Спроба творення Галицького парламенту

16 лютого 1991 року у Львові вперше зібралася Галицька Асамблея.

 


Віче у Львові (1991). Світлина Вол. Саквука

 

 

Історик Степан Кобута написав: "Сама ідея провести подібний захід виникла на рівні керівників обласних рад на початку 1991 року. Авторство назви приписують голові Львівської облради, народному депутату Верховної Ради В.Чорноволу, який нібито 4 січня 1991 року під час проведення у Львові міжпартійної конференції заявив про намір утворити “Галицьку асамблею депутатів трьох рад”. Однак у тогочасній західноукраїнській пресі, що доволі оперативно й усебічно висвітлювала діяльність місцевої влади та політичних і громадських організацій, інформація про Галицьку асамблею як таку до моменту проведення форуму 16 лютого не вживалася. На слуху були загрози сепаратизму з боку тих регіонів, де домінували комуністичні сили, тож навіть В.Чорновіл, який з 1989 року активно пропагував ідею федералізму України на основі союзу історично сформованих територій-земель, на початку 1991 р. уникав публічних заяв із цього приводу, намагаючись не особливо наголошувати на різниці між регіонами" ¹.

 

Я пригадую, що вперше про скликання "Галицького парламенту" ми стали говорити на президії Львівської обласної ради ще десь в листопаді 1990 року. Прискорили реалізацію цього проекту арешт Степана Хмари, події у Литві та Латвії, приготування до референдуму в Криму. У грудні я їздив до Сімферополя на конференцію тамтешнього Товариства української мови ім. Т.Шевченка, і Вячеслав Чорновіл попросив мене привезти звідти документи та матеріали про ці кримські наміри.

 

Складна економічна ситуація, інспіровані московськими спецслужбами міжконфесійні конфлікти, протистояння між місцевою та київською владою вже за кілька місяців спричинили деяке розчарування щодо діяльності місцевих рад першого демократичного скликання серед галицької громади. Треба було шукати нові шляхи діяльності та співпраці у суспільно-політичній, економічній,  гуманітарній галузях.

 

"Перемога на початку 1990 року об'єднаних демократичних сил створила на Львівщині особливу ситуацію. Регіон став базою національно-визвольного руху, метою якого було здобуття незалежності України. Перед демократичними силами Львівщини постали якісно нові завдання:

- в найстисліші терміни перейти з режиму опозиційної боротьби за владу в конструктивний режим формування міцних владних структур, здатних не лише вистояти в умовах внутрішньої і зовнішньої блокади і всіляких утисків з боку тоді комуністичних центрів Москви та Києва (згадайте гасло тодішніх комуністичних лідерів про сто днів), але й очолити реформаторський та національно-визвольний рух в Україні;

- об'єднати всі демократичні сили і владу в Галичині (ідея Галицької Асамблеї);

- мобілізувати сили і ресурси для стимулювання і поширення національно-визвольного руху на всю Україну;

- форсованої розбудови в Галичині повноцінного фрагменту Української Держави на засадах демократії та ринкової економіки" ².

 

Від перших сесій обласні, міські, районні рад народних депутатів Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей підтримували між собою зв’язок, координували свої дії, спільно розробляли ухвали та постанови.

 

Після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою "Декларації про державний суверенітет України", в Івано-Франківську 21 липня відбулася зустріч представників національно-демократичних сил трьох галицьких областей, на якій створили Міжобласний координаційний комітет. Це не суперечило тодішньому законодавству УРСР, яке передбачало можливість створення асоціацій рад народних депутатів на різних рівнях. Зокрема, ще 1990 року створили Асоціацію демократичних рад народних депутатів і демократичних блоків у радах народних депутатів України.

 

Згадаймо деякі події літа й осені 1990 року. Вони родили деякі надії, але водночас залишалися тривожними.

 

24 липня на Хрещатику замайорів синьо-жовтий прапор – його підняли на щоглі перед Київрадою. Київ став дев’ятим обласним центром України, де узаконили використання національної символіки.

 

1 серпня червоноградці, за рішенням своєї міської ради, першими в Україні демонтували пам’ятник В.Лєніну на центральній площі міста. До кінця року пам’ятники більшовицьким вождям були ліквідовані майже в усіх містах і селах Галичини.

 

3–5 серпня на Дніпропетровщині та в Запоріжжі з ініціативи Народного Руху України (НРУ) відбулося Всеукраїнське свято «Дні козацької слави», присвячене 500-річчю українського козацтва.

 

13 серпня греко-католицька громада зайняла Собор Св. Юра у Львові.

 

2 вересня у Львові відбулася велика маніфестація проти підписання союзного договору, у якій взяли участь близько 100 тисяч осіб. 30 вересня на заклик НРУ біля Республіканського стадіону в Києві відбулося політичне віче під гаслом “Ні – новоствореному союзному договору!”, де мітингували вже понад 200 тисяч. Була висунута вимога про вихід України зі складу СРСР.

 

2-17 жовтня у Києві на сучасному майдані Незалежності (тоді ще – площа Жовтневої Революції) голодували студенти. Вони висунули вимоги: проходження військової служби на території України; перевибори Верховної Ради УРСР; відмова уряду республіки від підписання союзного договору; передачі місцевим органам влади на території України майна КПРС і ВЛКСМ; відставка голови Ради Міністрів УРСР В.Масола. 23 жовтня Верховна Рада, розглянувши заяву В.Масола про складання ним повноважень голови уряду, задовольнила його прохання.

 

24 жовтня Верховна Рада ухвалила зміни й доповнення до Конституції УРСР, якими скасовала статтю про керівну роль КПРС, заклала основи багатопартійності, проголосила верховенство законів республіки на її території.

 

25-28 жовтня в київському палаці «Україна» відбулися Другі Всеукраїнські Збори (з’їзд) НРУ. Його делегати представляли 632 828 членів. Більшість делегатів (56,7%) – представляли Львівську, Івано-Франківську області та місто Київ. Це зібрання виглядало на "з’їзд переможців". Здавалося – ще трохи, і СРСР посиплеться, а комуністи зі страхом повтікають. Якими були ми тоді ще наївними...

 

Компартійна та промосковська реакція перейшла у контрнаступ. 7 листопада на площі Перемоги у Києві міліція розігнала студентів, які намагалися перешкодити проведенню військового параду до «жовтневих свят». У підземному переході під Хрещатиком вчинено провокацію проти народного депутата Степана Хмари. 11 листопада Верховна Рада УРСР "після гострої дискусії, яка іноді виходила за рамки парламентської етики, більшістю голосів ухвалила згоду на притягнення до кримінальної відповідальності депутата С.Хмари". В Україні знову з’явилися політв’язні.

 

Тим часом 20 січня 1991 року відбувся Всекримський референдум, у якому взяло участь 1 441 тисяч із 1 778 тисяч кримських виборців. За відновлення державності у формі Кримської АРСР як суб'єкта Союзу і учасника Союзного договору висловилось 93,26 % голосуючих; проти – 5,6 %. А 12 лютого Верховна Рада УРСР ухвалила Закон "Про відновлення Кримської АРСР" в межах території Кримської області в складі УРСР.

 

 

Галицька Асамблея зібралася лише два рази. 16 лютого у Львівському театрі опери та балету (тоді ще імені Івана Франка) відбулася Перша Галицька Асамблея депутатів Львівської (140 осіб), Івано-Франківської (126) та Тернопільської (114) обласних рад. Отже, загалом на "галицькому парламенті" зібралися 380 повноважних представників. Це становило понад 80% усіх депутатів трьох обласних рад.

 


Світлина Вол. Саквука

 

Головами цих обласних рад тоді були Вячеслав Чорновіл (Львівської), Микола Яковина (Івано-Франківської) та Василь Олійник (Тернопільської). В.Чорновіл і М.Яковина були висуванцями національно-демократичних сил. Натомість випускник Київської вищої партійної школи Василь Олійник (1948–2010) мав за собою компартійну кар’єру (голова колгоспу, секретар райкому КПУ, 1-й заступник голови облвиконкому). Його попередниками у 1990 році були інші висуванці КПРС В.Острожинський та Л.Маланчук. На той час депутати – члени компартії мали більшість у Тернопільській області, але ситуація поступово змінювалася. Для порівняння: "В Івано-Франківській області опозиція до КПУ в обласній Раді становила 78,7 %, у міській – 86 %. У Тернополі – майже половина в обласній і 60 % – у міській" ³.

 

Всього в залі театру зібралися до 1200 осіб. Серед запрошених гостей були: перший заступник голови Верховної Ради Іван Плющ, голова Волинської обласної ради В.Блаженчук, представники керівництва та делегації Вінницької, Житомирської, Закарпатської, Рівненської, Чернівецької обласних рад, народні депутати України.

 

"Із першого питання порядку денного "Загальна концепція економічної співпраці в регіоні" з доповідями виступили: від Львівської області – голова облвиконкому С.Давимука, від Тернопільської – голова обласної ради В.Олійник, від Івано-Франківської – перший заступник голови облвиконкому В.Павлик. За підсумками обговорення практично одноголосно прийнята угода "Про основні принципи співробітництва між обласними радами народних депутатів Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської областей". Із другого питання порядку денного "Про політичну ситуацію в регіоні і Всесоюзний референдум" виступили голова Львівської обласної ради В.Чорновіл, перший заступник голови Тернопільського облвиконкому Б.Бойко, голова Івано-Франківської обласної ради народних депутатів М.Яковина, народні депутати УРСР – І.Юхновський, М.Косів та ін." ⁴.

 

В угоді про співпрацю передбачалося проведення спільних заходів з актуальних політичних та суспільно-економічних питань. В перспективі йшлося й про спільні економічні проекти від виробництва сірників до "українських автобусів". Це було актуально у час послаблення економічної кооперації у межах СРСР та зростання тотального товарного дефіциту. Адже "митні кордони" та заборона вивозу товарів встановлювалися тоді не лише на межах союзних республік, але й областей та районів.

 

Для реалізації цих завдань була утворена Регіональна координаційна рада, що мала утворити свій робочий орган у Львові. До її складу, крім голів трьох обласних рад, увійшли: їхні заступники М.Горинь (Львів), Я.Карп’як (Тернопіль), Б.Мелінишин (Івано-Франківськ); голова Львівського облвиконкому С.Давимука; перші заступники голів облвиконкомів В.Павлик (Івано-Франківськ), Б.Бойко (Тернопіль); голови планово-економічних комітетів облвиконкомів З.Манів (Івано-Франківськ), З.Котик (Львів), В.Вихрущ (Тернопіль).

 

Прийняли також Ухвалу "Про єдність українських земель", у якій входження західноукраїнських земель до складу України обумовлювалося Актом Злуки УНР і ЗУНР від 22 січня 1919 року, засуджувалися "намагання порушити територіальну цілісність України". На жаль, пізніше цей момент не було підтверджено при проголошенні Незалежності.

 

На мене як безпосереднього учасника, депутата обласної ради, Галицька Асамблея не справила очікуваного враження. Вона нагадувала чергову урочисту академію, а не "Галицький парламент". Варто було провести робочі засідання Асамблеї у вужчому колі, а вже потім провести завершальне урочисте зібрання в театрі.

 

Досліджуючи тодішній період та передумови скликання Галицької Асамблеї, львівський історик Олег Муравський наголосив: "Існувала низка об’єктивних причин, які зумовлювали необхідність проведення заходу, головна з яких політична – через перепони компартійних структур існувала загроза "дискредитації демократичного ренесансу" західноукраїнських областей, а "розгнуздана кампанія", яка велася проти Галичини комуністичною пресою республіканського, а також союзного рівня, спонукала керівників трьох областей шукати шляхів для об’єднання" ⁵.

 

До реального об’єднання – принаймні на рівні обласних рад – так і не дійшло, але прийнято важливе рішення щодо проведення окремого референдуму в Галичині.

 

Московська влада запланувала на 17 березня 1991 року всесоюзний референдум, на якому виборці мали би відповісти "ТАК" на питання "Чи вважаєте Ви необхідним збереження СРСР як оновленої федерації рівноправних суверенних республік, в якій повною мірою ґарантуватимуться права і свободи людини будь-якої національності?". Відповідну постанову прийняв Вєрховний Совєт СРСР 16 січня.

 

27 лютого Верховна Рада УРСР ухвалила рішення про проведення 17 березня в УРСР одночасно із загальносоюзним референдумом опитування населення щодо умов входження до майбутнього Союзу: "Чи згодні Ви з тим, що Україна має бути в складі Союзу Радянських Суверенних Держав на засадах Декларації про державний суверенітет України?".

 

Натомість Галицька Асамблея прийняла рішення провести в Галичині власне опитування. Де виборці мали виявити своє ставлення до такого питання: "Чи хочете Ви, щоб Україна стала незалежною державою, яка самостійно вирішує всі питання внутрішньої та зовнішньої політики, забезпечує рівні права громадянам незалежно від національної та релігійної приналежності?"

 

В результаті 70,2% виборців України підтримали збереження СРСР, а 80,2% – членство "на засадах Декларації про державний суверенітет України". В Галичині за СРСР було 16,4%, а за повну незалежність – 89,3%! Хоча ще 37% сподівалися, що у Москві будуть шанувати Декларацію про державний суверенітет України. Насамперед за рахунок івано-франківців: "Стосовно республіканського бюлетеня більшість місцевих осередків нових політичних партій та громадських організацій агітували проти нього, хоча напередодні самого голосування Івано-Франківська крайова організація Руху відповідно до позиції Центрального проводу НРУ закликала підтримати “лінію Кравчука”. Тому на Прикарпатті за другий бюлетень висловилися 52,1 відсотка учасників, у той час, коли сусіди, в основному, голосували проти: львів’яни – 30,1, а тернопіляни – 35,2 відсотка" ⁶.

 

Підсумки цих трьох референдумів в Галичині та деяких інших регіонах України я зібрав у таблицю.

 

Частка виборців, які відповіли "ТАК" на питання референдумів 17 березня 1991 року (%).

Області

Всесоюзний Український Галицький

Львівська

16,4 30,1 89,6

Івано-Франківська

18,2 52,1 90,0

Тернопільська

19,3 35,2 85,3

ГАЛИЧИНА

17,6 36,8 89,3

Закарпатська

60,2 69,5

Чернівецька

60,8 83,2

Волинська

53,7 78,0

Рівненська

54,3 79,6

Хмельницька

87,9 87,9

Кримська

87,6 84,7

м. Київ

44,6 78,2

УКРАЇНА

70,2 80,2

 

27 червня газета «Голос України» опублікувала звернення до Верховної Ради УРСР Координаційної ради обласних рад народних депутатів Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської областей, підписані головами цих рад (М.Яковина, В.Чорновіл, В.Олійник) від 18 червня, в якому підписання союзного договору в даний час розцінювалось як "неприпустиме". Координаційна рада рішуче виступила проти розгляду питання про союзний договір на поточній сесії Верховної Ради УРСР.

 

19 серпня ГКЧП (Державний комітет з надзвичайного стану) здійснив у Москві державний переворот і проголосив в СРСР надзвичайний стан. 22 серпня після арешту у Москві організаторів ГКЧП депутати Львівської обласної ради обшукали і опечатали приміщення обкому КПРС, де виявлені документи, що стали потім підставою для заборони і розпуску КПУ.

 

У суботу 24 серпня Верховна Ради ухвалила "Акт проголошення незалежності України". Для підтвердження цього Акту оголошено про проведення 1 грудня 1991 року всенародного референдуму та президентських виборів. 1 вересня сесія Великої ради НРУ висунула кандидатом у Президенти України В.Чорновола.

 


Тут засідала ІІ Галицька Асамблея

 

Кілька днів по тому, 5 вересня у Тернополі, у палаці культури"Березіль" ім. Леся Курбаса відбулася ІІ Галицька Асамблея, на якій розглядали питання реорганізації влади, стабілізації економіки. Були прийняті ухвали «Про політичну ситуацію в Україні», «Про політичну та історичну оцінку національно-визвольних змагань ОУН–УПА», «Про газету “Західна Україна”», «Про зміну системи місцевих органів державної влади та самоврядування», «Про реалізацію в регіоні урядової Програми надзвичайних заходів з стабілізації економіки».

 

Ще створено Галицький економічний комітет на чолі з професором економіки Віктором Пинзеником та робочу групу Галицької Асамблеї з питань розробки нових законопроектів про організацію державної влади та місцевого самоврядування, до складу якої увійшли М.Костицький, В.Кампо, М.Мелешко, І.Коліушко, О.Павленко, П.Стецюк (Львів) та М.Мацькевич, М.Яковина (Івано-Франківськ). Ця робоча група напрацювала та скерувала до Верховної Ради кілька законопроектів: «Про місцеве самоврядування», «Про місцеву державну адміністрацію» та «Про правовий статус області», які київську владу не влаштували.

 

Також на Асамблеї у Тернополі рекомендовано В.Чорноволу балотуватися на виборах Президента України. Від імені Галицької Асамблеї прийнято звернення про підтримку його кандидатури.

 

"Власне у своєму виступі В.Чорновіл відзначив роль і місію Галичини: “Ми можемо пишатися тим, що саме Галичина під час путчу, тільки органи влади галицьких земель залишилися вірними справі демократії і свободи, і твердо і однозначно виступили в їх захист, і тому, вважаю, справа нашої честі зберегти роль Галичини як флагмана демократичних процесів в Україні, саме тут повинні бути сформовані концепція побудови української держави, сформульовані основні принципи по магістральним напрямкам її побудови. Постійний політичний тиск Галичини повинен бути каталізатором діяльності республіканських органів влади, повинен спрямовувати їх на шлях будівництва української держави” ⁷.

 


Світлина Вол. Саквука

 

1 грудня під час президентських виборів В.Чорновіл набрав чверть голосів виборців України, незважаючи на те, що його соратники по Народній Раді теж розшарпували національно-демократичний електорат (серед них – і народні депутати від Галичини Левко Лук’яненко та Ігор Юхновський). Але основним завданням його виборчої кампанії було здобуття якнайбільшого числа голосів за незалежність у Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року – цьому справжньому святі нашої незалежності.

 

Натомість після референдуму не було прийнято жодних заходів щодо прискорення нових виборів Верховної Ради, про що говорилося на Галицькій Асамблеї. І більшість колишніх комуністів втримали у своїх руках важелі політичного й економічного впливу. Не було вчинено кроків щодо консолідації народних депутатів з Галичини для спільної діяльності.

 

На жаль, нижчий від сподіваного результат В.Чорновола на президентських виборах і намагання президента Л.Кравчука позбавити органи місцевого та регіонального самоврядування багатьох владних повноважень спонукали голову Львівської обласної ради піти у відставку. Чорновіл не мав бажання боротися за посаду представника президента Кравчука, який також не хотів мати в Галичині нелояльного намісника.

 

Вячеслав Чорновіл волів очолити НРУ й перетворити його в опозиційну партію. А в залишеній ним Галичині забракло тоді амбітного лідера, який зміг би далі продовжувати становлення "галицького парламенту". Тоді ще справа творення власної політичної сили не сприймалася поважно в Галичині. І все ще жевріла надія, що через рік-два вдасться "галичинізувати" всю Україну. Тому Галицька Асамблея припинила свою діяльність.

 

Про жодний "сепаратизм" тоді не було мови. Єдиним актуальним гаслом про відокремлення було: "Геть від Москви!".

 

 

ПРИМІТКИ

¹ Кобута С. "Галицька асамблея 1991 року: Політичний проект чи спроба регіонального співробітництва // Вісник Прикарпатського університету. Історія. Випуск 19. – Івано-Франківськ, 2011. – С. 24.

² Давимука С. Державотворча діяльність Львівської обласної ради І-го демократичного скликання // Перша Львівська демократична: діяльність Львівської обласної ради першого демократичного скликання (1990–1994). – Львів, 2012. – С. 24.

³ Альпаков М. Державотворча діяльність Львівської обласної ради у контексті суспільно-політичних процесів в УРСР (1990–1991) / Дисертація... – Львів, 2015 (на правах рукопису) – С. 45.

Муравський О. Західні землі України: шлях до незалежності. – Львів, 2011. – С. 119.

⁵ Там само. – С. 118.

Кобута С. Галицька асамблея 1991 року: Політичний проект чи спроба регіонального співробітництва // Вісник Прикарпатського університету. Історія. Випуск 19. – Івано-Франківськ, 2011. – С. 28. 

⁷ Там само. – С. 29.

 

 

22.02.2016