Короткий текст про доповідь щодо сексуального домагання (Wyborcza, 16 серпня) викликав бурю коментарів. Це не є мова ненависті (hate-speech), це звичайні думки звичайних поляків і польок. Вони можуть стати ідеальним матеріалом для дослідника, помагаючи зрозуміти, чому домагання в Польщі таке повсюдне і чому так важко з ним боротися.
Частина інтернавтів вписують доповідь про сексуальне насилля в мислення теоріями змов. Чей же мусить така доповідь комусь служити. Найчастіше ворогам Польщі і польськості. «Скільки заплатив за неї Сорос?», «Wyborcza зміцнює педагогіку сорому*», «завданням рапорту є показати, що мусульмани не такі вже й страшні», «це класична схема дій лівих середовищ», «якщо це зробили феміністки, то це не має жодної цінності», бо, очевидно, «чогось такого» не зробили б ані націоналісти, ані прихильники «вставання Польщі з колін», ані справжні чоловіки.
Адже «свинські жарти, навіть якщо вони когось ображають, плескання дружини по сідничках, навіть якщо вона цього не любить, та компліменти підлеглим, навіть якщо вони чуються збентеженими, — не є чимось поганим». «Не впадаймо в тотальні крайнощі!», «таким є світ», «завше так було».
Я називаю це «натуралізацією насилля». І винуватцям, і жертвам сексуальне домагання здається чимось нормальним. Якщо жертви відчувають дискомфорт, огиду, нехіть, то все одно не знають, як від цього захищатися. «Натуралізація» — одна з причин того, що порівняно з іншими країнами Європи в Польщі є ніби низький рівень насилля. Є, оскільки на противагу шведкам, француженкам чи чешкам польки або не знають, що його зазнають, бо воно належить до «природи» чоловічо-жіночих відносин, або встидаються признатися в ньому. Інтернавти пишуть: «а що, не можна вже й свиснути до жінки"?, «тернутись до когось», «підчепити», «відпружитися на роботі», «нема чогось такого, як подружнє насильство: дружина має бути сексуально доступна чоловікові; раз чоловік має обов'язки, що не завжди дають йому втіху, то й дружина також повинна їх мати і спокійно витримувати». «Це жінки вигадали подружнє насильство, щоб мати змогу запхати чоловіка до тюрми і перейняти його статки».
Насилля є не тільки «натуралізованим», а й універсалізованим: «кожен є жертвою насилля», «насилля є повсюди», «бажання використати слабшого є частиною нашої індивідуальності» — пишуть інтернавти. Тож нема винних. Або, навпаки, провина лежить на іншій стороні: «це ж жінки домагаються чоловіків: ці декольте, ці короткі спіднички...», «а як з тими, що люблять гостріший секс?», «фацети також зазнають насилля, а коли позиваються, стають посміховиськом».
Однак найбільше коментарів мають зневажливий і глузливий тон (наприклад: «рапорт — про те, як негарні жінки хочуть бути зґвалтованими»). Саме в них криється найбільше погорди до жінок, яка не лише мотивує поведінку домагання, але також будує суспільну атмосферу дозволеності домагань. Ніби «нормально», «натурально», «повсюдно»... Однак насамперед — образливо, принизливо, зле.
Магдалена Сьрода, філософ, етик
_______________________
* Педагогіка сорому (також: плювання на польськість) — вираз, що окреслює, згідно з частиною правицевої преси, спосіб мовлення про польську історію і польські національні риси: ліберальні й ліві середовища нібито зосереджуються тільки на «темних плямах» польської історії, просуваючи серед іншого тези Яна Томаша Ґросса про польсько-єврейські відносини та промуючи фільми («Колосся», «Іда»), що показують поляків не як жертв Другої світової війни, а як злочинців. До «педагогіки сорому» належить також показування позірних національних вад поляків — заздрості, антисемітизму, відсталості. (Słowniczek radykalizmów) — Z.
Magdalena Środa
„Żona powinna być dostępna”
Gazeta Wyborcza, 17.08.2016
Переклад О.Д.
18.08.2016