Соборна мова

Малий фейлєтон

 

У неділю я слухав викладу Архиєп. Іларіона й дивувався:

 

— Що це таке говорить Владика про соборну літературну мову, що, мовляв, нею говорять yсі українці — від Біскаю по Тихий Океан, значить пятьдесять міліонів та ще з чубком.

 

Цікаво! Та я все-таки бився зі сумнівами! Владика таки помиляється! Може не всі говорять чистою літературною мовою? — і мені прийшло на гадку переконатись, особисто провірити те, на що я досі майже не звертав уваги.

 

Почав від жінок, хоча би тому, що жінки займають звичайно перше місце. Пішов таки до своєї симпатії Муми, яка працює на пошті.

 

Мума обсипала мене пестливим щебетом як звичайно:

 

— Ах, ти приніс мені тістка? Я страх маю апетит на щось пікантного, бо тут ферпфлєґунґ хоть незлий, але висиджуся десять годин при штипслях, то бим і вола зїла. А що порадити, як в торебці пусто й чоловік не годен собі на люксус позволити, та ще коли всьо на бецуґшайни, а нема форси.

 

В неї була ще й її приятелька, Туся. Мимрава, говорить спроквола, ледви цідить через уста.

 

— Ей, каже, — і мені ся нираз так захочує... Так бим зіла якесь тістко, але вєнций треба сі за тим дивити, як день перепхати. Хто ще мав єкусь фляму, рахувати, то десь до цукерні, або де єнди заведе і бодай в ниділю має сюприз, а я вже й забула, колим тістко їла...

 

— А що це таке "фляма"? — питаю.

 

— Фляма? Не знаєте? 

 

— Ні.

 

— Фляма — та то хлопец!... Такий на ниділю, що на тістко заведе, люб до кіна, а чєсом і на данцік...

 

— Ну, не багацько довідався — думаю. — Попробую ще якогось інтеліґента. Жінки звичайно не думають, як говорять.

 

Заходжу до "Полтави", де сходяться самі вибрані.

 

— Здоров! — вітаю товариша. — Можна присісти?

 

— Будь ласка...

 

Підходить кельнер.

 

— Чим можу?...

 

— Мале пиво! На це товариш:

 

— Де на таке зимне пиво! Напийся меда...

 

— Чому меда, а не меду? — питаю.

 

— Або так має бути. Я студіюю мовознавство. Завжди кажеться, прим. "пишу листа, бджола збірає меда"...

 

— А бодай тебе!... — махнув я рукою й зійшов на іншу тему.

 

— Ну, як там? Не маєш якої вістки з того боку?

 

— Hi. Со дома не пишуть, хоча мною було написано теж...

 

— Егеж!

 

Я тільки здвигнув раменами: цей уже цілком перевчений... Шкода й балакати!

 

Ясно було тепер для мене: Владика таки помилявся.

 

[Краківські вісті]

07.02.1941