Хоч і тривав він досить довго, але – цьогорічний Фестиваль давньої музики завершився. Невелика, проте вірна аудиторія слухачів розділила разом з організаторами радість спілкування з музикою різних епох: від чотирнадцятого сторіччя до початку двадцятого. Думаю, саме час поділитися враженнями, поки вони ще не пожовкли у світлі нових.
Частина концертних програм 14 Фестивалю (від концерту-відкриття і до заключного) – це вечори-присвяти на пошану пам’яті чудової людини, прекрасного музиканта, непересічної особистості, Романа Стельмащука – засновника фестивалю, який передчасно відійшов у вічність минулого року.
Другий тиждень фестивалю відкрився 21 червня програмою «Букет Романові». Три цікаві виконавиці, що засвідчили свій талант та виконавську майстерність достатньо давно і вже мають своє коло шанувальників – Лідія Футорська (скрипка), Божена Корчинська (сопілка) та Ганна Іванюшенко (клавесин, фортепіано) – подарували слухачам подорож музичним світом славетного Вольфґанґа Амадея Моцарта. Творчість цього композитора давно вже не потребує додаткового пропагування, однак попри доступність його музики та постійну присутність в концертних програмах, є ще чимало «нерепертуарних» творів. У вівторок на сцені філармонії прозвучали вісім камерних творів Моцарта, що продемонстрували еволюцію композиторського стилю від перших творчих спроб («Лондонська» соната, Сі-бемоль мажор, яку Моцарт написав у восьмирічному віці) до зрілих творів .
Лідія Футорська та Божена Корчинська
Наступного дня, в середу 22 червня, в Будинку органної та камерної музики відбувся грандіозний Концерт-реквієм пам’яті Романа Стельмащука. Учасники добре знаного у Львові та поза його межами ансамблю A capella Leopolis вклонилися памяті свого засновника та багатолітнього мистецького керівника. Програма відкрила слухачам кращі сторінки української духовної хорової музики: партесних концертів, кантів, псалмів, хорових концертів епохи бароко. Також прозвучали фрагменти з панахиди Кирила Стеценка. Більшість творів вже звучали раніше, вони є окрасою репертуару ансамблю: фрагменти з Вечірньої Миколи Дилецького, наспів «Покаянія отверзи ми двері» з Львівського ірмологіону 1709 р., два анонімних 12-голосних концерти з XVIII с., два лірницькі канти Дмитра Котка під редакцією Р.Стельмащука, хоровий концерт «Отче наш» М.Березовського. Єдиний твір, що «випав» з української концепції програми – хоровий концерт італійського композитора Джузеппе Сарті. Цей твір ще раз підтвердив тезу про абсолютну рівноцінність українського барокового мистецтва зі світовим, а також його оригінальність і свіжіть звучань. На такі концерти рецензії писати складно – виконання було бездоганним, а атмосфера – дуже зворушливою. Частина виконавців не стримували емоцій, їхні щирі сльози – додаткове свідчення того, якої втрати зазнали рідні та близькі, ансамбль A capella Leopolis та музичний світ Львова.
Третім у триптиху вечорів-посвят став виступ піаністки та клавесиністки з Києва Світлани Шабалтіної, концертів якої львівська публіка завжди чекає з нетерпінням. «Клавірна історія однієї дружби: Hommage РОМАНУ» – унікальний вечір наодинці з фортепіано. Світалана Шабалтіна виконала програму, що дозволила пізнати тенденції розвитку клавірної музики від XVIII до початку XX століття. Програма концерту нагадала, що епоха «давньої» музики з кожним роком розширює свої часові рамки, адже музика, що не так давно була сучасною, з плином днів віддаляється від нас. Виконавиця вже вкотре довела свою майстерність в інтерпретації музики і класичної, і романтичної, і музики початку ХХ століття. Її партнером після неочікуваної зміни виконавців став польський клавесиніст, піаніст, органіст та дириґент Марек Топоровський. Разом вони виконали Два полонези в три та чотири руки Міхала Огінського та Дві кавалерійські рисі в чотири руки Міхаїла Глінки.
Нарис про мистецтво інтриґувати
Інколи корисно не знати, на що йдеш. Що я маю на увазі? Переглядаючи програму фестивалю ще перед його початком, я звернула увагу на декілька концертів з інтригуючою назвою: «Музика з повітря і подиху», «Музика тихого моменту», «Terra incognita. Вечір прем’єр». Тоді у мене ще не було буклетика з докладною програмою, але навіть не до кінця знаючи, що очікувати, вирішила: ці концерти пропускати не можна. Моя інтуїція мене не ошукала.
22 червня в Будинку камерної та органної музики гості з Польщі Томаш Слюсарчик (труба) та Марек Топоровський (орган) представили публіці звучання епохи бароко. Для більшості людей епоха бароко асоціюється з творчістю А.Вівальді, Г.Ф.Генделя, Й.С.Баха. Іноді складається враження, що окрім названих композиторів епохи бароко більше визначних не було. І ще: писали вони або для скрипки, або для органу, або для клавесину чи хору. Однак, доба бароко – це розквіт інструментальної музики, і творці цієї епохи із задоволенням творили різножанрові композиції для всіх існуючих на той час інструментів. 22 червня прозвучали твори Ернста Кьолєра, Жан-Жозефа Муре, Джироламо Фрескобальді, Павла Вевановського, Джузеппе Тореллі, Жака Ніколя Лемменса. Не обійшлося і без творів Баха і Генделя. Таким чином слухачі одержали можливість почути різнонаціональне бароко (італійське, німецьке, французьке, польське) у високопрофесійному виконанні.
23 червня на концертний зал перетворилося… фойє Львівської обласної філармонії. Ця чудово ідея виконавців допомогла підсилити атмосферу камерності та невимушеності, яку створили виконавці: українсько-польський ансамблю «Тріфоліум» (у складі: Анастасія Арбузова, сопрано, Божена Корчинська та Марек Топоровський). Основу репертуару цього ансамблю, цікавого міжнародного музичного проекту, складає музика XVII-XVIII століть, тож не дивно, що програма «Музики тихого моменту» складалася з музичних перлин цієї епохи. Напочатку концерту Топоровський виконав твір Й.Я.Фробергера для клавесину та органний твір французького клавесиніста Франсуа Куперена. Далі у програмі прозвучали декілька арій з кантат Й.С.Баха, а на завершення – Соната Соль мажор («гаазька») В.А.Моцарта та ще одна арія Баха.
Марек Топоровський був зіркою ще одного барокового концерту – він відбувся 26 червня на сцені Філармонії. Всі, хто був тоді в залі, мабуть, погодяться: це було надзвичайно майстерне виконання Французьких сюїт Й.С.Баха, і свідченням цього були гучні та довгі оплески. Музикант ще двічі повертався на сцену, щоб виконати черговий твір на біс.
І остання назва, яка мене тоді зацікавила: «Terra incognita. Вечір прем’єр». Це суцвіття цікавих виконавців та цікавих творів. Кожен пункт програми – без перебільшень, відкриття, що стало можливим завдяки творчій співпраці Барокової капели студентів ЛНМА ім. М. Лисенка (оркестр дебютував в 2014 р., і з того часу є незмінним учасником барокових ініціатив у Львові), концертмейстра, барокового скрипаля Олександра Пільчена (Росія-Німеччена), Томаша Слюсарчика та Андрія Наконечного (барокова труба).
Барокова капела студентів ЛНМА ім. М.Лисенка.
Настав час розповісти також про кілька концертів 14 Фестивалю давньої музики, завдяки яким вдалося пережити унікальне віддалення: зануритись у світ музики Середньовіччя та Ренесансу. 27 червня, в храмі Святого Лазаря ансамбль середньовічної музики Gardarika подарував нам чари музики XIV століття. Середньовіччя у свідомості людей – темні часи, часи фанатичної віри, війни, розрухи, бід і страждань. Але того вечора ми відкрили для себе інше Середньовіччя – сповнене вишуканої краси мелодій, благородних, але барвистих співзвуч, цікавих ритмів. Хвалебні пісні на честь Чорної Мадонни з Червоної книги (статуту каталонського монастиря Монсеррат) відкрили двері в інший світ. Немає потреби вже вкотре наголошувати на майстерності виконавців, які щоразу демонструють досконале володіння давніми інструментами (такими як лютня, тар, дзвони, фідель, гіттерн, органетто), на їхньому мистецтві ансамблювання, на прекрасному почутті стилю минулих епох і переконливому відтворенню стилістичних особливостей під час виконання. Три каччі, чотири віреле, баллада, мотет і танець смерті справили незабутнє враження. Здається, наче чую голос солістки Ірини Дуброви досі, настільки природно і досконало вона виконала сольні партії цих анонімних творів. Середньовіччя – це не тільки суворий та стриманий григоріанський хорал, філософська поліфонія, це – дивовижної краси політні мелодії, що міняться барвами від численних прикрас, але не намагаються вийти за межі можливостей людського голосу; це – щоразу неповторний інструментальний ансамбль з незабутнім колоритом; це – музика, сповнена світла, миру, радості життя.
«Сльози музики» - ансамбль VERMELL під час виконання творів Д.Доуленда.
Ще одну подорож у минуле Львівський музичний цех подарував нам 29 червня. Під склепінням храму Святого Лазаря прозвучали лютневі пісні, павани та ґальярди для віол англійського композитора Джона Доуленда зі збірника «Сім сліз». Звучання Ренесансу ожило під вмілими руками ансамблю VERMELL і знову слухачів зачаровувала своїм голосом І. Дуброва. Того ж дня в тому ж місці відбувся ще один концерт: цього разу слово мали молоді виконавці, випускники та студенти ЛНМА ім. М. Лисенка. Ансабль Dudalis Unior продовжує традиції виконавства на хроматичних сопілках, що зародилася у Львові в 1981 р. Юні сопілкарі ансамблю Dudalis (Н. Павлів, І. Козачук, Є. Ілларіонов, Б. Кравченко, Б. Шестак) щоразу дивують слухачів цікавими аранжуваннями відомих і менш поширених у виконавському репертуарі різностилевих творів для сопілок.
Кілька слів про прем’єри
Безумовно, кожен з 14 Фестивалів давньої музики можна без перебільшень назвати грандіозною послідовністю музичних прем’єр. З огляду на це, не можу дозволити собі промовчати про одну з центральних подій 14-го Фестивалю: концертне виконання опери Юзефа Ельснера «Король Локетек, або Віслічанки». Хто такий Юзеф Ельснер і чому повторна премєра після 187 років небуття відбулася саме у рамках Фестивалю?
Йозеф Ельснер, талановитий композитор, дириґент, музичний публіцист та визначний педагог, увійшов в історію мистецтва як вчитель Фридерика Шопена. Народився відомий польський композитор 1 червня 1769 року в с. Ґрутковє. Майбутній класик польської музики зростав в німецькомовному культурному середовищі. «Польськість» Ельснера прокинулася під час перебування у Львові: саме тут 20-річний композитор вивчив польську мову. Музичну освіту здобув завдяки церкві – з раннього віку співав в хорі, згодом вчився в школі при домініканському монастирі. Там опанував спів, ази композиції та гру на скрипці. Як учень школи написав перші твори і з того часу до останньої творчої спроби список творів Йозефа Ельснера налічує більше ніж 180 опусів різних жанрів: від мотетів до месс, опер і симфоній. Як Ельснер опинився у Львові? Дуже просто: музиканту запропонували посаду капельмейстера польського театру у Львові. Ельснер почав писати опери на лібрето польською мовою. Його співівтором був Богуславський. Відомо, що разом вони створили кілька опер, але до нашого часу збереглося лібрето тільки однієї – опери «Амазонки» або «Гермінія», яка прозвучала рік тому в Будинку органної та камерної музики. Твір виконували оркестр та солісти Барокової капели Львівської Музичної академії ім. Лисенка та ансамбль A capella Leopolis .
Цьогорічна прем’єра – продовження мистецького проекту, який ініціював Роман Стельмащук: «Загублений світ опер Юзефа Ельснера». Його реалізація відбувається за підтримки Міністра культури і національної спадщини Республіки Польща у рамках програми Промоція польської культури за кордоном. «Король Локетек» поєднав на одній сцені кращі виконавські сили Львова та Польщі: ансабль A capella Leopolis, солістку Львівського національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької Тетяну Вахновську, соліста Львівської обласної філармонії Назара Тацишина, випускницю Краківської музичної академії Адріанну Буяк-Циран та Оркестр Фундації «Академія давньої музики» (Щецін) під батутою Павла Осуховські. Враження від вечора – незабутні. Для початку Orkiestra Famd.pl запрезентувала сама себе за допомогою витонченої Симфонії соль мінор німецького композитора-класика, чеха за походженням Антоніо Росетті. Що сказати? Слухати музику давніх епох у автентичному строї («ля» = 430 Герц) на історичних інструментах – неперевершена насолода. Навіть найбільш майстерне виконання на інструментах сучасної конструкції не передасть чистоту та чарівливість натуральних труб і валторн, дерев’яних флейт і гобоїв .
Мить по прем’єрі.
Рік тому «Амазонки» також прозвучали у концертному виконанні, проте з елементами сценічної дії. Дія – це, напевне, єдине, чого бракувало слухачам «Короля Локетка», адже виконання було на якнайкращому рівні. Крім того, виконавці під проводом П. Осуховські відібрали ключові номери, які допомагають зрозуміти основні сюжетні лінії. Події цієї класичної комічної опери переносять нас у Польщу XIII століття. Це історія боротьби Короля Локетка за краківський трон, в якій на допомогу королю приходять мешканці Вісліци. Особливо помічними виявилися панни-віслічанки – Зося і Салюся. В увертюрі, хорових та інструментальних епізодах чуємо музичний портрет двох ворожих таборів: поляків та чехів. Танці та вокальні номери у опері Ельснера базуються на народних поських піснях, що і могло збільшити їхню популярність (деякі мелодії перейшли у польський фольклор і потрапили до збірника народних мелодії Оскара Кольберґа). А сольні вокальні та ансаблеві номери допомогли розкрити характер головних героїнь Зосі та Салюсі. У майбутньому є плани поставити цю оперу, і мушу сказати – це буде постановка, якої варто дочекатися.
На завершення Фестивалю у виконанні Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії та ансаблю A capella Leopolis прозвучали твори славетних Моцартів: Траурна музика і Коронаційна меса Вольфґанґа та Концерт для фортепіано з оркестром Франца Ксавера. Ось таким заключний акорд в пам'ять про Романа Стельмащука подарували виконавці та дириґент Станіслав Веляник шанувальникам Фестивалю давньої музики, які вже з нетерпінням очікують наступного, ювілейного, п`ятнадцятого Фестивалю.
04.07.2016