І.
Життя кожної модерної нації вимагає не тільки великого вкладу енерґії — праці мязів і рук, але й гроша. В державній нації цей капітал вкладає держава, але навіть вона не в силі заспокоїти усіх матеріяльних потреб зорґанізованого суспільного життя. Ми бачимо, як часто держава звертається з покликом до своїх громадян жертвувати гріш на цю чи іншу ціль — зимову допомогу, або Червоний Хрест. Ясно, що коли державна нація мусить користуватись жертвенністю громадянства — то тим більш робити це мусить недержавний народ, якщо він не лише мріє, але й тверезо думає про майбутнє.
І в нас так бувало до війни. Відома була жертвенність нашого громадянства. Ще недавні тямимо часи. В найважніші хвилини ми вміли відмовити собі останнього в пожертві для доброї справи. Із почуттям гордости можемо згадувати, хоча би ті часи, коли польська влада заборонила була коляду на Рідну Школу, а громадянство у відповідь тому зложило два рази стільки, ніж давала звичайно коляда.
ІІ.
А тепер для порівняння нинішні часи. Минає два місяці від появи на сторінках "Краківських Вістей" відозви Комісії Допомоги Українському Студентству. Які ж були її осяги? Одні прийняли це як перший крок до реалізації однієї з найважніших теперішніх вимог, інші добачили в тому витягнення руки по нову "драчку" і на жаль цих останніх було найбільше.
Помітне явище, що впродовж перших тижнів вплинуло кількадесять більших пожертв, опісля наступила перерва, хоча повинно було б бути навпаки: акція повинна була б поширитися, а не застигати.
Щоби заздалегідь остерегти суспільність перед неоправданим оптимізмом — немов-то би акцію можна було оперти на кількадесяти меценатах — а притому, щоб поширити її базу, кинено зазив умасовлення: поставити її у найширшу площину всенародньої жертвенности. Рівнобіжно із цим пішла розбудова апарату в терені у формі творення Комітетів Д.У.С. в осідках УДК і Делєґатур, з метою оперти акцію на тривалих орґанізаційних основах. Перших два місяці зорґанізованої тієї акції дали вже багато матеріялу і сьогодні можна вже зробити певні підсумки, щоб на їх основі можна намітити майбутні перспективи.
ІІІ.
Отже найбільш відрадним явищем було саме умасовлення її, оті реєстри десятків громадян, які в міру своїх сил і реальних спроможностей, складали по пять, два, одному золотому — а то й по кількадесять сотиків на фонд допомоги студентству. Зокрема треба висловити тут признання нашому учительству, що хоча найменше йому переливається, проте масово поспішило зі своїми пожертвами. Хто не знає серед яких матеріяльних умовин живе сьогодні український учитель — цей ніколи не навчиться шанувати цієї дрібної, але такої вимовної для його патріотичного духа лепти на національні цілі. Кількадесять більших — якщо йде про висоту датків — жертводавців — фізичних осіб і правних установ та кількасот менших — це отой елємент, на якому оперлася ціла акція. Та на жаль дуже великий ще відсоток є тих, що для них кожний поклик до жертвенности це "драчка". Їх найбільше поміж тими, які можуть, без поважнішого нарушення своїх бюджетів, розвязати не одну — з фінансами звязану — проблєму нашого національного життя. Якщо йде про акцію допомоги студентству, то побіч кількадесяти одиниць велитенська більшість із тих, які сьогодні оперують сотками і тисячами золотих — "мовчить і благоденствує".
У нас привикли ці речі поминати мовчки. Ми, добре виховані джентельмени, не звикли говорити іншим те, що їм не миле, ми здобудемося час до часу на маленьку сатиру — легенький і чемний фейлєтончик у відношенні до цих, яким добре імя української нації — дало змогу стати тим, чим вони стали, в які про обовязки супроти тієї нації забувають. Дехто міг би сказати, що не має права заглядати до кишені громадян. Та це помилкове твердження. Бо такий ставить себе поза рамці національної спільноти.
Ще одне явище доволі помітне. Число жертводавців — не переступило до дня, в якому пишемо ці рядки, числа 500 осіб. Цифра є мінімальна не лише в порівнанні у поверх півміліонової української маси на терені Ґен. Ґубернаторства, але й у відношенні до числа тієї частини населення, яке привикли ми вважати національно-свідомим. При такому стані справи умасовлення акції є скорше бажанням, ніж реальною дійсністю, але тим не менш тією реальною дійсністю воно мусить стати.
Громадянство мусить зрозуміти, що тільки збірним зусиллям можна розвязувати проблєму доросту нашої висококваліфікованої інтеліґенції.
Врешті проявляється і замала активність деяких осередків — які ще досі не створили у себе Комісії Допомоги Українському Студентству. Одні осередки (їх нажаль більшість) ще зовсім не мають Комісії — деякі дуже поволі беруться до справи, а є й такі, що з їхнього терену не вплинув навіть сотих на допомогу студентству.
IV.
В цих днях Комісія Д. У. С. розіслала до всіх осередків заяви про зобовязання вплачувати певні добровільно означені квоти на фонд допомоги Студентству. В цей спосіб Комісія буде здана не на припадкові пожертви, а на постійні щомісячні впливи. Це буде черговий стан акції. В новому стані акція мусять набрати розмаху — мусить стати масовою, бо тільки на цьому шляху всенародньої жертвенности знайдемо розвязку одної з найпекучіших наших справ.
[Краківські вісті]
25.01.1941