«Чи не помилився Захід, і не раз, приймаючи масову імміґрацію, яку потім не виховав і не інтеґрував, більше підтримуючи в арабському світі деспотів, ніж демократів?»
До збільшення кількості терактів, здійснених тими, хто називає себе воїнами джихаду, додається сум'яття в момент аналізу фактів: більшість європейців не мають поняття про складність мусульманських світів. Дорікати нам за це не можна, якщо враховувати, що американці, які кинулися завойовувати Ірак у 2003 р., навряд чи вміли розрізняти шиїзм і сунізм. І це не єдиний поділ в ісламі, особливістю якого є нескінченна розмаїтість. Якби ми порівняли його з християнським світом, то він — через брак організації у ньому — був би більше подібний на протестантство, ніж на католицизм. Іслам не має духовного лідера, за винятком шиїзму, який є спадкоємцем і Перської імперії, і Магомета.
Говорити про іслам загалом не має жодного сенсу, і, як писав Жак Берк, який переклав Коран французькою мовою, «іслам — це те, що мусульмани роблять з нього». Кожен мусульманин, який називає себе ним, встановлює прямий зв'язок з Богом за посередництвом Корану; тому існує стільки його тлумачень, скільки є вірних. Ті, ясна річ, просякнуті місцевою культурою, історією, тобто звичаями, які передували одкровенням пророка.
Відповідно виникає ситуація, коли деякі мусульмани розуміють іслам радше як цивілізацію, ніж як релігію: є багато турецьких інтелектуалів, які визнають себе атеїстами, що належать до ісламської цивілізації. Нещодавнє опитування від Gallup International (2012) показує, що є люди, які визнають себе атеїстами в країнах, які ми вважаємо релігійними, як-от Саудівська Аравія, Афганістан та Єгипет. Атеїзм не є явищем винятково християнського світу, а саме християнство також є цивілізацією і релігією. Ті, хто бував у Каїрі, Дакарі, Джакарті чи навіть Джидді, знають, що у п'ятниці в мечетях є більше людей, ніж у церквах в Європі, але великі крамниці та ресторани також є залюдненими. Урбанізація і сучасність мають тенденцію розкладати релігію, і в мусульманському світі, і на Заході. Але, на мою думку, відмінність є передусім культурною.
Славнозвісний індонезійський проповідник (Індонезія є найбільшою мусульманською країною у світі) Абдуррахман Вахід, більше знаний як Гус Дур (1940–2009), який підкорював натовпи масними оповідками, якось мені пояснював: «Бідні араби! Живуть, занурені в ностальгію за минулим, за тією золотою епохою, коли вони панували на Заході, і прагнуть лише одного — повернути її, при тім дивляться вони у дзеркало заднього огляду. А для нас, індонезійців, минуле було жалюгідним і поганським: ми дивимося вперед». Не всі араби з цим погодяться, але відмінність між арабським і неарабським ісламом є фундаментальною. Сунітська версія, найдеспотичніша, збігається з територіями, де живуть араби, і тими, які вони завоювали.
На схід від Інду, куди араби не дійшли, іслам поширився не за допомогою зброї, а завдяки проповідникам і торгівцям, і поєднався зі звичаями кожного реґіону. Суфізм, містичний і прихований іслам, який супроводжується співами й танцями, переважає в Індії та Бангладеш, разом з тим він є мало відомим у Європі. Ці азійські мусульмани без церемоній — як Гус Дур — іронізують над радикальними звичаями, які походять з арабського світу. Поет Кабір, який жив у Бенаресі в ХV ст., є автором знаменитої фрази: «Муедзине, чому ти так кричиш, коли кличеш до молитви? Може, ти думаєш, що Бог глухий?» Те, що є істинним для ісламу Азії, є також істинним для ісламу Чорної Африки.
Що більше ми віддаляємося від зони арабського впливу, то більше іслам перемішується з традиціями кожного реґіону. Фраза Гус Дура ілюструє той факт, що воїни джихаду, які підкладають бомби, є так само арабами, як і мусульманами, і що насправді усі їхні ідеали походять з минулого, великою мірою ілюзорного. Тому не в Корані треба шукати пояснення жорстокості новітніх воїнів джихаду, а в сучасному суспільстві, яке породило цих «одержимих Богом». Колонізація Заходом арабського світу, деспотизм режимів, які з'явилися після неї, економічний крах — за винятком нафтової манни — і у випадку імміґрантів їхнє невдале інтеґрування в Європу є об'єктивними передумовами ісламського радикалізму.
Щоб спинити цей радикалізм, який вбиває набагато більше мусульман, які буцімто є відступниками, ніж мешканців Заходу, не треба демонізувати сам по собі іслам, ідею, яка нічого не означає, треба пізнати його краще. А далі належить задуматися над питанням про соціальне живильне середовище цього радикалізму: чи не помилився Захід, і не раз, приймаючи масову імміґрацію, яку потім не виховав і не інтеґрував, більше підтримуючи в арабському світі деспотів, ніж демократів? Викорінення терору потребує негайних поліційних заходів, але також воно потребує тривалої рефлексії щодо об'єктивних і мало теологічних причин цієї новітньої священної війни.
Guy Sorman
¿De dónde salen los yihadistas?
ABC, 4.04.2016
Зреферувала Галина Грабовська
06.04.2016