Вандали Римської імперії мало відповідають тому образові, який за ними закріпився ще понад два століття тому. Навіть в часи боротьби з римлянами культура вандалів і члени їхніх племен були достатньо цивілізованими, інформують історики, зазначаючи: вандали – не єдиний народ, вони складалися з багатьох етнічних груп, яких римляни узагальнено називали вандалами.
Вандал-вершник. Мозаїка пізньоантичної доби в місті Карфаген.
Вандали – їх часто вважають символом знищення варварства. Ці племена германського походження відомі тим, що 406 року після Різдва Христового просувалися на Захід Римської території, долаючи франкські та римські армії. Тоді вандали пройшли через границю Лімес та річку Рейн, потрапивши далеко на захід Франції, а в наступні роки досягнули Іспанії та Північної Африки.
455 року нашої ери вандали та алани напали на Рим і спустошили місто. Причина: римський імператор Валентиніан ІІ обіцяв вандальському принцові Гунеріхові свою доньку, але слова не дотримав. Болюче та ганебне для римлянів пограбування «вічного міста» принесло вандалам славу варварів-руйнівників.
Проте результати розвідки історика Роланда Штайнахера (Roland Steinacher) з Австрійської академії наук цю репутацію спростовують. «Наукові факти засвідчують, що вандали були вправними завойовниками, та ніяк не охочішими до руйнування, ніж інші етнічні групи, – пояснює історик. – Неспеціалісти можуть здивуватися, та вандали не були ніякими вандалами».
Навіть та інформація про розграбування Риму, якою володіють учені, не дає підстав констатувати сліпу жагу нищення, властиву вандалам. Натомість вона засвідчує: нападники систематично викрадали цінні речі – що було нормою для військових дій того часу.
Історик пояснює: вандали не були навіть представниками особливого варварства. В добу Пізньої Античності вони належали до численних народів, що оточували Римську імперію та періодично воювали з римлянами. Чимало вандалів наймалися на солдатську службу до римлян і жили поміж них як «чужинці», згідно з римськими словником – «варвари».
«Вандали були римськими варварами – солдатами, що знали, як в період Пізньої Античності забезпечити собі привілейоване становище в суспільстві Середземномор’я, – наголошує Штайнакер. – На це були і фінансові причини, адже у V столітті римський рекрут коштував ушестеро дорожче, ніж варварський федерат». Тобто вандали в цьому сенсі не відрізнялися від інших германських народів. Водночас їхні мистецький похоронний інвентар, щити і зброя вказують на розвинену культуру.
Міграція вандалів на Захід у V столітті не була пов’язана з прагненням завойовувати, а радше – зі втечею: гуни, що прийшли зі Сходу, вигнали етнічні групи, які потім підпали під визначення вандали, зі спадкових територій їхніх поселень на теренах сучасної Польщі. Штайнакер пояснює: так римське керівництво і без вторгнення вандалів, імовірно, втратило б контроль над провінцією.
Названі вандалами варварські народності не були дикими руйнівниками культури, наголошує науковець. Близько 440 року на території Північної Африки вони заснували власне заможне королівство, що проіснувало понад сто років. Там вандали провадили римський спосіб життя та інтегрувалися в економічну структуру пізньоантичного світу Середземномор’я.
Остаточно репутація вандалів зіпсувалася у XVIII столітті – понад тисячу років після падіння їхнього королівства в Африці. Якщо в Німеччині вандалів вважали шляхетними вояками, то у Франції революційних часів словом «вандалізм» почали називати найбільш руйнівні вчинки. Таке поняття виникло з розповідей періоду Пізньої Античності та раннього Середньовіччя, в яких описували спотворену картину вторгнення вандалів через Лімес та Рейн.
Scinexx.de, 23/06/2016
Зреферувала Соломія Кривенко
27.06.2016