Animal farm

...або Безсоромна брехливість пропаганди

Джордж Орвелл. Колгосп тварин. З англійської переклав Юрій Шевчук. – Київ: «Видавництво Жупанського», 2015. – 120 с.

«Отож за останні десять років у мене зʼявилося переконання, що коли ми хочемо відродити соціалістичний рух, то необхідною передумовою для цього є знищення радянського міфу», – пише Джордж Орвелл у передмові до першого українського перекладу Animal farm, опублікованого тисяча девʼятсот сорок сьомого року, два роки по тому, як вийшло в світ англійське видання. Одісея українського Орвелла не набагато коротша, ніж оригіналу, а за ступенем пригодництва і драматизмом, очевидно, сильно його перевершує.

Перша українська публікація розраховувалася на українців у світах – тих, котрі відчули на собі принади змальованої в ній дійсності, і тих, кого вона – принаймні безспосередньо – не торкнулася. Годі було сподіватися, що тоді, як і у всі наступні десятиріччя, книжка потрапить до України. А йшлося про перший переклад твору, до того ж мовою, проти якої на її батьківщині (адже мова також має батьківщину) спрямовувалися репресії, як і проти її носіїв. Мовою, в якій зазнавали утисків літери, слова, граматичні форми. Мовою народу, який став жертвою великого, невдалого, злісного експерименту, що його й дезавуйовано в Animal farm.

Звідки людина, яка ніколи не була в СССР – не мешкала там і не приїздила туди ні туристом, ні репортером, не читала щоденників вʼязнів ҐУЛАҐу, не тримала в руках ні художніх творів, ні реалістичних, виконаних здебільшого простим олівцем замальовок – гнітючих, безвихідних, як любов Орвеллових героїв у «1984», не бачила викривальних матеріалів у західній пресі, яких – за поодинокими винятками – і не можна було побачити, так проникливо розкрила суть усього, що там відбувалося? Ще й випередила розвиток подій, зокрема метаморфозу сталінського репресансу, коли розстрілювали гуртом і вроздріб, утилізуючи людину, мов партію непотрібного товару, в брежнєвський бідермаєр з набором лакованих меблів «Калинка» і смородом алкоголю й сечі по підворіттях?

Зовсім без досвіду не обійшлося – дещо Орвелл спізнав. Заледве він одружився, в Іспанії вибухнула громадянська війна. Медовий місяць, що розтягнувся на понад пів року, подружжя провело в боях на боці уряду, доки на араґонському фронті фашистський снайпер прострелив соціалістові Орвеллові шию. Коли контроль над іспанським урядом здобули комуністи, Орвелл опинився між переслідуваних:

Ці переслідування в Іспанії йшли водночас з великими чистками в СССР і були лише їхнім відлунням. Суть обвинувачень (а саме: змова з фашистами) і тут і там була однаковою. Але коли мова йшла про Іспанію, я достеменно знав, що ці обвинувачення брехливі. Увесь цей досвід став цінною наукою для мене: він показав мені, як легко тоталітарній пропаганді керувати думкою освічених верств у демократичних країнах.

Ми обоє з дружиною були свідками, як невинних людей кидали у вʼязниці тільки тому, що їх запідозрювали в неправовірних поглядах. А повернувшись до Англії, ми побачили, що порівняно розсудливі і нібито добре поінформовані аналітики вірять в усякі неймовірні розповіді про змови, зраду та саботажі, про які розповідала преса з московської судової зали.

І тоді виразніше, ніж будь-коли, я усвідомив негативний вплив радянського міфу на західний соціалістичний рух.

Цього багато чи мало? Досвід може нічому не навчити, а знання, освіченість не вберігають від маніпульованості. Знаннями можна, зрештою, не вміти розпоряджатися, вони можуть взагалі виявитися зайвими, надмірними, недоречними, хоча, звісно, передусім варто їх мати. Для Орвелла досвід став «цінною наукою». Плюс інакший досвід – той, який робить митця митцем: того, хто пише, письменником. Щось, що дозволяє йому і лише йому розповісти, чого за нього так не втне ніхто. Врешті, воно викликає знизування плечима: «Отак просто?». Атож, геніально.

Орвелл уповні спізнав творчі муки, пройшов крізь виснажливе шукання себе, свого «я» художника. У двадцять чотири роки син урядовця британського адміністративного апарату в Індії, випускник Ітонської public scool, за словами Орвелла, найдорожчого та найбільш снобістського освітнього закладу Англії, зненацька вирішує стати письменником. Свій кількарічний досвід працівника британської Імперської поліції майбутній автор памфлетів, «казок» та незрівнянного любовного роману «1984», що його зазвичай і – поза сумнівом – обґрунтовано зачислюють до антиутопій, підсумовував так: «На цій службі я пробув пʼять років. Вона мені не подобалася і сповнила ненависті до імперіалізму, хоча в той час націоналістичні настрої в Бірмі не були надто сильними, а ставлення англійців до бірманців не було особливо поганим».

Орвелл мав цей рідкісний дар – відділяти полову від зерна. Ось Орвеллів стейтмент зразка тисяча девʼятсот сорок сьомого року щодо його батьківщини в контексті її тодішнього ставлення до тоталітаризмів. Рідкісне вміння – перебуваючи в часі, здужати поставити йому – неупереджено – діагноз:

Не треба вважати, що Англія є справжньою демократією. Це капіталістична країна з великими класовими привілеями і значним розшаруванням суспільства за рівнем статків – навіть зараз, по війні, яка, здавалося, мала всіх урівняти. З другого боку, це країна, де люди вже сотні років живуть разом і не знають громадянської війни, де відносно справедливі закони, де певною мірою можна довіряти новинам і статистичним звітам і, нарешті, де можна не боятися мати опозиційні погляди та відкрито висловлювати їх. У таких обставинах звичайна людина не може собі уявити, що таке концтабори, масові депортації, увʼязнення без суду, цензура преси тощо. Коли хтось читає про події в такій країні, як Радянський Союз, він перекладає все на ґрунт англійських уявлень і не враховує безсоромної брехливості тоталітарної пропаганди.

Письменники проникли до нутра тоталітарних режимів значно швидше і глибше, ніж мислителі та теоретики. То вже згодом була Ганна Арендт з «Джерелами тоталітаризму». Навпаки, чимало соціальних філософів свого часу закладало підвалини майбутніх тоталітарних режимів, ймовірно, добре не усвідомлюючи і вже запевне не в змозі передбачити наслідки. Показова в цьому плані конфронтація Івана Франка з державою Фридриха Енґельса. Добре бути мудрим опісля, тоді як Франко розкритикував механізми тоталітаризації ще до того, як вони почали діяти. Я впевнений, що цією проникливістю Франко завдячує нервові саме художника, а не мислителя, яким він, безперечно, теж був.

Повернімось, одначе, до Орвелла. Відтоді, як він поклав стати письменником, і до того моменту в його біографії, коли він ним став, пролягло майже два десятиріччя, в які жив, «як щастило». І навіть тоді, коли зміг зводити кінці з кінцями на заробітки від власних творів, Орвелл ще не став письменником. Він напрочуд добре відчув і добре зрозумів себе. І чудово сформулював це тисяча девʼятсот сорок шостого року в есеї «Чому я пишу» – мастрід для авторів, які шукають себе. Ця цитата, введена до хрестоматійного дослідження «Джордж Орвелл. Життя» британського економіста і політолога Бернарда Кріка, міститься також у теперішньому українському виданні Animal farm: «Оглядаючись нині на свою творчість, я бачу, що там, де я не мав політичної ідеї, у мене незмінно зʼявлялися неживі книжки з пишномовними пасажами, реченнями без змісту, квітчастими прикметниками, словом – гра в дійсність...»

В Animal farm Орвелл блискуче розкрив технологію брехні. Як рівні поволі стають рівнішими за інших; як проповідувані істини дедалі фатальніше відбігають від щоденної дійсності; як народжується культ особи і здійснюється соціальне розшарування («Тримаючись Напелеона, вони – це всі помітили – махали біля нього хвостами точнісінько так, як колись собаки махали ними біля ніг містера Джонса»); як відбувається маніпулювання памʼяттю («Усі добре памʼятали, як схвалювали ці рішення, принаймні, їм здавалося, що памʼятали»; «Декого це спантеличило, але Пищик швидко їх переконав, що їм зраджує памʼять»; «Тварини ж не бачили приини не вірити йому, тим паче що вони не могли виразно пригадати умови, які були до Повстання»), а також знищення і самозищення індивіда («”Жодна тварина не повинна вбивати іншу тварину без причини”. Чомусь усім якось випали із памʼяті останні два слова. Тепер вони впевнилися, що заповіді не порушено, бо, звісно ж, зрадників, які змовилися зі Сніжком, було за що вбивати»).

Якщо письменник і взяв за основу для своєї макабричної казки імперію СССР, його Animal farm, як і роман «1984», виходить далеко за межі художньо-політичної критики збудованого там режиму. Англієць Джордж Орвелл до самого кінця залишився прихильником соціалістичної ідеї. Компонуючи нищівну казку про дійсність, він вірив у цілком інакшу казку – можливість міжлюдського порозуміння. В щось на зразок вічного миру. Кінець кінцем (як не парадоксально) – у рівність, свободу і братерство.

Українською Animal farm перекладався і як «Колгосп тварин», і як «Ферма “Рай для тварин”» – з різними, як бачимо, акцентами, що, однак, не змінюють суті. Якщо ми візьмемо до рук будь-який старіший українсько-англійський словник, який ще містить слово «колгосп», ми знайдемо, що англійською воно передається collective farm – звідси й походить назва памфлету Джорджа Орвелла, твору про маніпулювання спільнотою, людською свідомістю і памʼяттю.