(переклад див. тут; на малозрозумілі слова спробуйте навести мишку — може виплисти пояснення)
Млади руски писателє зоз хторима сотрудзуєм по природи своєй редакторскей роботи, часто, пре конфузию у своїм виразу знаю обвинїц нє себе, алє руски язик. Гуторя – руски язик худобни же бим виражел думку на нїм.
Я их нєпреривно прешвечуєм же проблем нє у природи язика, алє у його нєдостаточним познаваню, у нєясносци думки. Перше, знай цо сцеш повесц, а вец думай по руски. Цудзи язик нє можеш знац нїґда добре док нє знаш свой мацерински. И нїґда го нє будзеш знац так добре як мацерински. Прето, барз гриша мацери Рускинї хтори ше одаю за Сербох и по сербски бешедую свойому дзецку перши слова. Тот сербски язик яки вона зна лєм поверхово, вона нє позна глїбини того язика прето же єй то нє мацерински язик. Вона на тим язику нє чувствує достаточно, на нїм нє зна колїсанки, розчитованя, загадки, дзецински писнї, народни приповедки, бависка зоз словами, двозначносцох словох, алузиї, асоцияциї.
Ниа, ситуация хтора нас Руснацох одводзи до препасци: млада мац, одата за Серба вишла зоз дзецком на рукох под облак, на ярнє слунко. Першираз, можебуц другираз од кеди є народзене. Ґу тей младей мацери и ґу дзецку приступаю сушеди Рускинї и я. Жадаме видзиц дзецко, поцешиц ше вєдно зоз младу мацеру же нови живот зажил медзи нами. Млада мац трима дзецко на рукох, а сушеди и я коло дзецка, закукуєме на ньго, лапаме го за ручку, виражуєме нїжносц ґу малому єству хторе дава смисел нашим животом. Шицки зме уж мали дзеци и знаме як з дзецком треба. Нараз ше дзецко розплаче, хто зна прецо. Можебуц прето же наполнєло пелюшку, можебуц прето же му завадзаю нови гласи, галайк коло нього. А млада мац, пред шицкима нами, Руснацами, та и пред собу хтора тиж Рускиня, ґу дзецку ше оздзива по сербски: Неће тебе мама никоме дати, и притулює го и змирює.
Кому ше вона озвала по сербски?
Дзецку хторе ище нїч нє розуми?
Нам хтори ю знаме од пелюшкох и з ню зме бешедовали по руски?
Авторитету младого оца хтори нє присутни?
Кому?
Тота ситуация ме наведла най напишем патетичну писню хтору ту прикладам.
Мацером хтори зоз своїм дзецком бешедую на цудзим язику
Гоч кельо думам же поезия треба
най гартуши емоциї, я, поета кабинетски,
скептик и ироничар, ричим тераз и завивам
як пес кед му ґазда умера, бо мой ґазда,
язик руски, умера на мойо очи.
Прето прегварям у мено дзецка
на рукох мацери зоз хторим
мац бешедує на цудзим язику.
Чом твойо слова, мамо, нєщиро звуча?
Чом ми ше нє оздзиваш
так як ше тебе оздзивала твоя мац?
зоз моїм оцом ти бешедуй по його,
а мне дай вишивки своєй бешеди.
Нє бер ми мамо, тото цо ми припада.
Чом понїжуєш себе и свойого оца?
Хторому то богови жертву придаваш?
Поволуєм ше на експерименти психолоґа Лайоша Ґенца, хтори, у своїх наукових роботох доказує же лєм теди кед ше научи добре перши язик, а то звичайно мацерински, мож учиц добре и други, односно треци язик. Кед нє научиме добре перши язик, нє мож добре научиц анї други. Бул сом на сайту Коцура и обачел же там млади людзе четую. Бешедую нїби по руски, а тельо сербизми у тей їх комуникациї же з часу на час аж и преходза на сербски язик. Сцем повесц же вони там нє бешедую анї по руски, анї по сербски. Випада же нє знаю добре анї єден анї други язик. Тот сленґ их на тельо огранїчує, праве тераз у возросту кед треба же би учели думац и ясно виражовац свойо думки. Аж и у чету, у СМС порученьох треба инсистовац на прецизних и правописно правилних виреченьох.
Крашнє то знац вецей язики. Гуторя людзе, кельо язики знаш тельо вредзиш. Алє, ище красше знац добре мацерински язик и научиц думац на нїм. На других, научених язикох, на странских язикох ми лєм шпиртаме по поверхносци смисла, як кура по дворе, бо странски язик нїґда нє можеме знац у його полноти. Мудросц сиґурно нє досягнєме роздумуюци на другим, або трецим язику. Лєм на першим наученим язику. Язику своєй колиски.
Сербски писатель Бошко Ивков, чия литературе вре од богатства сербскей лексики, богатства идиомох, архаизмох, у єдней розгварки ми гуторел же нє ма часу учиц странски язик, бо ище нє научел свой мацерински. А учи го и пише на нїм, цали живот. Бодлерови главна литература були словнїки французкого язика.
Емил Сиоран, писатель и филозоф хтори добре позна искуство преходзеня на други язик, бо зоз румунского прешол на французки, так пише: „Кед бизме голуба поштара могли научиц ґеоґрафиї, його, по теди нєсвидоми лєт хтори водзел просто ґу цилю, нараз би постал нєможлїви!” Писатель хтори пременї язик у положеню того ученого и онєспособеного голуба.
И так, я моїм младим колеґом и колеґиньом пробуєм суґеровац най пошвеца увагу и час ученю мацеринского язика, як цошка цо ма глїбоки смисел, най го збогацую и най пишу на нїм. И нє лєм язик. Писатель муши добре знац свою националну историю, традицию, фолклор, муши познац менталитет свойого народу, цо значи и психолоґию, муши буц свидоми епохи у якей жиє, єй характеристики, муши препознац место свойого народу и свойо особне место у тей епохи, муши познац култури народох коло хторих його народ жиє прето же уплїви тих културох моцни, муши научиц препознавац универзални вредносци же би го було яке помодство нє цагало на бок.
И муши вериц до того цо роби.
Нїґда нє треба же би бановал же є нє припаднїк другей култури, же є нє народзени даґдзе индзей! Од Бога є поставени ту дзе є и тоту судьбу треба най прилапи и най виглєдує и препознава пре хтори причини є ту поставени.
Буц писатель малого язика яки наш руски, свойофайтова спокуса. Ошмелєл бим ше повесц, аж и предносц. Очекує ше од доброго писателя такого малого язика хтори у себе ище ма якиш нєвитворени потенциял искуство яке нє постої у других язикох и у других народох. Хторе би то искуство могло буц, надрилює ше питанє. Вшелїяк, то нє искуство панованя, то нє искуство риґидного и примитивного геройства. То би могло буц искуство историйного зогинаня глави кед моцни витри историї дую, то би могло буц искуство геройскей борби зоз щезованьом зоз историйней сцени, искуство асимилациї, искуство трансформованя єдней националней и културней свидомосци до другей, искуство корчовитей борби за очуваньом националней и културней свидомосци, искуство кетмана, искуство претваряня гендикепа до предносци. Шицко то важни животни теми о хторих Американєц або Рус и други припаднїки вельких империялних народох нє роздумую, (а шицки вельки нациї углавним до себе уцицали вельо менши) та су му анї нє у видогляду же би писал о нїх. А писатель малочисленого народу жиє з тима искуствами. У историї чловечества, цивилизациї и тото искуство потребне же би було записане. Бо, по тот ступень, ступень асимилациї, щезованя, кажди народ кеди-теди придзе.
Читам нєшка статю о тим чом препадла цивилизация Майох. О тим пише чловек хтори предвидзує препасц заходней цивилизациї. Народи узреваю як грушки и падаю. Так и наш руски. Мал свой рост, розвой, експанзию, кулминацию, а вец трансформацию. То процеси о хторих вредзи писац. У тих процесох людски судьби до нїх упадаю як до форгова. Тоти процеси кельо ґод су скрити уплївую на нас вецей як цо думаме. Писатель ту же би их розоткрил, указал на нїх, же би им дал смисел, и же би, на концу и дал єдну файту напряма кадзи далєй, указуюци цо на хторей драги мож очековац. Нє почина швет з нами, а анї ше нє закончяує. Шицко то лєм процеси, шицко то лєм борби ґенох же би остали тирвац, як гутори Синґер.
Култура зацикавена звичайно за чудни и автентични феномени. Литература на язику бачких Русинох би могла буц интересантни феномен. Глїбоко верим же мож на тим нашим язику витвориц вельку литературу. Же би писатель означел свойо место у историї литератури, муши себе дефиновац традицию, фундамент на хтори ше опера. Треба пречитац цо то руски язик по тераз дал, яки приповедки и яку поезию, яки роман, яку свидомосц о литератури. Погришне видзенє кед ше дума же ше руски писатель ма операц лєм на руских предходнїкох. Ище погришнєйше кед млади писатель анї нє зна цо написане по руски.
Кед ше пове руски писатель, то нє значи же вон пише лєм о руских темох. Кед ше пове руски писатель, то нє значи же вон учел ремесло лєм од руских писательох.
Любов, шмерц, циґанство, спреводзка, спокуса, радосц, шмих, старосц, младосц, осаменосц, природа, людски хакактери нє лєм руски теми, алє су литературни теми у началє.
Гавриїл Костельник кед почал писац на руским народним язику рушел од, лєм цо нє, нултей литературней традициї бо, окрем усней народней литератури теди нє було нїчого написаного на бешеди бачких Русинох. Вон свойо литературне искуство здобул на читаню Байрона, Мицкиєвича, Ґетеа, Шилера, у ориґиналє. И українских авторох, Франка, Шевченка, Тичини... А його литература тельо руска, тельо українска и тельо европска. Млади писатель нєшка ма пред собу тельо напрекладаней литератури, а добрей, же ю за даскелї свойо животи нє може пречитац. Ма з чого виберац спрам свойого смаку, характеру, интересованьох. Мнє на приклад, блїзки писателє зоз вецей литературних традицийох, алє шицки су вибрани у складзе зоз моїм характером. Ту, на приклад, перуански романсиєр Льоса, жидовски приповедач и романсиєр Синґер, горватски поета Драґоєвич, словенацки поета Коцбек, сербски приповедаче Киш, Ковач и Албахари, українски Мартович, Франко, Андрухович, польски Милош, росийски Бродски, французки Монтень, дански Кєркеґор, румунски Боґза и Сиоран, мадярски Конрад, Хамваш... Од каждого сом дацо научел и кажде з нїх ме инспировал.
Треба ше намагац витвориц вельку литературу. Служиц єй, та и заслужиц. Робиц кажди дзень. Опущено, сциха. Записовац дробнїци, ситуациї, поняца. Лїпкац до цалосци.
Ниа, даскельо приклади о богатстве нашого язика.
Руснаци гуторя змивац власи, чухац облаки, помивац, райбац. Сербски язик у лексики вязаней за гиґиєну худобнєйши од руского. Вони за шицко гуторя перем. Перем косу, перем прозоре, перем суђе, перем веш. Наш народ, значи, покладал на гиґиєну чим витворел богату лексику у тей обласци. Опатьме яка богата лексика за фарби. Маме ми у нашим язику жолту, червену, белабу, желєну, кафову, чарну, лилову и целову фарбу. Алє маме и богатство ниянсох. Маме печинкову, жабуркову, цегелкову, гушаткову, каменкову, доганову, жандарову, кайсову, вишньову, кревову.
А ниа руски лексеми хтори нє мож, або барз чежко мож преложиц на други язики, на сербски на приклад: мутлянка, подолок, оплєчко, онучки, бардо, кросна, мотовидло, ґнот, киянка, порвазок, шкрабачка, чересло, пулїц ше, блазни, срайдош, трупак, видрижньовац ше, вистопорчовац ше, геркац, дзбац, брундзац, дошпинтовац, льоґдац, гет, гнєтка, мло, упуй, гевка, чмохтац ше, штихац ше, уштухнуц, кормацац ше, здибац, дирвец, корциц, порплїц ше, чиряц, чулїц, чмохтац, турбаловац ше, хвастац, сламянїк, нина...
Я пишем кажди дзень, по руски. Вечар читам, лапам призначки, а вчас рано кед ми очи и розум одпочинути, пишем. Уж роками ставам вчас рано, годзину и пол, або два, скорей як рушам на роботу. Тоти ранши годзини ми звичайно и найкрасши часци дня. Друженє зоз самим собу нїґда нє страцени час, гутори Сиоран.
Материялного хасну за тераз з писаня нє мам. Верим до того же ше и тота сфера нашей култури ушори и же заєднїца будзе плациц гонорари за обявени роботи и кнїжки. Цеши ме думка же и пророки нє доставали плацу за свою роботу. Гевто цо чловекови найпотребнєйше, нє ма цену. Алє, уживам у тей роботи. Уживам у функционалносци и краси мойого язика. Глїбоко у своїм єствє чувствуєм же то чесна робота. А то цалком достаточни мотив.
Коцур, Сербия
25.01.2016