У воді біля бортика басейну стояв літній чоловік, схожий на Вуді Алена. Закляк нерухомо, замислений і зосереджений. Вочевидь, пісяв. На якусь мить наші погляди перестрілися, і чоловік зашарівся, як семикласниця. Вочевидь, зрозумів, що я зрозумів. Але погляду не відвів. Його очі говорили: хто ніколи не пісяв у басейні – хай першим жбурне в мене каменем! Я не жбурнув.
Та я не про це, хоч водночас і про це. Мені йдеться насамперед про два слова – літній і вочевидь. Наприклад, двозначність фрази «літній чоловік», бо він і старий, і літній (адже літо). Старі люди люблять літо – сісти на призьбі й вигрівати старечі кості під гойним сонцем. Сидіти й дивитися перед себе, помічати зміни кольорів крон дерев, цих корон природи. Очевидіти. Якщо щодня дивитися на дерево, то видко, як швидко минає літо. А серпень – корона літа, його найгарніший син. Такий розмай барв, така жнивна щедрість натури. Повітря у серпні прозоре й невагоме, уже не розпечене, а оксамитове, срібне, наче готується до прольоту перших павутинок осені. Тому й світло у серпні особливе – гейби це не сонце сяє, а саме повітря світиться зсередини.
Повернімося на хвильку в басейн. Минулого року він став відомим на всю країну, бо неадекватний власник заборонив туди впускати індусів, яких чимало вчиться на місцевому медичному факультеті. Це й була би ідеальна назва для тексту про бабине літо, яке англійською Indian summer. Врешті, різниця між індіанцями й індійцями лише додає багатозначності. Та коли вже йдеться про басейн, расизм і бабине літо, то світло у серпні пасує більше. Роками ми з Сашком Бойченком провадимо диспут про потребу роз’яснювати читачам приховані алюзії. Він би сказав, що самої фрази «світло у серпні» доста, згадувати про Вільяма Фолкнера і його роман про расові катавасії вже не треба. Думаю, він має 50 відсотків рації. Обоє мають – і Бойченко, і Фолкнер.
Не має її лише літній чоловік біля бортика, через якого мені вже не хочеться повертатися у хвильки басейну. Я й так щоразу почуваюся забрудненим, коли туди ходжу. Як безпринципна ганчірка. Бо треба було б запротестувати проти расизму – і більше свої гроші у той заклад не носити. Я так і хотів зробити, але пізніше пішов на мовчазний компроміс із собою, знайшовши мільйон лжевиправдань. Єдиний відкритий басейн у місті, два кроки від дому і теде. Було б класно написати гнівний пост у фейсбуці, рішуче засудити расизм і стати на захист гуманістичних ідеалів, після чого в басейн – ні ластою.
Думаю про це тої миті, коли наші з літнім чоловіком погляди зустрічаються. Він схожий на Вуді Алена, і срібна павутинка бабиного літа вже пролетіла, несучи невидимі асоціації. Старик Вуді в нещодавньому інтерв’ю розповів, що в юності його кумиром був Жан-Поль Сартр. Той самий, який гучно відмовився від Нобелівської премії. Так ось, майбутній режисер хотів зустрітися з письменником, але через посередників отримав відповідь, що Сартр готовий повечеряти з ним за …грошову винагороду. Ясна річ, охота зустрічатися в Алена відпала, як і захоплення лівацьким позером. Який, як відомо, відмовився від Нобеля, але потім тихо написав листа в Стокгольм, в якому досить недвозначно дав зрозуміти, що премії йому не треба, але грошову нагороду він може прийняти. Для благих цілей, зрозуміло: шведські крони пішли б на підтримку лівого руху, незабезпечених і сиріт капіталізму.
Добре, що я таки не написав гнівного посту, щоб перегодом потайки від власного сумління все ж ходити в басейн. Де б я тоді побачив, як літній чоловік, зробивши свою справу, відпливає до дружини, тим самим доводячи, що літо таки не індіанське, а бабине.
17.08.2016