Суперництво чи заколот?

З приводу статті "Суперництво" Я. Рака з ч. 38. "Кр. Вістей"

Статтю п. м-ра Я. Рака п. н. "Суперництво" помістили ми в 38. числі нашого часопису з зазначенням, що вона дискусійна. Тому в такому самому характері містимо відповідь на ту статтю іншого автора, який також належить до рядів молоді. Редакція.

Важність і суть кожної справи залежить у великій мірі від того, під яким кутом будемо її розглядати. З найкращого можемо зробити і найгірше, якщо відповідно насвітлимо ту чи іншу подію. Найменший випадок можемо роздути, зробити з нього несамовиту подію, а також найбільші заслуги поменшити, звести їх унівець відповідним насвітленням. І саме тому при кожній оцінці фактів треба до них дуже обережно підходити, щоб не скривити їхнього правдивого обличчя.

До кожної проблєми можна підходити з різних кутів бачіння. Люди всяких переконань можуть всіляко їх інтерпретувати. І до проблєми суперництва можна підходити з різних сторін. Одне лише всі мусять беззастережно ствердити, що суперництво, очевидно тільки в здорових проявах, це явище позитивне. Одначе мусимо признати, що суперництво мусить бути засобом до вироблювання характерів одиниць, а ніколи окремою ціллю. В кожній орґанізації побажане суперництво поміж поодинокими членами за кращі осяги праці. Це лише сприяє розвиткові орґанізації, чи її клітини, якщо таке суперництво йде по лінії завдань того гурту, у склад якого входять суперники.

Проте нездоровим явищем було б, коли для кращого суперництва гурти людей, споєних однією ідеєю, ділились би, коли метою певних ґруп було б виключно суперництво і то навіть через розбрат, щоб лиш було з ким суперничати.

Автор статті на цю тему наводить приклади зі спортової ділянки, як ілюстрацію до того, що навіть розкол товариства не шкідливий, чи допускальний, коли йде про здорову ривалізацію. Безперечно, оскільки згадана стаття була присвячена лише спортовому суперництву, до неї може й зайво було б давати якісь завваги. Та коли автор має посередньо на увазі сьогоднішні суперечки серед молоді, то треба обовязково дати бодай деякі вияснення в справі, на яку покликався п. Я. Рак.

Український Спортовий Кружок т. зв. "УССК", це було спортове товариство, що одним з головних завдань мало — фізичне виховання. І якщо внутрі такого товариства дійшло до розділу на два спортові товариства, які могли самостійно істнувати, то це могло бути навіть явищем позитивним. Український спорт був такий бідний самою кількістю товариств, що кожне нове-життєздатне було побажане. Тоді збільшувалась можливість суперництва, здорового змагу, що приносить удосконаленя справности їх членів. Те автор зазначив зразу, що частина членів відділилась і створила незалежний кружок "Черних". Розділ повстав через річниці політичних переконань. Не маю сумніву, що розбиття одного спортового товариства на два принесло позитивні наслідки в спортовій ділянці. Але чи принесло позитивні наслідки в узгідненні політичних переконань? Сумніваюсь. Хтось може сказати, що головним завданням спортового товариства є не вироблення політичного світогляду, але фізичної справности. Можна б навіть з цим погодитися, коли б нам чуже було гасло: "Здоровий дух у здоровому тілі". Коли б найбільші світоглядові різниці перетворили нас навіть у Гераклів, можна сумніватися, чи з цієї причини треба було б нам радіти. Що нам з фізичної сили, коли наші думки не будуть сконсолідовані?

Але тепер не забуваймо і про інший важний момент. Якщо в спортовому товаристві повстане розкол на тлі політичних розбіжностей, то це таки менше лихо, ніж розлам ідеольоґічної ґрупи на тлі ідеольоґічно-принципових різниць. В першому випадку політичні переконання не стають на перешкоді фізичному вихованню, зате в другому ідеольоґічні різниці виразно стоять на перешкоді ідеольоґічному вихованню мас. І наскільки в першому випадку можемо примкнути очі, то в другому випадку мусимо поважно призадуматися над злом, яке з цього може виникнути для громадянської думки, для нації. Різне розуміння якоїсь правди, коли стане предметом суперництва поміж прихильниками двох різних понять, ніколи не доведе до нівеляції тих різниць, лише до їх поглиблювання. Лихо було б особливо, коли б ішло про інформування загалу обома групами про те, як кожна з них дивиться на дану справу. Безперечно, що ці ґрупи могли б навіть з успіхом вести працю, суперничати зі собою, але скільки вигралаби на тому загальна справа, коли завданням має бути — формування одного світогляду.

Саме тому дошукуватися навіть будь-якої анальоґії в обох випадках — не можна. Цікаво було б за словами автора випробувати на практиці його рецепту суперництва, розподілом досі істнуючих наших товариств-установ. Цікаво, чому досі ще ніде не впали на думку потворити по два комітети, кооперативні союзи для творчого суперництва? Чейже було б безглуздям розбивати господарчу установу на дві, а тим самим ділити капітал, що роздріблений не представляє такої вартости, як згуртований. Але чи не знаходимо навіть суперництва у великих установах і то в їхньому зорґанізованому житті? Як приклад може нам послужити наша кооперація. Густа сітка низових кооператив покриває наші землі. Всі вони зорґанізовані в поодиноких повітових союзах. А проте вони можуть суперничати поміж собою в ділянці кращої орґанізації, числа членів, обслуги клієнта й ін. Всі ж Повітові Союзи сцентралізовані в одному Ревізійному Союзі, і без огляду на однозгідність орґанізації та ідеї кооперації вони мають змогу ривалізувати поміж собою. Таке суперництво буде наскрізь позитивне і принесе великі користі для нашого господарчого життя.

В інших народів також не знаходимо бажання уможливити суперництво шляхом роздріблення товариств чи орґанізацій. В III. Німеччині молодь згуртована з одній орґанізації, в якій суперництво в поодиноких клітинах, чи поміж одиницями навіть дуже розвинене. І коли в Німеччині створено окремі орґанізації жіночої молоді, то не для суперництва з хлопцями, лише для доповнення виховання, прикметного жінкам.

І коли суперництво поміж поодинокими членами товариства стає засобом до пожвавлення праці, то такий прояв треба повитати з радістю. Але пропаґувати ділення на ґрупи суперництва, мусимо це вважати за явище якнайбільш недоцільне в суспільному житті, бо воно приносить зло. І ніколи сутніх завдань суперництва не треба розуміти та пояснювати неправильно ані виправдувати суперництвом деяких актуальних шкідливих проявів нашого життя. Суперництво лише тоді добре, коли воно прямує до загального зміцнення одиниць, товариств, але не тоді, коли вносить заколот і розпорошення в суспільне життя.

[Краківські вісті]