Кров і земля

Дня 21. ц. м. відбувся у Кракові відчит Уласа Самчука, що викликав серед приявних велике зацікавлення. На днях дістали ми від берлінського кореспондента "Кр. Вістей" оцей репортаж про його розмову з надійним нашим молодим письменником після такого ж відчиту в Берліні. — Ред.

Користаємо з нагоди приїзду Уласа Самчука, щоб перевести з ним для читачів "Краківських Вістей" коротку розмову. Талановитий син волинської землі, автор "Волині", знаний сьогодні кожному українцеві. Сам у тридцятих роках життя, невеликий ростом, із типово волинським обличчям і такою ж типовою волинською — щирою й доброю — усмішкою. Хоча довелося йому провести півтора десятка літ на скитальщині — залишився він і досі волинським селянином та каже, що буде ним вже завжди. Але — невже ж можна чекати від Самчука чогось іншого, знаючи його "Волинь"? Кров і земля — ось слова, в яких він замикає свою ідеольоґію, ідеольоґію, що червоною ниткою тягнеться через українську історію й повсякчас буде тієї історії головною віссю.

Самчук народився в Дермані, одному з найцікавіших і найориґінальніших сел Волині. Недискретними питаннями змушую його признатись, що "та подія сталась" у 1905 р. на дерманському "Запорожжі". До шкіл ходив на Кремянеччині, потім до ґімназії у Кремянці. В 1927 р. забрали його до польського війська, що прискорило його децизію втікати за кордон. В тому році Самчук уперше прибув до Німеччини.

— Ваш дебют?

Дебютував Самчук ще на Волині. В 1926 р. видрукував йому Островський у своїй "Нашій Бесіді", яку видавав у Варшаві, новелю "На старих стежках".

У звязку з утечею за кордон повстала в письменницькій творчості Самчука деяка перерва. Над собою почав він працювати інтензивніше від 1928 року. Як вільний слухач бреслявського, пізніше як студент празького університету, слухав він викладів історії літератури.

В тому ж 1928 р. почав писати "Волинь", плянував тоді вже "Кулака", від цього року публікував свої новелі й переклади постійно в "Літературно-Науковому Вістнику", пізніше "Bicтникy", аж до його останнього числа, в "Дажбозі", "Дзвонах" та в цілій низці інших українських краєвих і закордонних часописів.

На сторінках "Дзвонів" почала від 1930 р. друкуватись окремими відтинками "Волинь", одначе тут пройшла вона непомітно. В 1934 р. видало її видавництво "Дзвонів" книжкою. Був це Самчуковий "книжковий дебют", що незабаром дістав першу літературну нагороду і став одною з помітніших появ на нашій небагатій книжковій полиці.

В тому ж році появилась у видавництві Тиктора "Марія", на жаль, надто поскорочувана й порізана редакторською рукою. Черговий рік приніс роман "Гори говорять", 1937 р. — "Кулака" й другу частину "Волині", а рік пізніше появилась третя частина роману.

В міжчасі прийшли події на Закарпатті й Самчук став до орґанізаційно-пропаґандивної праці. Нема в карпатських горах ні одного кутика, якого б він не знав, не відвідав, де б не виголосив реферату, чи з доручення "Січі", чи УНО, чи в іншому характері. Невтомна праця над відродженням приспаної душі карпатських братів звязана тісно з імям цього надійного сина волинської землі. Суспільна діяльність Самчука може занотувати окрім орґанізаційної праці вже приблизно 150 відчитів, і то не лише на Закарпатті, але й у Німеччині, Франції та Чехії.

Цікавлюсь, очевидно, сьогоднішнім варстатом письменника. В першу чергу — багато плянів, але про них ніяк не можна видобути й слова від Самчука. Волинська вдача: поки не викінчив, то й нема чого розводитись. Із плянів мушу зрезиґнувати. А що готове?

Готовий у Самчука до друку роман "Юнацтво", з життя учнів кремянецької ґімназії. Мають появитись незабаром окремим збірником твори, що підчас істнування Польщі друкувались у нелєґальній українській пресі.

Продуктом праці на Закарпатті є роман "Сонце з Заходу", якого уривки друкувались уже в празькому "Пробоєм".

Передбачена година минає. Мушу кінчати.

— Що ж поробляєте тепер?

Самчук усміхається. Як звичайно письменники — читають, пишуть... Але це не зовсім згоджується з дійсністю. Самчук і сьогодні невтомно працює й віддається суспільній праці. Це доказує хоч би й те, що він сьогодні з відчитом у Берліні, а завтра іде з відчитом до Кракова...

Постійно живе він тепер з дружиною у Празі.

Як хитрому волинякові вдається мені на прощання витягнути ще від скyпoгo волиняка одну таємницю: Самчук плянує роман із життя Волині з доби, що попереджує його роман "Волинь".

Як видно волинська тематика не хоче його покинути. Самчук не перший великий волиняк в українській літературі, проте саме він cтав першим бардом Волині й, постійно креслячи волинську духовість у творах всенаціонального значіння, помагає нашому народові вилити стон всеукраїнської духовости, до якого ввійти мусять всі первні численних віток українського народу. Духовість та позначена на Самчукові-людині й на його творах: кров і земля.

[Краківські вісті]