Коли збирався на виставку до Петра Гулина, робив це з чемності запрошеного і, відверто кажучи, не думав, що його сучасні твори мене вже чимось здивують. Завжди сприймав цього художника як довершеного естета, модерніста за мисленням, і до нинішнього дня його живопис мені здавався лиш черговим еволюційним витком сюрреалістичного маніфесту. Ілюзії транс-культурних та часових мандрів, етимологія снів, підсвідомі еротичні фантазії – лише кілька паралелей, де можуть зустрітися «Гулин і Міро», чи «Гулин і Далі».
Персональна масштабна виставка в залах Національного музею у Львові (23 червня - 17 липня 2016 р.) істотно змінила мою позицію, а, можливо, саме такого формату виставки бракувало для мого кругозору, щоб це мистецтво по-справжньому зрозуміти…
З перспективи часу, переглядаючи у творах різних років, як митець вибудовував свою образну поетику, розумієш, що для Петра Гулина чуттєво-знакова форма модернізму не данина методу, а скоріше – єдиний спосіб залишатися щирим та послідовним. Так мистець спочатку оперує універсальною семіотичною мовою: «півмісяць» – образ жіночого начала, образ несвідомого потаємного чуттєвого єства, «кінь» – символ сили, «перст» – символ людських діянь і лиш барва завжди мала в художника суб’єктивне означення. Петро Гулин дуже довго йшов до своєї формули світобачення: вживав її як означення простору в монументальних площинах, як код до прочитання інформації в поліграфії, тощо. І коли барва стала авторським тлумаченням явища – став гранично вимогливим до тону, фактури і навіть ракурсу споглядання. Інша справа з його титульними персонажами: «таємничими жінками», «лицедіями» та «співрозмовниками», котрі у свій спосіб класифікують на категорії світ людей.
Гулин і ЖІНКА
Жінка для Петра Гулина – це не типаж і навіть не тема. Він вміє зазирнути у «їхні очі» аж до серця. Відчитати настрій у ракурсі шиї, життєву силу у амплітуді гнучкого стану…., потім видати це все мовою «фройдівських асоціацій» та богемічних п’янких станів «занурення». Для нього вони «Подільські королеви», «Лісові феї», «Здивовані», «Мої кохані жінки»…., і зображаючи їх, промовляє не конче на світські теми. У творі «Подільські королеви» хтось бачить барвистий колаж гіпертрофованих постатей, а хтось - метафору трьох жіночих поколінь. У першому – важлива стать, відчуття, природні слабості та прив’язаність до Землі (звідси і поліхромний колорит, футуристична динаміка, акцент на тілесній фактурі), у другому – ілюзія повчальної розмови та чіткі ритми меседжу. Третє покоління роздає скарби та «сіль Землі» (футуристичні ритми колажу «розкручуються» в зворотному напрямку). Вся суть триптиху – ода людській вдячності (батькам, землі, природі, а вдячність – шляхетна риса. Тому вони і королеви…
Петро Гулин «В очікуванні»
«В очікуванні» – наче земна ікона про «людське благовіщення», і тут, як в іконописі, чітка логіка відтворення містерії. Структура композиції така міцна, що думаєш: «невже її створили тому рік?». У диптиху «Сестри» жінки – наче граційні силуети меллерівських декорацій. У їхніх жестах – ребус стосунків, котрі легко відчитає лиш той, хто обізнаний з класикою європейського жанрового малярства…
Петро Гулин «Лісові феї»
Геополітика і натурфілософія
Модерністи, як правило, завжди опонують суспільному ладові, і їх «абсурдний бунт» захований в індивідуальні коди. «Діалоги», «Мрії» та «Сни» Петра Гулина лиш зовні нагадують екзотичні оповіді на пікантні теми. У глибшому розумінні – це світоглядні вібрації художника на зміни в природі, суспільстві, власній екзистенції…. Площина розуміння його сюжетів ніколи не була предметною, радше духовною. Звідси – занижена лінія горизонту на картинах, як в іконописі. Цей сакральний містицизм межує з тонкою іронією: в триптиху «Діалоги» можна вписати і сцену земного раю, і українську дилему геополітичного характеру. Уявне дарування «півмісяця», жестикуляція «закритого діалогу», «міміка перестороги» – це може вказувати і на метафізичну модель ситуації досить широкого масштабу…
Звернення до світу флори, така собі «натурфілософія», є явищем симптоматичним для епохальних зрушень в житті суспільства. Світ природи, як «модель світобудови», цікавий головно в часи передчуття катаклізмів. І вже тепер, коли ми знаємо, що відбулося в Україні після 2010 року, твір «Ліс надії» сприймається як образ суспільного очікування, його абстрактні елементи – як коди уявлень про щастя, лад та любов. В одному з абстрактних творів останніх років «Портрет кравця» (1915), де лиш натяком геометризованої плями впізнаємо силует крокуючого з чорною плямою на місці серця. Але якщо уявити, що тло-мозаїка – це карта сучасної Європи, то персонаж – саме той, що перекроює кордони. Пунктирна «мітка Хреста» – вже з діапазону візіонерських знаків Малевича, і тут доречним буде провести паралель спільного світовідчуття.
Гулин і Малевич
Чуттєві образи навколишнього світу, спрощені до абстракції, свого часу віднайшов Казимир Малевич у народних орнаментах. З дитячою наївністю розповідав про духовність у мистецтві цілому Світові, а вже згодом, у розпачі, пробував докричатися до Світу, малюючи його загибель.
Петро Гулин, триптих «Джаз»
Відкриття свого супрематизму для Гулина було на межі усвідомлення життєвої місії. Цей «пан-естетизм» Малевича, де природа і культура прямують до первісної цілісності, на думку художника, конче необхідний сучасній людині. Розуміння такого мистецтва можна осягнути або споглядаючи його змалку, або «вивчивши» візуальну культуру всіх поколінь. Останній зал виставки – цілком суп рематичний, і роль Малєвича тут лиш напрямок до розуміння форми. У Гулина вона своя, не інфікована «ніцшеанськими» мотивами та «більшовицькою романтикою» революційної світобудови.
У триптиху «Джаз» (1916) – наче епічна розповідь, яку виношував десятиліттями, але написав «мовою сьогоднішнього дня». У первинному звучанні – аритмія та контрастні ноти джазу, у більш глибшому – вдумливий діалог з глядачем, де шлях до розуміння – досвід некласичної культури.
Гулин і анахронізм
Те, що львівські інтелектуали залишились творити у форматі модернізму, коли увесь цивілізований світ переживає усе нові витки пост-культури, говорить про тривалу суспільну патологію у сфері мистецтва, тож їхня внутрішня позиція є опозицією хворому суспільству. На виставці Петра Гулина несподівано зустрів багато молоді: пильно вдивляються, дискутують, повертаються знову, натомість його ровесників там майже немає. Творив не для їхнього часу...
Петро Гулин «Портрет кравця»
20.07.2016