(Телєфоном від власного кореспондента)
Варшава, 9. лютого 1941
В суботу 8. і В неділю 9. ц. м. відбулась у православному соборі у Варшаві на Празі урочиста хіротонія архимандр. Палладія на єпископа краківсько-лемківської єпархії.
В суботу відбулось т. зв. "наречення во єпископи", а в неділю підчас урочистого богослуження відбувся сам акт висвячення. Його доконав митроп. Денис з архиєп. Іларіоном та єп. Тимотеєм. В асисті брали участь: архимандрит яблочинського манастиря Митрофан, архимандр. Теофан, митрофорний протоєрей Борецький, протопресв. Пащевський, прот. Чубук-Подільський, прот. Волков, прот. Малюжинський, священики Лопухович, Новицький і Ленчевський, протодіякони Смоль і Гарасименко та діякон Климюк.
Співав прегарно церковний хор варшавського УДК під управою Демчука. Після богослуження Національний хор Божика відспівав "Почаївську Матір" та колядки.
Собор був ущерть виповнений українськими вірними, при чому присутні були українські інтеліґенти без огляду на віроісповідання. Зокрема присутній був представник УЦК інж. О. Бойдуник, голова варшавського УДК полк. Поготовко, гол. ред. "Краківських Вістей" М. Хомяк та представники українських громад із Варшави, Люблина, Кракова і Берліна (п. Ол. Севрюк).
Нововисвячений владика приймав від чільних громадян побажання, після чого ієрархи з вищими духовними й іншими запрошеними гістьми перейшли на обід до митрополичої палати, де знову була нагода бажати новому владиці успіхів у праці для добра Церкви й нації.
Таким робом у неділю сталася історична в житті Православної Церкви у Ґен. Ґубернаторстві подія, що дає цій Церкві повну українську ієрархію.
Хто такий єпископ Палладій?
(Життєпис)
О. Палладій вийшов з духовної родини. Народився на Поділлі 1891 р. Середню освіту дістав у духовній семінарії, з якої вийшов у 1909 р. і вступив на фізико-математичний відділ київського університету Св. Володимира та закінчив його у 1915 р.
Вже за студентських часів належав він до подільського українського студентського земляцтва, а пізніше до Українського Товариства Поступовців, виступаючи на його зїздах, як делєґат від Поділля й Кубані, де, по скінченні університету, займав становище ревізора Кубанського Кредитового Союзу в Катеринодарі. В 1916 р., на підстави рішення Товариства Українських Поступовців (ТУП), перенісся на працю до Вінниці на Поділлі, де став директором Подільського Союз-башу.
Після вибуху революції у 1917 р. брав активну участь в українському житті. Він був членом Української Центральної Ради, пізнішe членом Російських Установчих Зборів. З часом переноситься знову на Поділля і приймає жваву участь в орґанізації Українського Народнього Кооперативного Банку в Києві та основує його філію у Вінниці, стаючи її директором. У 1919 р. став заст. міністра фінансів в уряді УНР. У 1920 р. став управляючим міністерства фінансів і народнього господарства.
У 1921 р. в його особистому житті трапилась подія, що відбилася страшенно на його психіці. Тоді вмерла його дружина. Він залишив громадську і політичну роботу а висвятився в священики, присвячуючи одночасно багато уваги вихованню своїх дітей. На цьому новому свому становищі він увійшов до волинської Духовної Консисторії. У 1934 р. на розпорядження воєводи Юзевського виселили його з Волині.
Після того він осів у Варшаві, де його, як людину з вищого освітою, призначили на заступника секретаря Синоду Автокефальної Православної Церкви в Польщі. Разом з цим о. Відибіда-Руденко заспокоював реліґійні потреби української громади у Варшаві. У 1935 р. о. Відибіда-Руденко прийняв монашество з іменем Палладія. Митрополія доручила йому переорґанізувати емеритальну касу православного духовенства і вести її: він робите це й понині. Як вислід тої своєї праці, він у серпні 1939 р. закупив у Варшаві чотирьохповерхову камяницю, що є власністю каси.
Поза цими своїми обовязками о. Палладій в рр. 1935—1937 від Верховної Церковної Ради був візитатором навчання православної реліґії в середніх і початкових школах м. Варшави. Крім повищих своїх обовязків, він займав ще і становище члена варшавської духовної консисторії. Після останньої польсько-німецької війни, архимандрит Палладій разом з професором Іваном Огієнком (нині архиєпископом Іларіоном) заклав у Варшаві Українську Церковну Раду, яка повела енерґійну акцію в справі привернення автокефального устрою в Православній Церкві кол. Польщі та її відродження, займаючи становище заступника голови Ради, що ним був проф. Огієнко. На свому священничому становищі о. Палладій став архимандритом.
О. архимандрита Палладія видвигнули Українська Церковна Рада і провід Українського Центрального Комітету в Кракові на становище ієрарха на єпархію краківську і лемківську.
[Краківські вісті]
12.02.1941