Промови, промови, промови...

Маґдалена Сьрода

Польща входить в період великих промов [президентської кампанії]. Бо найважливішим інструментом кандидатів у президенти є мова. Чи також рука, яку всім подають. Президент Дуда, інавгуруючи кампанію своїм виступом, високо підняв планку вимог і при оказії показав, що саме форма є всім.

Політичні виступи пройшли велику еволюцію: від того, що промовляється, через те, як промовляється, до декорацій, в яких промовляється. Ми не знаємо, якими PR-методами розганялась промова Перікла, що її наводить Фукідід, але знаємо, що за змістом це була прекрасну розповідь про сутність грецької демократії. Ця промова перетривала майже 2500 років. Аристотель, а після нього і Цицерон радили вміло підбирати три елементи: логос, патос і етос; промова має ставити якусь тезу і наводити аргументи в її підтримку; стиль має бути достатньо емоційним, щоб зачепити аудиторію, і, нарешті, промова має показати сильний характер і цікаву особистість промовця.

В епоху глобальної віртуальності все це важливим вже не є. Важливими є сцена (бажано квадратна; кандидат – в центрі на тлі ентузіастичної молоді), розставлення і рух камер (як на рок-концерті), світло, динаміка, кольори, а також дим.

Теперішні політичні промови будуються за певним рецептом: жодної конкретизації (бо нащо?), жодних аргументів (бо нуда), багато приємних для вуха банальностей, в тому числі жменька цінностей (наприклад, "справедливість", "відповідальність", "гідність"). Важливими є також лозунговість, повторюваність (аби зафіксувалось), ну і оригінальність, що найважче. Нелегко тим, хто пише промову, але найважче для режисерів вистави, в якій промова є елементом зникомим. Політик – це актор.

Жінку ж оцінюють не тільки гостріше, а й всебічніше. Чоловіки прозорі, ніхто не переймається їхнім виглядом. Ми всі звикли до низької тональності їхнього голосу, до їхньої рутини, вигуків, певності в собі і нарцисизму. А жінка – це зовнішність, одяг (що вона на себе натягнула?) і той високий тембр голосу, властивий нашій статі, до якого ми ще – в публічній сфері – не звикли. Але ж пам'ятаємо з дитинства голос найближчої до нас жінки, яка заспокоює, дає надію, є опорою, втіленням турботи і ходячою відповідальністю. Ну і того нам нині треба.