Станиславів 110 років тому – очима газети «Kurjer Stanisławowski».
Продовження серіалу. Попередня серія – «Досягнення ремісничої школи й повернення літників».
12 вересня 1906 року штабні установи кількох бойових одиниць австро-угорської армії, дислокованих у Станиславові (нині – Івано-Франківськ), справили довгоочікуване новосілля. Як повідомляла газета «Kurjer Stanisławowski», такий собі «пан Сусман при вулиці Собєського [тепер – вул. Січових Стрільців – Z] вибудував дві кам’яниці, до яких з 12 вересня переносяться всі військові канцелярії, які перебували до того у приватних обійстях».
На той час у Станиславові містилося найбільше після Львова військових частин ХІ. армійського корпусу збройних сил Австро-Угорщини. Тут перебували у казармах два полки піхоти, стільки ж полків артилерії і по полку драгунів, уланів і «ландверу». Загалом, за переписом 1900 року, у місті налічувалося майже 3 тисячі військових – 10% тодішнього населення Станиславова. У дописі до газети, ймовірно, йшлося про переселення у нові приміщення штабів 8-ї кавалерійської дивізії та 13-ї кавалерійської бригади – саме ці «військові канцелярії» тоді розташовувались у місті.
Станиславівець Шулім Сусман був власником однієї зі садиб на паралельній до вулиці Собєського вулиці Сапєжинській (теперішня «стометрівка» – пішохідна частина вулиці Незалежності) і уклав угоду з представниками військового гарнізону, якою зобов’язався на городах позаду власної кам’яниці спорудити два будинки і віддати їх у довгострокову оренду для потреб армії. Проектував новобудови архітектор Карл Штерн. Одна з будівель – триповерхова цегляна кам’яниця – мала 10 вікон по фасаду та наскрізну арку в лівому крилі. Друга була двоповерховою і містилась у дворі.
Будинок колишньої австрійської військової канцелярії нині.
Обидва будинки збереглися дотепер і мають доволі колоритну історію. Коли після Першої світової війни австро-угорська армія перестала існувати, нова польська влада перетворила обидві кам’яниці на житлові будинки. Але вже за часів німецької окупації тут знову розмістилася напіввійськова установа – так звана шуцполіція, яка виконувала звичайні поліційні функції в містах. Протягом 1944-1945 років у колишніх кабінетах поліцаїв працювала радянська військова контррозвідка «СМЕРШ», згодом їй на зміну вселилася міська прокуратура.
Від середини 1990-х років тут працює редакція однієї з обласних газет та засідає правління обласної організації Національної спілки журналістів. У другому будинку, де колись сиділи австрійські військові штабісти, облаштували адміністрацію для обласного лялькового театру, а в підвалі має репетиційну базу популярний івано-франківський музичний гурт «Фамілія Перкалаба».
…Тим часом польські газетярі Станиславова в ті вересневі дні 1906-го зауважили подію, яка, на їхню думку, свідчила про загострення стосунків між вищим духівництвом Греко-Католицької Церкви: станиславівським єпископом Григорієм Хомишиним і митрополитом Андреєм Шептицьким. Ці двоє найвищих ієрархів УГКЦ справді часом займали різну позицію як у справах внутрішньо-церковних (зокрема, вони розходилися в поглядах на целібат), так і в суспільно-політичних: Шептицький виявляв більше гнучкості та дипломатичності, а Хомишин був більш категоричним і консервативним. Але польська газета навмисне згущує фарби, описуючи станиславівського владику як свавільного та бунтівного діяча, занадто перейнятого політичними питаннями.
Греко-католицька катедра у Станиславові
«Загалом поведінка Хомишина… будить загальний подив. В дієцезії його підтримкою тішаться лише представники радикального табору, натомість зневажено старших, поважних священиків, які не належать до жодного політичного табору, а пильнують тільки церкви та добра довірених їхній опіці овечок. Вороже завжди виступає проти духовенства латинського. Хомишин своєю поведінкою впроваджує духовенство до національно-радикального табору», - стверджує газета.
Івано-Франківськ. Пам'ятник митр. Андрею Шептицькому
А приводом для такої замітки зі скандальним заголовком стала проща до Палестини, організована митрополитом Шептицьким, проти якої буцімто виступав владика Хомишин, не дозволивши священикам закликати вірних до участі в ній і не надавши відпустки тим із них, хто зголосилися до такої участі.
«Суперечка між двома князями руської Церкви викликала велике вражіння серед духовенства, тим більше, що стосунки між Хомишиним і Шептицьким останнім часом сильно напружені з приводу багатьох справ, згадаємо хоч би те, що Хомишин не хотів підписати звернення до Святого Отця [тобто Папи Римського – Z] щодо створення греко-католицької дієцезії в Росії, складеного митрополитом Шептицьким і перемиським єпископом Чеховичем», – зауважує «Kurjer Stanisławowski».
Єп. Григорій Хомишин
Описуючи «радикальні настрої» Хомишина, польські газетярі також згадали інцидент у Нижневі (Тлумацького повіту), де сталися заворушення, у яких підбурливу роль начебто відіграв місцевий вікарій УГКЦ о. Коростіль. Греко-католицького священика з цього приводу навіть викликали, як пише газета, до суду. Але єпископ Хомишин замість того щоб покарати «такого ксьондза, який надуживає своєю рясою для агітації проти іншої нації», перевів його на таку ж посаду до Коломиї, яка тоді вважалася найоплатнішою в цілій дієцезії.
«Ксьондз Коростіль за підбурювання темних руських хлопів, яких мав наставляти словами Христового милосердя, до ненависті проти поляків отримав замість кари нагороду, - відзначає «Kurjer Stanisławowski». – І як тепер це може відбитися на співжитті поляків і русинів і до яких навіть дуже кривавих інцидентів може призвести. Одна тільки надія, що митрополит Шептицький, який своїм впливом привів Хомишина на престол єпископа, пізнавши його деструктивну діяльність, використає свій вплив, щоби покласти край тій діяльності. Дай Боже, щоб не було запізно…».
Костел єзуїтів у Станиславові (на початку XX століття й тепер)
Поки станиславівська газета переймалася взаєминами чільних діячів української Церкви, у деяких мешканців міста були дрібніші клопоти, пов’язані з відвідуванням Божого храму. Так, у неділю, 2 вересня, під час служби в популярному тоді (бо недавно збудованому на розі вулиць Грюнвальдської та Петра Скарги) новому костелі отців єзуїтів (тепер Свято-Троїцький катедральний собор УПЦ КП на вулиці Сестер Василіянок) якась пані М.Гайнріхова, мешканка вулиці Романовського, 69, «перебуваючи в стані смутку, загубила брошку з трьома каменями та перлами». Засмучена пані просила через газету ретельних шукачів повернути пропажу, «оскільки для постраждалої та річ є пам’яткою».
Ще драматичніша ситуація виникла у той час у самому осередку міста – на ринку біля ратуші. Під час публічного розпродажу вина, вилученого через несплату податків у місцевого винаря пана Єгера, раптом виявилося, що у сотнях пляшок «з гарними етикетками та блискучими корками» насправді були не польські, австрійські та французькі трунки, а якесь квасне пійло.
«Не один злакомився на гарні етикетки та блискучі корки, а ще більше – на низьку ціну нібито шляхетного напою, купував те вино і тішився, що в часі такої дорожнечі вдалося йому так дешево купити, – описував подію «Kurjer Stanisławowski». – На жаль, невдовзі настало розчарування. Коли хтось відкорковував вино, то чи на пляшці писало «Зеляняк», чи «Веслагер», чи «Йоганісбергер», чи «Барсак», то все одно невдовзі переконувався, що там або оцет, або дощівка, або ще якесь інше, якому не підбереш назви, свинство. Навіть сам пан інспектор поліції Войтасевич, закупивши в добрій вірі десять пляшок «Зеленяку» по 40 геллерів, переконався, що то ніякий не «Зеленяк», а якась огидна квасна вода і що вся та маніпуляція з вином – то звичайне ошуканство».
Винаря Єгера викликали до магістрату, де він пояснював, що буцімто просив податкового екзекутора не чіпати «саме тих пляшок», але той проявив впертість, бо звабився на «гарні етикетки та блискучі корки», вилучив їх і продав з аукціону.
«Не знаємо, чи його запевнення переконають суд, особливо якщо виявиться, що продаж такого вина відбувався не один раз, і екзекутор забирав з пивниці п. Єгера завжди таке саме вино. В усякому разі це дуже дотепний спосіб платити податки, який варто би було запатентувати», - іронізує газета.
Окрім випадку з фальшивим вином, станиславівський ринок уславився ще й дорожнечою м’яса, про яку також пише «Kurjer Stanisławowski». Газетярі зауважували при тому, що вартість великої рогатої худоби на ринках вже кілька тижнів зменшується, свині також дешевшають, а м'ясо залишається так само дорогим, як і раніше, а ближчим часом може ще подорожчати.
«Мешканці споживають м'ясо найгірше, а платять, як за найкраще. Наразі виглядає на те, що різники мають намір найближчим часом підняти ціни на м'ясо. Чи влада наша не має способу, щоби взяти мешканців міста в оборону від визиску різників?», - обурювалася газета.
Не минулося того тижня у Станиславові без різних нещасть і трафунків, які чомусь переслідували винятково залізничних слюсарів.
О восьмій годині ранку в понеділок, 3 вересня, спалахнула пожежа в обійсті слюсаря Едварда Вебера, який мешкав при вулиці Домбровського (нині – Марійки Підгірянки). З невідомої причини загорілися складені в комірчині дошки, вогонь перекинувся на дах. Внаслідок пожежі згоріла токарня та скриня з речами.
Інший колійовий слюсар, мешканець вулиці Камінського (тепер – вулиця І.Франка) повідомив через газету, що від нього втекла 18-річна донька Марія, «середнього зросту, шатенка, забравши зі собою велику кількість білизни та 40 корон готівкою».
Продовження – Протипожежна водокачка та військовий оркестр в «Едісоні»
09.09.2016