Є в роцї день один — його святкуєм ми,
Зібравши ся в братерські кола,
Щоб промінь ще додать у лютий час пітьми
Поетови до ореола.
І скрізь, де ще живуть України сини,
Hезрадні народу дїти,
Те свято справити зіходять ся вони,
Що разом плакати й радїти.
І смуток свій несуть за скривджених людей,
І віру в кращий час приносять,
І з стогоном тяжким з намучених грудей
У бою правил правди просять.
І пісня голосна, як наш народ смутна,
Гуде в мельодії чудовій!
У тонах жалібних росказує вона
Про наші болї невимовні.
А там промова знов у пишній похвалї
Тараса гучно прославляє;
І чуєть ся тодї, що знов він на землї
І тихим словом промавляє:
Менї однаково, що бучно так менї
Ви спомин правите що-року;
Менї однаково, що в честь мою піснї
Складаєте в хвалу високу;
Однаковісїнько було-б менї й тодї,
Якби були мене й забули, —
Але я радий тим, що й у такій бідї
Ви ще душею не поснули.
Я радий тим, що в вас любов пережила
Часи страшної безнадїї;
Нехай-же буде й вам за те моя хвала,
Що в вас живі чуття святії.
О, бережіть її, ту чистую любов
До обездоленого люду:
Я задля його жив і кайдани знайшов,
Його й на небі не забуду.
Любіть же ви його, працюйте, боронїть
Від темряви, що душу вяже.
Довічная любов, — то мій вам заповіт,
А та любов вам шлях покаже".
[Вістник Союза визволення України]
12.03.1916