В постхристиянському суспільстві далі шукаємо духовного життя

У ґлобальному масштабі: атеїзм — в занепаді, а християнство й іслам — в піднесенні, пише Елізабет Олдфілд


 

Читання двох недавніх доповідей про релігію мали б освіжити парафіяльні сніданки на цьогорічного Божого тіла. Дослідження Pew-центру припускає, що за нинішніх тенденцій до 2050 року лише 45% населення Сполученого Королівства ідентифікуватиме себе яко християни (у 2010 році таких було 64%), а число тих, хто заявляє, що не належить до жодної релігії, зросте з 28% до 39%.

 

Це, своєю чергою, не таке драматичне, як доповідь за результатами даних щодо британських соціальних настановлень (British Social Attitudes data), яка показує: про те, що не належить до жодної релігії, стверджує вже майже половина населення Сполученого Королівства — 48,5%. Ця цифра подвоїлася від 2011 року.

 

Частково пояснити, чому ці цифри непорівнянні, можна тим, що люди відповідають на питання про свою релігійну приналежність по-різному — залежно від того, як і хто їх запитує. Та хоч би з якого боку на це дивитися — християнство перебуває в занепаді.

 

Думку, що є багато людей, котрі не є практикуючими християнами, можна трактувати як новину, однак вона не мала би стати сюрпризом. Перший у Сполученому Королівстві перепис віровизнання (Census of Religious Worship), що відбувся в 1851 році, шокував відкриттям: половина країни не відвідувала церкву. Відтоді ми вже не дивуємося: як мало ця нація є християнською.

 

Спершу виглядає, що ця низхідна тенденція в релігійності цілком відповідає «тезам секуляризації» — ідеї, що суспільства в міру свого розвитку стають дедалі секуляризованішими.

 

Однак все не так просто, як здається. Якщо ретельніше вивчити цифри Pew-центру, то виявиться, що Велика Британія — це виняток, а не правило. У ґлобальному масштабі майже всі світові релігії швидко зростають, і до 2050 року в світовій популяції частка тих, хто стверджує, що не належить до жодної релігії, скоротиться. Атеїзм занепадає. Християнство й, особливо, іслам зростають.

 

Китай, наприклад, разюче не вписується в тези секуляризації. Християнство там стає дедалі популярнішим в міру того, як країна стає багатшою. Те, що відбувається зі Сполученим Королівством, насправді відображає ширше втрачання соціальної приналежності — а не лише церковної приналежності. Відвідуваність церви скорочується, але це узгоджується із загальною картиною того, що люди відходять від інституційної належності. Політичні партії, союзи і громади спостерігають таку саму тенденцію.

 

Разючий зсув сучасності полягає в переході від того, що ми могли б назвати «номінальним» чи «культуральним» християнством, яке було позицією — хоч би де ти був у неділю вранці — за замовчуванням, до суспільства, де більшість людей є «номінально» чи «культурально» нерелігійними.

 

Число активно залучених у секуляристичні, атеїстичні чи гуманістичні групи залишається жалюгідно малим. Дослідження показує, що відсутність релігійної приналежності не завжди корелює з відданим та послідовним атеїзмом, а радше з мішанкою — часто невпорядкованою — духовних вірувань у широкому сенсі.

 

Замість того, що канадський філософ Чарльз Тейлор назвав «ефектом нової зірки», ми спостерігаємо вибух непорівнянних релігійних та духовних ідентичностей. Суспільство стає плюралістичнішим, а не відверто секулярнішим.

 

Релігійні залишилися в менших групах і є більш відданими (хоча не обов'язково екстрамальнішими у своїх переконаннях) — бо вони мусять робити радше активний, аніж пасивний вибір.

 

Наразі зрозумілим є те, що суспільство змінюється, та ніхто не знає, якими мають бути наслідки цих змін. Наші моральні, культурні, політичні, соціальні й інтелектуальні корені — християнські, але те, що росте з них, є куди менш християнським.

 

Ми не рухаємося від одного варіанту за замовчуванням до іншого, а рухаємося від стану раціональної однорідності до вкрай глибокої розрізненості. Сьогоднішній крихкий консенсус щодо британської демократії, лібералізму, гарних манер «живи-і-дай-жити-іншим», які збудовані — щонайменше частково — на нашому християнському минулому, ще не знайшов способу вкоренитися в іншому ґрунті.

 

Й найцікавіше питання майбутнього — якщо нам судилося бути нехристиянською країною у щораз релігійнішому світі — чим ми будемо натомість?

 

Елізабет Олдфілд — директор християнського центру дослідження релігій і суспільства Theos

 


Elizabeth Oldfield
In a post-Christian society we still seek the spiritual life
Financial Times, 27.05.2016
Зреферувала Леся Стахнів

01.06.2016