Перед місяцем пронеслась вість, що Анґлія приступила до тридержавного союза і що три держави середної Европи, Нїмеччина, Австрія і Италія, ведуть пepeговори, щоби відновити давний союз. Що-до першої вісти, то заявленє льорда Ферґуссона в низшій палаті анґлійскій заперечило, мов би Анґлія прилучила ся до тридержавного союза під такими самими формами, як і звістні три держави — але заразом і зазначило, що Анґлія не може остати байдужною супротив тридержавного союза, бо єї интереси в многім сходять ся з интересами трех держав. Рівнож, мов би для скріпленя повисшого звороту політики европейскої, анґлійска ескадра загостила на море Адрійске і повитала австрійского цїсаря в австрійских пристанях воєнних, а цїсар Франц Іосиф в своїх тоастах згадав про давну приязнь між Австрією і Анґлією і про спільні интереси сих обох держав. Сей відзив австрійского монарха найшов привітливий відгомон в анґлійскій прасї, а в урядовій Morning Post, орґані льорда Сальсберіого, сконстатовано, що між Великою Британією а габсбурґскою державою истнує историчний аліянс. По сїм першім, мов би офіціяльнім заявленю, що Анґлія приступає до тридержавного союза, слїдує другій акт, котрий розіграє ся таки в самій Анґлії. За кілька днїв нїмецкій монарх Вільгельм II. загостить до Анґлії а повитанє і вся гостина відбуде ся надзвичайно торжественно і з великими почестями. Єсли-ж оправдає ся вістка, що кн. Неаполю, наслїдник италійского престола, рівнож вибере ся в гостину до Анґлії, то тим самим так як би прибито руку на взаїмний союз, котрий не був би вже більше тридержавним а лиш чотиродержавним.
Так представлялась би справа з приступленєм Анґлії до тридержавного союза. Розумієсь, що коли дипльоматія интересованих держав старає ся дати видний знак, що вже і четверта держава приступає до союза, то вже перше постарала ся о се, щоби давний союз удержати в давній силї, а евентуально, коли умовлений речинець истнованя союза минув на ново відновити союз. Довго не виясняли мужі державні тої справи і хоч в италійскім парляментї припирано маркґрафа Рудініого до стїни, щоби отверто заявив, як стоять справи анґльо-италійского договору і тридержавного союза, маркґраф викручував ся зручно з відповідями тому, що таки справдї не було ще відновленого союза і що переговори в тій справі доперва велись. Аж на передвчерашнім засїданю италійского парляменту при интерпеляціях що до заграничної політики, заявив Рудіні, що тридержавний союз продовжено на шість лїт і що мир забезпечений. Таке саме заявленє зложив Рудіні і в сенатї а при тім пояснив ще і анґльо-италійскі відносини. Италія від давна поклала собі за цїль, казав Рудіні, удержати рівновагу в Европі взагалї, а на Середземнім мори спеціяльно, а що і Анґлія стремить до того самого, то сі обі держави порішили спільно дїлати, щоби удержати мир і status quo в Европі. Що-до прочих держав середної Европи, то теперішне правительство италійске переняло в спадщинї по Кріспім зобовязаня аліянсові і удержує их в повній силї. — Майже рівночасно з заявленєм Рудініого, цїсар Вільгельм II, мов би на пращанє при своїм відїздї з Нїмеччини, підчас бесїди в Гамбурзї висказав свою радість, що тридержавний союз продовжено на дальших шість лїт. — Анґлійскі ґазети мусїли рівнож висказатись про сі послїдні добутки дипльоматії і Morning Post заявила, що доконче треба удержати рівновагу на Середземнім мори з огляду на Италію а до продовженя тридержавного союза і спаралізованя противних махінацій причинила ся в великій мірі дипльоматія анґлійска, не менше льорд Сальсбері.
Так отже тридержавний союз станув перед Европою в своїй повній силї. Здавалось би, що не піднесуть ся голоси, котрі би виступили против доконаного факту. Тимчасом з двох сторін, нїмецкої і италійскої, показалось негодованє з такого звороту політики. Кн. Бісмарк, творець тридержавного союза, вже від довшого часу дає публичне memento для нїмецкої дипльоматії і звертає єї увагу, що надто різко виступає против Россії а тим самим і палить за собою всякі мости до можливого відвороту а рівночасно пхає Россію до союза з Францією, найбільшим ворогом Нїмеччини. Тож і тепер, при нагодї замаркованя приступленя Анґлії до тридержавного союза, Hamburger Nachrichten так пишуть:
"Не добачуєсь, що наші відносини до Россії можуть погіршитись в двох напрямах, або безпосередно або посередно, єсли острійше замаркує ся нїмецкі зносини з тими державами, котрі уважають ся в будучности можливими противниками Россії, отже в першій лінії з Анґлією. Доси справедливо чи несправедливо принимало ся, що Анґлія єсть найбільше интересована в тім, щоби виступати против россійских намірів на Чорнім мори і на Всходї. В політичних конєктурах виступають Россія і Анґлія яко два будучі неприятелї на підставі своїх взаїмних відносин на Всходї загально а до Турції спеціяльно. Сильнїйшій, анїж дотеперішний наклін нїмецкої політики до Анґлії буде мати все характер визиваня Россії і заповідженя будучої констеляції, котра кидає свою тїнь вже і на теперішну ситуацію. Тому можна приняти, що коли Россія интересує ся сусїдскими намірами нїмецкої політики, то се зависить по части від наших відносин до Анґлії і від того, о скілько виразно нїмецко-анґлійска приязнь визначить ся на політичнім горізонтї.
Россійске недовіріє супротив будучого становища нїмецкої політики буде поступати по части рівномірно з тим, на скілько нїмецко-анґлійска політика скріпить ся, а єще більше с тим, як ся приязнь представляє ся хвилево дипльоматії. Щоби Россію занепокоїти нїмецкою політикою, не треба аж впрост антіроссійских симптомів в дипльоматії, лиш сильнїйшого на око завязку нїмeцкo-aнґлiйcкиx відносин, і вже россійска дипльоматія инакше уложить свої обчисленя на будуче. Правда, що ми не повинні менше зазначувати нашу традиційну приязнь для Анґлії, анїж наші відносини на россійскій граници, але ми гадаємо, що для нїмецкої політики в будучности було би користне, не занимати на случай россійско-анґлійского конфлікту скорше становища, як прочі держави интересовані в квестіях на Всходї. Супротив некористи, яку наносить Нїмеччинї єї положенє ґеоґрафічне в серединї Европи між прочими великими державами мілітарними, єсть та користь, що переміни в будучности на найприкрійшім просторі европейскої політики, се єсть на Всходї, дітикнуть Нїмеччину пізнїйше, як прочі держави, интересовані в більшій мірі від Нїмеччини в квестіях всхідних і на Середземнім мори. Після нашого погляду, поручаємо як найгорячійше, щоби Нїмеччина не зрекла ся сеї користи скорше, доки аж не змусили би Нїмеччини до доконечної участи в тих справах єї интереси."
На заявленє Рудініого о тридержавнім союзї заворушилась италійска опозиція, радикали, і мов у відповідь скликали ся на наради в тій справі. На тих зборах заявлено надїю, що Франція буде рівномірно і рівнобіжно з италійскими радикалами дїлати против тридержавного союза, а в нагороду за се Италія постарає ся в будучности, щоби Франції привернено давне територіяльне значенє на Середземнім мори.
Розумієсь, що успіх дипльоматії держав середної Европи мyсїв причинити ся до кріпшого затягненя узла приязни і взаїмної помочи між Россією а Францією. Що оно справдї так єсть, свідчить слїдуюча вість, повторена всїми европейскими ґазетами:
Кореспондент парискій Nemzet-y мав интервію з бувшим міністром француским справ внїшних Флюрансом, котрий вернув перед кількома днями до Парижа з своєї подорожи до Петербурга і Москви. Флюран сказав: "Сегодня не можна вже більше сумнївати ся о истнованю француско-российского союза, хоч і нема такої формальної умови, як в тридержавнім союзї. Також можу Вас повідомити, що вже за мого міністерства і спільно між Францією а Россією деякі справи брались під розвагу, говорилось о них та дещо порішено. Відносячі ся до того акти можна уважати яко умову. Проте нема формальної умови, бо она впрочім була би провокацією; так само умова тридержавного союза є дїйсно нїчим иншим як погрозою. Франція і Россія не мають причини грозити — се могу Вам заявити як найдокладнїйше, що нї одна з них не нарушить мира. Россійско-францускій союз є виключно дефензивний і здержуєсь перед всякою демонстрацією." На питанє кореспондента Флюран відпoвiв: "Так, я снїдав у царя в Гатчинї а також цариця була при тім. Россійскі ґазети заперечили тому, бо я не є дворяньского походженя, а се нечуване після россійскої етикети двірскої, щоби чоловік-нешляхтич снїдав з царем. Що цар говорив зі мною, сего я не можу Вам видати, але знайте, що цар має велику прихильність і незвичайну симпатію для Франції і єї політики та що россійско-францускій союз є єго дїлом". На замітку кореспондента, що в Австро-Угорщинї не вірять в союз россійско-францускій задля різницї форм правлїня в обох державах, — відповів Флюран: "Се річ чувства, а політичні интереси не управляють ся після засад спільних чувств. З того тілько певно, що Россія забезпечила собі вільну руку в Орієнтї на случай війни, а властиво на Австрію паде вина, що Россія взагалї заключила союз з Францією. Коли би Австрія була не приступила до тридержавного союза, до чого спонукали єї засади монархічні і форма правлїня у Франції, тогдї Россія не була би старалась сполучити ся з Францією. Россійско-француска стратеґічна приязнь стала по приступленю Анґлії до тридержавного союза ще більше сердечною анїж перед тим." На питанє, чи француска вистава в Москві причинила ся до россійско-француского союза, Флюран відпoвiв: "Таж вистава не єсть нїякою політичною демонстрацією, а можна сподївати ся, що буде мати добрі наслїдки мимо афери Ґрінвальда, бо від тої консорції відділила ся вистава, і мимо того, що россійскі купцї і промисловцї стрітили францускій промисл з певного рода ворогованєм."
По сих глухих вicтяx о приязни россійско-францускій, можна надїятись, що настануть якісь виразнїйші докази, котрі могли би стати за відповідь на послїдні заявленя держав союзних як між собою так і супротив Анґлії.
[Дѣло]
29.06.1891