Франческа Слоневська

Видатні працівники науки і культури Львівської області.

Лилася журлива, сердечна пісна. Схилившись над колискою, Аксінья вклала в цю пісню всю тугу і скорботу за коханим, що загинув на війні.

Ось вона нахилилася над колискою, щоб приголубити хвору дитину. І раптом голос повний гострого відчаю, срібною нотою врізався в буревісну тканину музики. Дитина померла. — Голос придавленої страшним нещастям жінки знесилено затихає...

Ледве помітно опускається завіса. Закінчилась п’ята картина опери "Тихий Дон".

Під впливом прекрасно проведеної артистично-драматичної сцени глядач якусь мить зберігав напружену тишу. Але перший же несміливий оплеск викликав реакцію в залі. Сотні глядачів вітали талановиту виконавицю партії Аксіньї — артистку Франческу Михайлівну Слоневську.

Зворушена прийомом, артистка стояла перед глядачами і їй здавалося, що хвилі яскравого світла рампи і прожекторів, направлених на неї, підхоплюють її, ніжно гойдаючи, несуть кудись в простори. Солодко завмирало серце, на душі зростало почуття безконечної подяки своєму радянському глядачеві, намагання віддячити йому за увагу ще майстернішою грою, ще дзвінкішими співами...

...Спектакль закінчився. Театр швидко спорожнів. В залі і фойє погасло світло. За кулісами в невеличкій кімнатці розекіпіровувалась Франческа Михайлівна. Вона не любить поспішати після спектаклю геть з театру. Навпаки, приємно посидіти кілька зайвих хвилин в затишній кімнаті, проаналізувати результати сьогоднішнього виступу.

Вимогливий і строгий художник, Слоневська дуже гостро переносить навіть дрібну недоробленість в своїй ролі. Але сьогодні Франческа Михайлівна була задоволена. Спектакль пройшов піднесено і чистенько.

На столику біля люстра Слоневська найшла кілька листів. Листи — найрізноманітнішого змісту. Більшість з них написані її виборцями. Вони звертались до Франчески Михайлівни — депутата міської Ради — з різними справами: просили допомоги, поради. Ці листи Слоневська уважно прочитала і порозмічала на них, що саме вона має по них зробити і коли...

Невеликий лист у жовтуватому конверті викликав у неї деяке хвилювання.

— Від мами, — посміхнулась вона, — не забуває мене старенька...

Лист справді був від матері з Борислава. Франческа Михайлівна сіла в куточку і на канапу і заглибилась в читання.

— Кличе у гості...

Кожен такий лист викликав хвилю згадок, зворушував її до сліз. Вирізьблювались у пам'яті одна за одною картини минулого дитинства, юності...

Якось Франческа Михайлівна, у відповідь на настирливі запрошення, таки зібралась і поїхала до Борислава на кілька днів. Це була незабутня подорож. Вона обходила знайомі з малих літ місця. Зупинялась біля кожної верби, кожного будинку, старого саду.

Он там під горою видніється сірий паркан тієї копальні, де електромонтером працював її батько. Під час імперіалістичної війни батька забрали у австрійську армію. Ночами маленька Франческа чула ридання матері, яка була певна, що не побачить більше свого Михася. Адже майже щодня з армії надходили списки вбитих і "загинулих без вісті" сусідів.

Батькові пощастило. Він уцілів — в кровопролитних боях під Перемишлем потрапив у полон до царської Росії.

Сім'я страшенно бідувала. Мати вибивалася з сил, щоб якось протримати себе і троє дітей. Тяжко працювала.

Одинадцятирічною дівчинкою Франческа уже мусила ходити на поле жати.

Пам'ятає Франческа Михайлівна, що незабаром після революції у Росії якось до їх хати зайшла обросла, літня людина — виснажена, в потертому військовому вбранні. Це був їх батько, що повернувся з полону. Жити стало трохи легше. Франческа стала ходити до школи, одночасно у кравчихи вчилась шити.

Як не дивно, її творча біографія розпочалась саме у... кравчихи!

Українка кравчиха безмежно любила співи. З вікон її майстерні завжди лунали мелодійні українські пісні. Якось непомітно для себе Франческа стала підтягувати кравчисі все сміливіше і сміливіше.

— Еге, дівчино, та у тебе голос добрячий! Що ж ти мовчала? Будеш зі мною ходити до співочого товариства "Боян"...

— Не зумію я, — засоромилася Франческа, — та й полька ж я до того, а там самі українці.

— Нічого не значить. Сьогодні збирайся, підемо...

Так Франческа Михайлівна стала хористкою. Вона надзвичайно захоплювалася мистецтвом співу, пристрасно полюбила його, і швидко її не без підстав називали "наш соловейко".

А швидко юній співачці виникла можливість вперше в житті відчути артистичне хвилювання, побачити світло рампи. В одній з американських колоній на околиці Борислава робітники організували самодіяльний гурток. Під керівництвом колишнього актора гурток ставив різні п'єси, навіть Мольєра. Молода артистка грала невеликі ролі, але грала дуже щиро, просто, а тому завжди користувалась великим успіхом у робітничого глядача.

Все частіше мріяла Франческа про справжню сцену. А дуже швидко для неї було ясно, що її життя — театр. Але як потрапити в театр їй, дочці бідного робітника? На ті часи це була просто нереальна затія.

Допоміг щасливий випадок.

До Борислава приїхав мандрівний український театр, очолюваний Йосипом Стадником. Вони ставили все, навіть опери. Прекрасний співак і артист цього театру Рубчак прослухав Франческу.

— Прекрасний голос! Запрошуємо до нашого театру...

У Франчески забилося серце. Невже здійсниться завітна мрія! Витримавши жорстокий "бій" з батьками, Франческа вступила таки в театр і поїхала з ним мандрувати.

Почались захоплюючі, цікаві творчі дні. Вона співала в хорі, виступала в невеликих партіях, навіть виходила на сцену як балерина! Людей було мало і треба робити все. Жили впроголодь, в холоді. Справи були погані, грошей не платили. В дощ і хуртовину пересовувався театр по містечках Західної України. Було страшенно трудно, проте Франческа не втрачала бадьорості і оптимізму.

Двічі на рік українському театрові дозволяли виступити у Львівському великому міському театрі. В один з таких "пільгових днів" театр Стадника поставив українську оперу "Вій". Після цього Слоневській запропонували перейти в оперний театр — один з найбільший у країні.

Франческа Михайлівна згодилась. Їй хотілося бути справжньою оперною артисткою. Але за кілька днів застрайкував оркестр і Слоневська залишилася, як кажуть, "на льоду".

Хористка Сушкова (яка тепер працює в хорі львівської опери) довго бігала до знайомих, щоб влаштувати здібну співачку до консерваторії. Директор Львівської консерваторії прийняв її вчитися в консерваторію.

Потрапила вона до відомого педагога Любинецького. Почалися дня серйозної уроби. Франчесці Михайлівні було дуже важко. Вона вчилася і працювала (бо коштів до існування не було ніяких), займалася домашнім господарством.

Родинні обставини все ж примусили кинути навчання. П’ять років пройшло даремно. Але протягом цього часу вона не переставала мріяти про театр, про мистецтво, вибиваючись із сил, щоб тяжкою працею здобути собі право і можливості вчитись далі і таки стати кваліфікованою оперною артисткою. Світло рампи вабило її з нестриманою силою.

І таки домоглася свого! Знову пішла в консерваторію і закінчила її з золотою медаллю.

Це було влітку 1939 року, а восени доблесні червоні полки війшли у Львів.

Франческа Михайлівна Слоневська відразу ж запропонувала свої послуги радянській владі, з головою поринувши в роботу на користь нової батьківщини. Вона невтомно виступала в концертах для Червоної Армії, трудящих визволеного Львова, переживаючи всім серцем всенародну радість. Вона, дочка бориславського робітника, віддавала все своє так тяжко здобуте мистецтво, таким же трудящим як її батько.

В списку перших артистів, зачислених до складу новоутвореної львівської опери, було і її прізвище...

Львівський глядач встиг міцно полюбити талановиту артистку, чудову співачку Франческу Михайлівну Слоневську, не зважаючи на те, що вона співає лише в трьох операх — "Тихому Доні", "Аїді" і "Кармен".

[Вільна Україна]