Мене це страшенно обурює, як хтось говорить, що в нас немає інтеліґенції. Інакша справа, що може тієї інтеліґенції дещо замало в порівнанні з іншими народами, але вона є і, ще яка є: самі маґістри, доктори, директори, інжиніри, меценаси, меценати — що захочете! Рідко навіть дехто трапляється без титулу. А якщо й трапиться, то йому зараз такий титул підшукають, підберуть.
До війни, як когось не було чим та як величати й коли до нього ніякий титул не підходив, то казали йому — "референт". А кожний щось реферує. Скажімо дома з жінкою, на вулиці, як з кимось стрінеться. Загалом людина живе й мусить реферувати.
Коли ж комусь якийсь титул навкучиться і його задовго вже так само титулують, тоді треба обовязово зміни. Прим. величають його тоді "президентом".
Бо до речі — кожний десь президіює: в хаті підчас обіду, на раді родинній, в якійсь каварні при столику і т. д. Та в цих воєнних часах не стає вже й тих титулів. Їх замало, ними годі охопити наше життя. Тому введено багацько нових, досі незнаних, гучних, що відповідали б до хвилі, а навіть до стилю вже, що твориться.
Для більшого відріжнення ще приходять і додатки: прим. "діловий", "дійсний", "часовий", "головний" і т. д.
Зясовуючи все це докупи, смішно й сказати, що в нас не стає людей, чи інтеліґенції, а вже про освіту, то й годі згадувати. В нас кожний преться до освіти, навіть це вдоволюється вже набутим знанням, бо хоче ще більше навчитись.
От щонедавно в одній з наших ґімназій зголосилось до матури аж 8 маґістрів, 4 інжиніри, 5 меценасів, 1 меценат, декілька директорів і докторів. а скільки ще прим. усяких докторів от так собі ходить...
Бо й ясно, що докторові не зашкодить мати бодай правдиву матуру, інжинірові навчитися дещо ґеометрії, маґістрові писати, а директорові дізнатись, як обчислюють відсотки.
З цього і велика користь. Загалом вся інтеліґенція може тоді бути затруднена, — не лише всякі канцеляристи, секретарі, чи інші звичайні урядовці.
[Краківські вісті]
06.02.1941