Вражінє ц. і к. розпорядків про права української мови в занятих областях. — Польські орґани ц. і к. управи і їх "статистика". — Голос розпуки з Волинї. — Апель до ц. і к. війскової управи.
На підставі російських газет, котрі дорогою через нейтральні держави доходять до Відня, ось що пише нам один з наших віденських кореспондентів про вражінє, яке в російських кругах викликали розпорядки ц. і к. властий — на жаль, доси не виконувані — про права української мови в занятих українських землях:
Російська преса коментує живо розпорядженя головно командуючого про права української мови у холмських школах, здержуючись від дальше йдучих висновків. Деякі часописї розширюють попри те і всїлякі байки, повторені за польськими часописями, які в остатнїх часах пильно реферують ся. За польськими часописями повторюєть ся на приклад "проєкт русинських дїячів" в справі переселюваня Українцїв із Галичини на Холмщину і орґанїзації окремих дїточих віддїлів, яких уже сформовано, кілька для переведеня. "Рєч" цитує прим. із польського "Now-ого Kuryer-a Litewsk-ого" закінченє статї Лєхати, що Холмщина, котра вийшла побідно із тільки житєвих проб, устоїть ся і против "української" "кольонїзації" і нема страху, щоби та чи инша школа, заложена під опікунчим крилом Австрії, могла змінити дїйсний, польський характер краю.
***
Занявши українські области Росії (українська часть Холмщини, Волинь), австро-угорська війскова управа зовсїм справедливо поставила принцип, що в адмінїстрації занятих земель мусять бути люди, які могли би безпосередно порозуміватись з місцевою людністю. Та, на жаль, у значно переважаючій скількости випадків, ц. і к. війскова управа, хотячи виконувати влучний принцип, помилила ся в доборі своїх орґанів. Стало ся таке скрізь там, де до адмінїстрації Волинї й української части Холмщини покликано з Галичини цивільних і війскових урядників польської народности. Бо органи сї, йдучи за кличами польської преси, що сї землї — корінно польські землї, взяли ся з цїлою енерґією продовжувати поза межі Східної Галичини добре відому польську полїтику в українській справі — на всїх областях публичного житя. Отже в области релїґійній, шкільній і и. Навіть в области статистики людности дїють ся тепер у занятих землях ті самі польські статистичні практики, які здобули в цїлім світї відому славу польським списам національности населеня в Східній Галичинї! Ось зразок:
"Nowa Reforma" доносить, що австро-угорська команда, обсаджена офіцирами Поляками у Замостї, приступаючи до заложеня шкіл для українських дїтий, перевела "цїкаву" статистику, із якої довідуємо ся, що в повітї нема цїлком "Русинів-Українцїв", тільки коло 4½% Росіян, котрі переважно еміґрували. Очевидно, що для "Росіян" нема потреби закладати українських шкіл.
Потім на основі таких статистик має орієнтувати ся про потреби людности ц. і к. війскова управа!
***
Від одного з нечисленних невивезених російськими властями в часї опорожнюваня Волинї українського інтелїґента, горожанина м. Луцка, одержали ми з дати 10 с. м. допись про дїяльність польських орґанів ц. і к. адмінїстрації на Волини. Сю допись, один голос розпуки, по даємо тут без нїяких змін:
Довідуємо ся, що учитель Голубович, ще в жовтни м. р. подавший до крайскоманди в Луцьку просьбу про дозвіл відкрити українську школу (з додатковими чужими мовами), ще й доси не одержав просимого дозволу. То може й нїкому нїяких шкіл не дозволяють! Овшім! Полякам дозволили, Нїмцям також, Жидів само начальство намовляє, а Українцям кажуть: "Tylko po polsku!" Не сподївали ся Українцї такого "визволеня", вони приголомшені від такої несподїванки і щиро молять Бога, щоб Він визволив їх з польської неволї. Та й як молити ся, коли тут дїєть ся ось що:
Туземні попи всї виїхали; народ мре і родить ся без попів, і ходить, як блудний. Недавно став правити богослуженє в Луцьку воєнний православний священик (Хорват). На Водохреща (6. І.) зібрало ся трохи людий до церкви на водосвятє, переважно женщини і дїти, бо чоловіків нема, більшість була натще, і от, оно що люди повиходили з церкви і стали розходити ся по домах, як на всїх улицях зразу стали затримувати людий солдати, требуючи леґітимацій. Мійські люди мають леґітимації, бо їм видавали, а сїльські не мають, бо їм не давали. І стали арештовувати селян, старих і дїтий, і водили їх голодних та переляканих по улицях до одвечірка. Инші казали, що в дома мають перепустки, але не рахували їх потрібними, йдучи до церкви. І чудно! До міста впустили, а з міста не пускають. "Голос народа" і тут шукає польської інтриґи.
Від недавна урядова Луцька ґазета стала друкувати ся також і по українськи, также і оголошеня крайскоманди пишуть ся також і українською мовою, такке вже поладнано в Луцьку продаж українських часописий; се все заслуги кількох (двох—трох) українських народних учителів-Галичан, що служать у війску. Слава їм!
Вони зробили богато. Тепер на черзї шкільне питанє, розлольщенє луцького маґістрату та наверненє галицьких унїятів від західного обряду до східного, від костела до церкви. Хто тут допоможе, также спасибі йому скаже українська Волинь. На жаль, дїла є богато, та робітників мало.
***
Подаємо всї ті звістки — так, як вони до нас дійшли з жерел, які вповнї заслугують на віру. Роблячи се, ми свідомі того, що наражуємось на конфіскату з боку львівського цензора, п. надпрокуратора Барта, котрий у відношеню до української преси кермуєть ся тими самими своїми принципами, якими кермував ся перед війною, відставляючи в ц. к. львівській прокураторії державній людий типу пп. Пєрацьких і Сивуляків до заступства становища держави в українських полїтичних справах. Та проте таки робимо се, ведені почутєм нашого державного і національного обовязку; може бодай сею дорогою дізнаєть ся начальна управа ц. і к. армії про переведенє відомої слави польської націоналїстичної полїтики в українських питанях на заняті території...
Ми з довірєм звертаємось до ц. і к. армії з зазивом о протиміри і ратунок. Армія, котра є носителькою ідеї Габсбурської монархії, ідеї рівноправности всїх племен сеї монархії, і котра з власного досвіду знає, які овочі виявила в сїй війнї довголїтна вшехпольська господарка ц. к. орґанів власти в Східній Галичинї, — ся армія, пізнавши дїйсні відносини на окупованих землях, подбає також, щоб покласти край заволїканю туди вшехпольських практик з Галичини.
[Дїло]
29.01.1916