Сучасний експеримент Мілґрема

Елісон Еббот

Минуло понад 50 років відколи Стенлі Мілґрем провів свій суперечливий експеримент, який шокував світ тим, наскільки легко люди готові підкорятися злочинним командам й наносити шкоду іншим. Тепер команда психологів з Університетського коледжу Лондона здійснила оновлену версію цього класичного експерименту.

Актор Пітер Саарсґард грає роль Стенлі Мілґрема у фільмі 2015 р. "Експериментатор".

Результати їхнього дослідження, опубліковані 18 лютого в журналі Current Biology, дозволяють пояснити неприємні результати Мілґрема. Вчені доводять: виконуючи накази, людина відчуває менше відповідальності, ніж коли виконує ту саму дію особисто. При цьому немає значення, добрий це чи поганий вчинок.

«Цей експеримент дозволяє пояснити, чому люди наносять шкоду одне одному, коли їх до цього примушують: вони не розглядають свої дії як власні», – каже соціальний психолог Вальтер Сіннот-Армстронґ, який не брав участі в дослідженні.

Мотивацією суперечливого експерименту Стенлі Мілґрема став судовий процес над нацистським злочинцем Адольфон Ейхманом, який, як відомо, виправдовувся тим, що «лише виконував накази». «Наш експеримент не виправдовує зло, але свідчить про те, що людський мозок влаштований так, що ми відчуваємо менше відповідальності, коли “лише виконуємо накази”», – каже головний автор дослідження Патрік Хаґґард.

У своїх оригінальних експериментах, проведених в 1960-ті рр. в Єльському університеті, Мілґрем повідомив їх учасникам, що начебто випробовує нові методики запам’ятовування інформації. За легендою, людина краще запам’ятовує інформацію, коли її карають фізичним болем. Учасникам запропонували вдаряти людину в сусідній кімнаті електричним струмом зростаючої потужності, коли вона робитиме помилки, завчаючи пари слів. Насправді ніяких ударів не було, а в сусідній кімнаті сидів актор, який симулював крики і зойки. Справжньою метою Мілґрема було встановити, як далеко готові зайти учасники експерименту, підкоряючись наказам авторитета – поважного лікаря в білому халаті, якого їм представили як світове світило.

Результати експерименту виявилися шоком навіть для його автора. Дві третини його учасників були готові збільшувати напругу навіть після того, як людина втрачала свідомість. Стенлі Мілґрем тоді заявив, що «якщо в Америці відкрити концтабори на зразок нацистських, їх персонал можна набрати з мешканців будь-якого середньостатистичного містечка». Експеримент Мілґрема, однак, критикували за обман його учасників. Крім того, він не давав відповіді, що відчували його учасники, коли виконували накази «авторитета». Патрік Хаґґард, отже, вирішив оновити цей класичний експеримент. Тепер його учасники наносили одне одному справжній біль і повністю знали про цілі дослідження.

Волонтерам (щоб уникнути гендерних ефектів, усі вони були жінки) видали по £20. Їх посадили парами одна напроти одної, а між ними лежала клавіатура. Учасниця, названа «агентом», могла натиснути одну з двох кнопок на клавіатурі. Перша кнопка не давала жодних наслідків, а інша могла забрати в другої учасниці, названої «жертвою», п'ять пенсів на користь агента, що в деяких парах ще й супроводжувалось болючим ударом електричного струму (оскільки люди мають різну чутливість до болю, сила ударів була попередньо обумовлена).

Жінками слід було почергово натискати на кнопки, міняючись ролями «агента» і «жертви». При цьому в деяких сеансах була присутня ще й третя жінка, яка веліла «агенту» натискати на ту чи іншу кнопку, а в інших її не було. Тож «агент» могла сама вибрати, яку кнопку їй натиснути. ЕЕГ у цей час фіксувала активність мозку агента: більша активність означала напруженішу роботу думки й детальніше обмірковування своїх дій.

Щоб визначити зв’язок цих дій з відчуттям відповідальності, експеримент провели у такий спосіб: натискання кнопки через кілька сотень мілісекунд також викликало звуковий сигнал в навушниках «агента», яку попросили зробити висновок про довжину цього сигналу. У попередніх дослідженнях психологи встановили, що люди сприймають сигнал як коротший, коли здійснюють у цей час цілеспрямовану вольову дію, наприклад роблять рух рукою, і довший, коли дія пасивна (хтось інший рухає їхньою рукою).

Отже, результати експерименту були такими: його учасниці сприймали довшу тривалість звуку й, отже, свою дію як пасивнішу, коли їм веліли тиснути на кнопку. Крім того, ЕЕГ при цьому вказувала на слабшу мозкову активність, що свідчить про те, що мозок менше обробляв наслідки їхньої дії. Неочікуваним було те, що це не залежало від того, яку кнопку їм веліла тиснути експериментатор: і нейтральна кнопка, і та, яка завдавала біль, викликали однакову мозкову активність.

«Це виглядає так, наче ваше відчуття відповідальності знижується, коли хтось велить вам щось зробити, і не важливо, що саме», – стверджує П. Хаґґард. Потрібно наголосити, що це дослідження також є аргументом в довготривалих юридичних дебатах про те, який баланс відповідальності між автором і виконавцем злочинного наказу. Крім того, його результати варто взяти до уваги компаніям, які прагнуть до більшої чи, навпаки, меншої відповідальності своїх працівників.