Оповідання очевидця
Дня 22 червня 1941, коло 6 год. рано, вийшов я з хати при вул. Кульпарківській 29, щоб купити хліба. На вул. Городецькій довідався від знайомого громадянина, що між Німеччиною та Рад. Союзом вибухла війна. Я рішився поїхати до свого приятеля, що мав радіо, щоб засягнути цікавих новин.
Вертаючись додому трамваєм ч. 8, коло костела Єлисавети я зійшов з трамваю, щоб дальше йти пішки до хати. Та ледви зробив кілька кроків, як наткнувся на знаного мені молодого жида з Чорткова, Йонаса Бухберга, по фаху кравця, більш як середнього росту, добре збудованого і порядно убраного, літ коло 28, і відразу спанувала мене тривога, що та зустріч для мене нещаслива. Вдаючи, то я не пізнав того типа, я негайно перейшов на другу сторону дороги і приспішеним кроком почав віддалюватись від небезпечного чоловіка. По якій хвилині я почув за собою біг і нараз відчув, що якийсь тип сильно вхопив мене ззаду за праву руку, й одночасно почув слова того типа, яким показався Йонас Бухберг, у російській мові: "Гражданін, я задержіваю тебя, ти арестован". Я почав випрошуватись і запитувати, за що мене арештують, та на це впала відповідь: "Узнаєш на НКВД". Одночасно згаданий Йонас Бухберг задержав двох стрічних міліціянтів словами: "Товаріщ міліціонер, єто контрреволюціонер з Чорткова, он здєсь укріваєтся; вазьмітє єво". Міліціянти вилегітимували Бухберга, який показав їм кусник якогось паперу, після чого мене під револьверами відставили до І. Відділу міліції при вул. Яховича. Там Йонас Бухберг зник, а мені дижурний міліціонер заявив, що він зложив на письмі заяву, що за мною шукає НКВД з Чорткова, та що я від довшого часу у Львові укриваюся.
На Яховича в тюрмі я перебував до понеділка 23. VI., до 1. год. пополудні. Потім нас коло 70, переважно звичайних злочинців, відставили до тюрми у Бригідках. Там попав я також до такої камери, де в більшості сиділи кримінальні злочинці, а між ними 15 військових дезертирів (між ними один лейтенант та один російський поет, арештований за контрреволюційні поезії, які при ньому припадково знайшли).
В ночі з 23 VI. на 24 VI. органи НКВД покинули тюрму "Бригідки" і в'язні розбили майже всі камери та повиходили на подвір'я. На вулицю тяжко було дістатися, бо всі брами були позамикані, а проїжджаюче військо, почувши великий гамір за мурами тюрми, де зібралися тисячі в'язнів, почало зі всіх сторін нас обстрілювати. Потім військо виломило браму і, діставшися на подвір'я в'язниці, огнем з крісів, кого не вбито, загнало знову в'язнів до камер. Багато в'язнів згинуло тоді на подвір'ю та на коридорах в'язниці, а лише декому вдалося утекти через в'язничні мури. Згинув тоді також російський поет. У нашій камері, яка містила за польських часів 12 в'язнів, було 65 в'язнів, а повернулось тільки 50; решта переважно згинула. Коло 10 год. повернулися сторожі енкаведисти і почали вивозити автами трупів з коридорів та з подвір'я і змивати кров, з якої всюда були великі плями.
Небавком потім перенесли нас до камери ч. 41 на І. поверсі і там прибуло двох військових прокурорів, які питали кожного в'язня про прізвище, де працював та за яку статтю сидить у тюрмі. Я подав, що не знаю статті, бо мене ніхто не слухав і статті мені не назвав, арештовано мене на вулиці. Прокурор не дав мені докінчити оповідання про те, як мене арештовано, але заявив, що я відповідаю за статтю 54 § 1. Товариші недолі почали мені співчувати і жалувати мене, то так задармо причіплено мені наборзі такий страшний злочин, за який у часі війни дають тільки кару смерти, а мені самому зробилося на душі лячно. Таких "злочинців", як я зі "статтею 54 § 1", у камері було тільки трьох і ще кількох військових дезертирів.
На моє несподіване щастя військові прокурори нагло від'їхали і певно забрали з собою протоколи нашого переслухання, бо пізним вечором кликали нас знову одинцем зі всіх майже камер на коротке переслухання до прокурора в цивільнім убранню. При цьому переслуханій питали мене тільки, за яку статтю сиджу, бо — як ми потім переконалися — тоді всіх в’язнів ділили на дві групи: 1) звичайних злочинців і 2) політичних. Тепер удалось мені переконати прокурора, що в черзі перед хлібною крамницею повстала між покупцями бійка, міліція почала хуліганів арештувати, а що я припадково стояв при тій групі, що билася, мене теж за хуліганство арештували. Мене завели до камери, до були самі звичайні злочинці, до нас більше не вернулись військові дезертири та ті товариші, що мали в постанові статтю 54 кар. кодексу. Всіх їх розстріляли на подвір'ю. Таким чином я врятувався від страшної смерти, яка скосила тисячі тих невинних українських громадян, що впали жертвою арештувань різних "Бухбергів і тов.".
24 червня пополудні якась більша група озброєних у кріси і скоростріли людей майже дві години обстрілювали тюрму "Бригідки". Бій ішов з початку на вулицях, потім на подвір'ю, вкінці на коридорах тюрми. Ми вірили в те, що нас хотять визволити з кігтів НКВД українські повстанці, були певні, що перемога буде по їх стороні, та по двох годинах безперестанного крісового бою заїхали перед тюрму танки, які відкрили сильний вогонь зі скорострілів та гармат і вирішили бій на користь сторони НКВД.
Після того цілий четвер 26 червня випроваджували з різних камер більші групи політичних в'язнів і на подвір'ю їх розстрілювали. Крики, зойки, страшний плач невинних жертв заглушували стріли крісів та револьверів. Такі дантейські сцени відогравалися до пізної ночі з 26/VI. на 27/VI. — а ми сиділи, а радше лежали як колоди дерева, один при однім та з острахом очікували своєї черги. Під впливом несамовитих сцен, що відогравалися під вікнами нашої камери, одні в'язні плакали, другі молилися гарячо до Бога, а треті, закам'янілі видавали час від часу з себе важкі стони безсилої розпуки. — Що якийсь час заїздили авта і трупів вивозили в невідоме.
День 27. VI. (п'ятниця) перейшов спокійно. До полудня випроваджувано різні групи в'язнів з камер на подвір'я, але ані стрілів, ані гуркоту моторів авт не було чути. Пізніше на волі довідалися ми, що того дня якусь кількість в'язнів випустили на волю.
В ночі з 27 VI. на 28 VI. НКВД знову покинуло в'язницю, цим разом остаточно. Прийшли люди з міста з сокирами й ломами, помогли нам розбити двері та залізні брами, і ми опинились на волі.
На вулицях Львова їздили в різні сторони большевицькі авта і танки, коли я з товаришами недолі опинився поза мурами Бригідок, які вже горіли. Два дні укривався я ще у знайомих, бо без документів боявся йти на Богданівку.
Тільки завдяки волі Всевишнього я по тяжких, хоч і коротких моральних та фізичних терпіннях щасливо повернувся до своїх найближчих, до дальшої праці.
[Українські щоденні вісти]
16.07.1941