Львів, 24. лютого 1916
З реферату п. Гальбана, з яким ми познакомили наших читачів, бачимо, які погляди про українське питанє кольпортують польські полїтики в нїмецьких полїтичних кругах. Проти тих поглядів мусимо як найрішучійше застерегти ся.
Підім слїдом думок п. Гальбана.
Центральні держави — каже він — мусять дати змогу з'єдинити ся всїм польським силам для сповненя середно-европейських задач, з чого випливає потреба злученя тих українських земель, на яких наслїдком їх колишної приналежности до польської держави знаходять ся якінебудь польські сили (хоч-би тільки в скількости 2%, до плянованого польського орґанїзму.
П. Гальбан каже так, — і заявляє, що тільки Поляки можуть відтягнути "Малоросіян" і "Білоросіян" з-під впливу "Великоросіян" і зблизити їх до Австро-Угорщини. А на доказ свого твердженя покликуєть ся на те, що ідея національної окремішности "Малоросіян" і "Білоросіян" вийшла від Поляків; що в Росії Поляки з одними й другими живуть в найлїпшій згодї; що з окрема в Холмщинї та поміч, яку дали Поляки переслїдуваній унїї, незвичайно зблизила "Малоросіян" з Поляками; що навіть в Галичинї, про яку п. Гальбан не хоче близше говорити, нова краєва конституція промостила шлях до порозуміня між обома народами.
Анї один з тих "доказів" п. Гальбана не відповідає дїйсности.
Нїколи Поляки не заступали ідеї національної окремішности Українцїв і Білорусинів, тільки супроти російської теорії про приналежність одних і других до російської нації виставляли свою теорію, що Українцї й Білорусини, се части польського народу.
Чи маємо покликати ся хоч-би на польський меморіял до австрійського правительства з 27. падолиста 1848 р. де українську мову називаєть ся народним діялєктом польської лїтературної мови? Або на польського соціялїста Л. Васїлевського, який до Поляків "Північно-західного краю" дочисляє також усїх Білорусинів католиків?
Та не тільки виставляли Поляки теорію, що Українцї й Білорусини, се части польського народу, але також старали ся переводити її в житє.
Не згадуючи про польську державу, вистане вказати хоч-би на примір Холмщини. Каже п. Гальбан, що Поляки дали там поміч переслїдуваній російським правительством унїї, чим незвичайно зблизили холмських Українцїв до Поляків. Чи се правда? Не унїю підпирали Поляки в Холмщинї, тільки, користаючи з переслїдуваня унїї російським правительством, ширили — не в інтересї католицької церкви, тільки в своїм національнім інтересї — римо-католицизм.
Найлїпше потвердженє сього дає нам теперішність. Як тільки з увільненєм Холмщини з під Росії Українцї почали домагати ся приверненя прав греко-католицької церкви й уможливленя українському населеню Холмщини, яке з конечности, хотячи остати католицьким, мусїло належати до рим.-кат. церкви, вернути знов до своєї греко-католицької віри, — Поляки підносять проти сього однодушний протест.
Так назвав признану в австрійській державі гр.-кат. церков "Kurjer lwowski" (ч. 48. з 27. сїчня с. р., статя п. н. "Ks. Bazylianie a chełmscy unici"), а ц. к. державна прокураторія у Львові не знайшла в тім нїчого протизаконного, дарма, що всї признані в нашій державі реліґії стоять під особливою охороною закона, а реліґія католицька користуєть ся ще особливим упривілєйованєм.
Чи поза Польщею нема рим.-кат. церкви? Чи греко-католицька церков на українській землї не може опирати ся безпосередно о Рим, не може мати безпосередних звязків з римо-католицькою церквою в Австрії, — тільки мусить оставати під польською опікою? І в чиїм інтересї: католицизму чи польонїзації?
Про галицьку соймову виборчу реформу, на яку також покликуєть ся п. Гальбан, не будемо богато говорити. Вистане сконстатувати, що прийшло до неї аж наслїдком кількалїтної української обструкції в галицькім соймі та що елєменти національної автономії, які вона містить, були Поляками якзавзятїйше поборювані і при реалїзації зведені до як найменшої міри.
Ярка неправда, що в Росії Поляки живуть з "Малоросіянами" в як найлїпшій згодї. Українське національне відродженє в Росії числило Поляків усе до своїх противників. Поляки викликали всїх тих Українцїв (від Антоновича до Липинського), які скидали з себе спольщенє і вертали до свого народу. І не тільки виклинали, а й денунціювали перед російським урядом. І указ з 1876 р. проти української мови зосередили також польські денунціяції про небезпеку українського сепаратизму для російської держави. А по 1905 р., коли повстала українська преса і Росії, вшехпольський "Dziennik kijowski" відносив ся до київської "Ради" і до репрезентованих нею українських змагань не инакше, як галицькі Поляки до українських змагань в Галичинї.
Як представляє собі п. Гальбан полагодженє українського питаня в польській державі? В Галичинї — каже він — Поляки мусїли виступати проти українських домагань, бо бояли ся за своє панованє.
В кінцї інтереси нейтральних держав. П. Гальбан каже, що зближенє Українцїв і Білорусинів до Австро-Угорщини може наступити тільки за посередництвом Польщі, через приналежність тих народів до польської держави, утвореної в рамах Австро-Угорщини. А що каже історія? Що польське панованє примусило Україну виключити союз з Росією (що сей союз скінчив ся для України так нещасливо, до сього в великій мірі причинила ся також Польща, яка в боротьбі України з Росією ставала по сторонї Росії).
Як в історичній минувшости, так і тепер Україна мусить бороти ся за своє національне істнованє з двома чинниками: з Росією на сході і з Польщею на заході. І коли українська полїтична думка в теперішній війнї лучить українські інтереси з інтересами центральних держав, то в тій надїї, що вони визволять українські землї не тільки з-під російського панованя, але також дадуть українському народови змогу усунути з своєї землї останки польського панованя, наслїдки колишньої приналежности її до польської держави.
Стільки мали ми завважити з приводу реферату п. Гальбана. На всї проєкти нашої приналежности до плянованого Поляками польського державного орґанїзму, в якій небудь формі, під умовою яких би не було національних конфесій, наша відповідь звучить: Нї! Австрійська Україна хоче остати частю австрійської держави.
[Дїло]
25.02.1916