Рошнї там дзе ши пошати

​

​

​
(переклад див. тут; на малозрозумілі слова спробуйте навести мишку — може виплисти пояснення)

Библийну сентенцу Рошнї там дзе ши пошати пречитал сом барз давно, дас пред 30 роками. Попачела ше ми, та сом ю и запаметал. То було у чаше кед сом ше у своєй младосци борел сам зоз собу и зоз шветом коло себе, бо сом глєдал свой идентитет.

У тим чаше сом похопел же чловек, кед сце полюбиц свойо, гевто цо часц його идентитета, вон то полюби лєм теди, кед го добре упозна. Єден зоз важних сеґментох мойого идентитета, то и моя Церква.

Идентитет грекокатолїка прилапел сом у його краси. Свою грекокатолїцку виру и церкву розумим и доживюєм як гевту заєднїцу хтора злучує, а нє розєдинює. Злучує восточну и заходну Христову церкву. Лїве и праве плюцово кридло.

У своєй историї християнство за двацец вики свойого иснованя ма у себе велї подзелєня. Подзелєня були ище на перших соборох. На ариянцох и на православних, на православних и монофизитох, а вец пришло до траґичного подзелєня християнского швета на заходни и восточни, на католїчество и православє. И гоч обидва половки присвойовали и єдну и другу назву, восточна церква себе наволала же є нє католїцка, а заходна же є ортодоксна, односно православна, роздзельованє ше случело. Спроцивели ше медзи собу два розуменя християнства. А кед ище дакус закукнєме до историї, увидзиме ище єдно вельке зраженє, тераз уж у рамикох заходноевропскей култури – то зявенє и моцнєнє протестантизма. То, знова, нове похопенє християнства. И на концу, знука протестантизма пришло до зраженя ортодоксиї и радикалного руху.

Медзитим, окрем нєпреривного дзелєня Христовей церкви, вона у себе ма и процеси злучованя. Так маме и виражену моцну носталґию за єдинством Церкви, та и зявйованє перших Унийох. У кнїжки о. Романа читаме же перше приблїжованє и зєдиньованє восточней и заходней Церкви була Лионска уния 1274. роу, вец Флорентинска 1439. року....

Кед ше преучи историю Христовей Цервки, вец ше похопи же тоти процивсловносци, вецейобразносци християнства, медзи протестантизмом, католїчеством, православийом, грекокатолїчеством у своєй сущносци нє дзелєнє, алє су манифестация часцох истей цалосци. А кед розумиме у своєй сущносци природу тих часцох, зрозуми ше и сама цалосц. А вец ше медзи собу злучує гевто цо випатрало же ше нє може злучиц. „Познаваюци, випатра, прихильносц людзох ґу нєтолерантносци, Бог их роздвоєл, же би кажде на своїм месце, у своєй загради ховал свойо плоди”, луцидно заключує русийски теолоґ Александер Мень.

Єдна з тих, на око иншаких як други, манифестацийох християнства и Грекокатолїцка церква, наша Церква, моя Церква.

Чом важне мац свою Церкву? У чим правдиви смисел церковного живота? Чом треба же бизме ходзели до Церкви кед Бог у души? Чи нє найважнєйше буц добри чловек? То питаня хтори муча сучасного чловека хтори ма спокуси векши як цо були вообще дакеди у историї християнскей цивилизациї. Кед же у чаше народзованя християнства чловек бул у спокуси служиц вецей римским богом (Адонис, Аполон...) а нє єдному, вон таки спокуси ма и нєшка. Тоти рижни пагански богове лєм маю иншаку форму. Трошительни менталитет, капитализем, социялизем, комунизем, полни з тима малима богами хтори маю циль одцагнуц увагу сучасному чловекови од сущних вредносцох живота.

На остатнїм попису жительства у нажей жеми як вирни людзе вияшнєли ше аж 95 одсто жителє. У Европских жемох то звичайно вецей як 60 одсто. А на другим боку, храми у хторих ше тота декларативна вира манифестує, нїґда нє були празнєйши. О чим ше ту вец роби? Цо то за парадокс? Людзе нєшка припознаваю Бога, алє достаточни контакт зоз свою Церкву очиглядно нє маю. Лєбо вона нє досц жива, лєбо у питаню други феномен? Найвироятнєйше постоя вецей причини за таку нєровновагу медзи декларативним виражованьом своєй вирносци и практичним. Велька векшина тих цо ше вияшнюю як вирни, а нє практикую ю у Церкви, о вири барз мало знаю, нє познаю єй корень, историю, нє жию по християнских принципох. Їх нїби вира, у стварносци вонкашнї вираз националного живота и вона у сущносци лєм заменєна идеолоґия.

Єдно зоз зявеньох новшого датума хторе нас оддалює од жридловей вири, то феномен добрих людзох. Вон присутни и на других концох швета, бо є феномен того часу, а нє лєм нашого краю. Священїк, о. Сергий Фейзулїн о тим феномену так приповеда: «Здогадуєм ше єдней епизоди зоз своєй священїцкей пракси. Супруга єдного чловека одлучела свойого мужа увесц до вири. Даскельо раз до церкви ишла сама, споведала ше, причащала, а єй супруг то шицко одбивал. И ниа, ситуациї – вона у церкви стої знємирена, муж стої вонка коло храму, алє нє уходзи нука. Понукнул сом ше висц з ню вєдно зоз храму же би ме упознала зоз супругом. Так ше и случело. Чловек бул барз приємни, алє одбивал войсц до храму, бо, по його думаню Бог у души. Помодлєл сом ше у себе, роздумуюци цо му повесц, а вец ми блїсла думка и повед сом му: Поведзце ми чи ви и фриштикуєце тиж у души? Вон ше збунєл, задумал, а вец одвитовал: Нє!

Вира цошка цо ше муши витворйовац практично, вира нє може буц теоретична, вона муши буц жива, потвердзена зоз животом, нєпостредно, як и з нашима дїлами. Вира социялни феномен. Чловек ю нє може реализовац у осаменосци, алє лєм при людзох и прейґ людзох. Висши смисел вирского живота витворює ше у любови ґу другому, а кед є унапрямена на себе и до себе, то вец уж хорота. Прето ше нєшка, кед велї думаю же мож жиц без Церкви, нїби з Богом у души, стретаме зоз пандемию психичних патолоґийох. Нє згорше знац же после Реформациї, кед ше у протестанстких храмох людзе престали споведац, после кратшого часу психолоґия постала самостойна наука, а зявела ше и психоанализа як пробованє духовного лїченя. По своєй природи чловек унапрямени на другого чловека. Вон сам нє може. Здогаднїме ше одличного филма Casa Away, од 2000. року, зоз Томом Хенссом у главней улоги у хторим юнак филма после авионского нєщесца остал сам на острове, та же би нє пошалєл, направел себе зоз лабди на хторей нарисовал очи, уста и нос, приятеля – Вилсона. Вон тоту лабду доживйовал як живу особу. Радзел ше зоз ню, вадзел, шмеял, плановал, любел... Кед би то нє поробел, вироятнє би зишол з розума. Нє могол буц сам, гоч Бог бул у його души.

Прето, упознайме свою Церкву, єй историю, начала, доґми. Преглїбме свойо спознаня о нєй. Зоз любови ґу ближньому, насампредз у своєй Церкви, усовершуйме себе.