У вересні 1939 p., підчас німецько-польської війни, прорвалася німецька гірська дивізія ґен. Кіблєра через Самбір на Львів. Та справи вимагали того, щоби зайняту столицю короля Данила передати большевикам, які підходили зі сходу. 3 нововиданої в Берліні книжки "Шляхами німецьких перемог" містимо розділ, присвячений цій славній німецькій офензиві.
"Наступаючи обабіч Перемишля здобуто Самбір і Яворів. Висунені наперед відділи дійшли до Львова".
Львів піддався вчора німецьким відділам, що підходили. Переговори в справі передачі ведуться в порозумінні з совітськими відділами, що стоять на східніх передмістях".
Із звідомлень Головної Команди Збройних Сил із 13. та 23. вересня 1939 року.
Один німецький старшина, що брав участь із панцирним загоном у боях на східньому фронті, описує цікаво епізод із польсько-німецької війни, незвичайно характеристичний для тодішнього німецького способу ведення війни та для бравурности німецького вояка.
...День 12-го вересня 1939 р. мав статись для гірської дивізії X памятним днем, далекосяжним у непередбачувані наслідки.
Спершу продовжувано наступ на Самбір, що був зайнятий без боїв увечорі 11-го вересня. Підчас наступу наспів до полковника Шернера в год. 8.30 наказ команданта дивізії, ґенерала-хорунжого Кіблєра: "Завдання на сьогодні: найгостріше наступати на Львів".
Окремими наказами видається негайно, після короткої орієнтації, сотникові Мерксміллєрові й підляглим йому старшинам такі доручення: Передня сторожа відїздить в год. 10-ій із північного Самбора й проривається в напрямку Львова. Далі слідує роздача наказів для стежних відділів чолових сил, що мають посуватись зараз-же за передньою сторожею спочатку в напрямку на Калинів (7 на північний схід від Самбора). Наказ щодо переслідування устійнено пізніше письменно й пороздавано в 100 примірниках усім командантам та помічникам.
Рівно в 10-ій год. виїжджає сотник Мерксміллєр із передньою сторожею з Самбора через Калинів у напрямі Львова. Головні сили, попереду курінь Зайц, слідують щільно за нею. "Штурмова їзда на Львів" почалась!
При розгалуженні доріг на південь від Конюшок натрапляє передня сторожа на ворога в силі приблизно однієї сотні, що в безжурній маршевій кольоні прямує по шляху на північний схід. Передні вози відкривають кулеметний вогонь на батави. Ворог іде врозтіч направо й наліво по полях. Забиті й ранені лежать довкола, підводи без погоничів волочать коні здовж і впоперек дороги, їх треба виминати в цій головокружній їзді.
Темпо підвищується ще більше. Обабіч дороги кидають ворожі рої з 3, 6, 10 й 20 людей зброю та підносять руки. Через Рудки пролітаємо в хмарах куряви. Переходове темпо — 60 до 70 км., так як пізніше ще раз коротко перед Львовом; передня сторожа наближається до вузини озер біля Малованки.
Тут приходить остання велика перешкода, де ворог може й мусить ще перед Львовом ставити успішно опір. Чоло проривається в швидкій їзді, дарма, що сильний вогонь, аж до середини міста; підстаршина Песінґер із 16 сотні — німецький майстер у бігу на далеку віддаль — відзначається при цьому. Сильний ворожий кулеметний та крісовий вогонь змушує задні частини передньої сторожі та головні сили до стриму. Маємо перші втрати.
Після півторагодинного бою дорога знову вільна до наступу. Комендант полку збирає, ще в часі бою, всі досяжні частини докупи для переведення фронтального пролому далі в напрямку Львова. З небагатьох возів твориться моторизоване чоло. Воно від'їжджає, за ним штаб полку, потім ще одна навантажена піонірська сотня і т. д. Наказ: "Витворюючи куряву, темпом автострад Німеччини, просто на Львів!". Нашвидку знову заладований курінь Зайца слідує безпосередньо.
Дорога засіяна частинами виряду, покиненою зброєю та возами всіх родів. Польські вояки біжать обабіч дороги в ровах з піднесеними руками напроти нашої батави.
Темпо підвищується покищо аж до границі можливостей моторів.
Старшини штабу щораз пристають на дорозі, порядкують посування, гукають до перелітаючих, пізніше знову здогонюваних відділів. Гасло дня: "Львів" вбиває в них це слово невтомно, підриває їх, дарма, що важкі умовини, вперед, аж поки перші вози не вганяються до західнього Львова.
Тут періщить ворожа пальба, крісова, кулеметна, незабаром також із двох цільних гармат, нам напроти: ніяка це штука для ворога, що потребує стріляти лише уздовж дороги та з безпечного становища. Відпір зміцнюється незабаром, ворог видно переміг перший страх цілковито несподіваного нападу на місто. З домів, залізничих вагонів, з дерев, сиплеться на нас ворожий вогонь, польська піхота підсувається ближче. Жменька людей, що в шаленому темпі осягнула Львів, чіпляється міцно зі штабом полку західньої групи домів та тримає здобутий терен, аж поки не надїжджають задні частини переслідувальних відділів.
Приходить звідомлення, що в міжчасі розгорілися поважні бої на маршевій дорозі в Рудках та на північ від них, спершу із розігнаними, тепер же із знов зібраними ворожими частинами. Тож не можна надіятись покищо на допомогу.
Ще в пізніх пообідніх годинах прибуває до західнього Львова лише командант дивізії, ґен.-хорунжий Кіблєр із першим старшиною ґенерального штабу. Дивізія видає наказ перевезти вночі з 12. на 13. вересня вантажними автами всі моторизовані частини, що є під рукою, до Львова,
Головна сила полку гірських стрільців домашерувала впродовж 12-го вересня під командою по Франека, після одногодинного відпочинку біля Городович, до Самбора, де в 18 год. закватирувалась. Ще в год. 11,15 довожувано дальші зміцнення переслідувальним відділам.
13. вересня видає командант дивізії особисто в год. 6.30 накази бути готовим до атаки на Львів. Підчас того, коли старшини сидять у якомусь садку, нотуючи розподіл атаки на своїх мапах, виють над ними ворожі ґранати та з глухим лоскотом розриваються далеко позаду.
Атака, що її на підставі наказу дивізії веде полковник Шернер, має відбуватися уздовж західніх й північно-західніх периферій міста, щоби здобути горбки біля Збоїськ. Тут уперше виступає назва Збоїська, що мала для боротьби полку гірських стрільців, у днях від 13-го до 21-го вересня, неймовірне значіння.
Гірська дивізія призначує атаку на год. 10,15.
З височини Камяної Гори (височінь 374) видно було широко закроєну ціль дня в напрямку збоїських висот так докладно, як і дотеперішній терен атаки. Все зводилось до того, щоб атаку на безсумнівно захитаного ворога перевести скорим темпом. Придавлююча горяч давалася так у знаки, що необхідно було дати виснаженому й від учора голодному відділові переходовий постій. І дійсно, впродовж дуже короткого часу ворожий опір віджив і зріс несподівано в силу. Стрільці на деревах ставали щораз живішими.
Фронтально уставлені відділи звідунів мусіли внаслідок цього концентричного й цільного вогню залягти щільно перед власним фронтом.
В год. 12.40 вдається завдяки знаменито діючому телєфонічному відділові пор. Бовша наладнати звязок із командантом дивізії; ґен. Кіблєр підкреслює ще раз вагу висот Збоїськ та бажає осягів у продовжуванні атаки.
Боєвий відділ Пікера вужем просувається цілими годинами, в гірському порядку через густий, порослий кущами, ліс, гірські стрільці тягнуть свої важкі вантажі через цілу низку глибоко врізаних долин, що всі біжать у східньо-західньому напрямку й мусять бути перерізані впоперек — аж поки приблизно півтора км. на південний-захід від Голоска не осягають вільного терену. Час приспішує скоре в цій околиці западання вечера. Тому командант полку наказує напасти найкоротшою дорогою на Голоско та за одним ударом пробитись дорогою аж до Збоїськ.
Якийсь місцевий віденець вказує нам найкоротшу дорогу до Збоїськ — надзвичайно щасливий припадок, бо на підставі мапи з поділкою 1:300.000 годі було вести. Посуваємось гладко обабіч дороги в напрямку Збоїськ у такому порядку: 13-та сотня, кулеметна чота, 7-ма сотня, частини І/Пі У, на більшій віддалі 8-ма сотня. Побут 6-ої та 2-ої сотні невідомий.
Два польські старшини попадають, здивовані, гірським стрільцям у руки.
На Збоїськах 13-сотня вдаряє в теміні ночі на польську стоянку. Більшість поляків утікає, залишаючи кількох забитих. Значне число запряжених возів, головно з харчами, в наших руках.
[Краківські вісті, 01.07.1941]
II.
Ранком 14-го вересня починаються оборонні бої на височинах Збоїськ та біля Голоска, які в цій облозі Львова гірською дивізією матимуть своє окреме історичне значіння.
Боєвий відділ Шернера боронив височини Збоїськ, місцевість Голоско й сусідні височини та свої позиції вісім днів, із фронтом спершу на дві, незабаром на три й чотири сторони. Три рази була боєва ґрупа відрізана від усілякої сполуки з гірською дивізією і постачанням. Кожного дня й ночі були на незабезпеченій, 5 км. довгій, дорозі до чергового боєвого відділу обстрілювані й пострілювані старшини для доручень, транспорти й відділи звідунів.
Ворог був на північному й південному фронті багатократно сильніший. Понад 20.000 польського війська та 100 гармат боронило Львів. Із-зовні, а саме з півночі, північного сходу й північного заходу, протискались постійно склублені частини польських 11-ої й 24-ої дивізій та інші військові відділи, яких не можна було докладніше устійнити.
Положення змінялось упродовж одного дня й одної ночі здебільша кількакратно. Звідомлення з усіх сторін чотирьох фронтів перевалювались у полковому штабі, що мав свій постій у середині їжакової позиції, в невибагливих ровах перед обстрілюваним Львовом. До передньої лінії на півдні (проти Львова) було від командного пункту всього 500 кроків, до північного фронту всього 700 кроків, зате на схід було до зовнішніх забезпечень позиції Збоїська приблизно півтора години дороги, до голоської кітловини вниз кругло 40 хвилин, коли б навіть перехід без перешкод тривав туди 24 хвилини.
Зокрема загрожувала небезпека, починаючи від 15. вересня; атаки з загально-північного напрямку та спроби вкладу зі Львова починалися кожний раз щодо хвилини одночасно. Сьогодні знаємо, що поодинокі ворожі відділи стояли завдяки радієві в доброму контакті.
Хоча ворожа артилєрія й стріляла схематично, то все ж вивязалася вона, із зрозумілих причин, зовсім добре у підльвівському терені. Єдиним і морально придавляючим було те, що поодинокі відділи на позиціях кожночасно були обстрілювані ворожою артилєрією ззаду. Коли, напр., курінь Зайца, обороняючись перед поважною атакою, стояв у боротьбі фронтом на північ, стріляла львівська артилєрія, для підтримки ворожої спроби прориву, з міста, отже з півдня, в плечі оборонцям. Виринала неодна загроза; кожну майстерно відвернено.
Гірська дивізія мусіла перейти на заході й на півдні міста Львова інші важкі бої. Часто було неможливо дати боєвому відділові Шернера більшу артилєрійську підтримку, ніж з одної до двох важких батерій. Ворог мав зате в днях головних боїв проти нашого боєвого відділу на півночі півтори 7,5-центиметрових та одну 10-центиметрову батерію. Зі Львова стріляли з гідною уваги прецизією дві до чотири 7,5-центиметрові гармати, принагідно одна 10-центиметрова батерія й кілька твердинних гармат, яких діяльність була найсильніша. Пізніше ми довідалися, що це були 22-центиметрові моздіри.
Проводові боєвої ґрупи найбільше могло обтяжувати нерви хіба те, що для відділу, який був у твердому відпорному бою, годі було зорґанізувати сподівану й у кожному іншому положенні можливу артилєрійську підтримку. Бо ж не можна було вияснити відділові поваги положення на всіх фронтах, факт цілковитого відрізання та інших річей; але ніхто й не хотів цього робити. Неодин заклик про поміч у справі посилення, амуніції, харчів, санітарної опіки й т. д. приходив до команди полку, а минали дні й ночі, поки можна було помогти, бо ми були самі. Становище мусіло бути втримане; ляконічне речення "Боєвий відділ Шернера держить свої позиції проти ворожих атак з півночі й півдня" творило настільки зрозуміле як і ясне домагання в обличчі загального положення гірської дивізії.
Осяги можна було побачити тільки 21-го вересня і в чергових днях. Боєвий відділ начислював самих полонених 2.500, між тим 150 старшин (м. ін. два полкові команданти та низка старшин ґенерального штабу). Ми здобули окрім крісів та кулеметів також інший непроглядний матеріал, дві 7,5-центиметрові й одну 10-центиметрову батерію.
Це одначе тільки частина, мабуть тільки мала частина, дійсної здобичі, бо 21. вересня почали нашим відмаршем (Львів, як відомо, був приобіцяний московському просторові інтересів) виповзати з брюховицького лісу та довкільних височин цілі маси полонених, коней і т. д.
Без огляду на перевагу й наперекір усім крізам становище втримано. Великий кінцевий осяг завдячувано невтомній готовості до дій усіх старшин і підстаршин та надзвичайній витривалості гірських стрільців. Свідомість того, що вони попереду цілої Східньої Армії стояли глибоко в країні ворога, була при тому могутнім фактором витривалости. Також факт, що якраз німецький вояк почувався в Польщі на цілу голову вище, творило суттєву передумовину перемоги. Великою підтримкою були для нас на східньому крилі та в середині височини Збоїськ, що давали вишкільне значіння вивищеного й над усім домінуючого височинного становища.
Спогад про єдині в свойому стилі дні відпорних боїв на височинах Збоїськ та в "голоському пеклі" буде завсіди звязаний із думкою про героїв, що віддали своє життя за перемогу.
[Краківські вісті, 02.07.1941]
02.07.1941