієри в незвичний спосіб поєднували чернецтво з військовою справою, і були першими у Західному світі воїнами-ченцями.

 

 

І раптом ці, такі далекі від нас тамплієри, перемістилися в Україну ХХІ століття. Вони оселилися на сторінках нової книги відомого письменника Сергія Жадана, який звернувся до образу лицарів-хрестоносців зовсім не випадково. Але тепер – все по черзі.

 

Сергій Жадан привіз до Львова свою збірку надто рано – за тиждень до Форуму видавців презентував нову книгу у Львівському драматичному театрі імені Лесі Українки. Літератор зізнався:

 

«Я вирішив презентувати перед читачами «Тамплієрів» ще до Форуму видавців. Чому я так зробив – відповідь дуже проста. Книга вийшла у світ, а отже вона має дійти до читача, вона не має чекати».

 

Сама зустріч із читачами відбувалася у дуже камерній атмосфері. Хоч театр був майже цілковито заповнений, здавалося, що кожен слухач віч-на-віч з улюбленим автором. Все через те, що зал охоплювала цілковита темрява, і лише сцена підсвічувалася неяскравим жовтим світлом. Сергій Жадан і сам почувався незвично у такій атмосфері, часто апелював до залу. Втім, скоро адаптувався і називав слухачів «затишною і теплою темрявою».

 

 

Цей читацький ажіотаж наштовхує на певні паралелі. Як відомо, після революцій та великих суспільних зламів особливо цінується поетичне слово. Пригадуються поети 1920-их років, які були не просто літераторами, але й своєрідними «провідниками». Тоді поетичні читання збирали величезні зали, а поети ставали кумирами. То може не випадково Сергій Жадан у свій час зіграв роль Михайля Семенка у стрічці «Поводир»? Тим паче, під час презентації «Тамплієрів» поет розповів, що планує проект присвячений 100-річчю Жовтневої революції:

 

«Ми зараз робимо такий театральний проект, з яким 17 вересня будемо у Львові. Це вистава, яка називається «1917-2017». Режисером цієї вистави є Вірляна Ткач з Нью-Йорка, яка у своєму театрі робить багато цікавого. Вона взяла цикл Тичини «Замість сонетів і октав», і взяла нас із «Собаками в космосі». І вийшло щонайменше неочікувано. Коли читаєш ці тексти, написані поетами 1917-20 рр., то ловиш себе на думці, що це все відбувається і у нашому житті останні два-три роки. І виникає враження, що все відбувається по колу. Історія рухається такою собі спіраллю, а ми за нею».

 

Перед початком презентації «Тамплієрів» відчувалося, що читачі завмерли в очікуванні і передчутті поетичного трансу. Попередня збірка Жадана «Життя Марії» стала для багатьох не просто літературним твором, а й відгомоном власних думок, які не всі могли висловити вголос. Вірші з цієї попередньої збірки переплітаються із сучасними українськими реаліями. «Звідки ти, чорна валко?» – запитував автор, і оповідав про абстрактне місто, поруйноване байдужістю людей, звідки вони змушені були зрештою втекти, прихопивши із собою лише «В кожній валізі попіл, зібраний під прицілом / Тепер навіть в наших снах пахне горілим».

 

 

Саме тому очікування від «Тамплієрів» були надзвичайно високі. І ось як починається програмний вірш збірки:

 

Хто зможе вижити в середньовіччі?
Жінка спить на шрамованому передпліччі.
Сонце займається над покрівлями передмість.
Я звик до радості на твоєму обличчі –
хто про неї ще тобі розповість?

 

І вже звідси починаються роздуми про те, що людина Середньовіччя і людина сьогодення мають дуже багато спільного. Ми так само прагнемо відшукати своє щастя, хоча ніхто досі не знає його формули (і алхімія, чи нанотехнології у цьому навряд допоможуть), і так само прагнемо миру, хоч у цей надто недосконалий світ раз по раз проривається війна – як прихований інстинкт деструкції, закладений у кожному з нас.

 

До «Тамплієрів» увійшли тексти, написані впродовж кінця 2015 – початку 2016 року, своєрідний поетичний щоденник автора. Однак, критики вважають, що у новій збірці Жадана більше надії, аніж у попередній. Та й сам Сергій Жадан зазначає у короткому вступі:

 

 «Тамплієри» – 39 віршів про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким ніхто не може впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, та надію, на якій усе тримається.

 

 

Тож не дивно, що ключовими образами поезій із збірки «Тамплієри» стають знову яблука серед зими, вона – як вічна загадка і надія, а також світло і темрява. Крізь позасюжетну поетичну канву дуже чітким є меседж: світло – це альтернатива темряві, і не пізнавши цілковитої пітьми, ніколи не можна у повній мірі відчути світло. Водночас, багато у збірці говориться про церкву, про капеланів (сам Сергій Жадан пояснив, що у «Тамлієрах» багато реальних образів, зокрема і капелана з Херсону, який побувавши у сепаратистському полоні, не озлобився), а також – про єресі. Як відомо, у Середньовіччі єретиків спалювали. Ненормальними вважали сміливців, які йшли проти усталених канонів, і шукали інших, не нав’язаних кимось шляхів – чи то мистецьких, чи то наукових. Натомість у поезії Сергія Жадана найбільшим переступом є крок у непроглядну темряву фанатизму, де людина людині вовк, і дуже легко втратити межу сірої зони:

 

Справжня віра виростає з єресі.

Доки вони тягаються палестиною,
сонце над ними горить золотою пластиною.
Торкайся святої землі обгорілою шкірою.
Війна за нові території завжди пов’язана з вірою.

Коли вони повернуться, коли роззброються,
коли вони відстояться в чорній хроніці,
поруч із ними залишаться найбільш віддані.
За війною найкраще спостерігати на відстані.

 

Перші враження від збірки можна скласти, лише поглянувши на її оформлення, що його втілив відомий художник Олександр Ройтбурд. Самозаглиблене споглядання у його ілюстраціях, таке філософічне і медитативне, прозоро натякає на середньовічні пошуки людської думки. «Тамплієри» – це своєрідна збірка постулатів філософії Жадана.

 

Сергій Жадан не збирається зупинятися на досягнутому. На черзі у його творчому графіку – створення аудіокниги, яку озвучать Сергій Міхалок та Ірена Карпа. Всі виручені кошти планують передати дітям учасників АТО.

 

До речі, на зустріч у Львові прийшла не лише молодь, але й люди поважного віку. Зворушені читачі не хотіли відпускати Жадана зі сцени, і продовжуючи овації, просили читати ще і ще. Навіть не обов’язково з нової збірки – всі хотіли почути й інші твори. І Сергій читав... Потім зніяковіло і скромно дякував своїм шанувальникам – ніби цей успіх якось не очікувано на нього звалився. Врешті, прочитав і такі твори, які мало хто чув, навіть призабуті публікою – Жадан сам у цьому зізнався. Просто вони були доречні у тому вечорі, у приглушеному світлі рампи в театрі Лесі Українки.

 

І оживали в уяві такі далекі тамплієри – лицарі-романтики, які боролися за високі ідеали, і (можливо!) плуталися у власних думках, і мріяли, і досягали вершин… Нам тепер легко їх уявити. Адже навколо нас тепер так багато лицарів. 

 

Фото Марії Стрельцової та Олени Кавкун

15.09.2016