Один стрілецький концерт.
Молодечий дух не спить, працює без уговку. Відпочинок наступає тільки по довершенім дїлї, доки в молодечій уяві не повстане нова ідея і свідомість волї, перевести ії в дїло. Тому і відпочинок той короткий... Бож в молодечім умі відбивають ся ясно найнїжнїйші вражіня, що домагають ся конче видістатись на денне свтло в видї чину, рухливість молодого ума спричинює ріжнородність думок в молодечому віцї, та богацтво молодечої акції духа — в злім та добрім напрямі. Дух молодий змагає до краси, яке небудь ярмо обовязків ми вложимо на нього, він все покаже нам, до чого він стремить, за чим він тужить і банує.
Такі думки насувають ся нам по концертї, устроєнім Укр. С. Стрільцями дня 10. м. м. в Станиславові. Концерт сей має ту особлившу добру сторону, що послужив як доповненє до пізнаня стрілецької душі для української публики і чужинцїв. Стрільцї показали, що в них "inter arma non siłent musae", — як, висловив ся один член з присутної публики — показали, що й серед брязку оружя і гуку гармат вони не стратили нїжности молодої душі та змаганя до краси.
Вступом до концерту послужила стрілецька сурма (орхестра), що відіграла "Укр. стрілецький похід", компонований товаришем У. С. С. М. Ґавронським. Не треба говорити, що точка ся випала дуже щасливо — і влучно була поставлена як вступ до цїлости — бож вона скупила увагу всеї публики, яка від перших ударів барабана — аж до останньої точки концерту з захопленєм прислухувалась продукціям.
Наступає вязанка "Пісень У. С. Війска", композиції також У. С. С. М. Ґавронського, який показав ся справдешнїм знавцем душі своїх товаришів долї й недолї. Поодинокі уривки пісень вложені так, що являють ся образом стрілецьких переживань від початку воєнної доби.
Вязанку зачинає стрілецька пісня, уважана поки-що стрілецьким гимном, "Ой у лузї червона калина". Слухаючи її, бачимо образ перших стрілецьких сотень, що вибирають ся в похід на ворога, "зібрати яру пшениченьку"...
Вони заняли вже воєнні становища, в полї, і лягли спочити перед борбою. Зі сну будить їх пісня:
Хлопцї, алярм! Гей вставайте,
Вже бо слушний час,
Наступають на три шляхи
Москалї на нас.
Темпо піснї, зглядно її композиції, відповідає як раз боєвому зазивови і загріває молодих борцїв до бою.
Борба не проминула без жертв. Тут і там бачимо молодечого мерця-героя, що віддав житє за крашу долю... Товариші копають йому могилу, а з уст їх лине тиха, похороння пісня — на пращанє: "Видиш, брате мій"...
Про геройські подвиги У. С. Стрільцїв лунає слава по всему світу:
"Нема в світї кращих хлопцїв
Над сїчових добровольцїв;
Як ідуть в бій, то співають,
І зі співом умирають..."
Уклад і темпо пісні мірні, а не скорі і галасливі, з відтінком невинної радости: бож і слава Сїч. Війска, се не криклива слава очайдухів — се тиха, заслужена слава, здобута молодечою кровю...
Дальші стрілецькі бої знаходять свій відгомін у зворотцї:
"Летїла куля через гору
Тай ударила у грудь мою..."
А дальше малюєть ся ще один чудовий образ стрілецької смерти. Тут композитор показав ся справдешним майстром. Тужно і сумовито падуть акорди гарних слів:
"Ой впав стрілець у край зруба —
Коло зломаного дуба —
І не встане вже. (2)
А в останних трох стрічках малюєть ся первісна енерґія стрілецького наступу, що в останних словах переходить в тихий відгомін геройського сконаня...
"Йшов до бою о півночи,
Смерть закрила йому очи —
Від трох куль на все... (2)
Вязанка кінчить ся похвальним гимном в честь атамана:
"Слава, слава, атамане,
Ой ти, батьку наш
Ми з тобою на ворога
Підемо всї враз!" .
Яка простенька сама собою, а як гарні вислови довіря до старшини малює та пісонька!
По теноровім солї товариша Е. Банаха, що удатно відспівав "Гетьмани", відспівав мужеський хор "Косаря" (Шевченко-Людкевич). Ся точка викликала у слухачів чи ненаймогутнїйше вражінє; її побіч "Пісень У. С. В." треба вважати за перлу концертової цїлости. Супровід орхестри був досконалий!
Красно випав також смичковий квартет (Rosini: Cuius animam, арія зі Stabat mater), що закінчив першу часть концерту.
Другу часть зачала орхестра увертурою "Чар весни" Шнайдера, нагородженою бурею оплесків. На шесту точку відспівав хор "Похорон стрільця" (Маковей-Колесса), що подїлало сильно як похоронна жалібна пісня. В уяві стає мимохід образ похорону молодого героя, що помер
"Далеко від свого села,
Від матері — убогої вдовицї —
І любки, що в селї жила."
Чуєш кроки повільного походу. Се йде гурток стрільцїв, що віддає товаришеви останню прислугу. А далї чуєш слова жалїсної розпуки, що порушають тебе до слїз:
"А там в селї вдова у бідній хатї
До сина пише лист дрібний:
Мій сину любий, що чувати?
Чи ти недужий, чи гнївний?..."
Сумно грає сурма до походу, та
"Під віком жалїсної гри не чутно,
— Бо він спочив у вічнім снї...
Останні слова лунають як відгомін позагробової країни...
По фортепяновім сольо т. Крижанівського слїдував "Хор паломників", що настроїв незвичайно поважно душі слухачів, та приготовив їх до гимнів: австрійського, всїх союзників і нашого.
Слухачі й не счули ся, як скоро проминула чудова хвиля забутя та упоєня, та многі питали: чи вже кінець? чому так скоро?... З уст всеї публики, — а з окрема від чужинцїв — дали ся чути голоси признаня і подиву. Слїдували численні промови (по концертї відбув ся комерс) і тоаст в честь стрілецтва. Сміло можна сказати, що се була одна з перших хвиль в житю стрілецтва та публики, що одинока розяснила на короткий час невідрадну темряву воєнного страхітя. Душі відітхнули трохи вільнїйше, та, упившись красою і видом дорогих гостий, набрали свіжих сил до зношеня воєнних несподїванок розчаровань. Концерт сей, се безперечно одно золоте огниво у вінцї стрілецької слави, яка позваляє їм, звати себе не тільки елїтою наших війск, але й вибранцями українського народу.
Пр. кв. У. С. В.
[Дїло]
20.05.1916