Світ – повний сюрпризів, і ніколи не знаєш, де знайдеш, а де втратиш. Несподівана поява серіалу «Простір» примусила упевнитися, що в славетного колись каналу SyFy ще є порох в порохівницях. Серіал «Мільярди» виявив, що не «Картковим будинком» єдиним можна жити. «Вініл» майстерно переніс глядача в 70-ті, за що ми дякуємо каналу НВО. Натомість «Люцифер» виявився банальним, «Царі та пророки» – снодійним, а «Клевермен» («Мудрець») і поготів – прикрим розчаруванням. Тож уявіть шаленство моменту, коли відкриваєте нове явище в телевізійній продукції, а особливо, якщо цих явищ одночасно два!
Серіали «Проповідник» (Preacher) та «Вигнанець» (Outcast) транслювалися одночасно – перший вийшов 22 травня і закінчився 31 липня, другий вийшов 3 червня, а фінальний епізод завершив перший сезон 12 серпня. За жанром вони різні: один – чорно комедійний фентезійний екшен, другий – містична драма з елементами фільму жахів. Їх об’єднують лише дві, але суттєві ознаки: обидва є екранізаціями коміксів, і обидва говорять про віру в Бога. Причому, що неймовірно цікаво, і, здається, випадково – вони полемізують між собою, ніби беручи участь у більшій, конспірологічній грі, відповідають на питання один одного і далі передають пас, стрімко і загрозливо рухаючись до воріт, розриваючи під собою землю. Вони грають на полі релігії, віри, Бога і людського примітивізму, тож сакральна земля під ними горить, а ревновіруючі глядачі мають шанс втратити свідомість від жахливого блюзнірства. Та поганий той лікар, якому стає млосно під час аутопсії. Буду добрим лікарем, і скажу, що зухвалість, навіженість, грубість та антиклерікальність «Проповідника» і «Вигнанця», насправді – парадоксально – розкриває суть страху людського не гірше за недільну проповідь священника в церкві. Ось сила мистецтва!
«Проповідник» як комікс з’явився 1995 року за авторства Гарта Енніса та Стіва Діллона у видавництві DCComics, і відразу мав позитивне сприйняття читачів. 2015 року, після нехтування ідеєю екранізації каналом НВО, ідею підхопив інший телегігант, АВС, і запустив його у виробництво з Домініком Купером у головній ролі («Перший месник», «Флемінг», «Варкрафт»). За сюжетом син-бандит повертається до рідного міста, де колись його батька-священника було вбито у нього на очах. І дізнається, що батькову церкву за відсутності пастиря хочуть знести. І він вирішує виконати обіцянку, дану татові – стати добрим і стати проповідником. Паралельно з цим в нього всиляється сила, роблячи його здатним наказувати людям робити все без винятку… Пілотну серію подивилося 2,38 мільйона глядачів з рейтингом 0,9, що дозволило «Проповіднику» посісти 7 (!) сходинку в списку з майже 100 телешоу того травневого дня. Власне, рейтинг серіалу з кожною новою серією падав, але для нашої теми це не суттєво – суттєво, що він встановив абсолютно нову планку екранного дійства, в якому насильство так тісно переплелося з духовними пошуками, що утворилася подоба двох протилежностей, влучно вкарбованих в серіалі у вигляді істоти Генезиса, напівянгола-напівдемона, що вибрала за нове місце поселення душу героя Домініка Купера. Сама по собі ідея такої істоти скрипить на зубах несприятливим для перетравленням піском, але вона втілює сучасне бачення людиною потойбічного світу. Ніхто не безгрішний, кажуть люди, і ховаються за цим визначенням, продовжуючи грішити – адже інші теж грішать. Така хитросплетена лицемірна модель життя прийнята повсюдно в додатку до сумніву щодо існування Бога через його поступливість до різноманітних безчинств, чи то природних, чи людських: мовляв, якщо Бог допускає народження дітей-калік, життя маніяків та масові вбивства в купі із землетрусами та цунамі, то він а) не добрий, б) не всемогутній, або в) його просто немає. Якщо є Бог, він має захищати, якщо всі беззахисні, то де Бог, і якщо Бога немає – люди мають розраховувати лише на себе і на свої цінності, а цінності у кожного – свої, і способи їх утримання – так само… Теологічні суперечки в цьому серіалі – щохвилинні, причому проповідник веде їх з найрізноманітнішими героями: з хлопцем, що колись зробив калікою дівчину – бо вона йому відмовила у шлюбі, з чоловіком-власником м’ясофабрики, який втратив свою сім’ю, прокляв Бога і тепер поклоняється лише «богу м’яса», з подругою по бандитському минулому, яка не вірить у переміни свого друга і щирість його проповідей, і навіть з вампіром напівбомжацького-напівгопстопського вигляду, котрий живе давно, людську кров майже не п’є, але постійно відбивається від тих, хто хоче його проколоти колом чи почастувати сріблом.
У фінальному епізоді «Проповідника» шериф маленького техаського містечка каже: «Наш світ – вампіри, федеральні агенти, пастори-психопати – натуральна банка з павуками». «Так, – відповідає йому вампір, – і так до самого горизонту. Ідеальних людей не має». Кожний з героїв – банка з павуками. Проповідник був бандитом, але стає священиком. Хлопець, що стріляв у дівчину, потім стрелив у себе, але не помер, а став страхітливою калікою, і у підсумку – почав вірити в Бога. Вампір – і той апелює до кращої сторони свого друга-проповідника, коли він впадає в тупий гнів… Головний герой намагається переконати себе та інших, що Бог є, що треба прощати, бути краще, вірити, хоча і він сам, і інші в цьому сильно сумніваються. Він легко б’є пику будь-якому нахабі, хто чіпляється до нього, відстрілює члена тому, хто хотів був виселити його з церкви, і посилає прямісінько до пекла хлопця лише тому, що той його дістав. Він – явний антигерой, і не криється. Він – точна копія персонажів коміксів, хворобливих, невпевнених самітників з доброю душею, але злими кулаками. Він – добро з кулаками, яких повно породив сучасний кінематограф, творений людьми безсилими, що, тим не менше, прагнуть справедливості, помсти і правди. З однією відмінністю. У нашому випадку мова ведеться на тему Бога, де на прикладах показано, як людина відійшла від раю і наблизилась до пекла.
Скажімо, на прикладі Ковбоя – чоловіка, що під час війни з індіанцями дуже багатьох вбив, потім у нього захворіла донька, дружина послала його по ліки, але він встряв у бійку, і коли повернувся, донька вже померла. Що ж він зробив? Повернувся туди, де його затримали, і повбивав усіх, хто там був. Тепер Ковбой – в пеклі, весь час повторюючи шлях від свого дому до місця, де його затримали і назад – де мертва донька. Частина передфінальної серії присвячена цій історії так, як, здається, ще ніколи не робилося в кіно. Спочатку показують її фінал, коли Ковбой приходить в салун і всіх жорстоко вбиває, і глядач бачить персонажа натуральним маніяком. Потім «відмотують» історію на початок, показуючи, що він не взяв пістоля із собою, бо ж ішов по ліки, а якщо б узяв – розбірка була б швидкою, і він повернувся б із ліками до доньки вчасно, і тоді не перебив би всіх в салуні і не потрапив би до пекла. Але був інший факт: встряв він у бійку тому, що вирішив допомогти одній сім’ї, яка, на його думку, могла потрапити до рук поганих людей, як інша сім’я, якій до цього він не допоміг і пошкодував. Та рішення допомогти виявилося хибним – друга сім’я продавала скальпи індіанців. Він встряв у бійку, запізнився із ліками, вбив всіх, потрапив у пекло. Це змонтовано в один безперервний 10-хвилинний шматок, з яких останні 4 хвилини виглядають так, ніби платівку заїло, голка перестрибує назад на кілька секунд, і ми знову чуємо те, що було, і знову, і знову. Окремі шматки історії постійно повторюються на різний лад, спочатку утворюючи дуже дивний кліп, але з часом він стає зрозумілим жахливим поєднанням причин і наслідків, доріжкою до пекла, всіяною праведними помислами.
Думки героя «Проповідника», що носяться душевною боротьбою, штормом душі з одного боку безкінечності до іншого, від відповіді «так» в голосуванні за Бога до відповіді «ні» є точною копією шторму в душі ледве чи не кожної людини. Багато покликаних, але мало вибраних; багато хто ходить до церкви, та мало справді віруючих. «Проповідник» у найбільш доступний для більшості візуальний спосіб в дусі Родрігеса і Тарантіно показує цю боротьбу, і навіть у фіналі, коли герої з’ясовують, що Бог зник, вони їдуть на його пошуки, бо вірять у його існування. А в нашому світі – вампірів, федеральних агентів та пасторів-психопатів – це багато важить. Серіал «Вигнанець» це більш ніж красномовно показує, перехоплюючи естафетну паличку від «Проповідника». Момент віри – лакмусовий папірець, визначник приналежності до Бога. Віра є – ти маєш зв'язок із Ним, немає віри – ти сам-по-собі-перекотиполе. Головний герой, хлопець, що втратив сім’ю через звинувачення у побитті власної дружини, – не звичайний. Він може виганяти злих духів з людей, от тільки часом ці люди потрапляють в кататонічний стан, а одного разу один із «заражених» каже йому: «Так ти ж Вигнанець!». Що це означає? Це секрет серіалу. Втім, важливіше неприховане митарство героя від усвідомлення своєї вини і пропащості власної душі до впевненості у правильності своїх дій і вибраності.
Неймовірно, як ця екранізація коміксу Роберта Кіркмана та Пола Азакета трансформує ідею супергероя в людину із суперсилою, але без геройських амбіцій! Всі екзорцистські моменти на кшталт «Вигнання диявола» та «Шість демонів Емілі Роуз» тут на другому плані, і сила героя є малоактивною; активніше проявлені його духовні пошуки. Власне, з одного боку його до цього штовхає саме життя: його донька, що залишилася з матір’ю, з якої герой вигнав злого духа, а з іншого боку – священник, прагнучий виганяти духів надалі. А герой – звичайний хлопець (в сенсі банальних бажань про нормальне життя обивателя). Йому нічого особливого не треба. Просто він вибраний, і треба лише дійти розумом і душею до цієї думки. І «Вигнанець» це дуже тонко і дуже життєво показує. Не даремно все ж таки телеканал Fox довірив роль шоуранера серіалу і сценариста самому творцеві коміксу, Кіркману, чиє знання межевих тем потужно проявилося в його дебютному суперхіті «Ходячі мерці», де людяність і нелюдськість показані одночасно в прямому і переносному значеннях – значенні формальному та сенсовному.
Фактично, «Проповідник» та «Вигнанець» ідуть один за одним, грива в гриву, перетинаючись проблематикою і навіть драматургічними нюансами; герої катують себе одними і тими ж питаннями, володіючи дуже схожими за потужністю силами; і сенс цих перепитій приблизно подібний – відповісти на питання: що я маю з цим робити? Коли людина – ніщо (в дусі Януковича, Пшонки, Азарова та інших), то й питання у них порожні, а відповіді не суттєві. Важливо, які відповіді дадуть самі собі ті, хто може зрушити ситуацію, хто може не скинути когось в прірву (адже це просто за наявності сили тяжіння і відсутності совісті), а стрибнути вище власної голови, звеличити себе та інших. Піднятись в небо – ось робота, піднятися в небо – ось де ціль. Обидва ці серіали піднялись над неозорим морем телевізійної продукції і явили нам нове сонце прозріння. Бо навіть якщо у когось одного в душі зародився промінчик позитиву і на міліметр він просунувся до світла, проповідь була не даремною, і блудний син повернеться до Батька.
19.08.2016