Пілігрими Фестивалю давньої музики

Володимир Сивохіп, генеральний директор Львівської національної філармонії імені Мирослава Скорика

У цьому тексті я б хотів пригадати минулу далеку дорогу, як ті вічні мандрівники й скитальці, про яких говорить тема цьогорічного Фестивалю, і озирнутись назад. 20 років для фестивалю — це солідний відтинок часу. Але, з історичного боку, Фестиваль — то вже наслідок, результат пілігримства, яке починалось набагато раніше і стосувалось Романа Стельмащука та ініціації одного колективу.

Ще зі студентських часів ми багато чого робили разом, і це визначило наше пілігримство, наш запал до джерел та історії. На ІІ курсі музичної академії група хормейстерів об'єдналася в невеликий камерний хор «Gloria», який, можливо, не мав перед собою великих завдань, але інтуїтивно викарбовував зацікавлення зовсім новою для середовища манерою виконання, пошуками зовсім нових — невідомих — рукописів, виконанням середньовічної, барокової, ранньокласичної музики. І це зробило з Романа пілігрима. Зрілого фахівця, який почав цікавитись духовною музикою, їздив за кордон здобувати необхідний досвід, і врешті створив свою концепцію, погляд на історичне виконавство та заснував Фестиваль Давньої Музики у Львові.

Роман Стельмащук, засновник Фестивалю Давньої Музики у Львові. Фото: Ігор Садовий.

Хоч Романа вже немає з нами 8-й рік, плоди його праці залишаються. Серед його заслуг — не тільки Фестиваль, який тепер продовжується, а й Барокова капела Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, записи дисків давньої музики, і присутність слухачів, що відвідують наші концерти. Дякую, що ми зустрілись на цій дорозі.

Виступи нашого хору, що через кілька років стали доволі гарною концертною традицією, ґрунтувались на нових тенденціях, що в той час активно переходили до нас з країн Балтії. Хор став існувати при Львівській організації Спілки композиторів, і від 1991-го року почав активні гастролі, тоді ж здобув свою назву. Власне, основу хору складав один курс хормейстерів, і до нього долучались теоретикині та піаністки, які мали хороший голос. Одразу виникли питання репертуару. Тоді давня музика ще не була такою поширеною. Очевидно, ми зразу співали твори Палестрини, Баха, але йдеться про українську музику. У 1980-х нашому хору за відсутності нот доводилось співати хоровий концерт Бортнянського російською мовою, на тексти якогось невідомого радянського поета. Але нам вдалося роздобути видання цих концертів в українській транслітерації.

Поважний науковець-медієвіст Юрій Павлович Ясіновський, що дуже зацікавився хором, відшукував нам час від часу ноти. Одним з перших творів він привіз «Пасхальну месу» Мартина Леополіти і сказав: “Це ж львівський композитор, ви обов'язково повинні його заспівати!”. Вже на нашому державному іспиті ми здійснили своєрідний прецедент у консерваторії — по частині продиригували цю месу, не виконуючи типовий репертуар.

Камерний хор «Gloria», четвертий ліворуч у першому ряду — Роман Стельмащук. Фото: Ігор Садовий.

Відтоді ми з Романом Стельмащуком, як теоретики, взяли на себе функції відкривати такі невідомі твори. Знову звернулися до Юрія Павловича і він, від свого колеги, знаного дослідника духовної музики Мирослава Антоновича, привіз книгу “Служба Божа невідомого автора XVII сторіччя”. Цей рукопис мені дали тільки на ніч, і по цій переписаній партитурі ми виконували твір багато років… 10 серпня на Фестивалі Давньої Музики у Львівській філармонії знову звучатиме ця музика.

Важливою для нашого фестивального руху завжди була концептуальність: кожна едиція впродовж мала чітку тематику та дослідницьку спрямованість. Часом увага присвячувалася невеликим окремим регіонам, чи, навпаки, великим епохам. Але при цьому кожен фестиваль — це, з одного боку, тонка субстанція, з іншого — надзвичайна спокуса вийти за оці створені рамки. До прикладу, твори Дилецького ми виконували поруч з музикою Пярта. Цьогоріч Фестиваль пропонує експерименти з електроакустикою в кооперації німецького артиста Норберта Роденкірхена з українськими музикантами. Ми творимо музичний Всесвіт, що рухається по своїй спіралі, шукаючи перетини в епохах та континентах. Роман Стельмащук вмів вдало їх ловити.

Сьогодні, коли історично інформоване виконавство існує як навчальна дисципліна, напрям досліджень, як відомий широкому колу термін, можна стверджувати, що ми наздогнали час. Здається, ми завжди наздоганяємо, і в тому немає поганого, бо так з’являється можливість осмислити минуле. З’являються прекрасні ентузіасти, які віднаходять автентичні інструменти, займаються історичною реконструкцією традицій виконання і, звичайно, поєднують це з актуальними течіями. Ніша Фестивалю в цьому є однозначною: якби не він, цього б не було.

Для мене пілігримство — це духовна, філософська константа, яка не потребує від нас «програмування» на результат. Тому я пропоную слухачам повернутися в часі назад і оглянутися, як все було. Яку багату історію старовинної музики Фестиваль представляв впродовж цих 20 років, як змінилось середовище — й ми усі. В хорі «Gloria» збереглася частина людей, які співали ще в 1990-х, але — є і їхні діти. Сподіваюсь, що через кілька генерацій, через роки, Фестиваль з його неповторною атмосферою буде згадуватись добрим словом, і такі музичні мандрівки залишатимуться актуальними. І ми обов’язково зустрінемось.

Фестивальна програма.